Лекции по "Трудовому праву"

1.Поняття  соціальних конфліктів  у суспільстві. 

2.Визначення  поняття трудового  спору. 

При здійсненні відносин людей під час трудової діяльності між працівниками і власниками підприємств або уповноваженими ними органами можуть виникати й часто  виникають різного роду непорозуміння. Здебільшого вони носять індивідуальний характер, для вирішення яких законодавством про працю передбачено певний порядок, що є досить відпрацьованим і сталим. 

Час від  часу більшість найманих працівників  виявляються у такому стані, що крім вимог загального особистого характеру вони усвідомлюють, що мають право на одержання від своїх роботодавців незалежно від форм власності більших результатів від своєї праці, що в оцінці їх праці припускається несправедливість.

Перебудова  виробничих і трудових відносин, нові форми застосування і використання праці істотно вплинули не тільки на індивідуальні трудові відносини, а й на структуру і зміст організаційно-управлінських відносин, що виникають між власником підприємства або уповноваженою ним особою, з одного боку, і трудовим колективом або органом, що його представляє, — з іншого. 

Непорозуміння виникають вже не між окремими працівниками і власниками або уповноваженими ними органами, а між групами трудящих, трудовими колективами підприємства чи навіть кількох підприємств з уповноваженими на управління органами і державою як власником цих підприємств. 

Здійснення  відносин, як індивідуальних, так і  колективних, не завжди відбувається гладко, без розбіжностей і конфліктів. Оскільки ми говоримо про наявність двох видів відносин із застосування праці робітників і службовців на підприємствах, то відповідно виникають і два види розбіжностей між суб'єктами цих відносин: індивідуальні і колективні. Ґ~~В разі виникнення цих розбіжностей сторони намагаються урегулювати їх шляхом переговорів або через органи, що спеціально створені державою з цією метою. При зверненні до цих органів одного із суб'єктів індивідуальних чи колективних відносин виникають трудові спори (конфлікти), розгляд і вирішення яких становить певний правовий порядок, спрямований на зміцнення законності і правопорядку в сфері трудових відносин. 

Розбіжності, що виникають між суб'єктами трудового  права з приводу встановлення умов праці або укладення трудового  договору, а також застосування норм трудового законодавства, прийнято називати трудовими спорами. Але трудові спори не можна зводити тільки до розбіжностей між окремими працівниками і власником або уповноваженим ним органом. Поняття трудових спорів значно ширше: воно включає і непорозуміння між іншими суб'єктами трудового права, наприклад між трудовим колективом і власником або уповноваженим ним органом. 

Крім  того, спори за своїм характером можуть бути пов'язані як із застосуванням  норм трудового законодавства (правильним чи неправильним), так і з встановленням нових умов праці, ще не урегульованих нормами трудового права, наприклад у процесі укладення колективного договору. 

Нарешті, трудові спори — це не просто розбіжності між сторонами, а  лише ті з них, що передані на розгляд  відповідного юрисдикційного органу, тобто органу, уповноваженого державою приймати обов'язкові для сторін рішення. 

3.Класифікація  трудових спорів. 

Як і  між будь-якими учасниками правовідносин, між суб'єктами трудових та тісно  пов'язаних з ними правовідносин  можуть виникати спори, що в трудовому праві отримали назву трудових спорів. 

 У  процесі трудової діяльності  між працівником і роботодавцем  трапляються різного роду суперечності  і непорозуміння з питань застосування  чинного трудового законодавства,  з приводу встановлення або зміни умов праці тощо. Зрозуміло, що такі суперечності можна вирішити шляхом взаємного погодження, домовленості, яка може бути досягнута в результаті безпосередніх переговорів між керівником і працівником. Якщо ж, незважаючи на такі попередні переговори, суперечності між сторонами врегулювати не вдалось, зацікавлена сторона вправі звернутися до компетентних органів за вирішенням спору. Отже, під трудовими спорами слід розуміти неврегульовані в результаті взаємних переговорів суперечності, які виникають з приводу застосування або зміни умов праці. Вони розглядаються в порядку, передбаченому трудовим законодавством. 

 Трудові  спори розрізняються за своїм  змістом, характером та порядком  розгляду. 

 За  змістом всі трудові спори  поділяються на індивідуальні і колективні. Змістом індивідуального трудового спору є вимога про поновлення або визначення прав індивідуального працівника. Як правило, такі спори виникають з приводу застосування нормативно-правових актів про працю і нормативно-правових договорів (колективний договір). Разом з тим індивідуальний трудовий спір може виникнути і з приводу встановлення нових умов або зміни існуючих умов праці. 

 Змістом  колективних трудових спорів  є вимога про встановлення  нових або зміну існуючих умов  праці, які стосуються всіх працівників підприємства або його структурного підрозділу, а також виконання конкретних зобов'язань роботодавця стосовно всього трудового колективу чи його частини. 

