Иноваційна діяльність

Особливості державного регулювання інноваційної діяльності в Японії на сучасному етапі. Кінець ХХ ст. і початок ХХІ ст. характеризується глобальними економічними, політичними і соціальними процесами, що зробили і продовжують робити свій вплив на світове господарство, його якісні характеристики. Викликаючи певні, часом істотні зрушення у світовому господарстві, вони часто зумовлюють шляхи його розвитку, формуючи, в той же час, багатоваріантні підходи до досягнення кінцевої мети, що відрізняється великою різноманітністю. Найбільш сильно тенденції централізації в галузі науково-технічного прогресу (НТП) виявилися в Японії. У цій країні держава в особі Міністерства економіки, торгівлі і промисловості (МЕТП) бере на себе такі функції централізованого управління, аналога яким немає в США і навіть у багатьох західноєвропейських країнах. Це вироблення стратегічних довгострокових напрямів розвитку та фінансування державних програм наукових досліджень, які забезпечують реалізацію цих напрямів, координації державної та приватної підприємницької стратегії і тактики розвитку, тісна взаємодія приватних компаній і держави. Процес централізація і регулювання сфери науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) в Японії складається з:

 ● фінансування науки  через державні міністерства  і створення гігантських постійно  діючих національних лабораторій;

 ● розвиток централізованих  наукових комплексів великих корпорацій, які отримують великі державні замовлення;

 ● формування міжнародних  інститутів, програм, проектів.

 У Японії державна  економічна політика тісно пов'язана з інноваційною політикою, що є надзвичайно важливим стосовно НДДКР.

 Загальні підходи до ролі держави в регулюванні економіки поширюється також і на національну інноваційну політику. Принципи, на яких будується політика Японії щодо створення сприятливих умов для стимулювання інноваційної діяльності, наступні:

1. Фінансова підтримка пріоритетних галузей промисловості за допомогою субсидій і дешевих кредитів, які видаються державними фінансовими організаціями через Японський банк розвитку та Японський експортно-імпортний банк.

2. Преференційне розподілення  іноземної валюти на користь  пріоритетних галузей - з тим, щоб вони могли імпортувати необхідні їм обладнання і технологію.

3. Стимулювання імпорту  новітніх іноземних технологій  та технічної кооперації японських  фірм з іноземними компаніями.

 4. Захист виникають галузей допомогою встановлення високих імпортних мит і нетарифних бар'єрів.

5. Спеціальна система  прискореної амортизації для  імпортованого обладнання, що зменшує  оподаткування японських фірм  і робить можливим збільшення  їхніх капіталовкладень у нові  промислові підприємства та проекти.

6. Унікальна система адміністративного  державного управління конкуренцією, властива тільки Японії, суть  якої полягає в праві держави  регулювати рівень ризику, пов'язаного з конкуренцією, шляхом організації злиттів, регулювання обсягів виробництва і капіталовкладень.

 Характерною особливістю японської системи управління інноваційною політикою є наявність розвинених горизонтальних зв'язків, що забезпечує широку участь усіх державних і приватних організацій, зацікавлених у формуванні державної економічної політики шляхом її всебічного обговорення.

 Іншою важливою особливістю  і відмінністю японської системи  управління є те, що вона дозволяє  формувати інтегровану інноваційну  політику, що охоплює всі напрями розвитку науки і техніки, визначає набір економічних та інших інструментів державного управління, завдяки яким інноваційний процес може бути забезпечений необхідними ресурсами.

 В системі державного  управління інноваційною діяльністю  в Японії істотну роль відіграють  дослідницькі організації - мозкові центри з моніторингу інноваційних процесів і їх прогнозування.

 Близько 300 таких державних  і приватних мозкових центрів  Японії, чий рівень експертизи та прогнозування технологічного розвитку перевершує рівень найбільших американських консультаційних фірм, забезпечують діяльність державних організацій, пов'язаних з прогнозуванням і плануванням НДДКР. Принциповою відмінністю японського планування НДДКР від американського є наявність механізму оцінки ефективності планування та прогнозування.

 Державне регулювання  відносин конкуренції і кооперації  між суб'єктами ринку є одним  з методів непрямого впливу  держави на інноваційну діяльність  і найважливішим важелем підвищення її ефективності. Воно впливає на формування всіх ресурсів інноваційного процесу. Основним інструментом державного регулювання у цій галузі є антимонопольне законодавство.

