Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Февраля 2013 в 21:18, шпаргалка
Работа содержит ответы на вопросы по дисциплине "Макроэкономика"
(7.1)
Перші два елементи особистого доходу називаються доходами від трудової діяльності, або трудовими доходами. Доходи від активів — це дохід від власності. До таких доходів можна віднести дивіденди, проценти, ренту. Соціальні трансферти охоплюють доходи не зароблені, а отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу. До них належать пенсії, стипендії, виплати по безробіттю, субсидії тощо. Здебільшого вони надаються державою, а також рештою світу, що виходить за межі спрощеної економіки, яка наразі розглядається. У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження.
Роль заощаджень у споживанні. Вартість заощаджуваних грошей з урахуванням часового фактора.
Заощадження домогосподарств є одним із джерел, за рахунок яких вони переміщують свої доходи з одного періоду в інший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але заощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення доходів, а й засобом їх примноження. Це пояснюється тим, що майбутня вартість заощадженої суми грошей більша за їх теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік заощаджувального періоду. Такий метод обчислення вартості грошей називається методом нарахування складного процента. В його основі лежить використання ставки дисконту. Вона визначається як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Ставка дисконту використовується також для обчислення теперішньої вартості бажаної майбутньої вартості. З цією метою застосовується метод дисконтування.
Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді домогосподарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну частку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощадження є тією частиною цього доходу, яка не витрачається на споживання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.
Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.
Теперішня вартість грошей — це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається з основної суми і процентів, нарахованих за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного процента, можна визначити за такою формулою: FV = PV(1+r)n, (7.3)
де FV — майбутня вартість; PV — теперішня вартість; r — ставка дисконту, тобто така ставка процента, яка використовується для приведення грошових потоків до їхньої вартості в періоді, який приймається за базу розрахунків; n — кількість років майбутнього періоду.
16. Економічна нерівність. Крива Лоренца – графічна та економічна інтерпретація. Коефіцієнт Джинні та децільний коефіцієнт.
Схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низького — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються різні методи та показники. Найбільшого визнання набула крива Лоренца, яка відображує ступінь нерівності в доходах через відхилення кривої, що показує фактичний розподіл доходу між групами сімей, від бісектриси, що характеризує абсолютну рівність в доходах. Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині.
Децільний коефіцієнт відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населення.
Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення. Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси. Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33—35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24—26 — низький.
Споживання є головним компонентом сукупних витрат на виробництво ВВП, а отже, і головним чинником, від якого залежать стан національної економіки, економічні піднесення та спади. Тому питання про те, що лежить в основі рішень домогосподарств щодо визначення величини своїх витрат на споживання, є однією з центральних проблем макроекономіки.
Згідно з кейнсіанською
DI=Y= C+S
C – приватне споживання
S – приватне заощадження
Як видно з формули базовою екзогенною змінню кейнсіанської функції споживання є дохід. При цьому Кейнс уважав, що споживання є функцією не номінального, а реального доходу. Якщо ціни зростають, то реальний дохід домогосподарств зменшується і навпаки. Отже, в кейнсіанській функції вплив цін на споживання враховується через зміни рівня реального доходу домогосподарств.
Принципову роль у кейнсіанській функції споживання відіграє гранична схильність до споживання. Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць зміниться величина споживання у разі зміни доходу на одну одиницю, і визначається за формулою
де с — гранична схильність до споживання.
Гранична схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання. Оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється величина заощаджень у разі зміни доходу на одиницю:
Слід акцентувати увагу на те, що сума коефіцієнтів граничних схильностей (до споживання та заощаджень), як правило, дорівнює одиниці.
У процесі обґрунтування функції споживання Кейнс спирався і на такий інструмент, як середня схильність до споживання. Це є коефіцієнт, який показує відношення обсягу споживання до величини поточного доходу. Оберненою стороною цього інструмента є середня схильність до заощаджень — коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу. Зазначені коефіцієнти визначаються за формулами:
; .
Із формул видно, що для позначення коефіцієнтів середньої схильності використовуються такі самі літери, що й для коефіцієнтів граничної схильності, тобто с і s відповідно.
Недоходні фактори споживання та заощаджень.
18.Роль інвестицій в економіці. Фактори попиту на інвестиції, проста інвестиційна функція. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП.
