Переміщення як соціальний процес. Види переміщень

Зміст

1. Переміщення як соціальний процес. Види переміщень.

2. Соціологія праці  та управління

1) Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці

2) Формування соціологічних ідей про працю

3) Соціально-трудові відносини та процеси

3. Алкоголізм і  наркоманія в житті студентів

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Переміщення як соціальний процес. Види переміщень.

Соціальне переміщення (або іншими словами – соціальна мобільність) – це перехід людей із одних суспільних верств, груп до інших, а також їх рухи до більш престижних позицій (соціальний рух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація). Термін „соціальна мобільність” вперше був введений у соціологію професором Гарвардського університету П. Сорокіним і став широко застосовуваним у сучасній соціологічній науці. Поняття „соціальна мобільність” застосовують в характеристиці ступеню відкритості чи закритості соціальних верств, груп або ж суспільства в цілому.

Соціальна мобільність, яка проявляє себе в різноманітних  видах суспільних переміщень не зумовлюється об’єктивними процесами, що набувають  характеру тенденцій. В даному процесі  важливе місце займає суб’єктивний фактор (бажання індивіда). Суб’єктивними  показниками соціальної мобільності  можуть слугувати дані про внутрішньо групову структуру суспільства, в якій спостерігається суб’єктивне  прагнення молоді до оволодіння новими професіями до переміщень за межі того населеного пункту, в якому народився  чи виріс.

Іншими словами, під  соціальною мобільністю розуміється  переміщення індивіда або групи  вгору, вниз або по горизонталі як зміна свого соціального статусу. Соціальна мобільність характеризується напрямом, різновидом і дистанцією соціальних переміщень людей в суспільстві (індивідуально і групами). В найширшому плані розрізняють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність [6; с. 164].

Вертикальна мобільність – це рух вгору або вниз у соціальному просторі. Відповідно до цього, вона буває двох типів: низхідної (зверху вниз) і висхідної (від низу до верху).

Згідно стратифікаційної теорії П. Сорокіна, вертикальна мобільність  розуміється як переміщення з  однієї страти до іншої. Сорокін також говорить про висхідну мобільність (соціальний підйом, рух вгору) і про низхідну мобільність (соціальний спуск, рух вниз). Між сходженням і сходженням існує певна асиметрія: всі хочуть підійматися і ніхто не хоче опускатися по соціальних сходах. Як правило, сходження – явище добровільне, а сходження – вимушене.

Підвищення на посаді – приклад висхідної мобільності  індивіда, звільнення, пониження на посаді – приклад низхідної. Вертикальна  мобільність – зміна людиною  протягом життя високого статусу  на низький або навпаки. Скажімо, переміщення людини із статусу водопровідника на посаду президента корпорації, як і  зворотний рух, служить прикладом  вертикальній мобільності.

Соціологи відзначають  таку закономірність: чим ширше за можливість для просування вгору, тим  сильніше люди вірять в доступність  для них каналів вертикальної мобільності, а чим більше вони в  це вірять, тим сильніше прагнуть просунутися, тобто тим вищий в суспільстві  рівень соціальної мобільності. І навпаки, в становому суспільстві люди не вірять в можливість змінити свій статус, не маючи багатства, родоводу або заступництва монарха [6; с. 169].

У 1986р. інститут Геллапа провів порівняльне дослідження двох країн: 45% англійців заявили, що головний спосіб просунутися в житті – спадкоємство багатства і статус батьків; тоді як 43% американців, навпаки, вважали єдиним шляхом до досягнення успіху „важку працю і власні зусилля”. У Англії сильні станові пережитки. Рядовий американець з дитинства націлений на те, що свою долю він повинен робити власними руками.

Рух вгору відбувається, як вважають дослідники, головним чином  завдяки освіті, багатству або  членству в політичній партії. Освіта виконує важливу роль не тільки при  отриманні індивідом вищого доходу або більш престижної професії: рівень освіти один з відмітних знаків приналежності  до вищої страти. Багатство служить  відмітним знаком статусу у вищих  стратах. Американське суспільство  є стратифікованою системою з  відкритими класами. Хоча воно не є  безкласовим суспільством, в ньому  зберігається диференціація людей  за соціальним статусом. Це суспільство  відкритих класів в тому значенні, що людина не залишається все життя  в тому класі, в якому вона була народжена.

