Трудове право як галузь права

РОЗДІЛ II

Джерела трудового права  України, як зовнішній вираз права

2.1. Конституція України

Основним законом кожної держави є Конституція. Вона дає  наукове осмислення політичних та економічних  процесів у країні, закріплює ідею розподілу і організації державної  влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства, визначає права  та свободи громадян і створює  умови для їх реалізації.

Досі вважалося, що першою Конституцією в світі була Конституція  Сполучених Штатів Америки, прийнята в 1787 році. Фактично першою в світі  Конституцією була Конституція України, прийнята 5 квітня 1710 року її прийняття  відбулося в місті Бендери (тепер  Республіка Молдова) на козацькій Раді. Саме так гетьман України Пилип  Орлик відзначив свій вступ на гетьманство. Ця Конституція була першою демократичною Конституцією не лише в Європі, а й у світі, бо прийнята була за 77 років до прийняття Конституції  Сполучених Штатів.

Особливо цінним в Конституції  України 1710 року є те, що в ній  йшлося про забезпечення прав людини, економічні та інші важливі для держави  питання. На жаль, ця Конституція не знайшла свого практичного застосування, бо колоніальний гніт Російської імперії  на чолі з Петром І зводився, а  пізніше фактично призвів до знищення гетьманату як інституції і української  державності.

Проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежність, підтверджену 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, для Української держави в  сучасний період немає більш важливої проблеми як проведення конституційної реформи, завершенням якої повинно  стати ухвалення нової Конституції  України як незалежної держави. Ця Конституція  повинна закріпити національний суверенітет, недоторканість території, забезпечити права людини, визначити співвідношення законодавчої, виконавчої та судової влади, розв'язати економічні та інші важливі для держави питання.

Народ України хоче побудувати правову державу, в якій Конституція має бути визначальним регулятором суспільних відносин. Головним пріоритетом діяльності держави повинна бути людина як найвища соціальна цінність. Громадяни повинні здійснювати свої права за принципом «дозволене те, що не заборонене законом». Права і свободи людини повинні бути першоосновою існування і поступового розвитку суспільства, ідеалом якого є гуманізм. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи повинні здійснювати свої повноваження за принципом «дозволене лише те, що визначене законом».

Україна намагається йти  шляхом створення громадянського суспільства, забезпечення принципів верховенства права, пріоритетності прав і свобод людини, утвердження необхідних гарантій розвитку національних меншин. 
 Але відсутність в державі Конституції, яка б відповідала суті існуючих суспільних відносин, гальмує проведення економічних, а також політичних і державно-правових реформ. З метою подальшого розвитку та успішного завершення конституційного процесу в Україні Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган, та Президент України, як глава держави і глава виконавчої влади, які є суб'єктами конституційного права, що одержали свої повноваження безпосередньо від народу, 8 червня 1995 року уклали між собою Конституційний договір «Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».

  Відповідно до цього договору Верховна Рада України визнана єдиним органом законодавчої влади України, яка розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України. Крім законів, Верховна Рада приймає Кодекси та інші кодифікаційні акти, вносить до них зміни та доповнення, дає їх офіційне тлумачення, приймає постанови, заяви, декларації, звернення.  
Поряд з Конституцією на території України діють ряд інших законів, які забезпечують верховенство закону.

2.2. Кодекс законів про працю України

 
  Кодекс законів про працю України, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 року, був введений в дію з 1 червня 1972 року. Він складається з XVIII глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття Кодексу, він доповнений главою НІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XVI-А «Трудовий колектив» Назва глави XV «Трудові спори» замінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінено і доповнено ряд статей Кодексу 
 Поряд із Кодексом законів про працю діє ряд законів України, що спрямовані на врегулювання трудових відносин . Верховна Рада України 7 лютого 1991 року прийняла Закон «Про власність», який дає визначення права власності як урегульованих законом суспільних відносин по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, що передбачені законом. Майно може використовуватись і для підприємницької діяльності.

Відповідно до Закону «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року підприємства становлять основну  організаційну ланку народного  господарства України. Закон визначає порядок створення підприємства і його реєстрацію, створення і  використання майна, управління підприємством  і самоуправління трудового колективу, визначає господарську, економічну і  соціальну діяльність підприємства, взаємовідносини підприємства з  державою, порядок ліквідації і реорганізації  підприємств. 
Закон України «Про господарські товариства», прийнятий Верховною Радою України 19 вересня 1991 року, визначає порядок створення господарських товариств, їх види, права і обов'язки членів товариства. 
 Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийнятий Верховною Радою 16 квітня 1991 року визначив види зовнішньоекономічної діяльності, правові основи її регулювання, антимонопольні заходи, економічні відносини України з іншими державами і міжнародними організаціями. 
 16 грудня 1993 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про державну службу». Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу Закон визначає загальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження державної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу 
 Для реалізації державної політики зайнятості населення і забезпечення громадянам України гарантій в цій галузі, Верховна Рада України 1 березня 1991 року прийняла Закон «Про зайнятість населення». Закон сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує право громадян на зайнятість, передбачає компенсацію громадянам при втраті роботи.

