Трудове право як галузь права

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВОГО  ПРАВА УКРАЇНИ………………………………………………………………………….4

1. Поняття та предмет трудового права України як галузі права ….4

1.2 Методи та функції трудового права України ……………………..6

1.3 Принципи трудового права України ……………………………..12

1.4 Система  трудового права України………………………………..14

РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА  УКРАЇНИ, ЯК ЗОВНІШНІЙ ВИРАЗ ПРАВА…………………………………………………………………..18

               2.1 Конституція України………………………………………………18

               2.2 Кодекс законів про працю України ……………………………...20

               2.3 Підзаконні акти та локально-правові норми, що регулюють трудові відносини ……………………………………………………………….24

               2.4 Міжнародні договори……………………………………………...29

РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ ТРУДОВОГО  ПРАВА  УКРАЇНИ У СИСТЕМІ  ПРАВА УКРАЇНИ ………………………………………………………………………..33

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..37

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….............................................39 
    ВСТУП

Трудове право є галуззю, що особливо заінтересована в інтеграції суспільних наук. Діяльність законодавця в галузі трудового  права не може бути плідною без  глибокого ознайомлення з регулюючим предметом, без вивчення практики дії  попередніх правових норм, без усвідомлення наслідків, що настають при недосконалості цих норм. 

Для розвитку законодавства про працю України  сучасний період ствердження самостійності  держави є певною мірою етапним. Підготовлена і всенародно обговорюється  Конституція України. Як важливе  практичне завдання постає проблема прогнозування розвитку законодавства  і підготовка до проведення кодифікації  законодавства про працю. Зростає  потреба в розробці методології  вивчення законодавства про працю  як самостійного правового явища, чому в юридичній літературі України  приділялось відносно мало уваги. 

Трудове право як сукупність правових норм має свою систему, яка  найповніше відображена в КЗпП1. Структурно система галузі трудового  права складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Норми Загальної частини  трудового права стосуються правового  регулювання праці усіх працівників, а також порядку застосування всіх інших норм. У Загальній частині  КЗпП визначається одне з принципових  питань — регулювання трудових відносин (сфера дії трудового законодавства).

Норми Особливої частини  трудового права конкретизують  положення Загальної частини. Вони регламентують окремі види суспільних відносин та їх елементи, об’єднуючись в інститути та підінститути.

Від системи трудового  права як галузі права необхідно  відрізняти систему трудового законодавства, систему навчальної дисципліни трудового  права та систему науки трудового  права.

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

 

1. Поняття та предмет трудового права України як галузі права

 

Трудове право — одна з провідних галузей у системі  права України і все, що стосується визначення його поняття юридичною наукою; давно опрацьовано. А проте існує чимало об'єктивних чинників, пов'язаних передусім зі становленням у нашій державі ринкових відносин, що дають підстави ще раз повернутися до проблеми поняття трудового права і з'ясування його ролі основного регулятора суспільно-трудових відносин початку третього тисячоліття.

Становлення і розвиток трудового  права України відбулися в  умовах соціалістичної системи радянського  права, що базувалася, як відомо, на нормативістській теорії права і була одним з напрямів юридичного позитивізму.

За цією теорією право  визначалося як піднесена до рангу  закону воля панівного класу. А відтак і всі закони вважалися правовими, незалежно від їх змісту. Право як окреме явище ототожнювалося з юридичними нормами, породженими державою, і тому держава вважалася первинною, а право — вторинним, похідним. Воно було продуктом держави, втрачаючи тим самим своє самостійне значення.

За своїми природою і соціальним призначенням трудове право має гуманістичний характер. У своїй основі воно спрямоване на захист інтересів осіб, змушених в силу об'єктивних обставин продавати свою робочу силу. Більше того, вважається, що трудове право належить до сфери так званого соціального права. Тобто це таке право, яке встановлює соціальні гарантії для певної частини суспільства з метою надання їм рівних можливостей участі у суспільно-трудових відносинах та має забезпечувати дотримання соціального миру і злагоди у суспільстві.

