Приватні інвестиції

    Для визначення останньої прихильники  неокласичної функції інвестицій в основний капітал запропонували модель гнучкого акселератора, згідно з якою в кожному періоді фірма зменшує розрив в основному капіталі на певну частку.

    Якщо  позначити наявний основний капітал  на початок поточного періоду  через К_t-1, а частку, на яку усувається розрив між наявним і бажаним обсягами капіталу, - через k. Тоді приріст основного капіталу у поточному періоді (∆К_t) можна визначити як: 

    ∆К_t = k(К^f - К_t-1).                                    (8.18) 

    Приріст основного капіталу залежить від чистих інвестицій. Тому приріст чистих інвестицій протягом поточного періоду (NI_t) визначається за формулою: 

    NI_t = k(К^f - К_t-1).                                     (8.19) 

    Рівняння (8.19) передбачає поступове регулювання чистих інвестицій за таким принципом: чим більшим є розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, тим більшими є інвестиції. Коли розрив нульовий, чисті інвестиції відсутні.

    Враховуючи  вище зазначене та з урахуванням попиту на відновлювальні інвестиції (d К_t), поточний попит на валові інвестиції в неокласичній функції інвестицій в основний капітал можна визначити таким чином: 

    I_t = d К_t + k(К^f - К_t-1).                                   (8.20) 

    Очікувана норма чистого прибутку та реальна  ставка проценту вважаються найвагомішими факторами, які визначають приватні інвестиції. По-перше, прибуток є потужним спонукальним мотивом здійснення інвестиційних витрат, він прямо впливає на їх розмах та інтенсивність. Підприємці придбають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що ці витрати здатні забезпечити їм певний рівень прибутковості. По-друге, на динаміку інвестицій впливає реальна ставка проценту. Це ціна, яку фірма повинна сплатити, щоб зайняти грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Вона обернено впливає на інвестиції навіть тоді, коли вони здійснюються із власних коштів інвестора. Підприємці порівнюють норму прибутку від інвестицій з втраченою можливістю присвоєння проценту за певною реальною ставкою (у випадку передачі відповідних коштів у позику). Якщо реальна ставка проценту більше очікуваної норми прибутку від інвестицій, вони — невигідні, якщо ж реальна ставка менше норми прибутку від них, вони цілком доречні. Отже, капіталовкладення здійснюються, поки норма прибутку від них перевищує реальну ставку проценту.

    Слід  зауважити, що при прийнятті рішення  про інвестування не номінальна, а  саме реальна ставка проценту відіграє суттєву роль. Це пояснюється тим, що номінальна ставка проценту визначається в поточних цінах, тоді як реальна – в постійних або скорегованих із врахуванням рівня інфляції.

    Приймаючи інвестиційні рішення, поряд зі ставкою проценту, необхідно враховувати податкове законодавство, яке певним чином впливає на процес нагромадження капіталу. А його зміни призводять до змін інвестиційного попиту і впливають на сукупний попит. І хоча вплив податків на стимули до здійснення інвестицій багатоплановий, розглянемо два найбільш важливі види оподатковування корпорацій.

    Податок на доходи корпорацій - це податок на їхній прибуток. Його вплив на інвестиції залежить від того, як закон визначає «прибуток» з погляду оподатковування. Якщо трактувати прибуток, як ціну, що стягується за оренду капіталу мінус витрати на одиницю капіталу, то фірмам вигідно інвестувати; якщо ціна, що стягується за оренду, перевищує витрати, і знижувати обсяг інвестицій, якщо ціна менше витрат.

    Однак у періоди інфляції амортизація  «перекручена» (тому що відтворена вартість перевищує первісну), при розрахунку податку на прибуток корпорацій занижується величина амортизації і завищується прибуток. У результаті закон обкладає податком доходи навіть тоді, коли, з економічної точки зору, прибуток дорівнює нулю, що робить володіння капіталом менш привабливим. По цій і іншій причинах, економісти вважають, що податок на прибуток корпорацій підриває стимули до інвестування.

    Інвестиційний податковий кредит - положення закону, що стимулює нагромадження капіталу. Інвестиційний податковий кредит скорочує податкові платежі фірми на певну величину з кожної гривні, витраченої на придбання інвестиційних товарів. Інакше кажучи, інвестиційний податковий кредит веде до зниження витрат на одиницю капіталу і збільшує інвестиції. На думку економістів, інвестиційний податковий кредит є одним з найбільш ефективних способів стимулювання інвестицій.

     Для економіки в  цілому криву сукупного попиту на інвестиції будують, враховуючи сукупність оцінок інвестиційних рішень окремих фірм і розташовуючи всі інвестиційні об’єкти по низхідній в залежності від очікуваної норми чистого прибутку (рис. 8.3).  

    Рис. 8.3. Крива сукупного попиту на інвестиції 

    Отже  характер кривої сукупного попиту на інвестиції відображає обернену залежність між ставкою проценту (ціною інвестування) та сукупним розміром необхідних інвестиційних  товарів. При цьому обов’язково  враховують, що інвестиції здійснюють до того моменту, коли ставка проценту дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку.

    Така  модель інвестиційних рішень дозволяє передбачити важливий аспект інвестиційної  політики: держава може змінювати  ставку проценту, щоб змінити рівень витрат на інвестиції. При високій ставці проценту будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найвищу норму чистого прибутку. Рівень інвестицій при цьому буде низьким. При зниженні ставки проценту комерційно вигідними стають проекти, очікувана норма прибутку по яких нижча. Відповідно рівень інвестицій зростатиме.

    Автономні інвестиції – це інвестиції, що не залежать від таких параметрів, як ставка проценту та рівень доходу, а визначаються зовнішніми економічними факторами (природно-кліматичними умовами, запасами корисних копалин тощо).