Верховна Рада України 22 жовтня 1993 року прийняла Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Основними  завданнями цього Закону є створення  належних умов для підтримання здоров'я  й активного довголіття; організація  соціального та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального  і правового захисту ветеранів  війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки. 
 Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Передбачено надання ветеранам праці, а ними визнаються громадяни, які сумлінно пропрацювали в народному господарстві. 
 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей.  
 Загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні закликаний урегулювати      Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», що прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року. 
 Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року виїначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. 
Основи законодавства України про охорону здоров'я, прийняті Верховною Радою України 19 листопада 1992 року, визначили правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні.

Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року визначив економічні, правові та організаційні  засади оплати праці працівників, які  перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відповідальності та стимулюючої функції заробітної плати. 
Прийнятий Верховною Радою України 23 квітня 1991 року Закон «Про свободу совісті і релігійні організації» визначив трудові відносини в релігійних організаціях, трудові права громадян, які працюють в релігійних організаціях, їх соціальне страхування і забезпечення. 
Постановою від 6 листопада 1991 року Верховна Рада України затвердила Дисциплінарний статут прокуратури України. Статут визначає загальні положення, заохочення, дисциплінарні стягнення. 
 Законом України від 5 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення» всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів. 
 Усі Закони України, що приймаються Верховною Радою, обнародуються за підписом Президента України. Він виступає гарантом державного суверенітету, незалежності, недоторканості кордонів, національної безпеки, територіальної цілісності України, додержання Конституції і законів України, прав та свобод людини і громадянина. В межах своїх повноважень Президент України видає також укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України. 
Але ці укази і розпорядження Президента України є не законодавчими, а підзаконними актами.

2.3. Підзаконні акти та  локально-правові норми, що регулюють  трудові відносини

  Поряд із законами трудові відносини регулюються цілою системою правових актів, що мають нормативний характер. Такі акти, як правило, приймаються органами державного управління. Оскільки вони приймаються у розвиток і на виконання чинною законодавства, їх прийнято називати підзаконними. Головна роль у створенні системи підзаконних актів належить Президенту України, який с єдиним суб'єктом державно-правових відносин і на якого покладена функція забезпечення конституційності, законності дій інших суб'єктів права. Президенту України надані повноваження підписувати закони, що приймаються Верховною Радою. Йому належить також право одноособово приймати укази і розпорядження, які мають нормативний характер і є підзаконними актами. Укази і розпорядження Президента України можуть відноситись до різних питань регулювання трудових відносин. Так, з метою вдосконалення роботи з кадрами Президент України 19 травня 1995 р. видав Указ «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій». Для створення сприятливих умов для життєдіяльності людей і поліпшення режиму енергоспоживання на основі найповнішого використання світлої частини доби Президент України 26 квітня 1995 р. прийняв Указ «Про впровадження на території України регіональних графіків початку робочою дня». Указом Президента України від 18 жовтня 1997р. схвалені Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки . 
 Стратегічною метою соціальної політики на державному рівні є досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей, забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, розвиток ринку праці, забезпечення демографічного відтворення населення, захист трудових прав громадян, розвиток соціального партнерства, забезпечення здорових і безпечних умов праці для працюючих, проведення кадрових змін на всіх рівнях управління і в усіх сферах діяльності, удосконалення системи оплати праці та доходів населення, реформування системи соціального забезпечення населення, захист громадян як споживачів. 
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578. Постановою від 19 березня 1994 р. № 170 Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, яке визначає загальні засади, порядок укладення контракту, його зміст і порядок припинення.  
 Система джерел трудового права відрізняється від джерел інших галузей права тим, що в регулюванні трудових відносин важливе місце займають локальні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом. Завдяки локальному регулюванню трудових відносин розвиваються демократичні засади у виробничій діяльності. Співвідношення ж локального і централізованого регулювання є показником демократизму існуючої правової системи суспільства. Локальна нормотворчість здійснюється безпосередньо учасниками трудових відносин, які беруть участь у створенні цих норм, можуть впливати на їх зміст. Це дає можливість працюючим знати обсяг належних їм прав та обов’язків, що визначені локальними нормами, максимально пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення потреб.  
 Таким чином, локальна норма в трудовому праві України — правило загальнообов'язкової поведінки, що безпосередньо санкціоноване державою і прийняте у встановленому законом порядку безпосередньо на підприємстві.  
Нормативні акти, що безпосередньо приймаються на підприємстві, такі як колективний договір, підлягають обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах або конференціях.  
Нові економічні відносини значно розширили самостійність господарюючих суб'єктів у галузі правового регулювання умов праці робітників і службовців.  
 До локальної нормотворчості відносяться також встановлення систем оплати праці і форм матеріального заохочення, затвердження положень про преміювання і виплату винагороди за підсумками роботи за рік. Ці локальні акти приймаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.  
Таким чином, локальні норми, що приймаються власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом спільно з трудовим колективом або за погодженням з профспілковим комітетом, є складовою частиною системи трудового права. Вони повинні бути внутрішньо погодженими з більш загальними правовими нормами, які займають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм. 
 Тлумачення і використання судовими органами законодавства про працю, дає їм можливість здійснювати судовий нагляд за положеннями чинного законодавства і тим самим сприяти здійсненню економічних і соціальних завдань, що стоять перед державою і народним господарством. Розгляд трудових спорів органами судової влади органами є особливою формою контролю за правильністю додержання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом законодавства про працю.  
 При такому контролі судових органів за правильністю застосування власниками або уповноваженими ними органами законодавства про працю в судових органах накопичується значна кількість випадків, при узагальненні яких створюється відповідна практика. Вивчення цієї практики дає можливості вищому судовому органу України — 
Верховному Суду - давати керівні роз'яснення по застосуванню трудового законодавства. Керівні роз'яснення, що приймаються Пленумом Верховного Суду України, містять тлумачення норм права, орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Під тлумаченням нормативних актів розуміється, по-перше, усвідомлення певним суб’єктом їх змісту, по-друге роз'яснення,

