Кластерний  аналіз – це метод багатовимірного  статистичного аналізу, що дає змогу  упорядкувати досліджувані об’єкти  в однорідні групи.  Кластерний аналіз, на відміну від інших комбінаційних  групувань передбачає одночасне  розбивання на групи з врахуванням всіх ознак групування, і в результаті елементи всередині груп подібні за заданими параметрами, а елементи з різних груп відрізняються один від одного. Отже, кластерний аналіз більш точно розбиває задану сукупність на групи. Кластерний аналіз є досить ефективною спробою узгодити між собою результати оцінки рівня ризику, виконані за різним методами.  Векторизація рівня ризику і подальше згортання вектора  фінансових коефіцієнтів дають змогу  отримати порівнянні значення кількісної оцінки рівня ризику, проте не дають оцінки рівня достовірності інформації.  Часто кластеризація ґрунтується на результатах оцінки фінансового стану і при цьому можуть використовуватись фінансові коефіцієнти, що мають подібне аналітичне значення. Останнє спотворює результати застосування кластерного методу для кількісної оцінки ризику.

    Перевагами  методу є  можливість визначення залежності результатів від чинників ризику та можливість аналізу багатьох варіантів  рішень; недоліком – необхідність наявності аналогічних ситуацій у минулому.

    Вищерозглянуті  методи оцінки прийнятні, в основному, для інноваційних та інвестиційних  ризиків і не завжди можуть бути використані для оцінки інших  фінансових ризиків. Тому особливого значення набувають аналітичні методи, що базуються на використанні прийомів аналізу показників діяльності підприємства. Результати аналізу можуть опосередковано характеризувати рівень ризиків: при високих показниках ризик є прийнятним, при низьких – критичним, а можливо і катастрофічним. Аналітичні методи відіграють особливу роль в оцінці ризику втрати платоспроможності за допомогою апарату фінансового аналізу.

    Фінансовий  стан підприємства – це комплексне поняття, що характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання майна підприємства. Зв'язок між фінансовим станом підприємства й ризиком втрати платоспроможності є прямо пропорційний: як тільки підприємство стає фінансово не стійким, виникає загроза банкрутства.  Саме фінансовий аналіз є найдоступнішим методом відносної оцінки інвестиційного ризику, він не вимагає спеціальної підготовки та додаткової інформації, і дає змогу досить оперативно отримати результати, передбачити та вжити заходів для уникнення основного для підприємства ризику – ризику банкрутства.

    Платоспроможність підприємства визначається  можливостями  погашення поточних і довгострокових (зі строком погашення більше одного року) боргів. Порівняння поточних зобов’язань із ліквідними активами дозволяє отримати відповідь на питання: чи платоспроможне підприємство у поточному періоді. Якщо ліквідні оборотні активи перевищують поточні зобов’язання, то воно може повністю погасити борги протягом строку обороту оборотних активів. Якщо ж ліквідних активів недостатньо, то підприємство не може своєчасно розрахуватися з кредиторами, а, отже, його рейтинг падає, зменшуються можливості подальших запозичень.

    Високий рівень показників фінансової стійкості, ділової активності та ефективності роботи є передумовою сплати довгострокових боргів і засвідчує про можливість очікування у майбутньому стійкого фінансового стану підприємства, прийнятного ризику втрати ним платоспроможності. Незадовільні результати аналізу показників обумовлюють висновок про нестійкий фінансовий стан сьогодні, а отже, слід очікувати значний ризик у майбутній діяльності. Таким чином, фінансовий аналіз носить футурологічний характер, що значно підвищує якість оцінок за допомогою аналітичного методу. В економічній літературі з ризик-менеджменту пропонується низка коефіцієнтів фінансового аналізу, що є показниками-індикаторами ризику [21, с.260-266]. Однак ці показники різняться між собою не тільки за складом, а й нормативними значеннями.

