Шпаргалка по "Истории"

Поряд з тим, християнство впроваджувалося  жорсткими методами, люди неохоче  відмовлялися від віри батьків і  процес християнізації тривав декілька століть.

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Проаналізувати культурний  розвиток Київської Русі

   Високого рівня розвитку за часів Київської Русі досягла самобутня культура, яка склалася на місцевій східнослов'янській основі. Життєдайним джерелом і основою духовної культури Русі була усна народна творчість, яка виникла в глибині віків. У давньоруському фольклорі - билинах, дружинних піснях, переказах, легендах, казках знаходимо відображення світогляду людей, роздуми про минуле і сучасне свого народу, історичні події.

   Чудовими пам'ятками давньоруської творчості є билини Київського, або Володимирського циклу: сюжети і образи цих билин пов'язані зі стольним градом Києвом, його захисниками Іллею Муромцем, Добринею Нікитнчем.

    Велике значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніше, ніж у IX ст., тобто ще до введення християнства. Вже в перший пол. X ст. Русь підписувала угоди з Візантією (911р., 944р.). Поява і розвиток писемності сприяли розповсюдженню освіти на Русі. Вже за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого були засновані школи для навчання княжих і боярських дітей, а також для дітей старост і священників.

  Високого рівня розвитку за часів давньоруської держави досягла архітектура і різні галузі мистецтва. До найдавніших пам'яток архітектури належить Десятинна церква в Києві, построєна князем Володимиром у 989-996р. Церква була зруйнована в 1240р. під час монголо-татарської навали. В 1036р. був створений Спасо-Преображенський собор у Чернігові. За часів Ярослава Мудрого в Києві збудований Софійський собор (закладений у 1037р.) і недалеко від нього - церкви Ірини і Георгія, а також великокняжі палати. У 1051р. Засновано Києво-Печерський монастир. За часів Ярослава верхня частина Києва була обнесена валом із трьома брамами, головні з них отримали назву Золотих воріт. Розвивається живопис: фрески-малюнки на стінах розписані мінеральними фарбами, мозаїки-зображення, виконані з шматочків кольорового скла; іконопис - зображення ликів святих. Були розповсюджені книжкові мініатюри.

8. Дати оцінку економічного  розвитку Київської Русі

   Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство. Для обробки грунту і вирощування врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса. Культивувалися жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, горох. Наявність чудових пасовиськ і сінокосів дозволяли утримувати в феодальних господарствах велику кількість худоби.

Високого рівня розвитку досягла  будівельна справа. Для будівництва виробляли цеглу (плінфу), декоративні полив'яні плити, а також використовували дерево, граніт, мармур, шифер. Ремесло розвивалося, як у структурі господарства феодалів, задовольняючи їх потреби у відповідних знаряддях і предметах, так і на вільній міській основі, тобто ремісники виробляли різні речі на замовлення, на ринок. Допоміжними галузями господарства стали промисли - бджільництво, мисливство, рибальство.

Широко розвивалася на Русі зовнішня торгівля. Найбільшими торгівельними комунікаціями були шляхи «грецький», який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, «соляний» і «залозний», котрі вели в країни Центральної Європи і на Кавказ.

Літописи повідомляють, що в ІХ-Х  ст. існувало понад 20 міст, в XI ст. згадується ще 32 міста Напередодні монгольської навали на Русі налічували понад 300 „градів", з яких майже 100 були справжніми містами. У містах зосереджувалося соціально-економічне, політичне і культурне життя.

9.1) Дати оцінку соціального розвитку Київської Русі

Давньоруська держава виникла в дофеодальний період і власність на землю довгий час залишалася колективною. Земля належала панівному класу в цілому - князю з дружиною, боярам, які в більшості своїй входили де складу дружини. В перший період - (IX - X ст.) більшість безпосередніх виробників залишалися вільними селянами - общинниками-смердами. V ранньофеодальний період серед джерел збагачення князів і бояр значне місце займав збір данини.

     Якщо в ранньофеодальний період серед джерел збагачення князів і бояр велике місце займало збирання данини, то з часом основним джерелом стають прибутки від власного феодального господарства. Починає рости велике землеволодіння - княже, боярське, церковне. Ольга мала свої села -Ольжичі, Будутине, місто Вишегородськ. Володимир - село Берестове і град Бєлгород. Росло і землеволодіння бояр.

  Основною категорією населення, зайнятого в господарстві феодалів, були смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала. Іншою категорією підневільного населення була дворова челядь, або холопи, які перебували в цілковитій залежності від свого господаря. Близьким до холопського було становище рядовичів і закупів -колишніх смердів, які внаслідок посилення експлуатації втрачали власне господарство та йшли в кабалу до феодала. Вони працювали за договором -«рядом» (звідси рядовичі), або відробляли позичені гроші - «купу» (звідси закупи).

