Трудове право як галузь права

 Отже, функція права  — це напрям правового впливу  на суспільні відносини, що  визначає службове призначення  права в житті суспільства.  В першу чергу, цей вплив  спрямований на підвищення суспільного  виробництва, на зміцнення економічних  відносин, оскільки передумовою  прискорення соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.

Регулюючи трудову діяльність громадян, трудове право активно  впливає на виробництво, і тим  самим виконує економічну, виробничу  функцію. Саме через трудові відносини  реалізуються виробничі програми, створюється  і збільшується народне багатство  і фонди матеріального забезпечення працюючих.

Економічна функція трудового  права впливає на економічні відносини  шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці  за ознакою її складності, визна-че«ня  кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними  засобами високопродуктивної праці.

Перехід до ринкових відносин обумовив глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно і обумовлює якісні зміни в  правовому регулюванні, зокрема  розширення засад локальної нормотворчості.

Трудове право України  активно впливає на соціальні  фактори розвитку суспільства. Соціальну  сферу суспільного життя становлять переважно відносини по становищу  людей в суспільстві, тобто відносини  рівності або нерівності, співробітництва  чи експлуатації, ступеню розвитку особи, відношення до власності. Саме завдяки  праці і її результатів створюється  можливість визначити становище  людини в суспільстві. Тому право, регулюючи  відносини по застосуванню праці, стає важливим фактором розвитку суспільних відносин.

В трудовому праві України  знаходять закріплення принципи соціальної справедливості, подальшого розвитку засад рівності, стимулювання прогресивних змін в умовах і змісті праці, створення оптимальної організації  праці на виробництві, сприятливих  умов для залучення робочої сили до праці і умов для розвитку особистості  працівника, стимулювання трудової і  громадської активності, забезпечення гарантій зайнятості в здійсненні трудових відносин. Кожний з цих напрямів соціальної дії трудового права  підкріплюється відповідними правовими  нормами.

Основною сферою соціального  є саме здійснення праці, оскільки соціальні  відносини формуються, відтворюються  і проявляються в праці, хоч вони охоплюють і решту сфер життя. Саме тому трудове право має найбільш широкі можливості впливати на соціальне  життя як шляхом встановлення правового  статусу і фактичного становища  особи, яка вступила в трудові  відносини, так і шляхом безпосереднього  регулювання суспільних трудових і  пов'язаних з ними відносин.

Соціальна функція трудового  права проявляється у тому, що при  його допомозі формується особистість  працівника в напрямку, необхідному  для суспільства. Проявом розвитку особистості працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах  трудового колективу та громадських  організаціях.

Соціальна функція трудового  права є основною і характерною  саме для цієї галузі права. Тому в  розвинутих промислових країнах  досить часто замість терміну  «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і  в юридичній літературі.

До соціальної функції  трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, що має  загальну соціальну спрямованість  на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Ведуче становище  людини в виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні  здібності є важливим компонентом  робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина займає активне місце в  суспільному виробництві.

Формування здібностей працівників  є складним і довготривалим процесом. Для здійснення висококваліфікованої праці людина повинна тривалий час  навчатися не тільки професійно, а  й загальноосвітньо. Тому кожному  виду трудової діяльності завжди передує  надбання тих чи інших знань

Завдяки наявності в трудовій діяльності такого компонента, як пізнання, досягається акумуляція виробничого  досвіду попередніх поколінь, його трансформація і засвоєння навиків  і вміння наступними поколіннями. Без цього була б неможливою спадковість трудової діяльності. Поряд з пізнанням в трудовому процесі працівником оцінюється своя праця, усвідомлюється необхідність, формуються потреби, інтереси, мотиви і мета цієї діяльності.

 

1.3 Принципи трудового  права України

Трудове право України  як складова частина загальної теорії національного права є самостійною  галуззю права, має певні принципи правового регулювання праці.

Основні принципи трудового  права за спрямованістю умовно об'єднуються  в три групи, кожна з яких базується  на таких основних джерелах трудового  права, як Конституція України та КЗпП України. Перша група містить  принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональному  використанню робочої сили. Друга  група об'єднує принципи, спрямовані на забезпечення високого рівня умов праці й охорони трудових прав. Третя група включає принципи, що розкривають сутність виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості  працівника в процесі праці.

Кожний з основних принципів  трудового права (свобода праці  та зайнятості, захист від безробіття, рівноправність у праці, справедлива  винагорода за працю, охорона праці, право на відпочинок, професійну підготовку, захист трудових прав, право на виробничу  демократію, право роботодавця вимагати від працівника виконання обов'язку сумлінної праці тощо) належно  спрямований і наповнений відповідним  змістом. Першу групу складають  три основних принципи трудового  права:

- свобода праці й зайнятості, заборона примусової праці (ст. 43 Конституції України, статті 5, 21, 49-4 КЗпП України);

- право на працю, захист  від безробіття, допомога в працевлаштуванні  та матеріальна підтримка безробітних  (ст. 43 Конституції України, статті 2, 5, гл. III та III-А КЗпП України);

- рівноправність у праці  й зайнятості, заборона дискримінації  в праці (ст. 24 Конституції України,  статті 2, 2і КЗпП України).