Інвестиції – другий після споживання компонент сукупних витрат. Вони суттєво впливають на сукупний попит. У короткостроковому періоді вони впливають на рівень вир-ва через зміни у сукупному попиті. В довгостроковому періоді вони впливають на капіталоутворення, що змінює рівень потенційного ВВП. Мотиваційним чинником інвест.попиту є чистий прибуток (NP). Складові чистого прибутку: 1) Валовий прибуток (GP). Він залежить від величини інвестицій та норми прибутку; 2) Податок на прибуток (ТР); 3) затрати на інвестиції. Звідси: NP=(GP-TP)-Yr. Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли NP>0.
У макроекономічному моделюванні використовується проста інвестиційна функція, в якій базовою змінною попиту на інвестиції є лише процентна ставка. Це пояснюється двома обставинами: по-перше, процентна ставка є спільним чинником всіх компонентів інвестиційного попиту; по-друге, процента ставка є тим чинником, на який може впливати кон’юнктура на ринку позичкового капіталу і монетарна політика. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій простої інвестиційної функції. Крива, яка відображує обернену залежність між інвестиціями і процентною ставкою, має від’ємний нахил. Вплив інших чинників на інвестиційний попит викликає зміщення цієї кривої у відповідний бік. До складу інших чинників інвестиційного попиту відносяться технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.
Серед методів такого
дисконтування найліпшим
Якщо чиста дисконтована вартість додатна (NPV > 0), то інвестиційний проект є потенційно прибутковим; якщо вона від’ємна (NPV < 0), то інвестиційний проект є збитковим і від нього слід відмовитися.
Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП. Вони впливають на ВВП не пропорційно, а мультиплікативно. Це означає, що при зміні інвестицій на одну грош.одиницю ВВП змін.більше ніж на одиницю. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП пояснюється тим, що будь-яка угода, яка пов’язана із початк.вкладанням інвестицій в економіку, породжує ланцюг вторин.угод з відповідними видатками і доходами. Так, якщо на етапі початк.угоди приріст інвестицій стан. , то це ств.початк.дохід в обсязі . Але ті екон.суб’єкти, які отримали цей дохід, на наступному етапі угод витратять його на споживання з певною граничною схильністю, тобто їх видатки стан. . виробники спож.товарів і послуг, які отримали дохід обсягом , у свою чергу витратять його на споживання в обсязі . Тобто:
Із наведеної формули видно, що більше початкового приросту доходу, який дорів.початк.приросту інвестицій. Відношення між , як наслідком, і , як причиною, є мультиплікатором інвестицій (mi):
.
Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі заощаджень. Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки, які перетворюються в меншу величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:
.
19Автономні інвестиції. Чинники автономних інвестицій: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування. Модель акселератора.
До автономних інвестицій відносяться інвестиції, що не залежать від процентної ставки і перебувають під впливом інших чинників. Серед чинників, що впливають на величину автономних інвестицій, можна виділити такі: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на прибуток підприємств, ділові очікування.
Технічний прогрес. Технічний прогрес є головним чинником економічного зростання. Він проявляється переважно через створення нових, ефективніших засобів виробництва або через модернізацію існуючих. Викликаючи якісні зміни в основному капіталі, технічний прогрес забезпечує підвищення граничної продуктивності факторів виробництва і зменшення їх граничних витрат. За факторами виробництва, на які впливає технічний прогрес, він поділяється на трудоощадний, або капіталоощадний. У першому випадку зростає гранична продуктивність праці, в іншому — гранична продуктивність капіталу. Результатом технічного прогресу є зменшення витрат на виробництво продукції і збільшення прибутковості інвестованого капіталу, що спричинює зростання попиту на інвестиції за даної процентної ставки.
Рівень забезпеченості основним капіталом. Якщо виробничі потужності галузі спроможні повністю задовольняти попит на її продукцію, то зростання інвестицій в цю галузь стримуватиметься. І навпаки, якщо за повного використання наявних виробничих потужностей попит на продукцію галузі задовольняється не повністю, то це спонукатиме підприємців до збільшення обсягів виробництва за рахунок збільшення капіталу, що спричинює зростання попиту на інвестиції за даної процентної ставки.
Отже, попит на інвестиції залежить від співвідношення між виробництвом ВВП та основним капіталом. Це випливає з моделі акселератора, найпростішу форму якої можна подати так:
де It — обсяг інвестицій (валових); a — коефіцієнт акселерації; Yt – Yt–1 — приріст ВВП за період t; a (Yt – Yt–1) — чисті інвестиції за період t; d ×·Kt — відновлювальні інвестиції (амортизація) за період t.