 В Японії держава  впливає на розвиток інноваційних  процесів також і за допомогою  інтенсивної конкуренції. В особі  МЕТП воно так управляє конкуренцією, що остання загострюється в  періоди економічного підйому і переходить у співпрацю в періоди спаду, тим самим створюючи сприятливі умови для нових капіталовкладень у вдосконалення і розвиток технології саме в той момент, коли в цьому існує необхідність, а ситуація на ринку цього препятствует.Такім чином, державне регулювання конкуренції в Японії в якості однієї з основних цілей переслідує створення умов, сприятливих для створення і поширення нової технології.

 Держава надає прямий  вплив на інноваційну діяльність  за допомогою розподілу фінансових  ресурсів з державного бюджету через відповідні міністерства і відомства. За рахунок цих ресурсів проводяться дослідження у державних лабораторіях, приватних фірмах і академічних науково-дослідних організаціях. Структура фінансування відображається визначальним чином на напрямках та якість проведених досліджень.

 До останнього часу  в основі розвитку японських НДДКР лежав принцип широкого запозичення технології з-за кордону, з подальшим її швидким удосконаленням і оперативним впровадженням у виробництво. Однак зрослі труднощі в придбанні нових закордонних патентів і ліцензій спонукали Японію встати на шлях розвитку власних досліджень не тільки в прикладній, а й у фундаментальній області.

 Саме тому Японія  істотно розширює фінансування  власних НДДКР, і особливо в  галузі фундаментальних досліджень. Кабінет міністрів Японії затвердив розроблену Агентством з науки і техніки принципово нову програму розвитку НДДКР, в якій особливу увагу приділено фундаментальним дослідженням. До роботи по здійсненню цієї програми підключені не тільки державні університети і лабораторії, а й численні дослідницькі організації приватних фірм. Державне фінансування НДДКР має суттєвий вплив на приватні промислові фірми, так як вони є головними виконавцями НДДКР, фінансованих державою. У США на їхню частку припадає 54% науково-дослідних робіт, на частку державних лабораторій - 26%, і на частку університетів і коледжів - 20%. У Японії ж гнітючий обсяг НДДКР, фінансованих державою, виконується приватними промисловими фірмами (72,7%). На державні НДІ припадає 13,9%, на університети (державні і приватні) - 13,3%. З цього випливає, що в Японії за допомогою бюджетного фінансування держава надає відносно більш сильний вплив на інноваційну діяльність приватних фірм, ніж в США. При цьому, якщо в Японії державне фінансування НДДКР спрямоване на вирішення завдань, які забезпечують, в першу чергу, комерційні інтереси національних промислових фірм, то в США основна частина коштів на проведення НДДКР, одержуваних приватними фірмами, йде на оборонні проекти. Kozo Yamamura, Yasukichi Yasuba "The Political Economy of Japan, Volume 1 - The domestic Transformation", Stanford University Press, Stanford, California, 1994

 Для створення фінансової бази розвитку капіталомістких галузей на основі впровадження нової технології Японія пішла шляхом стимулювання різних видів заощаджень за допомогою залучення грошей населення в японську систему поштових ощадних вкладів і приватні депозити в комерційних міських і регіональних банках.

 Японський банк розвитку був створений в 1951 р. з метою надання довгострокових дешевих кредитів фірмам, що діють у нових галузях промисловості. Кредити цього банку можуть покривати до 30-50% витрат інвестиційних проектів у пріоритетних областях.

 Фінансова діяльність  Японського банку розвитку так  само, як податкова система і  державні субсидії, є інструментом  державного регулювання діяльності приватних фірм у сфері НДДКР з метою прискорення розвитку національної економіки.

 Необхідно відзначити, що, завдяки державному регулюванню  в області кредиту, японські  фірми мають можливість отримувати  значні фінансові ресурси для  розвитку і впровадження нової  технології за низькою ціною.  Саме можливість отримувати дешевий  кредит дозволяє фірмам Японії  більш активно, ніж американським,  робити довгострокові капіталовкладення  у вдосконалення і створення  нових технологій.