    Головною  перевагою аналітичного методу оцінки фінансових ризиків є його простота й інформаційна забезпеченість. Так, для визначення рівня ризику втрати платоспроможності достатньо інформації, що міститься в балансі, звітах про фінансові результати та про рух грошових коштів підприємства. Недоліком методу є опосередкована якісна оцінка ризиків. Оцінка ризику на основі фінансового аналізу не дає повної картини наявних ризиків підприємства, а лише допомагає визначити проблемні питання та тенденції у його діяльності. Для формування ефективних систем управління необхідно мати більш точну оцінку інвестиційного ризику, а значить застосовувати методи та підходи, які дозволять більш адекватно оцінити виявлені ризики.

    Для оцінки ризику банкрутства і кредитоспроможності  підприємств в економічно розвинених країнах використовуються різні  аналітичні та класифікаційні моделі. Найбільш поширеною з них є «Z–аналіз» Альтмана. Ця модель має і переваги, а саме: простота у застосуванні, в тому числі у підготовці статистичних даних; результат розрахунку отримується у вигляді інтегрованого показника, що дає змогу порівняти з показниками інших господарських об’єктів; незначні витрати на розрахунок.  Модель розроблена за допомогою дискримінантного аналізу статистичних даних підприємств-банкрутів.

    Метод доцільності витрат полягає у  порівнянні витрат із результатом, тобто  оцінюється ефективність інвестування  у певний проект чи угоду. Для цього визначаються зони ризиків та прогнозується потрапляння проекту в одну із цих зон. Недоліком методу є те, що при визначенні ступеня ризику не аналізуються джерела його походження, а ризик приймається як цілісна величина. Таким чином ігнорується багатогранність даного явища. Перевага методу доцільності витрат полягає у тому, що, знаючи статтю витрат, у якої ризик максимальний, можна виявити методи його зниження.

      Серед спрощених методів оцінки  ризику найбільш часто використовуються корегуючі коефіцієнти до ставки дисконту. На даний час існує декілька методів щодо визначення ставки дисконту з урахуванням ризику. Найбільш широке застосування мають модель оцінки капітальних активів (модель -коефіцієнтів) та кумулятивна модель. Недоліком названої моделі є те, що вона враховує лише систематичний ризик. Тобто ризик, що пов’язаний із загально-ринковими коливаннями цін, прибутковості і т.ін., які викликані загальним станом економіки.

    До  спрощених методів слід віднести також різноманітні методи балової оцінки ризику. Прикладом такого підходу є наведені в рекомендації щодо визначення ризику інвестиційних проектів. Наведено показники оцінки якостей інвестиційних проектів (характеристика галузі, регіону, в яких реалізується проект; ступінь розробленості інвестиційного проекту; забезпеченість будівництва та експлуатації об’єкту основними видами сировини, матеріалів та енергетичних ресурсів; джерела фінансування інвестиційного проекту тощо) та можлива кількість балів по кожному показнику, яка коливається від 0 (високий ризик) до 15 (мінімальний ризик) балів [15].

    Комбінований  метод є об’єднанням декількох  окремих методів або їх окремих  елементів. Перевагою цього методу є те, що можна оцінити всі ризики, властиві підприємству.

    Як  видно з характеристики усі методи мають  як переваги, так і недоліки, тому прийняття рішення про використання того чи іншого з них залежатиме від таких факторів: 1) виду і джерел ризику; 2) сфери діяльності суб’єкта ризику; 3) наявної інформації; 4) необхідних ресурсів, в тому числі кваліфікованого персоналу; 5) інших особливостей суб’єкта, якому властивий даний вид ризику.

    Слід  відзначити, що вирішення проблеми кількісної оцінки окремих ризиків, які складають економічний ризик, з використанням запропонованого підходу, у свою чергу, потребує вирішення низки науково-методичних проблем. До них, у першу чергу, слід віднести необхідність попереднього визначення мінімального (граничного) значення розміру збитків та/або ймовірності їх настання, нижче якого як окремий ризик, так і викликані ним інші ризики не враховуються, а також розробки методів підсумовування усіх негативних наслідків, що викликані окремими ризиками,  та їх використання у процесі визначення кількісної оцінки підприємницького ризику загалом.