9,2) Охарактеризувати політичну систему Київської Русі

    Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи, маючи за різними підрахунками від 3 до 12 млн. населення і величезну територію, що обіймала 300 тис. км .

    У добу піднесення Київської Русі формується раннєсередньовічна держава у формі монархії. На чолі держави стояв великий київський князь, який був головою держави і верховним власником усієї території. Він зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади. Влада київського князя була спадковою. Під його рукою були «світлі князі і великі бояри», які володіли окремими князівствами і містами. Спочатку це були племінні князі, а в кінці X ст., в результаті проведеної Володимиром реформи, стали призначатися великим київським князем представники великокняжого роду. Князі і великі бояри за свою службу користувалися часткою данини, яка збиралася з підвласної їм території.

Пізніше місце в думі отримала верхівка священнослужителів. Рішення думи не були обов'язковими для князя.

Найближче оточення, за допомогою  якого великий київський князь  керував державою, була особиста дружина, яка складалася зі старшої (бояри, мужи) і молодшої (отроки, діти боярські). У разі загальної небезпеки збиралося народне ополчення - «вої», куди входили смерди і городяни.

У період феодальної роздробленості одноосібна монархія переростає у федеративну монархію, коли долю Русі вирішував не великий князь, а група впливових князів. Створюється дуумвірат (Всеволод і Володимир), триумвірат Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод), що шукали компромісних рішень на княжих з'їздах („снемах"). Цю форму правління історики називають „колективним сюзеренітетом".

10.1) Пояснити причини занепаду Київської Русі у XII ст.

Велика держава середньовіччя - Київська Русь не була, між тим, монолітом ні в етнічному плані, ні за формою організації влади, здійснюваної з Києва. Ознаки політичного роздроблення Київської Русі були помітні вже відразу після смерті Ярослава в 1054 р. Ще за життя він поділив державу між своїми синами. У Київській Русі з 1054 р. встановилася незнана раніше форма правління, яку історики назвали триумвіратом Ярославичів. Усі державні справи брати вирішували разом: видавали закони («Правда Ярославичів»), ходили в походи на кочовиків (торків і половців) тощо. Але здебільшого триумвіри дбали про збільшення власних володінь. Після невдалої для Русі битви з половцями на р. Альті триумвірат розпався. Так скінчився майже 20-літній триумвірат Ярославичів.

Перед загрозою з боку половців князі  роблять спроби залагодити справи миром і припинити усобиці, для чого скликають князівські з'їзди. Першим із таких був з'їзд 1097 р. у Любечі. Там було визнано принцип, за яким кожний князь мусив володіти своєю вотчиною, тобто землею, виділеною йому батьком, і не посягати на землі інших князів («кожен да держить отчину свою»). Це узаконювало роздроблення Давньоруської держави на окремі спадкові князівства.

Протягом ЗО-50-х років XII ст. від  Києва відокремилися всі значні феодальні князівства. Відособлення цих князівств, що здавна сплачували Києву данину, призвело до занепаду його колишньої економічної і політичної могутності, хоча він і залишався одним із найбагатших міст і зберігав славу про минулу зверхність.

На економічному становищі Києва  і київської землі згубно позначилися також руйнівні князівські усобиці і напади половців. Використовуючи феодальні міжусобиці на Русі, половці посилили натиск на руські землі і особливо на Придніпров'я. З 1061 по 1210 рр. вони вчинили 46 набігів на руські землі; з них найбільша кількість припала на Переяславщину і Київщину. Негативний вплив справило також переміщення європейських торгівельних шляхів, чому дуже сприяли хрестові походи. Після захоплення хрестоносцями Константинополя в 1204 р. київсько-візантійська торгівля була остаточно підірвана. З цього часу старовинний торгівельний шлях «із варяг в греки», який і без того страждав від частих набігів половців на Придніпров'я, зовсім занепав. У Північно-Східній Русі особливо тісні зв'язки встановилися між Володимиро-Суздальською та Муромо-Рязанською землями. У Південній Русі то були Галицька і Волинська землі, що

10,2) Визначити роль Галшдько-Волинського князівства в історії України

Найсильнішими серед південно-західних князівств були князівства Галицьке і Волинське. Від Києва Галицьке князівство відокремилося раніше ніж інші землі, - після Любецького з'їзду князів (1097 р.). Найвищого розквіту, як самостійне князівство, Галицька земля досягла за князювання Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр). Літописець високо цінує особу Ярослава Осмомисла. Він пише, що князь був мудрий і красномовний, чесний і шанований у всіх землях, славний полками і тим, що він «розстроіл землю свою». За часів Ярослава Галицьке князівство досягло найбільшої могутності. Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаємовідносини не лише з сусідами, а й із Візантією, священною Римською імперією.

