Українська народна пісенність на Волині

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Кафедра історії, теорії мистецтв та виконавства

Курсова робота

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПІСЕННІСТЬ НА ВОЛИНІ

Виконала студентка 31 групи

заочної форми навчання

Інституту мистецтв

напряму 6.020204

“Музичне мистецтво”

Годлевська Марія Володимирівна

Науковий керівник

кандидат мистецтвознавства,

доцент Коменда Ольга Іванівна

ЛУЦЬК 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.

1.1.         Історія містечка Торчин………………………………4

1.2.         Історія окремих жителів містечка Торчин…………..13

РОЗДІЛ 2. КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПІСЕННІСТЬ…………….20

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………37

ДОДАТКИ

ВСТУП

Здавна співи посіли значне місце як у сільському, так і в міському побуті. Найчастіше звучали зразки народної творчості. Краса народної пісні захоплювала своєю естетичною глибиною і настроєвою наснаженістю різні верстви населення. Пізнання історичної істини сприяє зміцненню національної самосвідомості дітей і молоді, оскільки формування цієї особистісної якості вимагає від кожного знання художньої культури рідного краю, розуміння закономірностей її етногенезу .

Родинне гніздечко для кожної людини є наймилішим, найсвятішим. У ньому яскравими зорями сяють мамині очі, випромінюють ласку і захисну силу татові руки. І рідна хата, і сад, і вулиця, друзі, родичі, все село чи місто, стежки до школи, магістралі до сусідів – усе з дитинства таке знайоме, дороге, рідне. Своя історія, свої традиції, пісні, досягнення.

Таким є і містечко Торчин для його юних і літніх громадян, для прадавніх і новоутворених родів, яким та земля є святою колисанкою, спадковою для продовження роду.

ІСТОРІЯ МІСТЕЧКА ТОРЧИН

Містечко Торчин розміщене в мальовничому пониззі між північними відрогами Волинсько-Подільського плато і південними окраїнами польських заболочених рівнин. Ті духовні зерна вщент затоптувала війна. Коли в квітні 1944 року звідси втекли німці, Торчин був величезною руїною, попелищем. Здавалося, ніколи не зрине у го­лубінь неба пісня, не завирує вихор бадьорого танцю. Та з відбудовою болі від втрат затихали.

Відродження починалося практично з вечорниць. Після трудового дня сходилися ті, хто вмів гарно співати, грати на баяні чи скрипці, хто в пам'яті тримав віршовані рядки, хто малював чи щось інше цікаве умів робити. І ті, хто хотів це почути, побачи­ти. Бо не було ще будинку культури, та й бібліотеки, хоч керівників призначили.

Завідуючим відділом культури Торчинського райвиконкому став НІколаєв, який і слова українського не знав, тим більше - пісні. Директор будинку культури Володи­мир Молодик теж подібний йому. Але в штаті будинку культури була особа, яка дивним чином уміла об'єднати аматорів навколо себе. То - Каюсова Марія Григорівна, дружина першого секретаря райкому партії. Дочка запорізької козацької родини припала до душі талановитій торчинській молоді. Прийшов демобілізований Вася-гармонІст. Прізвище його, на жаль, загубилося в часі. До нього прилучився з баяном талановитий юнак Андрій Масловський з хутора Ліса-Кулі. Прийшли два чубаті красені Кревські. У Стьопи голос соловейка. Дзвінкий, ніжний тенор. Коли співає, ніби в голубінь неба лине голос. А в Анатолія - бас.

Попросила Марія Григорівна: "Запрошуйте друзів. Приведіть дівчат..." І загомоніли вечорниці багатоголоссям.

Почула Марія Григорівна (а вона ж була художнім керівником ще неіснуючого будинку культури) голос Олі Пенько. І вже не відпустила від себе. В ОлІ були два брати - скрипаль Олексій і теж музикант Степан. З баяністом уже й оркестр склали. Хором керувати запросили старого військового музиканта Анатолія Аристарховича Штепенка. Він і на духових Інструментах грав. А в хоровий стрій стали, крім Степана і Анатолія Кревських, також Анатолій Касюк, Олександра Харковснко, Кім Лебе-динський, Надія Петракова, Володя Гловацький, Надія ЗосІнець, Олексій Горошко, Марія Сорока, Оля Мельник, Надія ЧерепенІна, Михайло Барапчук і багато Інших.

Репетиції проводили то в щойно відремонтованій кімнаті будівельного відділу, то в земвідділі. А коли знайшли приміщення для бібліотеки, то й тут працювали ці гурт­ки. А їх кількість множилась,На вогник "вечорниць" прийшов найкращий танцюрист Торчина і великого довкілля Анатолій Павлович Кревський. Мало хто з молоді знав, що він вихованець всесвітньо відо­мого хореографа Василя Авраменка. Худорлявий, стрункий, Анатолій Кревський у танці такі фігури виробляв, що й хлопці та дівчатка побажали навчатися гопака та інших танців.