  За  характером трудові спори поділяються  на позовні та непозовні. До  спорів позовного характеру відносяться суперечності, що виникають у зв'язку із застосуванням нормативних актів. В ході їх вирішення працівник домагається (пред'являє позов) поновлення чи визнання за ним конкретного права. До спорів непозовного характеру належать суперечності, що виникають з приводу зміни діючих або встановлення нових умов праці. 

 З  наведеної класифікації видно,  що спори індивідуальні — завжди  позовні, а отже, вони вирішуються  в загальному порядку, який  встановлений для спорів індивідуального  значення. 

 Спори  непозовного характеру можуть  бути як індивідуальними, так  і колективними. Для їх розгляду  законодавством визначено спеціальний  порядок розгляду. 

 Порядок  вирішення індивідуальних трудових  спорів регулюється главою 15 КЗпП  України. 

 Згідно  з чинним законодавством індивідуальні трудові спори розглядаються такими органами: 

1)      комісіями по трудових спорах (КТС); 

2)      місцевими судами. 

 Порядок,  передбачений главою 15 КЗпП України,  поширюється на індивідуальні  трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми трудового договору, форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Встановлений порядок не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали. 

 Особливості  розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників,  а також працівників навчальних, наукових та інших установ  прокуратури, які мають класні  чини, встановлюються спеціальним законодавством. 

4.Причини  виникнення трудових  спорів. 

Причини виникнення трудових спорів різні. Вони можуть носити суб'єктивний характер, але можуть мати і об'єктивно-організаційний характер. 

До причин суб'єктивного характеру слід віднести відставання свідомості від реалій життя, необізнаність осіб (власників  уповноважених ними осіб) з чинним законодавством, що регулює трудові відносини. Навіть особи, що мають вищу неюридичну освіту, під час навчання у вузах знайомляться з правом лише за допомогою курсу «Основи права» обсягом біля 20 годин. Після закінчення вузів вони стають керівниками структурних підрозділів, а то й керівниками підприємств, не маючи достатніх знань в галузі законодавства взагалі і трудового зокрема. Лекторії, семінари з питань права у даний час не проводяться, ніхто до цього інтересу не виявляє. Адвокатура наданням правової допомоги громадянам не займається, оскільки така допомога повинна надаватись безоплатно, а адвокатура — організація госпрозрахункова. 

Причиною  виникнення трудових спорів можуть бути помилки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин. 

Це перша  група причин виникнення трудових спорів. 

До другої групи слід віднести причини організаційно-правового характеру, пов'язані з недбалою правотворчою діяльності. На цю причину вказують Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. Відзначено, що за останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. В цілому це пов'язано із змінами соціально-економічних умов, невідповідністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним і економічним відносинам, послабленням державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю. 

Регулювання соціально-трудових відносин у нових  умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають оновлення  трудового законодавства та прийняття  нового Кодексу законів про працю  України.

З метою забезпечення конституційних гарантій кожного громадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов'язку держави щодо визначення, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці визнано за необхідне прийняти низку законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, забезпечити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права, ратифікувати найбільш важливі й актуальні конвенції Міжнародної Організації Праці, а також вжити інші заходи щодо удосконалення правового регулювання трудових відносин. 

Третю групу становлять причини організаційно-господарського характеру Розрив економічних зв'язків, відсутність у достатній кількості  власних енергоносіїв, наявність  значної кількості підприємств що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини населення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат. 

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ  освіти, науки, охорони здоров'я, культури. 

Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового стану підприємств, підтримка інвестиційних програм та заохочення інвестицій. 

Причини, що породжують трудові спори в  сфері застосування праці, відомі, і  держава намічає заходи щодо їх усунення. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє. 

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують також приводи  їх виникнення, які слід відрізняти від причин. Приводом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спором існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер. 

Приводом  для виникнення трудових спорів можуть бути різні дії або бездіяльність одного із суб'єктів трудових правовідносин, наприклад видання власником або уповноваженим ним органом наказу про звільнення працівника, невиплата заробітної плати працівнику тощо. 

5.Становлення  законодавства про трудові спори. Історичний аспект. 
 

6.Принципи  розгляду трудових  спорів. 

Характеристика  основних принципів розгляду трудових спорів 

Принцип законності - це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує суд, а також усіх осіб, які беруть участь у трудовому спорі, неухильно й точно виконувати всі норми Конституції України й трудового законодавства. 

В Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має  найвищу юридичну силу. Закони й  інші нормативно-правові акти приймаються  на основі Конституції і повинні відповідати їй. 

Загальноправовий  принцип законності означає забезпечення правильного застосування закону. 

Принцип державної мови судочинства. Державною  мовою в Україні є українська (ч.1 ст.10 Конституції України). Саме цією мовою провадиться судочинство і лише як виняток - мовою більшості населення даної місцевості. Докладно цей принцип урегульовано Законом про мови. 

Принцип рівності всіх учасників судового процесу  перед законом і судом полягає  в тому, що у відповідності з  Конституцією України всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ч.1 ст.21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етичного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.24).