Поняття «трудове право» можна  розглядати у декількох аспектах. І залежно від рівня сприйняття та уявлення (побутового чи фахового) його багатоаспектність може бути досить різноплановою. При цьому не варто забувати і відкидати той факт, що трудове право на відміну, наприклад, від фінансового, земельного чи кримінального права, стосується значної маси суб'єктів правових відносин, а отже, його розуміння і поняття крізь уяву і свідомість безпосередніх виконавців теж може бути предметом розгляду.

По-перше, трудове право  розглядають як галузь права у  системі права України. Це найбільш вагоме і визначальне значення поняття «трудове право». Воно має цілком об'єктивний характер і є підставою для подальших визначень трудового права в інших аспектах.

Як галузь права трудове  право являє собою систему  правових норм, що регулюють сукупність суспільних відносин з приводу використання найманої праці.

Другий аспект поняття  «трудове право» характерний переважно для сфери реалізації права. І хоча на практиці в діяльності уповноважених на те органів (судів, комісій по трудових спорах, профкомів та ін.) йдеться в основному про застосування законодавства, а не права, поняття «трудове право» є домінуючим і тут. Як відомо, поняття «право» є ширшим, ніж поняття «законодавство», а тому застосування терміну «трудове право» замість терміну «трудове законодавство» можна вважати цілком прийнятним. Правозастосувальна діяльність від цього не страждає.

Третій аспект поняття  «трудове право» стосується юридичної  науки і є однією з її галузей. Трудове право як наука становить  систему об'єктивних знань про  поняття, розвиток, закономірності, принципи самостійної галузі права. Як галузь права, воно є власне предметом науки трудового права. І хоча трудове право України впродовж багатьох років самостійно практично не існу-вало, а було складовою радянського трудового права, наука трудового права і на той час була представлена в Україні яскравими особистостями, вченими-трудовиками, яких можна вважати засновниками національної правничої думки. Такі вчені, як О. І. Процевський, Р. І. Кондратьев, В. І. Прокопенко, М. Й. Бару та інші, зробили неоціненний внесок у розвиток і становлення науки трудового права України.

Предметом трудового права є суспільно-трудові відносини, які виникають в результаті укладення трудового договору між працівником і роботодавцем.

Трудові відносини, що виникають  на підставі укладення трудового  договору, становлять основу предмета трудового права, його "ядро", однак  лише ними предмет цієї галузі не вичерпується. Існує ще ціла низка суспільних відносин, які забезпечують функціонування трудових відносин, що теж регулюються нормами трудового права. Особливістю цих відносин є те, що за відсутності трудових відносин вони існувати не можуть. Тобто за своєю природою це — відносини допоміжного характеру.

До таких відносин, що виконують допоміжну роль у забезпеченні трудових відносин, належать: відносини працевлаштування; навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників на виробництві; нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; вирішення трудових спорів; соціального партнерства.

Усі ці суспільні відносини  разом з трудовими і формують предмет правового регулювання  нормами трудового права. Таким  чином, предметом трудового права  є трудові відносини, що виникають  на підставі укладення трудового  договору, і відносини, що тісно пов'язані з трудовими: працевлаштування, навчання і підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, вирішення трудових спорів, а також відносини соціального партнерства.

 

1.2. Методи та функції  трудового права України

 

Метод тієї чи іншої галузі права — це сукупність засобів (прийомів, способів), завдяки яким відбувається регулювання суспільних відносин.

  Юридична наука визначає ряд ознак, які характеризують метод правового регулювання окремої галузі права залежно від того, як ці ознаки у ній проявляються. Такими ознаками методу є:

- порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин;

  - правовий стан учасників правовідносин;

- характер встановлення прав і обов'язків;

  - засоби забезпечення виконання обов'язків (санкції).

Порядок виникнення, зміни  і припинення правовідносин. Юридичним  фактом, що породжує виникнення трудових відносин, які складають основу предмета трудового права, є трудовий договір. Він базується не на імперативних приписах, а на свободі вибору (відповідно до своїх потреб та можливостей) суб'єкта, що шукає собі роботу, і суб'єкта, котрий має потребу в працівнику.

