Антимонопольна політика

     Перший антимонопольний закон у  нас  в  державі був прийнятий у 1992 році – закон “Про обмеження монополізму  та  недопущення недобросовісної конкуренції у  підприємницькій  діяльності”.  Згідно  з  цим законом зловживаннями монопольним становищем вважаються:

1) обмеження  або припинення виробництва, а  також  вилучення  з  обороту товарів, можуть призвести до створення дефіциту  на  ринку  чи  встановлення монопольних цін;

2)  відмова   від  реалізації  чи  закупівлі   товару  при   відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що створення дефіциту  на  ринку чи встановлення монопольних цін;

3) інші  дії, що призвели або можуть  призвести  до  створення   перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

4) встановлення  дискримінаційних цін на свої  товари, що обмежують права окремих споживачів;

5) встановлення  монопольно низьких цін на  свої товари, що призвело  або може призвести до обмеження конкуренції.

3. Антимонопольний комітет України.

     Згідно  із Законом України “Про Антимонопольний  комітет України” завданнями комітету є:

     здійснення  державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

     захист  законних інтересів підприємців  та споживачів шляхом застосування заходів  щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

     сприяння  розвитку добросовісної конкуренції  у всіх сферах економіки.

     Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державної влади, місцевого  самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб’єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями [ 9].

     Органи  комітету розглядають справи про  порушення антимонопольного законодавства  та за результатами розгляду приймають  обов’язкові для виконання рішення  про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення анти конкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбачених законодавством, у разі необхідності звертаються до місцевого чи господарського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення антимонопольного законодавства, що містять ознаки злочину. Вони надають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобіганню порушень антимонопольного законодавства, розвиток підприємництва й конкуренції.

     Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних  проектів та програм, а також співпрацює з державними органами і неурядовими  організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

     З метою сприяння розвитку конкуренції  органи Комітету також здійснюють контроль:

     за  дотриманням антимонопольних вимог  у процесі перетворення державної  власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок набуття контролю над об’єктами приватизації;

     за  регулюванням цін на продукцію монопольних  утворень міністерствами, відомствами, держадміністраціями;

     за  дотриманням антимонопольних вимог  при прийнятті рішень органами державної  влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, щоб не допустити  прийняття анти конкурентних рішень.

     Органи  комітету також беруть участь у процесах демонополізації економіки галузі та регіонів.

     У цьому плані необхідно розглянути деякі результати діяльності комітету. Майже третина порушень, які припинив АМК, стосується дискримінації підприємств держорганами. Кількість неправомірних дій влади зростає. АМК вирішує спори не лише між великими монополістами. Серед 1074 справ розглянутих за січень – вересень 2000 р., лише 41.9% пов’язано з припиненням зловживання монопольним становищем компаніями, анти конкурентних узгоджених дій – всього 2,8%, недобросовісної конкуренції – 5.3%[10]. У цілому протягом 1994-2004 рр. АМК не допустив приватизацію без розукрупнення більш як 14000 монопольних утворень та вжив понад 2000 заходів з демонополізації, внаслідок яких на ринках з’явились близько 7300 самостійних суб’єктів господарювання.

4. Сучасний стан монополій в Україні, відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

       У спадок від планової економіки колишнього СРСР Україні дісталася суспільно монополізована економіка. В Україні фактично був і частково продовжує мати місце монополізм трьох типів.

     Перший  тип ― це сфера природних монополій, до якої належать транспортування нафти і газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями та об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту, зв’язок загального користування тощо.

     Другий  ― монополізація, пов’язана із такими бар’єрими вступу на ринок, як велика фондо- та капіталоємнісь, обмеження за попитом, дефіцит сировинних ресурсів.

     Третій  ― це такий тип монополізму, коли численні суб’єкти господарювання були штучно, з метою більшої зручності в управлінні, об’єднанні у структури, які завдяки своїм організаційним та фінансовим важелям фактично стали монопольними утвореннями. Це, зокрема, «Укравтодор»,  «Укрбуд», «Укррибгосп», «Укрсіль», «Укрцукор» тощо. Аналогічне становище мало місце і на регіональних ринках, де налічувалося більше ніж 15000 відокремлених технічно незалежних структурних підрозділів[11].

     Питанням  відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ V Закону «Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності, а також деякі окремі статті як зазначеного Закону, так і Закону “Про Антимонопольний комітет України”.

     Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів  антимонопольного законодавства, можна  виділити такі види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності:

     майнова відповідальність як санкція за порушення  антимонопольного законодавства  передбачена статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” у формі штрафу, що накладається на підприємців — юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення. Крім того ст. 21 зазначеного Закону встановлена майнова відповідальність у вигляді стягнення до державного бюджету прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства (зловживання монопольним становищем, неправомірних угод між підприємцями та недобросовісної конкуренції), а за статтею 22 цього Закону — у вигляді відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією;

     оперативно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом (примусовий поділ монопольних утворень), так і відповідними органами влади і управління (скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності).

     У випадках, коли підприємці зловживають  монопольним становищем на ринку. Антимонопольний  комітет України, його територіальні  відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ  монопольних утворень. Зазначена  санкція не застосовується у випадках  неможливості організаційного або територіального виокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, а також наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової, продукції підприємства (об'єднання тощо) складає менше 30 %.

     Скасування  ліцензій здійснюється органами, зазначеними  в Положенні про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на окремі види діяльності, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 17 травня 1994, за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.

     Статтею 19 Закону “Про обмеження монополізму  і недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності” передбачено, що Антимонопольний комітет може накладати штрафи на підприємців за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновлення початкового стану або зміну угод, що суперечать зазначеному Закону, а також за неподання, несвоєчасне подання інформації або подання завідомо недостовірних даних Антимонопольному комітету.

     України у межах компетенції розглядаються  органами чи посадовими особами:

• Антимонопольним Комітетом;
• постійно діючою адміністративною колегією;
• тимчасовою адміністративною колегією;
• державним уповноваженим;
• головою відділення територіального відділення Антимонопольного Комітету.

     Справи  про порушення антимонопольного законодавства України розглядаються на підставі заяв підприємців, органів влади і управління, громадських об’єднань, громадян, а також у разі виявлення безпосередньо службовцем Комітету чи відділення ознак порушення.

   Рішення у справах про порушення антимонопольного законодавства можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду.[11] 

5. Застосування  іноземного досвіду  в боротьбі з монополіям.

  Необхідність  вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється проміжком 6 –– 10 років, у той час як багато іноземних держав працюють у цій галузі вже десятки років. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав.         Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни. Зрозуміло, що маються на увазі не дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно даного ринку. Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у даній країні так і за її межами. Якщо така дія даного ринку не стосується, то як правило, ніяких дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим слідкувати.

     Не  просто вживати антиконкурентні заходи до тих іноземних компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

     Один  із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. У даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.