У 1199 р. Роману Мстиславовичу, спираючись на підтримку дружинників, частини середніх і дрібних бояр та міщан, вдалося домогтися об'єднання під своєю владою Волині і Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман поставив у залежність від себе й золотоверхий Київ. За часів Романа Галицько-Волинське князівство успішно воювало з половцями. Активну політику проводив Роман на заході. Він відбивав напади литовських племен, зокрема ятвягів, і навіть вторгався в їхні землі. З Угорщиною Роман уклав договір про мир, а з Візантією підтримував дружні відносини, в Польщі втручався у феодальні усобиці.

У результаті тривалої боротьби, спираючись на підтримку середніх та дрібних феодалів і городян, Данила Романович зумів припинити усобиці і поновити єдність Галицько-Волинського князівства. У 1238 р. Данило зайняв Галич, в тому ж році він розгромив тевтонських лицарів Добжинськогс ордену. У 1240 р. Данило зайняв Київ і поставив там свого воєводу Дмитра. Столицею князівства Данило обрав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав великий парк. Планомірною і цілеспрямованою була містобудівнича діяльність Данила та його брата Василька. За їх наказом були споруджені міста - замки Данилів, Крем'янець. Угровеськ та інші.

Отже, у першій половині ХПІ ст. Галицько-Волинське князівство успішно  відбило напади Угорщини, Польщі, німецьких  лицарів. Але подальше його зміцнення було перервано навалою Батия.

Останнім галицько-волинським князем був Юрій Болеслав (1325-1340 рр.) - син  польського (мазовецького) князя Тройдена, родич галицько-волинських князів по матері. Після смерті Юрія Болеслава самостійне Галицько-Волинське князівство перестає існувати.

Галицько-Волинське князівство після падіння Києва продовжило на ціле сторіччя існування державного утворення на слов'янських землях і стало політичним центром майбутньої України.

 

 

 

 

 

 

 

 

11. Хід та наслідки  татаро-монгольської навали на землі Київської Русі у XIII ст.

Наприкінці XII- поч. ХШ ст. у степах Монголії склалася могутня протодержава. Об'єднання монгольських союзів очолив Темучин, якого в 1206р. обрали Чингізханом (великим ханом). Майже одразу монгольська верхівка розпочала завойовницькі війни проти сусідніх країн, У 1223р. в битві на р. Калці 25-тисячне монгольське військо на чолі з Джебе і Судебеєм розгромило дружини південноруських князів. Через півтора десятиліття онук Чингізхана Батий почав завоювання князівств Київської Русі. На протязі 1237-1238рр. монголи підкорили Північно-Східну Русь. У 1239-1240рр. Батий захопив Південно-Західну Русь: Переяслав, Чернігів і оточив Київ. Єдиний раз для штурму руського міста Батиеві довелося зосередити всі свої сили. 74 дні кияни захищали своє місто. Останні захисники сховалися в Десятинній церкві і загинули під її уламками. Дуже мало киян залишилося серед живих, та вони з часом зуміли відродити своє місто. Після взяття Києва монголо-татари заволоділи Галицькою і Волинською землями. В 1241-1242рр. війська Батия пішли в Західну Європу (були пограбовані землі Польщі, Угорщини, Чехії, Молдавії, Сербії, Хорватії, Боснії). Батий дійшов до Адріатичного моря і повернув у Пониззя Волги - тут монголи заснували свою державу - Орду (в історичній літературі її називають Золотою Ордою). Давньоруська держава перестала існувати.

Послабленням обороноздатності Русі скористалися польські, угорські та німецькі феодали, посиливши натиск на руські землі. Навала монголів загальмувала, але не зупинила розвиток слов'янських земель.

12.1) Охарактеризувати політику Литви в українських землях у XIV-1 пол. XVI ст.

У "Повісті минулих літ" литовські племена згадуються як північні народи, котрі дають данину Русі. На ті часи місцеві племена не мали будь-якої політичної організації. Але у ХПІ ст. у Поніманні склалося нове державне утворення - Литовське князівство.

Фактором, який прискорив консолідацію місцевих племен, був потужний тиск ззовні, з боку німецьких лицарів, котрі проголошували своєю метою  християнізацію язичників - литовців. Воднораз піднесення Литви було зумовлено занепадом давньоруських земель, що його спричинило монголо-татарське нашестя.