Матеріальна відповідальність працівників за шкоду заподіяну підприємству

           Слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну  відповідальність у повному розмірі  шкоди, заподіяними діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст 134 КЗпП), мають додаватися докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства.

           Матеріальна відповідальність у одному розмірі шкоди покладається і в таких випадках, коли шкода завдана діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності в зв’язку з впливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності або з інших підстав, передбачених законом.

           При покладенні повної матеріальної відповідальності за п. 4 ст. 134 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації працівником, який знаходився у нетверезому стані, необхідно врахувати, що нетверезий стан працівника може бути підтверджено як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків тощо).

           Маючи на увазі, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов’язків, зменшенням розміру відшкодування за цю шкоду, як правило, не допускається¹.

           Відповідно до п. 5 ст. 134 КЗпП працівник несе матеріальну  відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяною недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціально одягу та інших предмнтів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

           На підставі згаданого  закону матеріальну відповідальність в повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються випуском сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіянунедостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції.

           Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП матеріальна відповідальність в повному розмірі покладється на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами.

           За чинним законодавством така відповідальність на працівника може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну викраданням, загибелю або недостачею великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней. Належних кооперативним господарствам; перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну розкраданням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей; заподіяну касиром незабезпечення цілості матеріальних цінностей та іншими винними діями.

           За п. 8 ст 134 КЗпП покладається обов’язок за відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу відпущеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення в роботі.

 

     5. Вимоги щодо укладення договору про повну матеріальну відповідальність.

           Відповідно до ст. 135¹ КЗпП такі договори укладаються лише в письмовій формі. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

 

5. Правила колективно (бригадної) матеріальної відповідальності.

 

 
     Ці  правила викладені у ст. 135² КЗпП. У разі спільного використання працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуску), перевезенням або застосуванням в процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

     Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємтсва, установи, організації. Письмовий договір про колективну  (бригадну) матеріальну  відповідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади).

     Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування а також типовий договір проколетивну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об’єднань України та затверджуються Міністерством праці України. Іноді обставини складаються так, що в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), винні і службові особи. Тоді повинна бути визначена частина шкоди, яка відповідає ступеню вини кожної із службових осіб. Решта шкодирозділяється між членами колективу (бригади) згідно з типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

           Вказані положення  конкретизовані наказом Міністерства праці від 12 травня 1996 року № 43, яким затверджено Перелік робіт, при  виконанні яких може запрваджуватияс колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

 

     7. Визначення розміру шкоди.

 

           Законодавство (ст. 135 КЗпП) дає чітку відповідь на це питання. Розмір заподіяної підприємству, установі, оргнізації визначається за фактичними витратами. На підставі даних бухгалтерського обліку. Виходячи за блансованої вартості (собівартості) матеріальних цінностей та вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

           У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

           На підприємствах  громадського харчування (на виробництві  та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

           Законодавством може бути встановлено  окремий порядок  визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю (в тому числі у кратному обчисленні), заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у  тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

 
     Розмір  підлгаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

           При застосуванні даної  правової норми слід звернути увагу  на таке. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації визначається з врахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення.

     Визначаючи  розмір шкоди, необхідно виходити з  вартості матеріальних цінностей на день виявлення шкоди. А у випадках зміни цін - затосувати ціни, що діють  на день прийняття рішення про її відшкодування. Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо вироком суду встановлено. Що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

           Якщо шкода, заподіяна  приписками та іншими викривленнями  даних про виконання робіт, до матеріальної відповідальності повинні притягатись як працівники. Що вчинили ці дії, так і службові особи, які не вжили заходів до запобігання їм. В залежності від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність настає в межах середнього місячного заробітку або в повному розмірі заподіяної шкоди.

           До прямої дійсної  шкоди, заподіяної зазначеними вище діями. Можутьбути віднесені: суми незаконно  нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з викривленням даних про осяг робіт.

           При визначенні розміру  матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т.п.). що належать підприємствам, установам організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що шкода яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203, 453 ЦК). У цих випадках вона відшкодовується у повному обсязі. Включаючи і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.

 

8. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником.

 

      Покриття  шкоди працівником в розмірі, що не перевищує середнього місячного  заробітку, провадится за розпорядженням власника або уповноваженого ним  органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоячого в порядку підлеглості органом шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

           Розпорядження власника чи уповноваженого ним органу або  вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання нераніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за заявою працівника розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

           У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим  ним органом позову до районного (міського) суду.

           Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадться за позовом вищестоячого в порядку підлеглості органу або зазаявою прокурора (ст. 136 КЗпП).

 
 
 

     9. Обставини, які враховуються при  визначенні розміру відшкодування.

 

     Суд при визначенні розміру шкоди, щопідлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповіднозменшений.

           Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна  злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

           Пленум Верховного Суду України з цих питань дав  роз’яснення, де зазначено, що зменшення  розміру шкоди, який підлягає покриттю працівником, допустиме лише у виключних випадках за наявності зазначених у ст. 137 КЗпП умов, котрі мають бути підтверджені ретельно перевіреними в судовому засіданні доказами. З обов’язковим викладенням у рішенні мотивів зниження суми, яка стягується¹.

           До конкретних обставин, за яких було заподіяно шкоду, слід відносити такі, що перешкоджали працівникові використовувати належним чином покладені на нього обов’язки, зокрема, відсутністьнормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи зроьив працівник все можливе для запобігання шкоді.

           Судам необхідно  перевіряти, чи додержаний власником  або уповноваженим ним органом  встановлений ст. 233 КЗпП річний строк  для виявлення заподіяної працівником  шкоди для звернення в суд  з позовом проїї відшкодування. Цого строку додержуються і при зверненні із заявою до прокурора.

           Днем виявлення  шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало  відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підрпиємства, організації, установи слід вважати день підписання акта або висновку. Суд повинен встановити: наявність прямої дійсної  шкоди та її розмір; якими неправомірними її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його ивна; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та прпорційна частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності. Встановивши при розгляді справи, щошкода заподіяна не лише з вини працівника, до якого пред’явлено позов, але й з вини посадових осіб підприємства, орагнізації, установи, сід відповіднодо ст. 105 ЦПК повинен приягти їх до участі в справі як співвідповідачів.