Головним змістом зазначених основних принципів трудового права  е єдність можливостей працівника отримати роботу в роботодавця будь-якої форми власності відповідно до своєї  спеціальності чи професії, у безпечних  умовах праці, а за умови звільнення з роботи чи безробіття реалізується можливість сприяння держави в працевлаштуванні й матеріальної підтримки тимчасово  непрацюючого. Інакше кажучи, принцип  забезпечення вільної праці стосується всіх суб'єктів трудового права, і головним його змістом е добровільне  волевиявлення суб'єктів трудового  права вступати в трудові відносини, змінювати чи припиняти їх, а конкретизація  принципу забезпечення вільної праці  відбувається в таких нормах інститутів, як працевлаштування, зайнятість, трудовий договір.

Друга група основних принципів  трудового права, на відміну від  першої, де йдеться про правове  забезпечення виникнення трудових відносин, розкриває зміст тих основних принципів трудового права, що реалізуються за наявності трудових відносин. До цієї групи належать такі принципи:

- справедлива винагорода за виконану роботу. Правове забезпечення здійснюється нормами інститутів: а) оплата праці; б) гарантії і компенсації;

- охорона праці. Правове  забезпечення цього принципу  здійснюється нормами таких інститутів: а) трудовий договір (прийняття  на роботу, переведення на іншу  роботу); б) охорона праці як  загальний інститут, і в тому  числі як посилена охорона  праці жінок та молоді контроль  за охороною праці; в) норми  матеріальної відповідальності  роботодавця за шкоду, заподіяну  працівникові в разі трудового  каліцтва;

- право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу  здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням;

- захист трудових прав. Цей принцип забезпечується нормами  таких інститутів: а) нагляд і  контроль за додержанням трудового  законодавства; б) повноваження  профспілок і трудових колективів; в) трудові спори.

До третьої групи належать такі принципи: - безплатна професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами  таких інститутів: а) працевлаштування і зайнятість населення; б) трудовий договір; в) робочий час; г) оплата праці  й гарантійні виплати;

- виконання трудових обов'язків  сторонами трудового договору. Правове  забезпечення цього принципу  здійснюється нормами таких інститутів: а) трудова дисципліна; б) трудовий  договір (дисциплінарні звільнення); в) матеріальна відповідальність  сторін трудового договору за  заподіяну шкоду; г) розгляд  трудових спорів.

Зазначені основні принципи трудового права України є  передумовою розкриття правової сутності інституту суб'єктів трудового  права та інститутів загальної і  особливої його частин.

1.4 Система трудового права України

 

 Для визначення системи трудового права слід звернутися до ключового поняття "система". Система — це структура, що становить єдність закономірно розміщених і функціонуючих частин" або "сукупність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об'єднаних загальним принципом, призначенням. Трудове право — це частина, елемент системи права. Тобто, частина не може не мати загальних, спільних ознак, притаманних цілому. Співвідношення права і трудового — це діалектичне відношення загального і особливого. Як загальне та особливе знаходиться між собою у нерозривному зв'язку, єдності, так і право в цілому пов'язане з його галузями. Остільки особливе завжди містить у собі елемент загального, оскільки галузі права завжди в головному, істотному виражають сутність права в цілому. Таким чином система права впливає і на формування системи трудового права України. 

Система трудового  права України — це об’єктивний розподіл у певній логічно витриманій послідовності нормативного матеріалу за окремими структурними складовими: частинами, правовими інститутами та іншими об'єднаннями норм.

Трудове право України  розподіляється на 2 частини: Загальну і Особливу. У науці трудового права неодноразово висловлювалася точка зору щодо наявності третьої складової цієї галузі — спеціальної частини або іншими словами — трудового процесуального права. 

Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

—норми, які визначають завдання трудового  права;

—норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

—норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

—норми, які визначають основні  принципи трудового права;

—норми, які визначають форми організації  роботодавцем праці працівників  та управління спільним процесом праці;

—норми, які визначають форми участі працівників в організації праці  та управлінні виробництвом;

—  правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин. 

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудо вого права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

—трудовий договір;

—працевлаштування;

—робочий час і час відпочинку;

—нормування і оплата праці;

—дисципліна праці і дисциплінарна  відповідальність працівників;

—матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

—охорона праці;

—праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

—трудові спори;

—нагляд і контроль за дотриманням  трудового законодавства;

—діяльність профспілок та інших  органів виробничої демократії. 

Основне місце в механізмі  правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин займають норми трудового права. Тут логічно постає таке питання: а для чого мають встановлюватися норми трудового права та яке значення має трудове право для основних учасників суспільних зв'язків, що підлягають урегулюванню: роботодавця і працівника? Перш за все ці норми встановлюються для впорядкування суспільних відносин у процесі застосування здібності людини до прані, тобто, впорядкування процесу праці та участі у ньому людини. Норми трудового права — правила поведінки, які встановлені або санкціоновані державою з метою регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин, що забезпечені примусовою силою держави. Норми права — це не звичайна "калька" суспільних відносин, що підлягають врегулюванню. Встановлення норм права, визначення їх змісту безпосередньо пов'язані із визначенням завдань права, системи відносин, що регулюються нормами права, методів та принципів правового регулювання. Врахування функціональної спеціалізації правових норм є необхідною умовою методологічно правильного підходу до питання про структуру норм права. Такий підхід виключає думку про існування правової норми, що діє ізольовано, автономно від інших норм.