Форми та взаємодії суспільства та людини

 

3.4 Співпраця (кооперація).

Співпраця, співробітництво — спільна з ким-небудь діяльність, спільна праця для досягнення мети. 

Кооперація (лат. cooperatio) — форма організації економічної

діяльності людей і організацій, для спільного досягнення загальних цілей або задоволення потреб. Використовується також для позначення характеру економічних та політичних взаємин.

Кооперація є системою, що складається  з кооперативів та їх об'єднань, мета якої - сприяння членам кооперації у сфері виробництва, торгівлі і фінансів.

Кооперація розглядається, як третій сектор економіки, разом із приватним (індивідуальним) і державним (централізованим) секторами економіки (народного господарства). У ринковій економіці виступає в якості «третьої сили» або «третьої альтернативи» приватному і державному підприємництву.

Кооперація об'єднує в собі економічну діяльність і суспільний рух.

Основні форми кооперації — кредитна кооперація, страхова кооперація, споживча кооперація, виробнича кооперація (масловиробнича кооперація, сільськогосподарська кооперація,будівельна кооперація).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Проаналізувавши зазначені вище питання, можна зробити  наступні висновки:

 

• Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. 
• Все, що створено в суспільстві, являє собою результат сукупної спільної діяльності багатьох поколінь людей. Власне, і саме суспільство є продукт взаємодії людей, воно існує тільки там і тоді, де люди пов'язані один з одним спільними інтересами.
• Соціальний розвиток сучасного українського суспільства має надзвичайно складний, неоднозначний, суперечливий характер.
• Переважання в соціальній структурі України не повноцінної, нормальної позитивної саморегуляції соціального буття, а стихійних, хаотичних, часто деструктивних елементів і руйнівних чинників призвело до того, що процес соціального розвитку багато в чому набрав гіпертрофованого характеру і перемістився значною мірою в зону нелегітимної самоорганізації соціального життя.
• Помітне місце у соціологічній думці сучасності займають теорії соціальної установки, в яких особистість являє собою результат установок, що їх формує суспільство самим фактом постійної повсякденної дії, впливів, тиску на індивіда. Накопичення людиною протягом її життя різноманітних установок призводить до того, що вона звикає бути особистістю; у неї складається принципова установка на те, щоби бути особистістю.
• Спілкування - специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства; в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей.
• Без взаємодії з суспільством або іншою людиною, людина не зможе реалізувати себе і свої можливості. І сутність взаємодії полягає в самореалізації і самоактуалізації людини в соціальному середовищі проживання, і саме взаємодія є важливим способом соціалізації людини і має велике значення для його існування в цілому.
• Взаємодія людини з суспільством може здійснюватися в трьох основних формах: конформізм, конфлікт, співробітництво.

 

Таким чином, основними формами  взаємодії людини і суспільства  є конформізм, конфлікт, співробітництво. Кожна форма обумовлена ​​системою об'єктивних і суб'єктивних причин і  факторів. Пріоритетною формою і метою  суспільства і людини є співробітництво.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              Список літератури

 

1. Бабосов, Е.М. Практикум з соціології; Мінськ: ТетраСістемс, 2003. - 416 c.
2. Бутенко, І.А. Анкетне опитування як спілкування соціолога з респондентами; М.: Вища школа, 1989. - 176 c.
3. Горбова, Г.А.; Самигін, С.І. Основи соціології і політології: Навчальний посібник; М.: Березень, 2005. - 336 c.
4. Гофман, А.Б. Сім лекцій по історії соціології: Навчальний посібник для вузів; М.: Книжковий будинок Університет; Видання 8-е, 2006. - 240 c.
5. Давидов, Ю.Н. Історія теоретичної соціології; М.: Наука, 1995. - 270 c.
6. Данільян, О.Г.; Панов, М.І. Сучасний словник із суспільних наук; М.: Ексмо, 2005.- 528 c
7. Добреньков, В.І.; Кравченко, А.І. Методи соціологічного дослідження: Підручник; ИНФРА-М, 2004. - 768 c.
8. Кон, І.С. Соціологія особистості; М., Политиздат, 2000. - 383 c.
9. Кравченко, А. І. Соціологія: Підручник для студентів вузів; М.: Логос, 1999. - 382 c.
10. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. — К, 1999.
11. Маркс К. Капітал. - Маркс К., Енгельс Ф. Соч., 2-е изд., Т. 23.
12. Мягков, А.Ю. Соціологія. Основи загальної теорії; МПСИ; Видання 3-тє, испр., 2006. - 256 c.
13. ред. Винокурова, В.В.; Філіппова, А.Ф. Соціо-Логос; М.: Прогресс, 1991. - 480 c.
14. ред. Іванов, В.Н. Соціологічна енциклопедія; М.: Думка, 2003. - 476 c.
15. ред. Кваша, А.Я. Питання демографії. Дослідження, проблеми, методи; М.: Статистика, 2002. - 280 c.
16. ред. Мелешкіна, Є.Ю. Політичний процес: основні аспекти та способи аналізу: Збірник навчальних матеріалів; Весь Світ, 2001. - 304 c.
17. Розін, В.М. Введення в культурологію. Підручник; М.: Инфра-М, 2000. - 224 c.
18. Ротман, Д.Г.; Тарнавський, А.А.; Левицька, І.В. Електоральні соціологічні дослідження Електоральні соціологічні дослідження; Кемерово, 2002. - 100 c.
19. Сорокін, П.А. Голод як фактор. Вплив голоду на поведінку людей, соціальну організацію і суспільне життя; М.: Academia, 2003. - 696 c.
20. Сорокін, П.А. Система соціології; М.: Наука, 1999. - 540 c
21. Сперанський В.І. Основні види конфліктів. Проблеми класифікації. - Соціально-політичний журнал, 1995, № 4, с. 164-176