 В системі державного  управління інноваційною діяльністю  політика в галузі зовнішньоекономічних  зв'язків відіграє важливу роль. Для ефективної інноваційної діяльності національних фірм має значення не тільки державне регулювання міжнародного технологічного обміну, але і регулювання зовнішньоекономічної діяльності в цілому. Регулювання імпорту впливає на характер конкуренції національних фірм з іноземними компаніями, надаючи, тим самим, вплив на рівень комерційного ризику і, таким чином, на інноваційну активність.

 Регулювання експорту  виступає як фактор доступності  іноземних ринків, знижуючи чи  підвищуючи комерційний потенціал освоюваної національними фірмами технології. У Японії державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків значною мірою підпорядковане завданням державної інноваційної політики, що однаковою мірою стосується як імпорту, так й експорту.

 Японська система НДДКР  корінним чином відрізняється від США саме тією роллю, яку відіграє в цій справі уряд. Всупереч загальноприйнятому помилкової думки, уряд Японії витрачає на потреби промислових НДДКР значно менше коштів, ніж уряду США або країн Європи.

 Хоча, насправді, в США весь сектор обробних галузей отримує значні дотації на НДДКР, деякі галузі японської промисловості залежать від урядового фінансування НДДКР в дуже значній мірі. Через деякий час субсидії американського уряду стали менше концентруватися в літакобудуванні, ракетобудуванні, в промисловості, що виробляє телекомунікаційне устаткування, але їх вкладення зросла до 25% в чавуноливарний сталеплавильної промисловості і майже до 40% у виробництві нержавіючих металів. Навпаки, японське уряд зменшив частку субсидій на НДДКР в машинобудуванні. Це була остання галузь, яка повинна була отримати на початку 1970-х років істотну частку субсидій на НДДКР від уряду Takafusa Nakamura "The Postwar Japanese Economy", Tokyo, University of Tokyo Press, 1995.

 Роль держави у фінансуванні  науки в Японії значно нижче,  ніж в інших розвинених країнах. І це не тільки через практичну відсутність загальнонаціональних військових програм. Мізерна частка витрат держави в промислових (галузевих) науково-дослідних розробках (на порядок менше, ніж в інших розвинених країнах, включаючи Німеччини.) Свідчить про те, що японські компанії несуть повну фінансову відповідальність за галузеві дослідження і розробки, за всю інноваційну діяльність.

 Аналіз останніх тенденцій  державного фінансування науки  показав, що ілюзії щодо можливого  внеску в економіку результатів  досліджень по військовому відомству відходять у минуле. Найбільш наочні підтвердження цієї точки зору - успіхи Японії на самих передових напрямах науково-технічного розвитку, цілком спираються на цивільні технології, і зокрема, той факт, що розроблена японськими корпораціями мікроелектроніка успішно використовується в американській військовій техніці.

 Японська модель інтеграції  науки і виробництва полягає  в тому, що в її основу покладена  стратегія перетворення країни  зі споживача іноземних технологій, раціоналізованих і модернізованих, в країну "законодавця мод"  в техніці, творця нових технологій, насамперед, за такими пріоритетними напрями, як інформаційні системи, роботобудування, біотехнологія, нові матеріали.

 Модель в інтеграції  передбачає будівництво центрів, в яких

 територіально і в  управлінському плані було б  доцільно зосередити НДДКР і наукомістке промислове виробництво. Така інтеграція втілилася в будівництво міст - технополісів. Проект створення технополісів - одне з найважливіших стратегічних напрямів багатоцільовий програми японського уряду по досягненню поставленої глобального завдання - завоювання Японією безумовного технологічного лідерства. Згідно висловом Ш. Тацуно, американського фахівця з японських технополісів, "стратегія технополісів - це стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі розвитку мережі регіональних центрів вищого технологічного рівня, а тим самим - це стратегія інтелектуалізації всього японського господарства" Ш. Тацуно 'Стратегія - технополіси ", Москва, Прогрес, 1989 рік.

 Прагнучи просунути  нову техніку і технологію  далі, ніж її конкуренти, Японія  планує досягти технологічної  переваги за допомогою шестіцелевой  програми, заснованої на використанні  минулого досвіду і промислової  потужності. План, що відображає  завдання успішно вивести країну  вперед у XXI столітті, включає в себе наступні стратегічні напрямки: