Українська козацька держава в період громадянської війни та втрати незалежності (1657-1686рр.)

Вступ 

Руїна.   Перiод    нацiонального  “ самогубства “ України.  Перiод   братовбивчих вiйн  i   нескiнчених     зрад,  суспiльного розбрату  та  марнотрацтва   усього,   що 

було   досягнуто  за   довгої   та   тяжкої   боротьби   пiд   час   повстання  1648 р та  Визвольної  вiйни  українського  народу  пiд  проводом   Б Хмельницького.   Деякi  iсторики  вважають,   що   саме  в  цей  перiод  своєї  iсторiї  Україна  як  держава  втратила  свою  останню  можливiсть  об’єднати  Право-  та  Лiвобережжя  в одну сильну  полiтично, культурно  та  економiчно  незалежну  країну  Європи.

   Докладне   вивчення цієї  історичної доби допомагає виявити   механізми та засоби встановлення прямого імперського правління на теріторіях , що були приєднані не за допомогою прямих військових дій , а   завдяки досягненням московітської дипломатії.

Ситуація  за  якої  розпочалась  доба  руїни  була  додатково  ускладнена суперництвом  за  гетьманство ,  що  розпочалось  після  смерті  Б.Хмельницького. Нестійкість  становища  гетьманів  доби  Руїни  примушувала  їх  йти  на політичні  компроміси  із  вимушеними  союзниками.

Ціллю даної  роботи було висвітлення взаємозвязків  між внутрішньою та зовнішньою  політикою України  у  цей період. Впливом  прийнятих рішень на соціальну  та  державну  ситуації  в  країні .

В  роботі використовувалася  як  сучасні  так  і  вже  визнані  академічні  джерела. До  висвітлення  проблем  Руїни  у  різні  часи  вдавались такі  історики-науковці як :   Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко ,  М. Грушевський, І. Холмський . У  роботі  надано  різностороннього погляду , що  включає  у  себе  компільовані погляди  різних  науковців.

1. Розгортання громадянської війни та поділ Української держави на два гетьманства (вересень 1657-1665 рр.)

                    Причини  та  характер  виникнення  внутрішнього          

                                          розколу   суспільства .                                 

     Пiсля  своєї  смертi  Б.Хмельницький  залишив чималу  спадщину.  На  пiдглеглих  козакам  територiях  площею   близько   250  тис.   кв.  км.   проживало   

1.2 – 1.5  млн   людей.  Це  були  колишнi  Чернiгiвське,  Київське  та  Брацлавське воеводства.  Волинь  та  Галичинна належали  Польській  коронi . Пiсля  повстання  1648  року  майже  половина  землi,  вiдiбранної  у  полякiв  i яка стала власнiстю  Вiйська  Запорозького  було  передано  самоврядованим  селянським  поселенням.  Податки  з  частини  цих,  так званних рангових земель  йшли   на  виплату платнi  перебувавшим  на  козацькIй  службi.  На  той час близько 33%  належало  українськiй  знатi  та  козакам,  17% -  православнiй  церквi. 

   Була  встановлена  відмінна від   існувавшої  раніше  форма   військово-    адміністративної  системи.  Підопрядковану  козакам   землю  було  поділено  на  16  військових  округів,  що  відповідали  полкам  війська   козацького.  Командири  цих   полків - полковники -  у  мирний  час  виконували  функції   головних  судового  та  адміністративного  урядника. В  свою  чергу,  територія  кожного  військового  округу,  або  полку,  поділялась  на  сотні,  де  адміністративну,  судову  та  військову  функції  виконували  сотники.  На  нижньому  щаблі   цієї  адміністративної системи знаходилось  село  або  навелике  місто,  влада в якому належала  козацькому  отаманові.  Центри управління  сотнями та  полками знаходились  в  великих  містах,  відповідно яких  ці  полки і називались.  Столицею  формально вважався  Київ ,  але козацький уряд  знаходився  в місті Чигирин – столиці    Б.Хмельницького (сучасна Черкаська область).  Головою усієї військово-адміністративної  системи  був  гетьман.  Вибирався гетьман на  генеральній нараді.  Але за  1648 – 1656  роки  регулярне козацьке  військо досягло чисельності  в  40 -  60 тисяч  чоловік,  то  скликання таких зборів  стало   недоцільним  та  майже  неможливим.  Дуже  великий вплив  мала  козацька  старшина,  яка спочатку  вибиралась  на  зборах,  та  з посиленням елітарних тенденцій в середовищі  старшини  ці  посади  стали спадковими.                   Старшина  являла  собою  поєднанням  ради  міністрів  та  генерального  штабу.  Гетьман,  спираючись  на  владу старшини  був фактичним правитилем  України,  командуючи  козацьким  військом,  проводячи власну  внутрішню  та  зовнішню  політик,  контролюючи  системи  судочинства,  адміністративного управління,  земельним  фондом, козацькою скарбницею  та  інш. 

