Iнноваційна діяльність

Реалізація інноваційної діяльності на кожному рівні (державному, галузево­му, регіональному, окремих підприємств) інноваційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки, передусім, пов'язана з пошуком джерел і форм інвес­тування, які повинні забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансо­вими можливостями. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) серед основних пріоритетних напрямів розвитку виділяє «здійс­нення активної структурної та інвестиційної політики, забезпечення переходу на інноваційний шлях розвитку як головної передумови реалізації стратегії економіч­ного зростання».

Реалізація курсу на запровадження інноваційної моделі структурної перебу­дови та зростання економіки потребує величезних капіталовкладень і це вимагає від держави здійснення активної інвестиційної політики. Адже ресурсне забезпе­чення інноваційних процесів — це основна проблема кожної країни, яка обрала інноваційний шлях розвитку.

Серед економістів немає єдиного підходу щодо визначення ресурсного забезпе­чення інноваційної діяльності. Найпоширенішою є думка, що інноваційна діяльність вимагає залучення тільки фінансових ресурсів, тобто фінансування інноваційної діяльності — це лише грошові відносини з іншими господарюючими суб'єктами й банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, поставок спецустаткування, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків із замовника­ми, трудовими колективами і державними органами управління.

Інші економісти вірно відмічають, що здійснення інноваційної діяльності ви­магає залучення не лише коштів у безпосередньо грошовому вимірі, а й інших — у вигляді основних і оборотних засобів, майнових прав і нематеріальних активів, кредитів, позик та застав (боргових зобов'язань), прав на землеволодіння й земле­користування тощо. Але називають цю сукупність ресурсів також фінансовими ресурсами, що, на нашу думку, не відповідає сутності поняття «фінанси». Тому вважаємо, що більш узагальнено процес забезпечення інноваційної діяльності необхідними ресурсами характеризується терміном «інвестування інноваційної ді­яльності» або «інвестиційне забезпечення інноваційної діяльності».

Таке положення відповідає трактуванню інвестицій Законом України «Про інвестиційну діяльність». У відповідності до якого під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприєм­ницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. І дали закон визначає, що такими цінностя­ми можуть бути:

•           кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

•           рухоме та нерухоме майно;

•           майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелекту­альні цінності;

•           сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих;

•           права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, облад­нанням, а також інші майнові права та інші цінності.

Таким чином, саме інвестиції забезпечують інноваційну діяльність необхід­ними фінансовими, матеріальними і нематеріальними ресурсами. Виходячи з цього, під системою інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності варто розуміти сукупність економічних відносин, які виникають у зв'язку з пошуком, залученням і ефективним використанням інвестицій, а також організаційно-управ­лінські принципи, методи і форми їхнього впливу на життєдіяльність інновацій.

Метою інвестування інноваційної діяльності є ресурсне забезпечення пози­тивних інноваційних зрушень в економіці.

Але говорячи про інвестиційне забезпечення інноваційної діяльності, слід зробити наголос на тому, що воно визначається рівнем розвитку економіки, її ефективністю і віддачею. Враховуючи стан та особливості сучасної національної економіки найголовніше значення в ресурсному забезпеченні інноваційних проце­сів належить саме фінансовим коштам і саме вони відіграють визначальну роль у реалізації визначеної стратегії розвитку України.

Тому саме для розбудови інноваційної економіки, особливо на перших етапах впровадження нововведень, необхідні значні фінансові ресурси, яких в Україні не­достатньо. На думку директора Інституту економічного прогнозування академіка В. Гейця, «на найближчі десять років обсяги капітальних вкладень у необхідні інновації, які слід здійснити для забезпечення розширення основного капіталу на новій технологічній основі, мають становити 300-350 млрд грн.».

Процес формування і використання інноваційних коштів, як ресурсного за­безпечення інноваційного розвитку, повинен носити стратегічний характер і при цьому ґрунтуватися та визначених принципах. С. М. Ілляшенко виділяє наступні принципи:

1.       Підпорядкованість стратегічних цілей інвестиційної стратегії стратегічним ці­лям інноваційного розвитку.

Інвестиційна стратегія має забезпечувати динамічне приведення ресурсного потенціалу суб'єктів господарської діяльності у відповідність до постійних змін умов господарювання, забезпечити реалізацію виявлених напрямів і варі­антів інноваційного розвитку в нестабільному ринковому середовищі транс­формаційної економіки.

2.       Варіабельність і гнучкість стосовно змін зовнішніх умов.

Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку базується на складних різ­номанітних прогнозах розвитку ринкових процесів, прогнозування векторів розвитку економічної, технологічної, політичної, правової соціальної, еколо­гічної та ін. Складових зовнішнього середовища, у якому відбуваються постійні (часом непередбачувані) зміни.

Розвиток подій може відбуватися за декількома сценаріями, імовірності яких різні. Прогнозування й урахування можливих сценаріїв розвитку подій у зовнішньому середовищі дозволяє уник­нути небезпеки однобічного погляду на майбутні шляхи розвитку, надає мож­ливість заздалегідь «розглянути» варіанти розвитку подій і намітити відповідні плани реагування. Тому інвестиційна стратегія повинна передбачати багатоваріантність розвитку подій і бути придатною для реалізації при зміні умов господарювання.

3.       Відповідність інвестиційної стратегії існуючому інвестиційному клімату, на­прямам державного регулювання інноваційних і інвестиційних процесів з урахуванням перспектив їх розвитку.

Інвестиційна стратегія повинна будуватися таким чином, щоб використовува­ти позитивні моменти державної інноваційної й інвестиційної політики, вико­ристовувати можливі пільги і нівелювати дію деструктивних її елементів. Вона повинна відповідати існуючому інвестиційному клімату. При цьому необхідно відстежувати і враховувати існуючи тенденції в інноваційній та ін­вестиційній політиці держави.

4.       Паралельність розробки маркетингової та інвестиційної стратегії інновацій­ного розвитку.

Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку повинно бути узгоджене за цілями і етапами з маркетинговою стратегією. Це неодмінна умова розвит­ку будь-якого об'єкту, який самоорганізується та саморозвивається. Прийнятний (виправданий) рівень ризику інвестиційних рішень.

Кожний варіант інвестиційної стратегії може забезпечити певний ефект інвес­тування, але й одночасно характеризується наявністю ризику, як можливого рівня певних втрат. Багатоваріантність розвитку подій у випадку реалізації конкретної інвестиційної стратегії завжди пов'язана з ризиком, оскільки заздалегідь невідомо, якій з варіантів буде реалізований. При цьому, як пра­вило, варіанти з більшою ефективністю є більш ризикованими. Виникає про­блема, якому з варіантів надати перевагу — більш ефективному (такому, що приносить більший ефект на одиниці вкладених коштів), але й більш ризико­ваному, або менш ризикованому, але й менш ефективному. З безліч варіантів слід вибирати ті, що мають більшу ефективність і менший ризик у розрахунку на одиницю результату. При цьому ризик даного варіанта повинен знаходитися в допустимих межах (як ризик одержувача інвестицій, так і ризик інвестора). Ризик кожного варіанта розглядається як результат ри­зиків різного характеру: загальноекономічного, політичного, соціального, екологічного та ін.

При оцінці рівня ризику альтернативних проектів варто уникати як недооцін­ки ризику, так і його переоцінки. У першому випадку це може привести до зниження ефективності інвестування або ж до значних втрат як з боку інвес­тора, так і з боку одержувача інвестицій. У другому випадку — можна відки­нути цілком прийнятні варіанти.

Достатність інвестиційних ресурсів для реалізації проектів інноваційного розвитку.

Даний принцип означає, що стратегія інвестування повинна забезпечувати мобілізацію власних, запозичених чи залучених інвестиційних ресурсів в об­сягах, достатніх для реалізації прийнятих проектів інноваційного розвитку, з урахуванням багатоваріантності сценаріїв реалізації кожного з них і корегу­вання на ризик, у тому числі на проведення заходів, спрямованих на його за­побігання, зниження або компенсацію. Ефективність інвестування.

Інвестиційна стратегія інноваційного розвитку повинна приносити економічні (і позаекономічні, наприклад, соціальні, екологічні і т. д.) результати відпо­відно до цілей загальноекономічного розвитку, забезпечуючи при цьому їх досягнення при зміні умов зовнішнього середовища у певних межах.

Цілі інвестиційних стратегій інноваційного розвитку в конкретних випадках можуть бути різними в залежності від цілей загальноекономічної стратегії.

Однак загалом, як головна мета виділяється ресурсне забезпечення прийнятих проектів інноваційного розвитку.

Розробка стратегії інвестування інноваційних проектів виконується поетапно (рис.1).

Рис.1. Етапи розробки інноваційної стратегії забезпечення інноваційного розвитку

Говорячи про систему фінансування інновацій, виділено основні принципи на яких вона базується. Ці принципи представлені на рис.2.