  Норми права завжди мають загальний характер, а застосовуються до конкретних фактів. Тлумачення судом закону по кожній справі, що розглядається, називається каузальним. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є також тлумаченням, але таким, що проводиться з використанням досвіду вирішення багатьох справ на базі судової практики. Воно орієнтує судові органи на правильність у застосуванні чинного законодавства. При цьому не тільки керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України можуть бути орієнтиром для судової практики, а і постанови чи ухвали судової колегії в цивільних справах Верховного Суду по конкретних справах, коли в них знаходять відображення важливі, принципові для практики питання, що виникають при застосуванні правових норм.  
 Пленум Верховного Суду України може виступати у двох формах. Він як судовий орган може розглядати конкретні справи. Постанова Пленуму Верховного Суду по такій справі фактично є завершенням розгляду даної справи і процесуальним актом. Тому винесення такого акта повинно здійснюватись в рамках встановленого процесуального регламенту.  
Тлумачення закону, що здійснюється Пленумом Верховного Суду України, адресовано не тільки судовим органам. Власники підприємств, установ, організацій і уповноважені ними органи, професійні спілки, робітники і службовці при вирішенні спірних питань, що випливають із трудових відносин, також змушені звертатись до цих роз'яснень, з тим щоб усвідомити, як з точки зору Верховного Суду України буде розцінено їх дії судом, що розглядає конкретну трудову справу. Вирішуючи, наприклад, питання про розірвання трудовою договору з працівником за систематичне порушення ним трудової дисципліни, власник або уповноважений ним орган, профспілковий комітет змушені звернутися до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у якому роз'яснено, що за цією підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до працівника дисциплінарного або громадського стягнення, за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішньою трудовою розпорядку. В таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили законної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одною року. Неврахування власником або уповноваженим ним органом цього роз'яснення Пленуму Верховною Суду України безумовно викличе визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі.  
 Отже, керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України забезпечені достатнім механізмом для їх виконання. Ігнорування цих роз'яснень може викликати скасування або зміну судового рішення, яке винесене всупереч роз'ясненню. Тому можна зробити висновок, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, котрі містять тлумачення закону вищим судовим органом держави, даються ним у рамках його повноважень, мають правову силу, стають обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом трудового права. Крім законодавчих норм, підзаконних і локальних актів право включає в себе конкретизуючі юридичні норми — правоположення, що виробляються судовою і адміністративною практикою в процесі тлумачення і застосування юридичних актів.