Найактивніші учасники художньої самодіяльності Торчина (зліва направо): в першому ряду: Кревській Анатолій, Лушнік Лариса, Василь, Мельник Оля, Касюк Анатолій; в другому ряду: Гуртовий Григорій, Галина (прізвище невідоме), Усов Михайло, Бондаренко Валентина, художній керівник Каюсова Марія Григорівна, Кревський Анатолій Павлович, Харковенко Олександра, Лебединський Кім; в третьому ряду: Пєтракова Надія, Гловацький Володимир, Тараненко Ніна, Кревський Степан, Зосінець Надія, Горошко Олексій, Черепєніна Надія, Масловський Андрій, Сорока Марія, Баранчук Михайло, (прізвище невідоме). 1948 р.

Зародився й драматичний гурток. Тут і старшим знайшлося місце. Керувати ним взялася Марія Григорівна Каюсова. І сама ж запропонувала п'єси з української кла­сики: "На перші гулі", "Назар Стодоля"... Ролі грали Михайло Усов, Валентина Бон­даренко, Олександра Харковенко, Олександр Новохацький, Григорій Гуртовий, ама­тори зі школи, з військкомату лейтенант Коцюбинський, демобілізований моряк Іван Аксьонов... Бажаючих було так багато, що відразу готували дві п'єси. Взялися за по­становку і "Наталки Полтавки", як ще недавно це робила торчинська "Просвіта". А співаків на ролі в ній не бракувало.

Концерти самодіяльні аматори Торчина ставили в клубах сіл БуянІ, Боратин, Смолигів та інших. В Усичівських Будках клубу ще не було. Тому концерт давали в про­сторій клуні. У Смолигові виставу подарували тим, хто працював на збиранні і мо-лотьбі врожаю. У селі Боратин (Веселе) під час великого концерту в зал через вікна вскочили бійці з ОУН-УПА, Автор цих рядків виконував роль конферансьє, тобто вів концерт. Підготовкою акторів до виходу займалася художній керівник М.Г.Каю-сова. Дізнавшись про присутність "хлопців", як їх звали люди між собою, вона роз­порядилась: "Спокійно. Концерт продовжуємо"... Він закінчився пізно увечері. "Хлопці" після концерту нікого не зачепили. Ми благополучно пішки повернулися в Торчин.

Директорами будинку культури працювали: в 1948 році - Г.О.Гуртовий, у 1949 році — Михайло Усов, після нього - М. Довгий. 1948 року побудували дерев'яне приміщення будинку культури. Гуртки самодіяльності того року так розгорнули роботу, що на обласній олімпіаді здобули перше місце і першу премію. Особливі артистичні здібності виявили Л.П.Кревський, В.Ю.Шах, Оля Пенько, Степан Кревський, Надя Петракова та інші. Під час танцю-вихору у Віри Юріївни Шах обірвалися кілька разків Іскристого намиста І вони дощем бризнули на столи журі. Але ця прикрість не вплинула на його рішення. В наступні роки гуртки самодіяль­ності Торчина теж здобували призові місця. Вони нараховували до 70-80 учас­ників.

1951 року на роботу в Торчин приходить талановитий музикант, співак І компо­зитор Із села Шепель Анатолій Данилович Шапов. Як художній керівник будинку культури, він підтримав, продовжив просвітянсько-гурткову традицію торчинської самодіяльності. А в особі директора будинку культури хореографа Олександра Яко­вича ЛукІна знайшов такого ж творчого однодумця у прагненні на основі досягнуто­го творити фольклорний ансамбль пісні і танцю. Прилучився до цього і акторський талант ще одного Шапова - Петра Даниловича - знавця козацького характеру, гу­мору.

У хоровий, хореографічний, драматичний та інші гуртки звідусіль приходила талановита молодь. Серед них - коваль Арсен Сущук, хлопці з сусіднього села Бора-тин Костянтин Радом'як, Антон Грищук, вчителі АнтонІна Воїна, Дмитро Климчак, Петро ШутовськиЙ, юний гармоніст Сергій Ворошик, вчителька Тамара Козлова, лікар Антон Вуйцик, чимало старшокласників середньої школи.

Анатолій і Петро Шапови, Олександр Лукін на основі записаних у сусідніх селах досі непомічених фольклорних перлинок спільно творили вокально-хореографічні картинки "Буянський скакунець", "Шибря", а потім - "Козаки" з таким достовірним відтворенням далекого минулого Волині, України. А яким успіхом користувалися композиції "Веснянки", "Волинське весілля", побудовані на чарівних народних ме­лодіях, танцях, гуморі!

