ШЩпаргалка по "Истории украинской культуры"

1.Руська трійця.

«Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і  будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож  Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував  І.Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті.

Навколо «Р. т.» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для  добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

Діяльність «Р. т.»  викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. Особливою пошаною членів «Р. т.» користувалася «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

Захоплені народною творчістю  та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністрова», споріднює її з Колларовою поемою «Slavy dcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Р. т.». Вплив на постання «Р. т.» мав між іншими і чеський славіст Ян Ковбек.

«Русалку Дністровую»  царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

 

2.Нова українська  література( Котляревський, Квітка  Основ’яненко, Шевченко)

Нова українська літературна мова – це ьазована на народних говорах мова

української нації, що є результатом творчості всього українського народу

на чолі з  його видатними культурними діячами  від ХVІІІ століття до наших

днів. Поняття  нової української літературної мови надзвичайно широке.

Нова українська літературна мова ХVІІІ століття відрізняється від

літературної  мови кінця ХХ століття.

 

Найважливіша  особливість нової української  літературної мови полягає в

її максимальному  зближенні з народними говорами. Нова українська

літературна мова розвинулась на основі південно-східного наріччя і

активно увібрала в себе та уніфікувала в єдину  систему елементи двох

інших наріч. Хоч  південно-східне наріччя загалом  найближче до

літературної  мови, однак літературна мова ні в фонетиці, ні в граматиці,

ні в лексиці  не збігається з ним.

 

Класики української  літератури І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко,

Т. Шевченко на основі східноукраїнських говорів створили досконалий і

високо художній тип нової літературної мови.

 

Внаслідок спорідненості наддніпрянських, полтавських і слобожанських

говірок діалектизми  в мові творів І. Котляревського,

Г. Квітки-Основ’яненка і Т. Шевченка загалом однотипні.

 

Лексичний склад  нової української літературної мови в своїй основі за

походженням діалектний. Приплив діалектної лексики до нової української

літературної  мови для різних періодів трактується  неоднаково. На

сучасному етапі  проблема взаємодії діалектної лексики  з лексикою

української літературної мови пов’язується передусім з питанням про культуру мови, про вдосконалення її будови в галузі лексики. Питання про

збагачення літературної мови діалектною лексикою, про вплив  цього

процесу на проблеми культури мови є актуальним тільки для періоду, коли

нова українська літературна мова проходила складний шлях нормування,

коли появлялися нормативні словники і починали діяти  строгі правила щодо

вживання слів у різних функціональних стилях мови.

 

Отже, про діалектну  лексику як джерело збагачення нової  української

літературної  мови можна говорити тільки стосовно періоду останніх

десятиліть. Для  всіх інших етапів розвитку нової  української

літературної  мови наукову проблему становить  питання про шляхи входження

діалектної лексики  до літературної мови, про місце  говіркових слів

порівняно з  недіалектною лексикою в складі літературної мови [Матвія

1990].

 

Важливим чинником у засвідченні та в нормуванні лексики літературної

мови в першій половині ХІХ століття була поява  словників – опублікованих

як додаток  до творів І. Котляревського, О. Павловського, М. Максимовича

й рукописних А. Метлинського, П. Білецького-Носенка, М. Євстраф’єва.

Назви словників  є свідченням того, що діалектна  лексика в першій

половині ХІХ  століття сприймалася як складова частина  лексичного фонду

літературної  мови.

 

4.Архітектура та образотворче мистецтво в українській культурі кін. 18-19 ст.

Загальна характеристика:

-відбулося становлення  української культури Нового  часу.

-основні мистецькі  напрямки-класицизм та романтизм.(класицизм-орієнтувався  на античне мистецтво,йому були  притаманні простота форм і композиції,звернення до античної спадщини,оспівування героїв;романтизм-був реакцією розчарування у Просвітницьких ідеях ,стверджував неповторність людської особистості,прагнення до свободи і самовдосконалення,суперечність між надзвичайною особистітю та буденним оточенням.)

-негативний вплив  на розвиток культури чинили  відсутність власної державності,національний  гніт та імперські кордони,що  ігнорували українські етнічні  території. 

-у Наддніпрянській  Україні проводилася політика  русифікації та культурної асиміляції українців,здійснювана адміністративними примусовими заходами.

-на Західноукраїнських  землях культурні процеси зазнавали  значного впливу німецької культури,що  поєднувалася з полонізацією  в Галичині,мадяризацією в Закарпатті,румунізацією на Буковині.

-культурний розвиток  галицьких і закарпатських русинів  був тісно пов’язаний з діяльністю  греко-католицького духовенства. 

АРХІТЕКТУРА:

-панування класичного  стилю. 

-планова забудова  губернських центрів (Полтави,Києва,Харкова).