Дещо інші юридичні факти  породжують правовідносини працевлаштування, з перекваліфікації і підготовки кадрів. Тут характерним є владний  акт (наказ, розпорядження) адміністрації, але йому неодмінно передує взаємна  згода суб'єктів. Так само можна  простежити за виникненням правовідносин, наприклад, із встановлення умов праці. Тут також переважає договірний фактор. Колективний договір схвалюється  трудовим колективом і підписується роботодавцем та профкомом, режим робочого часу встановлюється за погодженням  між роботодавцем і профкомом  тощо.

  Зміна і припинення правовідносин також здійснюються в основному за взаємним погодженням сторін.

 Таким чином в трудовому  праві юридичними фактами, котрі  породжують, змінюють або припиняють  правовідносини, є вольові дії  суб'єктів, що базуються на  їх взаємній згоді.

Правовий стан суб'єктів  правовідносин. На стадії виникнення трудових правовідносин суб'єкти є рівноправними, але в процесі їх здійснення сторони  перебувають у певній підпорядкованості одна одній. Найбільше це проявляється у правовідносинах щодо нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю і охорону праці. В суто трудових правовідносинах, а також у правовідносинах працевлаштування і з підготовки кадрів та підвищення кваліфікації підпорядкованість однієї сторони іншій виникає в результаті добровільних зобов'язань щодо дотримання обов'язкових правил дисципліни праці, обов'язкового виконання приписів, що встановлені для осіб, визнаних безробітними, тощо. Тобто добровільний (договірний) характер виникнення правовідносин у трудовому праві накладає певний відбиток і на подальше становище учасників цих правовідносин. Навіть якщо вони підпорядковані один одному, то ця підпорядкованість — результат добровільно взятих на себе зобов'язань.

Характер встановлення прав та обов'язків. Держава встановлює загальнообов'язкові приписи для суб'єктів трудових правовідносин. За певних умов вона може делегувати право встановлювати  правила нормативного характеру  окремим недержавним структурам. Одним з таких видів делегованого (санкціонованого) законодавства, досить поширеного в трудовому праві, є  локальні норми права. На державному (централізованому) рівні повинні  визначатися тільки основні принципи правового регулювання найманої праці для забезпечення єдиного  підходу. Це може бути встановлення максимальної тривалості робочого часу, мінімуму тривалості відпусток, гарантій мінімальної заробітної плати тощо. Переважна ж більшість  трудових відносин забезпечується за допомогою локального (децентралізованого) правового регулювання, права і  обов'язки суб'єктів можуть визначатися  шляхом локального правовстановлення  з урахуванням специфіки праці  в окремих галузях і на окремих  підприємствах. При цьому критерієм  законності таких локальних норм є принцип, за яким права працівників, визначені на державному рівні, не повинні  погіршуватись їх конкретизацією на рівні підприємства.

Розширення сфери локального встановлення прав і обов'язків суб'єктів  характерне здебільшого для трудових правовідносин.

Санкції трудового права. Трудове право має самостійні, властиві лише для нього, юридичні санкції. Вони застосовуються для забезпечення виконання суб'єктами правовідносин  своїх прав і обов'язків. До таких  санкцій належать заходи дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Таким чином, метод правового  регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин — це система  прийомів та способів, що базуються  переважно на договірних виникненні, зміні і припиненні правовідносин, поєднанні централізованого і локального правового регулювання та застосуванні спеціальних правових санкцій для  забезпечення належного здійснення учасниками цих правовідносин своїх  прав та обов'язків.

Термін «функція» походить від латинського слова «functio», що означає обслуговування, діяльність. Якщо метод правового регулювання — це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права — основні напрями цього впливу, що відображають його службове призначення. Функції трудового права також обумовлені економічним базисом, і в них зовнішньо проявляється сутність права. Правові функції виражають направленість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що настали в результаті дії права. Саме на цих напрямках і проявляється активно-творча роль права в регулюванні і розвитку суспільних відносин. Свій нормативний вираз функції права одержують в законодавчих актах у вигляді мети і задач правового регулювання.