    До  основних чинників автономних інвестицій належать:

• рівень оподаткування (податки на бізнес обернено впливають на чистий прибуток та його норму);
• зміни в технології виробництва (позитивні зміни в технології знижують витрати господарчої діяльності, підвищують прибуток і стимулюють капіталовкладення);
• наявний основний капітал (незавантажені виробничі потужності обтяжують капітал і стримують інвестиції, і, навпаки, їх недостатня кількість при наявності попиту на продукцію, яка виготовляється за їх допомогою, підштовхує капіталовкладення);
• економічні очікування (оптимістичні очікування підприємців розширюють інвестиції, а побоювання поганої кон’юнктури обмежують їх);
• динаміка сукупного доходу тощо.

    Зміни в  цих факторах викликають відповідний  зсув кривої попиту на інвестиції. Наприклад, на рис. 8.4. крива інвестиційного попиту зміщується вправо-угору, тому що при кожному рівні процентної ставки підприємства збільшують свій попит на інвестиції, а, отже, автономні інвестиції збільшуються. І, навпаки, зсув кривої інвестиційного попиту вліво-униз спостерігається у разі, якщо автономні інвестиції скорочуються.

     Рис. 8.4. Вплив зовнішніх чинників на інвестиції 

    Оскільки  інвестиції фінансуються із прибутків  економічних суб’єктів, а останні  збільшуються із зростанням доходу, то і обсяги інвестування, у свою чергу, зростають зі збільшенням доходу. Таким чином, між рівнем доходу та інвестиціями існує позитивний зв’язок, який відображається за допомогою найпростішої функції інвестицій. В алгебраїчній формі її можна передати за допомогою формули: 

      ,                                         (8.21)

    де  – обсяг інвестицій;

         – автономні інвестиції;

      – реальна ставка проценту;

         – емпіричний коефіцієнт чуттєвості інвестицій до динаміки ставки проценту;

         – гранична схильність до інвестування;

         – сукупний дохід. 

    Функція автономних інвестицій має вигляд: 

     _,                                                (8.22) 

    де  – автономні інвестиційні розходи;

    _e – автономні інвестиції, що не залежать від таких параметрів, як ставка проценту та рівень доходу і визначаються зовнішніми економічними факторами (природно-кліматичними умовами, запасами корисних копалин тощо);

      – реальна ставка проценту;

      – емпіричний коефіцієнт чуттєвості інвестицій до динаміки ставки проценту. 

    Зі зростанням сукупного доходу автономні інвестиції доповнюються стимульованими інвестиціями. Їх розмір збільшується у відповідності зі зростанням ВНП. Так як інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку, а останній зростає у відповідності зі збільшенням сукупного доходу Y, то і інвестиції збільшуються зі зростанням Y. При цьому зі збільшенням сукупного доходу зростають не тільки власне виробничі інвестиції, але і інвестиції у товарно-матеріальні запаси та в житлове будівництво.

    Гранична  схильність до інвестування – доля перебільшення витрат над інвестиціями в будь-якій зміні доходу: 

      ,                                                  (8.23) 

    де  – зміна величини інвестицій;

         – зміна доходу. 

    Взагалі, інвестиції – найбільш мінлива складова сукупного попиту. За своєю динамікою вони можуть інколи не співпадати зі змінами ВВП. Тому визначають такі поширені фактори нестабільності інвестицій:

• тривалість строків служби інвестиційних товарів, що викликає переривчастість їх оновлення;
• нестабільність поточного прибутку та сточування капіталовкладень;
• нерегулярність інновацій;
• мінливість економічних очікувань;
• циклічність коливань ВВП.

 

    Оскільки  заощадження, як джерело інвестицій, є функцією від доходу, то зростання  останнього сприятиме зростанню  фінансово-інвестиційних ресурсів, а його зменшення – скорочуватиме ці ресурси. Звідси, можна стверджувати, що інвестиції опосередковано залежать від доходу. Оскільки динаміка доходу є індикатором ділової активності в країні, зростання доходу свідчить про зростання сукупного попиту, для задоволення якого потрібно нарощувати основний капітал і нарощувати чисті інвестиції.

    Зазвичай  в макроекономічному аналізі  залежність інвестицій від доходу реалізується через найпростішу модель акселератора, який показує, на скільки одиниць змінюються інвестиції у разі зміни ВВП на одиницю. Величина акселератора може бути визначена із простішої формули: 

           (8.24) 

    де a – коефіцієнт акселерації; ∆I – похідні інвестиції;

     ∆Y – приріст доходу внаслідок дії автономних інвестицій; 

    Аналізуючи (8.24), можна сказати, що фірми намагаються зберігати певні співвідношення між основним капіталом і обсягом виробництва. Нестабільність величини ВВП зумовлює нестабільність інвестицій: у період пожвавлення економіки інвестиції зростають, у період рецесії – зменшуються. Тому ця модель слугує основою для побудови довгострокових інвестиційних функцій.

    Здійснення  ринкової трансформації економіки  України  значною мірою залежить від вирішення проблеми інвестування як джерела економічного зростання.

    Динаміку  інвестицій в Україні визначає цілий  комплекс реальних чинників: політико-правова  нестабільність, зволікання з проведенням  реформ, відсутність права приватної  власності на землю, провальні темпи  приватизації, фіскальна спрямованість податкової політики, невідповідність існуючої інфраструктури інвестиційної діяльності світовим вимогам, недосконалість організаційного механізму регулювання інвестиційного процесу, часта зміна законодавства щодо іноземних інвестицій, відсутність надійних гарантій від некомерційних ризиків, низька купівельна спроможність частини населення, що зменшує можливості реалізації на внутрішньому ринку продукції фірм з іноземним капіталом, корупція і висока злочинність тощо.