А.Д.Шапов записав у своїх літніх односельців давню пісню "Ярема", філігранна обробка мелодії зробила її ще привабливішою. Виконував її талановитий соліст Пе­тро ШутовськиЙ.

З концертами молодий вокально-хореографічний ансамбль побував у сотнях сіл і міст Волині, сусідніх областей. І всюди користувався величезним успіхом. Він добрав собі напрочуд красиву назву - "Колос".

Творці славнозвісного "Колоса" (вгорі зліва направо): Анатолій Шалов — заслужений працівник культури України, Петро Шапов, Олександр Лукін; (внизу зліва направо): Олександр Огородник — народний артист України, Микола Попятикін, Ярослав Найда - заслужені працівники культури України.

Ще ширші творчі горизонти ансамблю "Колос" розкрилися коли до таланту братів Шапових - Анатолія і Петра - прилучився молодий ентузіазм віртуозного баяніста, співака, композитора Олександра Огородника (1964 р.), прекрасного хореографа, збирача фольклорних перлин Миколи Полятикіна (1967 р.), а через рік - ще одного музиканта і композитора з чудовим голосом і талантом віршування Ярослава Найди. В оркестр ввели нові народні інструменти. Заговорили споконвічна волинська сопілка, козацькі бандури, багатострунні цимбали. Новий хореограф Ініціював спільно з Анатолієм Шаповим нові вокально-хореографІчні композиції. Митці їздили по селах району, на Полісся, записуючи, переосмислюючи прадавні мелодії, народні танці, вплітаючи їх у барвисті народні хороводи.

Хор ансамблю "Колос".

В репертуарі ансамблю окрасою стали ліричні, сповнені любові і чарівності вокально-хореографічні композиції "Веснянки", "Обжинки", "Колядки", "Волинське весілля", "На Івана Купала", "Марусина", "Червона калина", "Козаки" та Інші. Коли в 1989 році не стало засновника ансамблю, незмінного художнього керівника А.Д.Шапова, його творчий курс підхопив І ще з більшим масштабом розвинув Олександр Володимирович Огородник. Він показав себе справді талановитим композитором, музикантом, відмінним, вимогливим організатором. Разом з Миколою Полятикіним, Ярославом Найдою, Василем Юрчуком та іншими найактивнішими митцями Олек­сандр Володимирович домігся дальшого піднесення виконавської майстерності до рівня професійного колективу. Нових яскравих барв і змісту надано уже створеним вокально-хореографічним композиціям, створюються нові. У постійному пошуку перлин фольклору перебуває хореограф. Нового звучання набирає оркестр. Це відзначають не лише ветерани ансамблю, зокрема лікар Антон Михайлович Вуйцик, а й подальше поповнення колективу - віртуоз-сопілкар Володимир Мартинюк, кон­трабас Ярема Войтюк, бандуристка Лариса Рихлюк, цимбаліст Людмила Полятикіна, баяніст Віталій Охманюк та багато інших обдарованих виконавців. Щоразу в ансамбль вливається молода сила, така як юна скрипачка Наталя Дмитрук, віртуозні майстри українського танцю, виконавці фольклорних пісень.

В літописі ансамблю "Колос" є багато славних сторінок. У 1964 році йому було присвоєне почесне звання Народного. У 1967 році йому ж присвоїли почесне звання Заслуженого ансамблю пісні І танцю України. Трьом його керівникам - А.Д.Шапову, М.А.Полятикіну, О.В.Огороднику присвоєні звання Заслужених працівників куль­тури України. А 12 серпня 1993 року найвище мистецьке звання Народного артиста України присвоєне художньому керівнику ансамблю Олександру Володимировичу Огороднику.

Фрагмент виступу оркестру ансамблю.

Ансамбль п'ять десятиліть здійснює творчі поїздки в десятки зарубіжних країн як своєрідний мистецький посол України. На підмостках найпрестижнІших міжна­родних фестивалів і на запрошення "Колос" давав десятки концертів - своєрідних фольклорних опер - у Польщі, Німеччині, Франції, Англії, Іспанії, Югославії, Угор­щині, Чехії, Словаччині, Росії, Литві, Фінляндії, Італії, в африканських Єгипті і Кон­го, у Шотландії, В'єтнамі, США, Пуерто-Ріко, на Кубі та в ряді інших країн світу.

2 грудня 2001 року "Колос" урочисто відзначив своє 50-річчя. Його вітали творчі колективи багатьох країн, зичили нових мистецьких здобутків. Олександр Огород-ник у зв'язку з ювілеєм нагороджений орденом "За заслуги". Ярославу Найді при­своєне звання Заслужений працівник культури України. Миколі Полятикіну вручи­ли найвищу відзнаку уряду України. Почесні грамоти вручені майже всім нинішнім учасникам ансамблю.