ШЩпаргалка по "Истории украинской культуры"

-захищали інтереси православних  ремісників при вступі до цеху.

-займалися просвітницькою діяльністю:створенням  шкіл і типографій.

Кожне братство мало свій статут,який виводив організацію з-під влади єпископів.

Засади реформації вплинули на опір наступу католицизму та розвиток власне української церкви.Ідея перекладу  біблії на народну мову реалізована  в українськомовному Пересопницькому  Євангелії (1556-1561),створеному на Волині:як відомо однією однією з ідей реформації є переклад святого письма народною мовою.

Наступ католицької церкви має  назву-контрреформація.НАПРЯМИ:

-у 1569р. на українських і  білоруських землях починає діяти  єзуїтський орган,представники якого схиляють на свій бік різні верстви населення,навіть тих,хто вже стали протестантами.

-із 1570-х рр. починає формуватися  мережа єзуїтських колегій-навчальних  закладів на основі католицького  віровчення.Вони давали високий  рівень освіти й успішно конкурували з протестантськими школами.

-поширюються ідеї об’єднання (унії) православної й католицької церков,які  підтримають як представники  католицького,так і православного  духовенства. 

Берестейський собор 1596:

Укр. Ініціатори-Гедеон Балабанта  Іпатій Потій + впливові укр.. магнати.На обговореннях Балабан відмовився від ідей унії й перейшов на бік Острозького.Перешкодити вони не змогли.

ПРИЧИНИ УКЛАДАННЯ:

-прагнення католицької  церкви розширити свій вплив  і підпорядкувати православних  папі римському. 

-Річ Посполита вважала  єдину віру чинником,що укріплює  державу,і розцінювала унію як  перехідний етап до чистого  католицизму. 

-православні духовенство  і знать намагалися позбавитися  нерівноправності з католиками,посилити  свої позиції,досягти зближення  із західноєвропейською культурою.

ЗМІСТ:

-об’єднувалися в греко-католицьку  церкву(уніатську).

-уніатська церква  зберігала православні обряди,церковнослов’янську  мову,право на митрополичну та  єпископські кафедри. 

-уніацька церква визнавала  зверхність папи римського,учення католицької церкви.

-уніатське духовенство  зрівнювалося в правах з католиками,набули  права обіймати посади в державних  і міських урядах.

Унію прийняли 6 із 8 єпархій  митрополії,ще дві-Перемишльська та Львівська -100 років тому.Першим греко-католицьким митрополитом став Михайло Рогоза,а по його смерті – Іпатій

Потій.

НАСЛІДКИ?

-утворилася Українська греко-католицька  церква.

-почалася боротьба  православних з греко-католиками,в  українському суспільстві загострилися  релігійні суперечності.

-не відбулося обіцяне  зрівняння у правах уніатів  з католиками.

ОСНОВНІ ЕТАПИ БОРОТЬБИ ЗА ВИЗНАННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ після  Б.У.:

-православні братства  вели судові процеси за право  володіння церковним майном,опротестовували  протиправну діяльність уніатів на сеймах Речі Посполитої.

-за ініціативою Віленського  братства протестантська і православна  шляхта укладали договір про  тимчасове об’єднання та спільні  дії в питаннях захисту своїх  прав на богослужіння.

-спільна з протестантами  боротьба на засіданнях сеймів призвела до формального визнання православної церкви та духовенства у Речі Посполитій,свободи сповідання православ’я,повернення братствам їхніх прав та привілеїв.

-у 1620р. під час  перебування в Києві єрусалимського  патріарха Феофана І.Борецький був висвячений на київського митрополита.Новий митрополит відновив діяльність православних єпископств.

-Велася боротьба козацтва  за легалізацію православної  ієрархії.Польськиц уряд був змушений  погодитися на ці вимоги. (1622-1632)

-у 1633 польський уряд видав «Статті для заспокоєння руського народу»,які офіційно визнавали існування УПЦ і надавали широкі права православним,у тому числі обіймати державні посади в Р.П.

 

“Брестська Унія”.