     Події  1648 – 1656  років  принесли  в  життя українців багато  змін.  До  лав Війська Запорозького  вливалося багато  людей . Козаком  міг  стати  кожен. Більше  40 %  дорослого чоловічого  населення України знаходились  на  військовій  службі .  Стаючи  козаком,  селянин отримував  право  обирати  старшину,  бути  обраним  в  старшину,  право володіти  землею,  звільнявся  від  податей.  Стати  козаком   могла люба  людина,  незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом  забезпечити себе  військовим  спорядженням  та  амуніцією.  Як  правило на  військову службу   йшли  міщани  та  досить  заможні  селяни,  для яких  це  був єдиний  шанс  набути  більш  вищого  соціального  статусу.  Ті,  хто   не  мав такої можливості  займали землі,  конфісковані  у  польської  шляхти.  Вони платили податки з цих земель  та  виконували  певні послуги ,  а саме  забезпечували  Військо Запорозьке  простоєм,  провізією та  засобами  транспорту – це  так  звані  натуральні  податки.  Внаслідок боротьби  селяни  отримали  право  на  особисту  свободу,  право мати  і разпоряжатися власним  майном  на  власний  розсуд,  могли  вільно переселятися.  Панщина  була  знищена.  В суспільному устрої  межі  між різними верствами населення поступово розмивалися.  Рівень  соціальної   рівності  на  той час був чи  не  найвищий  в  Європі  та  в  усьому  світі. 

   Та  з   часом  усім  цим  демократичним   здобуткам  з’явилась  загроза  з  боку  привеливійованого  класу  -  української  знаті  та  реєстрової  старшини,  які хоч і боролися  за  соціальну  рівність,  та  втрачати  власні  привілеї  не хотіли.  Створення суспільства рівноправних  людей  автоматично  знищило  знать.  В розумінні цих людей вся   боротьба  українського  народу  зводилась до  заміни  правлячого  елементу  з вигнаної  польської  шляхти на  українську  знать.  Займаючи  високі  пости,  маючи великий військовий  та  політичний  досвід,  богатство та  високе  положення в суспільстві вони  використвували  своє  становище для зміцнення свого впливу  та  матеріального  достатку.  Державні  посади  починають  передаватись  спадково.  Як  вихідці  з  старшини,  гетьмани  сприяли зосередженню  влади  в її  руках,  спираючись  на  її підтримку.  Такий стан  речей задовільняв й іншу  впливову  силу  -  українську  православну  церкву,  якій  було  надано  широкі  права та  щедра законодавча  та  матеріальна  підтримка.  Поступово  формувався  правлячий  клас,  який  дедалі  більше  нагадував  існувавший  раніше.  Починають з’являтися  перші  спроби  позбавлення  селян  та  простого  козацтва   вольностей,  здобутих  в  боротьбі  1648  рок.  Нерідко відповідь була ворожою і досить  агресивною.  Прірва  між правлячою верхівкою та  простим народом  стає  все більшою та більшою. 

     Таким   чином,  основними причинами виникнення  Руїни можна назвати внутрішні протиріччя  між елітарними  та  егалітарними  напрямами в розвитку  української держави,  неготовність  типових представників   правлячої знаті  до  створення  суспільства,  яке б базувалось  на  демократичних  засадах .                                             

                     Початок   Руїни .  Перше    гетьманування   

                    Юрія    Хмельницького .  Іван   Виговський .

Ще  за  свого  життя  Б.Хмельницький  мав  наміри  заснувати  гетьманську  династію.  Тому  коли  він  помер,  питання про гетьманського наступника  не  виникало – козацька  старшина ,  яка  буквально  боготворила  Б.Хмельницького  негайно  вибрала  гетьманом  його 16-ти  літнього  сина  Юрія  Хмельницького (близько 1641 – 1685),  маючи надію що  виховуючись коло  батька ,  він перейняв  певні риси  характеру та  досвід.  Та  цим надіямм не  вдалося справдитись – Ю.Хмельницький  виявився  людиною нерішучою  та  слабохарактерною, а  що  найгірше, він легко піддавався  впливу  з  боку  козацької  старшини.  Пробувши  гетьманом близько місяця  він власноруч склав  з  себе  повноваження.

    Того  ж  1657  року  обрано  наказним  гетьманом,  а  згодом  на  Генеральній Раді, за  участю, крім  козаків  ще  й міщан та  духовенства,  26 серпня  у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального  писаря  Генеральної військової  канцелярії   Війська Запорозького  Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664).  Вихідець  з православної  овруцької  шляхти,  навчався  в Києво – Могилянській  академії, працював  у  міському  суді  Луцька,  потім при польському  комісарі  в  Україні,  брав  участь  у бойових діях  у складі  польської армії  проти  українського  війська.  Був одружений  з  княжною  Солемирецькою.  Після розгрому  поляків під Жовтими Водами  у 1648  році  він потрапляє в полон та  переходить  до  Б.Хмельницького.  Незабаром призначається  генеральним  писарем,  аж  до  смерті  гетьмана  залишаючись його  найближчим  соратником  та  помічником. Один  з найосвіченіших  та  талановитих   мужів  свого  часу,  він брав  участь  у багатьох  посольствах і виявив  себе  блискучим  дипломатом.   

       В  своїй  внутрішній політиці  Виговський  спирався  насамперед  на  старшину,  намагався зміцнити  її  положення   в  державі,  наділяв її  значними  маєтностями тощо . 1657  року  було  оформлено  договір  зі  Швецвєю,  яка визнала незалежність  України  та  її  кордони  да  Вісли.  Від Литви приєднано Берестейське  та  Новгородське  воєводства.  Поновлено союз  з  Кримом  та  Туреччиною. Загальний зовнішній політичний  курс  був спрямований на  створення незалежного  українського  князівства.  Та  цьому  сильно  заважало  ставлення  Москви ,  якій  не  подобалась  все  більш  зростаюча  політична  незалежність  України .  Саме  як  противагою  московським  впливам  в  країні  Виговський  зміцьнює  та  використовує  зв'язки  з  Польщею .  Та  вже  давно  домагалася  повернення  України ,  обіцяючи  широкі  права  та  автономію .  Такі  вимушені кроки  Виговського  розуміє  як  козацькі  верхи  та  знать  так  і  духовнство .  Але  такі  політичні  загравання  старшини  з  польською  шляхтою  сильно  підривають   довіру  простого  народу ,  в  пам’яті  якого  ще  не  зажили  болючі  рани  польського  панування . 

    Досить  сильну  опозицію  виявили   запорожці ,  ображені  за  їх  ігнорування  в  прийнятті   досить  важливих  рішень ,  але   насамперед  за  те ,  що  їх  не  запросили  на  вибори  гетьмана .  До  Москви  почали  надходити  доноси  кошового  отамана  Якова  Барабаша  та  Полтавського  полковника  Мартина  Пушкаря ,  який   мав  амбітні  плани  самому  стати  гетьманом .  В   цих  доносах  виговського  звинувачували  в  пропольських  симпатіях та  в  намірах   “ продати “  Україну   Польші .  На  вимогу  Москви  було  скликано  нову  Генеральну  Раду  в  місті  Переяславі  в  надії ,  що  вона  провалить   Виговского .  Як  представник   царської  корони  на  Раді  присутній  був  боярин  Хітрово  .   Та  незважаючи  на  всі   заходи  з  боку  Москви ,  Виговського  було  обрано  одноголосно .  Як  компенсацію   Москва  отримала  згоду  на  збільшення  воєводств  в   Ніжині ,  Переяславі  та  Чернігові  .  Відразу  після  закінчуння  Ради  боярин  Хітрово  направляється   до  Полтави  та  намовляє  Пушкаря  підняти  проти   Виговського  повстання . В   кінці  1657  року  той  збирає  20 тисяч  рядових  запорожців  та  20  тисяч  “гультяїв” , наймитів .  Під  Полтавою  він  розбиває  полки  Сербіна  та  Богуна .   Та  в  червні  1658  року   гетьманська  армія   Виговського  під  тією ж   таки  Полтавою  розгромила  повстанську   армію .  Загинуло  15  тисяч   повстанців ,  а  з  нами  й  М. Пушкар .  Барабаша  пізніше  схоплено  та  страчено .  Наступного  року  придушено  виступ  І.Іскри  .  З  обох  сторін  загинуло  до  50  тисяч  людей . 

