Банкрутство як багатокроковий керований процес

       З моменту набрання чинності новою  редакцією Закону України "Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" пройшов тривалий проміжок часу. Цей період надав можливість «опробувати» Закон на практиці, виявити ступінь його ефективності, проаналізувати «плюси» та «мінуси». І тому, на жаль, висловлювання про те, що цей Закон не виправдав покладених на нього надій, не можна назвати передчасним. Як не критикували попередню редакцію Закону про банкрутство, але і його чинні положення мало в кого викликають почуття задоволення. Складно навіть перерахувати всі недоліки чинного Закону про банкрутство.

       Дійсно, кількість поправок до цього законодавчого  акту перевищує загальну кількість  його статей. До того ж сьогодні в  Верховній Раді України зареєстровано 13 законопроектів про внесення змін до Закону про банкрутство, тому можна вести мову не про доповнення та зміни в Закон, а про прийняття його нової редакції. [14,c. 21]

       Чинний  Закон про банкрутство дозволяє збанкрутити будь-яку комерційну організацію, незалежно від стану  її майна. Основну причину цього  вбачають в дуже ліберальних критеріях «діагностики» неспроможності підприємства. Трьохмісячне прострочення в невиконанні безспірного грошового зобов'язання, розмір якого повинен перевищувати 300 мінімальних розмірів заробітної плати, — при наявності такої умови господарський суд порушує справу про банкрутство.

       Однак, в умовах становлення українського ринку невиконання боржником  свого зобов'язання перед кредиторами  протягом трьох місяців після  настання дати його виконання не сприймається як щось недопустиме. Напроти, таке явище вважається звичайним. А що стосується суми заборгованості, то, наприклад, в сусідній Російській Федерації ця сума дорівнює 500 мінімальним розмірам оплати праці. В Росії, як і у нас, найбільша загальна вага учасників господарського обороту припадає на малі та середні підприємства. Такі ознаки банкрутства, як розмір та тривалість прострочення боргу, при бажанні можна знайти у будь-якої юридичної особи, тому вони повинні бути переглянуті.

       Однак вищеназвані критерії є тільки зовнішніми ознаками неспроможності боржника. Останнє ж та вирішальне слово залишається за господарським судом, який має виключну компетенцію по оголошенню боржника банкрутом. Тільки господарський суд встановлює дійсний критерій банкрутства — нездатність боржника погасити вимоги кредиторів та сплатити обов'язкові платежі (критерій «неплатоспроможність»), однак повноваження суду в справі про банкрутство вкрай обмежені.

       Враховуючи  приклади з судової практики, можна  дійти висновку про необхідність внесення змін в Закон. По-перше, мораторій повинен вводитися з моменту публікації в газеті у випадку ініціювання кредитором справи про банкрутство. Має місце багато випадків коли дружній кредитор, який ініціює справу про банкрутство не доводить до публікації, а боржник отримує бажаний мораторій. По-друге, введення мораторію завжди повинно супроводжуватися призупиненням не тільки виконавчого, але і позовного провадження по конкурсній заборгованості. По-третє, виконавче провадження по вимогах, що підпадають під дію мораторію, повинно здійснюватися під контролем господарського суду, який розглядає справу про банкрутство боржника. По-четверте, сплив позовної давнини повинен призупинятися в період дії мораторію. По-п'яте, ніякі додаткові зобов'язання внаслідок невиконання боржником грошових зобов'язань та таких, що тягнуть майнові наслідки боржника, не повинні виникати. По-шосте, власник повинен мати право на погашення заборгованості всім конкурсним кредиторам, які включені до реєстру. По-сьоме, після затвердження реєстру вимог кредиторів всі пріоритетні кредитори незалежно від наявності виконавчого документу повинні знаходитися в рівних умовах. Заборгованості їм повинні погашатися не в виконавчому провадженні, а в процедурі банкрутства.

       Закон України "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" (далі — Закон про банкрутство) містить чимало норм, які є приводом для найрізноманітніших суперечок як серед вчених, так і серед практикуючих юристів. Однією з таких норм є ст. 17 Закону про банкрутство, що регулює визнання недійсними заінтересованих угод боржника. [7,c.15]

       Визнання  господарським судом недійсними угод боржника в процедурі банкрутства  є одним з найефективніших  засобів, що сприяють відновленню платоспроможності  суб'єкта господарювання і консолідації ліквідаційної маси останнього.

