Приватні інвестиції

      .                                             (8.9) 

    2. Інвестиції – це потік, а капітал – запас. Тоді капіталоутворення являє собою тривалий процес перетворення інвестицій в капітал: кожна одиниця інвестицій, тобто потоку, збільшує капітал, тобто запас. Але сказане не означає, що обсяг капіталу збільшується при цьому на величину інвестицій. Слід враховувати, що наявний капітал постійно зношується в процесі виробництва і потребує відновлювальних інвестицій. Це, у свою чергу, означає, що обсяг капіталу формується під впливом двох протилежних сил: інвестування, яке збільшує обсяг капіталу, і зношення (амортизації), яке зменшує обсяг капіталу.

    В сучасній економічній літературі існує  декілька підходів до визначення поняття  «інвестиції». У самому широкому розумінні, інвестиції – це вкладення в капітал, як грошовий, так і реальний, з метою отримання доходу. Вони здійснюються у вигляді грошових засобів, банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, вкладень в рухоме та нерухоме майно, інтелектуальну власність, майнові права тощо. Подібне визначення інвестицій можна назвати бухгалтерським, тому що воно охоплює вкладення у всі види активів підприємства.

    Інвестиції  у відтворення основних фондів і  пов’язані з цим зміни обігового капіталу називають капітальними вкладеннями. До них звичайно відносять витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення. Капітальні вкладення – це інвестиції в економічному сенсі, тому що вони пов’язані із відтворенням реального капіталу.

    Визначають  такі основні форми інвестицій:

• грошова;
• натурально-речова;
• інтелектуальна (патенти).

    У залежності від походження, інвестиції поділяються на такі основні типи:

• виробничі;

• фінансові (кредити, гроші);
• портфельні (цінні папери).

    В економічній літературі також існують поняття «валові» та «чисті інвестиції».

    Валові  інвестиції – це загальний обсяг коштів, інвестованих в нове будівництво, придбання засобів виробництва та на приріст товарно-матеріальних запасів у певному періоді. Звичайно, вони об’єднують суму відновлення і приросту інвестицій.

    Чисті інвестиції – це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань. Вони означають тільки додаткові інвестиції, які мали місце у поточному році. Так, в економіці, що зростає, чисті інвестиції – величина позитивна. Кризовій або застійній економіці притаманна ситуація, коли валові інвестиції дорівнюють амортизаційним витратам. За умов зниження темпів економічного розвитку чисті інвестиції можуть бути навіть від’ємною величиною (процес деінвестування).

    Розглядаючи зв’язок між інвестиціями та обсягом  капіталу, слід зважати на сутнісну відмінність чистих і валових інвестицій. Як зазначалось вище, до чистих інвестицій відносяться витрати, які спрямовуються лише на створення нового, тобто додаткового капіталу, тоді як валові інвестиції охоплюють як створення нового капіталу, так і заміну зношеного капіталу новими капітальними засобами. Враховуючи це, валові інвестиції можна визначити за такою формулою: 

      ,                                                 (8.10) 

    де  , – відповідно валові та чисті інвестиції за період t; – норма амортизації; – середня вартість капіталу за період t; – вартість амортизованого капіталу, тобто зношеного в процесі виробництва протягом періоду t.

    Із рівняння (8.10) видно, що чисті інвестиції – це така частина валових інвестицій, яка відображує їх перевищення порівняно із вартістю зношеного капіталу. Тому, спираючись на рівняння (8.10), чисті інвестиції можна визначити за формулою: 

     .                                            (8.11) 

    У свою чергу, перевищення валових інвестицій над вартістю амортизованого капіталу дорівнює створенню нового капіталу, тобто визначає приріст капіталу. Тоді, приріст капіталу залежить не від валових, а від чистих інвестицій, і визначається за формулою: 

     .                                        (8.12)

    Якщо  до обсягів капіталу на кінець попереднього періоду (або на початок наступного періоду) додати приріст капіталу (чисті інвестиції) у наступному періоді, то обсяг капіталу на кінець наступного періоду можна визначити за формулою: 

      .                                    (8.13) 

    Приріст капіталу збільшує виробничі потужності економіки, тобто довгострокову  сукупну пропозицію, яка дорівнює потенційному ВВП. Але при цьому  вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП відбувається не у співвідношенні один до одного, а згідно із граничною продуктивністю капіталу або граничним продуктом капіталу. Останній відповідає продукту, який припадає на додаткову одиницю капіталу за незмінної кількості інших факторів виробництва (переважно – праці). Тоді граничний продукт капіталу (МРК) можна визначити за формулою: 

       .                               (8.14) 

    де f(K+1, L) – обсяг продукту, виробленого за (К+1) одиниць капіталу та L одиниць праці; f(K,L) – обсяг продукту, виробленого за К одиниць капіталу та L одиниць праці.

    Можна сказати, що граничний продукт капіталу є  різницею між обсягом продукту, виготовленого  за (К + 1) одиниць капіталу, та обсягом  продукту, виготовленого за К одиниць  капіталу. Його величина розраховується в натуральних одиницях.

    Залежність  обсягу продукту від обсягу капіталу за незмінної кількості праці  демонструє виробнича функція, графік якої наведено на рис.8.2.

    Як  видно із рис. 8.2, в міру зростання обсягів капіталу його гранична продуктивність зменшується, тобто зростання капіталу спричиняє зниження швидкості зростання продукту. Така залежність притаманна і іншим факторам виробництва, а її існування пов’язане з дією закону спадної віддачі змінного фактора виробництва. 