   В   загальному  на  Українй   посилювалась   боротьба   різних   груп   населення :

старшина ,  яку  лякав  царський  абсолютизм ,  все  більше  схилялась до Польші ,  та  навпвки – селяни  та  міщани  до  союзу  з  Польщею  відносились  напрочуд  ворожо :  їх  лякали  панщина ,  панський  гніт ,  релігійні  утиски  тощо .  Та  неминучисть  розриву  з  Москвою   була  очевидна . 

    Врешті  українські  та  польські  дипломати   досягають компрмісного  рішення  . 16  вересня  1658  року  у   місті  Гадяч  І. Виговський  укладає  з  Польщею  союзний   договір ,  відомого  як  Гадяцький   трактат .  З  боку  України   представниками  були  видатний  дипломат  Юрій  Немирич  та  переяславський  полковник  Павло   Тетеря .  Суть  Гадяцького  договору ,  автором  якого  головним  чином  був  Ю.Немирич   була  така :  три  держави  , а  саме  Польша , Литва   та  Україна  створюють  федерацію   рівноправних  держав ,  до  якої  може  приєднатися  Москва .  До  України  з  назвою  “Велике  Князівство  Руське”   входять  три  воєводства :  Київське ,  Чернігівське  та  Брацлавське  .  Україні  надається  широка  автономія .  Законодавча  влада   належить  Національним  Зборам ,  а  виконавча – гетьманові ,  якого  українське  населення   обирає  “доживотно” ,  і   якого  затверджує  король .  Князівство  Руське  має  власну  монету ,  скарбницю ,  суд   та  армію -  30  тисяч  козаків   та  10  тисяч  найманого   війська .  Гарантувалось  збереження  трвдиційних  прав  козацтва .  Щороку  за  рекомендацією   гетьмана  сотня  козаків   приймалась  до  шляхетського  стану .  Польські  війська   не  мають  права  переходити  кордон  без  запрошення  гетьмана ,  а  якщо  переходять  то  вступають  під  його  команду  .  В Україні  скасовується  унія .  Обидві  релігії – римо-католицька  та  православна  -  визнаються  рівноправними .  Засновуються  два  універсмтети ,  колегіїї ,  школи ,  друкарні .

   Гадяцький   трактат  викликає  захоплення  тими  можливостями ,  які  він   надавав  Україні  та  Польщі . Але  все  це  так  і   залишилось  тільки  на  папері. Ще  до  свого  підписання в  1659  році він  викликав  війну   з  Москвою .  Виговський  звертається  до  європейських  дворів  з  маніфестом,  в  якому  Москву  обвинувачено  в  порушені  Переяславського  договору : в  захопленні  Литви ,  завойованої  українськими  силами,  у Віленському договорі  з Польщею ,  в підтримці повстання  проти  гетьмана  тощо.  Майже 150 тисячна московська  армія під командуванням князя Трубецького та  Ромодановського окуповує  Україну .  Виговський  за  допомогою союзників – татар ,  поляків та  німців  28-29  червня  під Конотопом завдає  війську московитів  нищівної  поразки .  Гине  цвіт  московського  боярства ,  татари  захоплюють  в полон та  страчують князя Пожарського .  Москву  охоплює паніка ,  цар збирається  тікати  до  Ярославля .  Проте Виговський  не  зміг  продовжувати  війну .  Напад на  Крим  запорожців  кошового  І. Сірка змушує  союзників-татар повернути назад .  Починаються повстання :  Гадяч ,  Ромен та  Лохвиці підтримують Москву .  Ніжинський  протопоп  Максим  Филимонович та  Ічнівський  Семен Адамович  висилають Трубецькому доноси  на  Виговського .  Проти   гетьмана  виступають  старі полковники :  Золотаренко ,  Сомко ,  Ціцюра .  За  час зворушень гине  близько 3  тисяч українців .  В жовтні  1659  року  Іван  Виговський  скликає в Германівці  Генеральну  Раду  і складає перед нею булаву .  Сам подається до  Польщі ,  де  дістає  посаду  барського старости ,  потім Київського  воєводи,  а ще  пізніше сенатора .  За  доносом полковника  Тетері  арештовано  та  розстріляно в 1664  році  неподалік Манявського скиту на  Галичинні .