Матеріальна відповідальність працівників за шкоду заподіяну підприємству

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

     ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 

     КУРСОВА РОБОТА 

     «Матеріальна  відповідальність працівників за

     шкоду заподіяну підприємству» 

з дисципліни “Трудове право” 
 

      

       Група: 

       Спеціальність:  Правознавство 
 

     Виконав                                                   

     Керівник  курсової роботи                       
 
 

     2010 
Зміст 

     Вступ………………………………………………………………………………….

1. Поняття матеріальної відповідальності працівників…………………………...

              1.1.Правила, які встановлені щодо матеріальної відповідальності……………

3. Обмеження матеріальної відповідальності працівників………………………..
4. Повна матеріальна відповідальність……………………………………………..
5. Вимоги щодо укладення договору про повну матеріальну

     відповідальність……………………………………………………………………...

6. Правила колективно (бригадної) матеріальної

     відповідальності……………………………………………………………………..

7. Визначення розміру шкоди………………………………………………………
8. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником…………………………….
9. Обставини, які враховуються при визначенні розміру відшкодування……….

     Висновки……………………………………………………………………………..

     Список  використаних джерел………………………………………………………. 

 

      Вступ

           Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався.

           Тільки завдяки  праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

           Потреби матеріального  характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.

           Характер поєднання безпосереднього виробника з засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини. 

 

      1. Поняття матеріальної відповідальності  працівників. 

           Матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково покрити матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини.

           Найбільш суттєвими  умовами матеріальної відповідальності працівника є:

     - перебування працівника в трудових  відносинах з підприємством, установою, організацією, якому було заподіяно матеріальну шкоду;

     - встановлення розмірів відповідальності  працівника;

     - наявність вини працівника.  

     Конституція України (ст. 66) до обов’язків кожного громадянина відносить відшкодування завданих ним збитків. У КЗпП (ст. 130) зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації через порушення покладених на них трудових обов’язків.

     При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються встановленням відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

           За наявності визначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

           Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити  її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для пкориття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.  Виходячи з цього законодавство  вимагає від власника або уповноваженого ним органу створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення дорученого їм майна. Працівники зобов’язані дбайливо ставитися до майна підприємтсва, установи, органзації і вживати заходів до запобігання шкоди. 

 

2. Правила, які встановлені щодо матеріальної відповідальності.

 

 
Пленнум Верховного Суду України в постанові  від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування  шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» роз’яснив: «За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобото вимкликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП неодержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов’язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само, як і інші недодержані прибутки), не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він згідно з чинним законодавством визначається, виходячи з заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення - дню звільнення. В разі, коли працівник наданому підприємстві, в установі, організації працював менше 2-х місяців, він обчислюється із заробітку за фактично пропрацьований час». 

3. Обмеження матеріальної відповідальності працівників.

 
Матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення цінностей в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок неправельних службових дій (бездіяльності), матеріальні відповідальність покладається також в межах середнього місчного заробітку². Відповідальність в тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірюваних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на пррацівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

      Притягнення до кримінальної відповідальності за випуск недоброякісної продукції службових осіб, зазначених у ст. 2 ст. 133 КЗпП за щкоду , заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправельним обліком і зберігання матеріальних чи грошочих цінностей, невжиттям необхідних заходів до запоьігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячгогозаробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відпорвідним положенням. До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробтної плати, виплачені звільненому працівникові в зв’язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправльним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за надані зайві дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При вивленні безпосередніх заподіячів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищення чи зіпсуттям матеріальних цінностей, винуваті зобов’язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами її. При цьому згальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати розміру заподіяної шкоди. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосредніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило. Працівники, які не є керівниками підприємства (установи, організації) і структурних підрозділів на підприємстві, або їх заступники за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними нележним виконанням ними трудових обов’язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність. У тому ж порядку визначається матеріальна відповідальність працівників, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність (статті 135¹, 135² КЗпП), якщо шкода заподіяна не незбезпеченням цілості прийнятого під звіт майна, а іншими порушеннями трудових обов’язків (неналежним оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріальних цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо). 

 

4. Повна матеріальна  відповідальність.

 
      Дане  питання регулюється ст. 134. КЗпП. В ній зазначено, що прцівники  несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству. Утанові, організації,  у випадках, коли:

1. між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником пвної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання і інших цілей;
2. майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3. шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4. шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5. шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції). В тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6. відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі,організації при виконанні трудових обов’язків;
7. шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;
8. службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівнка на іншу роботу.

           Пленум Верховного Суду України в згаданій вище постанові  відж 29 грудня 1992 року вказав, що при вирішенні питання про иатеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладенгопрацівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повной матеріальної відовідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), необхідно перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135¹ КЗпП може бути укладений такий договір, та чи був він укладений.

           За відсутності  цих умов на працівника за заподіяну  ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у відповідному розмірі шкоди.