    

    Рис. 8.2. Виробнича функція 

    Гранична виручка від використання капіталу (МRK) відображує приріст виручки від реалізації продукції, що припадає на одну грошову одиницю приросту капіталу. MRK демонструє вплив приросту капіталу на збільшення потенційного ВВП. Вона розраховується у вартісній формі за формулою:  

    MRK = ∆Y_p/∆K.                                               (8.15) 

    З’ясування  залежності обсягу інвестицій від їхніх чинників можливе за допомогою інвестиційної функції, де інвестиції є залежною змінною, а інвестиційні фактори – незалежні. Як правило, це дослідження проводиться для кожного компонента інвестиційної системи окремо: інвестиції в житлове будівництво, інвестиції в запаси, інвестиції в основний капітал, оскільки їхня динаміка знаходиться під впливом неоднакових чинників.

    Враховуючи значення останнього компонента, розглянемо саме кейнсіанський та неокласичний підходи до функції інвестицій в основний капітал.

    В основі кейнсіанської функції інвестицій лежать наступні розміркування.

    По-перше, за Кейнсом, інвестор орієнтується не на валовий, а на чистий прибуток від інвестування. Під останнім він розуміє чисту виручку, що залишається після відшкодування поточних витрат та амортизаційних відрахувань.

    По-друге, оскільки інвестиції приносять результати не в тому періоді, коли вони здійснюються, а в майбутньому, на думку Кейнса, спиратися необхідно на прибуток, що очікується протягом всього строку служби основного капіталу. Це, у свою чергу, передбачає врахування фактору часу і зумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків, тобто «оцінку впливу майбутнього на теперішнє».

    По-третє, під об’єктом інвестування Кейнс розуміє капітальне майно, вартість якого зумовлюється витратами на його заміщення. Оскільки величина останніх в майбутньому може зростати, враховувати слід не вартість придбання капітального майна, а його відновну вартість.

    По-четверте, попит виникає лише на такі інвестиції, вигоди від яких у формі прибутку перевищують інвестиційні витрати. Під інвестиційними витратами Кейнс розуміє вартість капітального майна, а під вигодами від інвестування – дисконтовану вартість очікуваних прибутків. Для їх зіставлення він вводить поняття «гранична ефективність капіталу».

    Гранична  ефективність капіталу ─ це така ставка проценту, що врівноважує дисконтовану (теперішню) вартість прибутків, що очікуються від використання капітального майна, з вартістю останнього.

    Тобто, з одного боку, ми маємо процентну ставку, яка відображує ринкову ціну інвестицій, а, з іншого ─ граничну ефективність капіталу, яка відіграє роль верхньої межі процентної ставки. Чим меншою за граничну ефективність капіталу є процентна ставка, тим більше дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищує вартість капітального майна і тим більшим є попит на інвестиції. Отже, інвестиції знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищувати граничну ефективність капіталу. З урахуванням вище зазначеного, кейнсіанську функцію інвестицій можна представити у вигляді:  

    I = (I < R^*).                                     (8.16) 

    На  відміну від кейнсіанців, прихильники неокласичної функції інвестицій виходять із наступного.

    По-перше, попит підприємців на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу, який слід усунути за рахунок інвестицій. При цьому, бажаним обсягом основного капіталу вважається такий, який підприємці хотіли б мати у майбутньому періоді.

    По-друге, оскільки підприємці не можуть цей розрив усувати миттєво, їхній попит на інвестиції у кожному поточному періоді залежатиме не лише від розриву між наявним і бажаним обсягами основного капіталу, а й від швидкості (інтенсивності), з якою вони мають намір нарощувати основний капітал.

    Бажаний обсяг основного капіталу (К^f) залежить від граничних витрат на капітал і обсягів виробництва, очікуваних у майбутньому періоді.

    Рівень граничних витрат на капітал (МСК), на думку неокласиків, зумовлюють наступні чинники:

    - Процентна ставка. Щоб мати змогу інвестувати, фірма має брати гроші у позику. За їх використання вона несе витрати, пов’язані з оплатою процентів. У розрахунку на одну гривню основного капіталу ці витрати можуть становити r гривень. Якщо ж фірма фінансує інвестиції із власних джерел, процентні платежі виступають як альтернативні витрати, оскільки вона втрачає дохід у вигляді процента, який можна було б отримати, інвестуючи відповідні кошти в інші активи;

    - Норма амортизації. В процесі використання основного капіталу відбувається його зношення, при цьому основний капітал втрачає свою вартість, тобто амортизується. Фірма на величину амортизаційних відрахувань здійснює витрати, спрямовані на підтримання основного капіталу у продуктивному стані. В межах одного періоду на одну гривню основного капіталу амортизаційні витрати становитимуть d гривень;

    - Податки. Витрати фірми, пов’язані з оподаткуванням, суттєво впливають на МСК. Саме від податку на прибуток та інвестиційного податкового кредиту залежить чистий прибуток фірми. Податок на прибуток збільшує граничні витрати (зменшує чистий прибуток) фірми, а інвестиційний податковий кредит зменшує її граничні витрати (збільшує чистий прибуток).

    Очікуваний обсяг виробництва (Y^e) – це середньорічний обсяг виробництва, який відповідає очікуванням фірми щодо майбутнього попиту на її продукцію. Але на цей попит впливає і поточний обсяг виробництва та тенденції (постійний компонент), які сформувалися у попередній період.

    Підсумовуючи, залежність бажаного обсягу основного  капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва  можна представити як: 

    К^f = f (МСК, Y^e).                                  (8.17) 

    Із  рівняння (8.17) випливає, що бажаний обсяг основного капіталу знаходиться в оберненій залежності від граничних витрат на капітал і в прямій залежності від очікуваних обсягів виробництва. Розрив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу зумовлює попит на інвестиції протягом майбутнього періоду. В кожному поточному періоді цей попит залежить від швидкості нарощування основного капіталу.