Горизонтальна мобільність розуміється як перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на одному і тому ж рівні. Прикладом служать переміщення з православної в католицьку релігійну групу, з одного громадянства в інше, з однієї сім'ї (батьківської) в іншу (свою власну, знов утворену), з однієї професії в іншу. Подібні рухи відбуваються без помітної зміни соціального положення у вертикальному напрямі. Горизонтальна мобільність має на увазі зміну людиною впродовж свого життя одного статусу на інший, що є приблизно еквівалентним. Скажімо, людина була спочатку водопровідником, а потім стала теслярем.

Різновидом горизонтальної мобільності служить географічна  мобільність. Вона має на увазі не зміну статусу або групи, а  переміщення з одного місця в  інше при збереженні колишнього статусу. Прикладом може служити міжнародний і міжрегіональний туризм, переїзд з міста в село і назад, перехід з одного підприємства на інше.

Якщо до зміни  місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється на міграцію. Якщо сільський житель приїхав в місто, щоб відвідати родичів, то це географічна мобільність. Якщо ж він переселився в місто на постійне проживання і одержав тут роботу, то це вже міграція.

Класифікація соціальної мобільності може бути проведена  і за іншими критеріями. Так, наприклад, розрізняють індивідуальну мобільність, коли переміщення вниз, вгору або по горизонталі відбуваються у індивіда незалежно від інших, і групову мобільність, коли переміщення відбуваються колективно, наприклад, після соціальної революції старий пануючий клас поступається своїми позиціями новому пануючому класу.

На інших підставах  мобільність може класифікуватися, скажімо, на стихійну або організовану [6; с. 171].

Прикладом стихійної мобільності можуть служити переміщення з метою заробітку жителів ближнього зарубіжжя в крупні міста Росії. Організована мобільність (переміщення людини або цілих груп вгору, вниз або по горизонталі) управляється державою. Ці переміщення можуть здійснюватися: а) з відома самих людей (добровільна), б) без їх згоди (недобровільна). Прикладом організованої добровільної мобільності за радянських часів можуть служити переміщення молоді з різних міст і сіл на комсомольські будівництва, освоєння цілинних земель і т.п. Прикладом організованої недобровільної мобільності може служити репатріація (переселення) чеченців і інгушів в роки війни з німецьким нацизмом.

Від організованої  мобільності слід відрізняти структурну мобільність. Вона викликана змінами в структурі народного господарства і відбувається крім волі і свідомості окремих індивідів. Скажімо, зникнення або скорочення галузей або професій приводить до переміщень великих мас людей.

Міграція є різновидом горизонтальної мобільності. Міграція населення – це переміщення людей, зв'язані, як правило, із зміною місця проживання (переселення людей з країни в країну, з району в район, з міста в село і назад, з міста в місто, з села в село). Вона підрозділяється на безповоротну (з остаточною зміною постійного місця проживання), тимчасову (переселення на достатньо тривалий, але обмежений термін), сезонну (переміщення в певні періоди року), залежну від пори року (туризм, лікування, навчання, сільгоспроботи), маятникову – регулярні пересування з даного пункту і повернення в нього.

Міграція – це дуже широке поняття, що охоплює всі  види міграційних процесів, тобто  переміщень населення як усередині  однієї країни, так і між країнами – по всьому світу (міжнародна міграція). Міграція буває зовнішньою (за межі країни) і внутрішньою. До зовнішньої відносяться еміграція, імміграція, а до внутрішньої – рух з села в місто, міжрайонні переселення та ін.

Другим різновидом горизонтальної мобільності є урбанізація.

Урбанізація – регулярне переміщення населення з сіл в міста або (що є дуже рідкісним) у зворотному напрямі. Інтенсивність цих пересувань залежить від конкретних умов країни і епохи. Якщо на початку XIX ст. у містах світу проживало близько 30 млн. чоловік (3%) населення, то на початку XX ст. – 224 млн. чол. (13,6%), а у кінці ХХ ст. – більше 2 млрд. (понад 40%).

Третім різновидом міграції вважається колонізація.