       Недостатньо розробленими в національному законодавстві  залишаються питання правового  обґрунтування можливості спростування угод неспроможного боржника. Поряд  з тим, потребує принципових змін підхід до застосування правових наслідків  такого спростування.

       Згідно  з першою редакцією Закону України "Про банкрутство" визнання недійсними угод боржника було можливим тільки в  процедурі ліквідації як один із правових наслідків визнання боржника банкрутом. В усіх інших випадках, заінтересовані сторони мали право заявляти вимоги про визнання угод боржника недійсними тільки в позовному провадженні на підставах, визначених цивільним законодавством.

       Сучасне українське законодавство з цього  питання не враховує вказаних вище особливостей правової природи відношення неспроможності. У процедурі банкрутства можуть бути визнані недійсними тільки угоди, які абсолютно відповідають нормам цивільного права.

       На  практиці досить часто відбувається змішування загальноцивільних та спеціальних  підстав визнання недійсними угод боржника в процедурі банкрутства.

       Таким чином, вирішення вказаного вище проблемного питання полягає  у наданні керуючому санацією боржника можливості спростовувати  не угоди боржника, а юридично значимі  майнові дії останнього, що були зроблені у "підозрілий" період.

       Особливої уваги заслуговує той факт, що в  процедурі банкрутства можлива  наявність ситуації, за якої угода  укладена з окремим кредитором раніше, ніж протягом 6 місяців до дня  винесення ухвали про санацію  боржника, і тому не може бути визнана  недійсною на спеціальних підставах, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом". При цьому виконання зобов'язань боржником було здійснено у так званий "підозрілий" період та призвело до зменшення активів боржника.

       У даному випадку для захисту інтересів  кредиторів доцільно використовувати  правовий механізм визнання недійсними не угод, а майнових дій боржника, що були зроблені на шкоду кредиторам, протягом 6 місяців до дня винесення  ухвали про санацію неспроможного боржника.

       Ефективність  подібного правового механізму  може бути істотно підвищена за рахунок  зміни предмета оспорювання в  поєднанні зі зміною правових наслідків  такого оспорювання.

       Залишається сподіватися, що наявність у законодавстві  України про банкрутство норми, яка встановлює правовий механізм спростування майнових дій боржника, здійснених у "підозрілий" період, у поєднанні зі зміною правових наслідків такого оспорювання, істотно розширить можливості кредиторів для поповнення ліквідаційної маси боржника.

       Великий ефект буде мати і широке застосування норм кримінального права стосовно всіх без виключення справ про  банкрутство.

       Наприклад, сучасне кримінальне законодавство  передбачає кримінальну відповідальність посадових осіб за доведення підприємства до банкрутства, що справедливо та доцільно. У випадку порушення справи про банкрутство подія злочину очевидна, вона навіть офіційно як факт встановлюється ухвалою суду про порушення справи. Однак, правоохоронні органи, не дивлячись на розповсюдження справ про банкрутство, не порушують таких справ у всіх випадках.

       На  законодавчому рівні необхідно  ввести механізм, згідно якому слід автоматично порушувати кримінальну  справу по факту доведення боржника до банкрутства у всіх випадках.

       В такому випадку кількість справ про банкрутство зменшиться в декілька разів, таких справ залишиться одиниці, переважно в тих випадках, коли ситуація дійсно безнадійна, і процедура банкрутства реально буде спрямована на відновлення платоспроможності боржника, а не використана як засіб

       ухилення  від виконання рішень судів і  від сплати податків, розкрадання 

       державної власності, інших незаконних шахрайських  дій, наведених вище.

       На  цьому перелік недоліків та пов'язаних з ними пропозицій про зміни до Закону про банкрутство не закінчуються, тому слід опрацювати концепцію його реформування. Логічним було б створити спільну робочу групу, складену з практиків, представників господарських судів, департаменту агентства з питань банкрутства, вчених, які б розробили якісно новий законопроект про банкрутство.

       3.2 Заходи, щодо запобігання банкрутству підприємства

     Заходи  щодо запобігання банкрутству суб’єктів  підприємницької діяльності в Господарському кодексі України та в Законі України "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" називаються досудовою санацією.       Поняття досудової санації міститься у ст. 1 Закону,  якою вона визначається як "…система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника,  які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника,  інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення  провадження у справі про банкрутство…".         Основними ознаками, що відрізняють процедуру досудової санації від санації, що проводиться в межах судової процедури банкрутства, в розумінні українського законодавця є:

1) ознака  часу здійснення санаційних заходів – до чи після порушення провадження у справі про банкрутство боржника;

2) відмінності  в спрямованості санаційних заходів.