3. Врахування і методи зниження інвестиційних ризиків

     В залежності від складності завдань, що розв`язуються і сфери підприємницької діяльності, на практиці використовуються різні критерії оцінки й показники рівня ризику. При цьому, нарівні з кількісним визначенням рівня ризику, його оцінка доповнюється за допомогою різних шкал, які є своєрідними рекомендаціями щодо «прийнятності» ризику і які враховують певні суб'єктивні чинники.

     Одним з найбільш поширених підходів до кількісної оцінки ризику є використання виразу:

     R = H_п ∙ p,                                                  (3.1)

     де, R – кількісна оцінка ризику;

          Н_п – розмір втрат,

          р – імовірність настання ризикової  події.

     Тобто, міра ризику визначається як добуток  очікуваного збитку на імовірність того, що такий збиток станеться.

     При наявності даних про втрати та імовірність їхнього виникнення по кожному виду ризику, узагальнений коефіцієнт ризику визначається як сума середньозважених показників ризику кожного виду, тобто з виразу:

                                                               (3.2)

     Як  показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних  явищ найбільш часто використовується, так званий, нормальний розподіл. Припущення про те, що більшість результатів господарської діяльності (доходи, прибуток тощо), як випадкові величини, підкоряються закону  близькому до нормального, широко використовується в літературі з проблеми кількісної оцінки інвестиційного ризику. При відсутності необхідних статистичних даних кількісна оцінка як окремих ризиків, так і ризику проекту загалом може здійснюватися методом експертних оцінок.

     Одне  з найбільш відомих правил прийняття  рішень щодо оцінки підприємницьких проектів з урахуванням ризику розробив американський вчений  Х. Марковиць, який у 1990 р. одержав Нобелевську премію з економіки. Це правило базується на використанні двох показників:

     - середнього  очікуваного значення (Х) можливого результату (віддачі), яке є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення;

     - середньоквадратичного відхилення (s) як міри мінливості (хитністі) можливого результату.

       Як віддача можуть виступати,  наприклад, доходи, прибуток, дивіденди  тощо. При цьому, очікувана віддача  виступає показником ефективності  проекту (діяльності), а варіація – показником його ризикованості.

     Прийнятність  відхилення досягнутого результату від очікуваного характеризує коефіцієнт варіації (V = s/`Х) за такою шкалою:

     до 0,1                -   слабке відхилення;

     від 0,1 до 0,25  -  помірне;

     понад 0,25        -  високе.

     Чисельне  вираження ризику з врахуванням оцінки виграшу і можливих втрат можливе за допомогою, так званого, коефіцієнта ризику (r), який знаходиться як частка від ділення зважених значень віддачі у негативній та позитивній областях:

     r =                                            (3.3)

     Очевидно, що ризик зменшується, якщо в позитивній області зростає ймовірність настання події (звичайно, за рахунок негативної області, тому що площа, що обмежена всією кривою щільності ймовірності, залишається незмінною). Так само зменшується ризик, якщо в позитивній області росте віддача або в негативній області зменшуються втрати, що визначається характером функції віддачі у вказаних областях.

    Сучасні технології управління ризиками передбачають здійснення на практиці таких основних заходів, які б протидіяли або  унеможнювали їх негативну дію. Із існуючого арсеналу таких заходів зовнішньоекономічна практика відібрала чотири ключових, найбільш ефективних і економічно обґрунтованих:

    а)  ідентифікація ризику;

    б)  аналіз і оцінка ступеню ризику;

    в)  стратегічні, тактичні та ситуаційні моделі управління ризиками;

    г) вдосконалення і впровадження сучасних методів управління ризиком.

    Під ідентифікацією зовнішньоекономічних ризиків розуміють процес постійного, систематичного виявлення джерел ризиків, їх уподібнення й визначення природи  походження та класифікацію і попередню оцінку сфери дії ризику з метою успішної реалізації зовнішньоекономічного проекту.