Але серед частини  православної шляхти та православного  духовенства поширюється ідея про можливість об`єднання православної церкви з католицькою, для того щоб зберегти її від католицької експансії, добитись рівних прав католиків і православних. Вони посилались як на прецедент на рішення Флорентійської унії (1439р.) Цю ідею підтримував найбільший світський захисник православ`я К. Острозький (“нічого не бажаю гарячіше, як єдності віри і згоди всіх християн”) Прихильники унії вважали, що рішення буде прийнято після переговорів на Соборі з поступкам з обох сторін. Але ця ідея не мала підтримки в братствах і особливо в низах православних. Тому ініціативу в справах унії взяли на себе єзуїти, польський уряд на чолі з фанатиком Сигізмундом та деякі православні єпископи, особливо Іпатій Потій, та Кирило Терлецький та митрополіт Рогоза. Не порадившись з собором, фактично не маючи повноважень Потій і Терлецький з 1595р. виїхали в Рим і затвердили умови унії з папою. Цей вчинок вніс розкол (Клемент VІІІ) серед прихильників унії в Україні. Більшість на чолі з К.Острозьким засудили таку унію. Але Потій і Терлецький при підтримці Сигизмунда скликали Собор в Берсті у 1596 і проголосили унію. Православні зібрали свій Собор і засудили унію та розірвали з уніатами. Король скористався цим і оголосив уніатів єдиними легальними представниками грецької церкви.

 

 

6.Братський  рух та його культурні здобутки.

Братський рух в Україні  містить у своїй основі громади  свідомих громадян навколо православних церков, своєрідні національно-культурні  організації. Братський рух знаменує розвиток української культури у другій половині XVI —першій третині XVII ст

В умовах відсутності  власної держави братські громади  — складові потужного, масового культурно-освітнього руху — можуть слугувати прообразом громадянського суспільства. Вони опікувалися  освітою громадян — організовували школи, доступні для всіх верств населення, учителів і підручники для яких оплачували з громадської казни, контролювали церкву, в тому числі й єпископів, вимагаючи сповнення пастирських обов'язків морального вдосконалення вірних, турбувалися про належний християнину моральний клімат у сім'ї, гідний відхід людини із цього світу — для немічних і самотніх були шпиталі — госпіси, де утримання й опіка здійснювалась за рахунок громадян, а також забезпечувалось гідне християнина поховання померлого. Із каси взаємодопомоги надавалися позики згідно з потребами членів громади — на будівництво, розгортання цеху чи торгівлі, на освіту дітей за кордоном тощо. Братства, дбаючи про спільне благо, водночас турбувалися про кожну людину.

На збереження традицій культури була спрямована наукова і видавнича діяльність братств. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов. Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишне-вецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство, зокрема, було вельми активним — воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у ЛьвовіНа зразок Львівського, яке було хронологічно старшим, діяли Луцьке, Київське й інші братства. Братства жваво обмінювалися книгами, досвідом наукової та освітньої роботи, учителями, громадськими здобутками — все це сприяло зміцненню потуги братського руху в його прагненні утверджувати, розвивати традиції української культури.

 

 

7.Виникнення  та розвиток друкарства в Україні

Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". Як було показано вище, історію українського друкарства можна  починати з діяльності першої Краківської  кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками. Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, нащадка київських бояр.

Водночас не випадковим був той  факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната.

Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI — першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства. В цій галузі найбільші заслуги мали ті соціальні верстви і ті центри, які були найактивнішими і в інших сферах духовної творчості. Вплив на характер українського друкарства мали культурні течії, що розвивалися не лише в межах України, а й у міжнародному контексті. Слід гадати, невипадково до третьої чверті XVI ст. належить початок постійного друкарства в цілій низці країн Центральної і Східної Європи, а також виникнення поза межами цього реґіону друкарень, спрямованих на його обслуговування. У Венеції в той час працював перший відомий нині друкар-болгарин Яків Крайков з Софії, в Брашові (Трансільванія) диякон Коресі почав друкування книг румунською мовою і паралельно з цим друкував також церковнослов’янські видання. Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів.