     Із  змісту визначення випливає, що метою  процедури досудової санації  є здійснення системи заходів  щодо відновлення платоспроможності боржника і запобігання його банкрутству, при цьому спектр можливих дій зацікавлених в долі боржника осіб в процедурі досудової санації не деталізовано.  Виходячи з загальних принципів господарювання, викладених у ст. 6 Господарського кодексу України, можна дійти висновку, що зацікавленими особами можуть бути вжиті будь-які заходи, які хоч і не передбачені законом, але відповідатимуть загальним засобам та змісту  законодавства.

     Іншими  словами,  результатом проведення заходів досудової санації, єдиною вимогою до яких є відповідність їх чинному законодавству, має бути усунення ознак неплатоспроможності суб’єкта господарювання.  Практичне значення такого висновку полягає в тому, що критерієм успішного завершення заходів досудової санації має бути встановлення факту відсутності в підприємства заборгованості за грошовими зобов'язаннями перед кредиторами (без врахування пені та штрафів), заборгованості перед працівниками та у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), прострочених більше трьох місяців.     Співставляючи визначення досудової санації, що дається ст. 1, де метою її проведення названо "… запобігання банкрутству боржника …" та положення п. 3 ст. 6, яким визначаються підстави порушення справ про банкрутство, а саме: "… Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітних плат …", можна дійти висновку про те, що досудова санація має визнаватися успішно проведеною і тоді, коли внаслідок її проведення поточна сукупна заборгованість за безспірними вимогами кредиторів знижена  до рівня, що не перевищує трьохсот мінімальних розмірів заробітних плат. У свою чергу, це означатиме, що заходи досудової санації своїм результатом можуть мати лише тимчасове поліпшення фінансового стану боржника і при цьому вважатися успішно реалізованими. Такий висновок певною мірою вступає в протиріччя з метою проведення досудової санації, сформульованою, як "… відновлення платоспроможності боржника…", але, очевидно, має право на існування.              Положеннями ст. 3 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регламентують заходи щодо запобігання банкрутству  боржника  та позасудові процедури, встановлено:

"…  1. Засновники (учасники) боржника - юридичної  особи, власник майна, центральні  органи  виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень  зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника.     2. Власником   майна   боржника   державного  чи  приватного підприємства, засновниками  (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами,  у тому числі зобов'язань щодо сплати податків i зборів (обов'язкових платежів) i відновлення платоспроможності боржника (досудова санація)   3. Надання  фінансової  допомоги  боржнику  зобов'язує  його взяти  на себе відповідні зобов'язання перед особами,  які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом…".       Закон передбачає, що заходи досудової санації мають застосовуватися як органами влади, що таким чином мають реалізовувати суспільний інтерес у відновленні платоспроможності боржника, так і іншими особами, безпосередньо відповідальними за його долю, і в першу чергу — засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, власником майна унітарного підприємства, кредиторами боржника або іншими зацікавленими особами.            Ґрунтуючись на положеннях п. 3 ст. 3 Закону, можна зробити висновок, що підставою застосування заходів досудової санації має бути спеціальна угода, яка укладається для надання боржнику фінансової допомоги і регламентації його взаємовідносин з інвестором у ході досудової санації та після її завершення.          Додаткові умови проведення досудової санації державних підприємств передбачені  ч. 4 ст. 211 Господарського кодексу України та  п. 4 ст. 3 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Вони полягають у тому, що досудова санація державних  підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно  встановлюється законом про Державний бюджет України.   Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти майном боржника, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.        Зважаючи на те, що в  українському законодавстві про банкрутство, згідно з суспільним інтересом у цій сфері правовідносин, основний наголос ставиться на відновленні платоспроможності боржника, а судові процедури банкрутства розглядаються переважно як засіб справедливого задоволення вимог кредиторів, видається цілком доречним більш повно реалізувати задекларовану в назві закону систему пріоритетів, поширивши сферу його дії на регламентацію правовідносин позасудового врегулювання неплатоспроможності суб’єктів господарського обігу.