-відомі пам’ятки тогочасної архітектури-будинок театру в Одесі (архітектор Тома де Томсон),дзвіниця Успенського собору в Харкові(С.Васильєв),Старий театр у Львові (А.Пихля,ЯЗальцман).

-розвиток палацово-паркової  архітектури (палаци К.Розумовського  у Батурині,маєток Галаганів у Сокирцях на Чернігівщині).

-створення декоративно-пейзажних  парків («софіївка» в Умані,»Олександрія»  у Білій Церкві,Стрийський парк  у Львові).

ЖИВОПИС:

-розиток портретного  жанру (В.Боровиковський,В.Тропінін,Т.Шевченко)

-Пейзажний живопис (І.Сорошенко,Т.Шевченко).

-Розвиток графіки  (Т.Шевченко,серія офортів «Живописна  Україна»).

МУЗИКА:

-розвиток музичного  фольклору (колядки,щедрівки,народні  пісні й танці.)Поширеними були  народні ансамблі-троїсті музики (скрипка,цимбали,бубон).

-кобзарське мистецтво;найвідоміший  кобзар-Остап Вересай. 

-зародження української  симфонічної музики(симфонія М.Овсянико-Куликовського  на основі українських пісень.)

- С.Гулак-Артемовський  написав першу українську оперу  «Запорожець за Дунаєм». 

ТЕАТР:

-поява перших стаціонарних професійних театрів у Харкові та Полтаві,де ставили українські п’єси «Наталка-Полтавка»,»Москаль-чарівник» І.Котляревського»,Сватання на гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка,а також п’єси Шекспіра,Пушкіна,Грибоєдова.Директором,режисером театру у Харкові був Грегорій Квітка-Основ’яненко,Полтавського-І.Котляревський.

-діяли аматорські  театри,поміщицькі театри,де грали  селяни кріпаки. 

-видатні актори першої  половини 19 ст.-М.Щепкін,К.Соленик. 

ЛІТЕРАТУРА  І МОВОЗНАВСТВО:

-українські автори писали як українською так і російською,польською,німецькою мовами.

-Першу в Галичині  граматику української мови підготував  І Могильницький. 

-Професор Львівського  університету І.Лавринський уклав  6-томний україно-польсько-німецький  словник. 

-Початок і становлення української поезій та прози; І.Котляревський(«Енеїда»,«Наталка-полтавка», «Москаль-чарівник».),Г.Квітки-Основ’яненко («Маруся»,»Конотопська відьма»,і т.д.)

-Найвидатніші автори:-П.Гулак-Артемовський,Є.Гребінка,М.Гоголь,Т.Шевченко,П.Куліш. 

 

5.Боротьба  православ’я та католицизму як  ситуація культурного вибору.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНОВИЩА ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ:

-формально церква  визнавалася рівноправною,мала урядові  «вольності та привілеї». 

-вищих церковних посадовців  призначав король за гроші,заслуги перед державою чи борги держави перед особою.У другій половині 16 ст. жоден митрополит не був обраний церковним собором.

-Державні та світські  особи постійно втручалися в  церковні справи:судили священників,не  призначали настоятелів,щоб самими отримувати доходи з церковних маєтків,обкладали церкву високими податками тощо.

Реформація-антикатолицький  рух за переоблаштування церкви.У 16 ст. країни Європи були охопленні Реформацією.Її учасники виступали:

-проти надмірного  втручання церкви в усі сфери життя.

-за зменшення впливу  церкви і духовенства. 

-за здешевлення церкви  і спрощення церковних служб. 

У наслідок реформації виник  протестантивізм-третій напрямок у  християнській релігії.

Із 30-40-х рр16 ст. реформаційні ідеї проникають в Україну.Вони поширюються передусім серед шляхти й міщан Волині,Поділля,Галичини,а згодом і в Києві.

В Україні найбільше поширились такі протестантські напрямки:

-кальвінізм-Жан Кальвін-не набув  прихильників серед народу,проте  було створено близько 100 протестантських общин.Основу складала шляхта(Потоцькі,Вишневецькі).

-соціанство-Фавст Соціан-сповідував  ідеї про свободу й духовну  чистоту людини,людську природу  І.Христа,неприйняття ікон у богослужінні,необхідність  ліквідувати смертну кару.Соціани  відкривали школи,типографії,поширювали літературу;їхніми покровителями виступали князі,посадовці.

Реформація знайшла відгук у  діяльності братств,що були засновані  у Львові (1586р.),Рогатині,,Галичині,Вінниці,Лубнах,Києві (1615),Луцьку та інших містах.

Братства-громадські релігійні об’єднання православних українців (міщан,духовенства,козаків,шляхти).

МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ БРАТСТВ:захист національно-релігійних прав українців,протистояння окатоличенню та спольщенню українського народу.

ЗАХОДИ БРАТСТВ:

-виступали за право міських общин брати участь в управлінні церковними справами,контролювати діяльність вищого духовенства.