Для виникнення друкарства саме у  Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських  міщан, а з іншого — мандрівного  друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові — в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто.

 

 

 

8.Візантійська  релігійна традиція в українській  культурі.

Після занепаду Київської Русі литовське проникнення, польська експансія, татарська агресія суттєво вплинули на перебіг подій в українських землях. У XIV— XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України. Дестабілізуючими культурний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії в XV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгівлю, вплинуло на культуру господарювання в українських землях; відсутність власної державності в цих землях; зростаюча загроза ополячення й окатоличення після укладення Люблінської унії 1569 p.; татарська агресія. Піднесенню української культури сприяли технічний та технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу швидше, точніше і ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Взаємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне обличчя українських земель. Певні зрушення в XIV—XVI ст. відбулись у політичній культурі. Європейський спалах Відродження дав поштовх розвиткові гуманістичної думки в Україні. Носіями нових ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С. Оріховський одним із перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. У своїх творах гуманісти подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспільних подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зображати історичних діячів, як активних суб'єктів, поведінка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, полягала у звільненні суспільної свідомості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру. І хоча українські гуманісти були лише елітарною групою світських інтелектуалів, а їхні ідеї не мали значного поширення, все ж вони готували теоретичне підґрунтя для серйозних суспільних зрушень, вказуючи на людину як на активного суб'єкта історичного процесу.

 

9.Внесок українськиї  вчених світової культури і  техніки.

Сьогодні винаходи українських вчених мало відомі в світі. Але ж наші співвітчизники залишили глибокий слід в історії світової науки. Згадаємо лиш декілька вчених українського походження

Київський міст Патона - один з найбільших суцільнозварних  мостів світу.

Родоначальник “Катюші”

Багатьом з нас відоме прізвище Засядько. Для більшості  українців воно асоціюється з  міністром вугільної промисловості  СРСР при Сталіні, на честь якого  названа українська шахта, де стаються аварії. Однак мало хто знає, що предка міністра вуглепрому - Олександра Засядька - вважають родоначальником сучасної ракетної артилерії.

 

Олександр Дмитрович  Засядько народився в 1779 р. в с. Лютенка (нині Гадяцький район Полтавської  області) в родині головного гармаша (артилериста) Запорозької Січі. Після  служби в армії і виходу у відставку Олександр Дмитрович, продавши маєток батька, вирішив витратити всі гроші на створення ракетної зброї. Кілька років наполегливої праці принесли свої плоди - були створені ракети, які прицільно вражали ціль на відстані 6 кілометрів. Цей принцип взяли за основу при створенні знаменитих “катюш”, завдяки яким, як вважають деякі історики, вдалося змінити хід Другої світової війни.

 

Задовго до Ціолковського

Можливо, людство вийшло б в космос і раніше, якби ідеї Миколи Кибальчича, який народився в 1853 році на Чернігівщині, були втілені в життя. Задовго до Ціолковського Кибальчич обгрунтував вибір робочого тіла і джерела енергії космічного літального апарата, висловив ідею про можливості застосування броньованих порохів для радіоактивного двигуна.

Правда, маючи радикальні погляди, вчений допомагав революціонерам і був заарештований 17 березня 1881 року як учасник царевбивства. Вже  перебуваючи в тюрмі, революціонер Кибальчич до останньої хвилини  залишався вченим, продовжуючи роботу над проектом створення реактивного ракетного двигуна (проект повітроплавного пристрою) з твердопаливним багатозарядним двигуном імпульсного горіння. Він описав будову порохового двигуна, розрахував габарити порохових шашок і камери згорання ракетного двигуна, аналізував способи гальмування апарата в атмосфері при спуску.

Матеріали з розробки проекта його ракетного двигуна  були опубліковані в 1918 році. Тоді ж  стало зрозуміло, наскільки близькими  були його ідеї поглядам К. Е. Ціолковського.

Втім, говорячи про космос, не можна не згадати і інших видатних українців - Сергія Корольова, Валентина Глушко, Юрія Кондратюка.