Колонізація – освоєння порожніх і малонаселених територій. Першою великою колонізацією вважають старогрецьку, другою – римську, третьою – європейську, початок якої поклали великі географічні відкриття XV – XVII ст. і результатом якої стало виникнення гігантських колоніальних імперій. Колонізація завжди була одним із способів розв’язання внутрішніх конфліктів в країнах-метрополіях шляхом міграції „зайвого” або незадоволеного своїм положенням населення. Ця міграція могла бути насильницькою (коли висилали кримінальних або політичних злочинців) або добровільною. Люди покидали країни, рятуючись від хронічних соціальних бід і сподіваючись в новому місці почати нове життя. В основному це були працездатні і енергійні люди, і їх масовий відтік мав для деяких європейських країн катастрофічні наслідки. Ще в XVII ст. Санчо де Монкада опублікував книгу „Злиденність Іспанії – результат відкриття Америки”, в якій доводив, що занепад країни, не дивлячись на приплив американського золота і срібла (Іспанія монополізувала 83% світової здобичі дорогоцінних металів), пов'язаний з відтоком значної частини іспанського населення за океан. Сама ж Іспанія виявилася переповненою ледачими бродягами, злодіями, убогими і жебраками-ченцями.

Четвертий різновид міграційних процесів – це вибуття, втеча або вигнання. Вони викликані надзвичайними обставинами – стихійними бідами, політичними потрясіннями, релігійними гоніннями, війнами і революціями. Історичними прикладами можуть служити вигнання в XVII ст. з Іспанії 500 тис. моріськів (залишків арабського населення), масову втечу гугенотів з Франції і пуритан з Англії в XVII – XVIII ст., переселення 7 млн. мусульман з Індії до Пакистану в 1947 р.

В результаті вимушеного або добровільного вибуття великих  груп населення з історичної батьківщини  на новій території утворюються  етнічні анклави – діаспора. Діаспора (греч. – розсіяння) – це частина етносу, що живе в новому місці поселення, в різних країнах. Це своєрідна соціально-етнічна спільність, що виникла в результаті складних міграційних процесів, іноді протягом сторіч. Спочатку цей термін відносився до євреїв, що розселилися з часів Вавілонського полону (VI ст. до н.е.) поза Палестиною. Пізніше це поняття розповсюдилося на інші етнічні і релігійні групи, що живуть поза своєю історичною батьківщиною. Нині існують і нові діаспори, наприклад, в США –китайська, ірландська, вірменська, польська, італійська, грецька, російська та ін.

Серед видів міграції важливе місце займають два –  імміграція і еміграція. Еміграція – виїзд за межі країни на постійне або на тривале проживання. Імміграція – в'їзд в дану країну на постійне місце проживання або на тривале мешкання. Таким чином, іммігранти – люди, що вселяються, а емігранти – що виселяються (добровільно або вимушено). Еміграція знижує чисельність населення. Якщо виїжджають талановиті  та кваліфіковані люди, то знижується не тільки чисельність, але і якісний склад населення. Імміграція підвищує чисельність населення. Приїзд в країну висококваліфікованої робочої сили підвищує якісний склад населення, а малокваліфікованої викликає зворотні наслідки.

Російський соціолог В. Добреньков визначає вертикальну і горизонтальну мобільність як типи соціальної мобільності, а міжпоколінну і внутрішньопоколінну мобільність – як види соціальної мобільності [2; с. 436].

Міжпоколінна мобільність припускає, що діти досягають вищої соціальної позиції або опускаються на нижчий ступінь, чим займали їх батьки. Приклад: син шахтаря стає інженером. Міжпоколінна мобільність – це зміна статусу дітей щодо статусу їх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації, або, навпаки, син президента корпорації стає водопровідником. Міжпоколінна мобільність є найважливішою формою соціальної мобільності. Її масштаб свідчить про те, до якого ступеня в тому або іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжпоколінна мобільність невелика, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустила глибоке коріння, і шанси людини змінити свою долю залежать не від неї самої, а обумовлені народженням. У разі значної міжпоколінної мобільності люди досягають нового статусу завдяки власним зусиллям незалежно від їх походження. Загальний напрям міжпоколінної мобільності молоді – з групи працівників фізичної праці в групу працівників розумової праці.