Теоретико - правові засади державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

На мій погляд, розмежування органів, що керують внутрішньою і зовнішньою торгівлею, було б доцільним. Тому не вважаю виправданим ліквідацію Міністерства торгівлі України.

Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України №41 було затверджене  Положення про Міністерство зовнішніх  економічних зв’язків, яке значно розширило функції органу державного регулювання, в тому числі і зовнішньою торгівлею*. Відповідно до закріплених завдань, серед яких окрім інших, були розробка механізмів державного регулювання зовнішніх економічних зв'язків та опрацювання та здійснення комплексу заходів щодо розвитку і поліпшення структури експорту та імпорту товарів.

Сьогодні, фактично покладенийобов’язок безпосереднього регулювання зовнішньої торгівлі в своєму становленні за часів незалежності Української держави пройшов тривалий шлях, відповідно змінювалася його назва: Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків Української РСР;

Міністерство зовнішніх  економічних зв’язків і торгівлі України;

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків України;

Міністерство зовнішніх  економічних зв’язків і торгівлі України;

Міністерство економіки України;

Міністерство економіки  та з питань європейської інтеграції України;

Міністерство економіки  України.

Дослідження показує необхідність існування спеціального органу державного регулювання зовнішньої торгівлі, як це було в період розбудови державної  влади незалежної України. Адже, саме «неоціненний український національний політико-правовий досвід має стати  запорукою успішного просування в напрямку створення ефективної виконавчої гілки влади» [6]. Такий орган існує також і в інших державах, наприклад, Міністерство зовнішньої торгівлі Франції, Міністерство зовнішньої торгівлі США, Міністерство міжнародної торгівлі Канади, Міністерство зовнішньої торгівлі і економічних зв’язків Туреччини, Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості Японії, Департамент торгівлі і промисловості Великобританії, Департамент зовнішніх зв’язків і торгівлі Австралії.

В нашій державі головним органом з втілення в життя  державної економічної політики є Мінекономіки, а щодо реалізації певних її напрямків, то створено окремі органи (наприклад, Міністерство промислової  політики, Державна митна служба, Державний  комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва), діяльність яких щодо реалізації зовнішньоторговельної  політики, нарівні з діяльністю спеціально створеного органу, варто координувати для більш ефективного державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Проведене мною дослідження організаційно-структурного забезпечення державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні дає змогу зробити висновок, що в Україні з відміною монополії зовнішньої торгівлі розпочато створення національної системи органів державного регулювання зовнішньої торгівлі та нормативно-правового забезпечення їхнього функціонування.

Певне місце в здійсненні державного регулювання зовнішньої торгівлі займають недержавні органи, зокрема, торгово-промислові палати та громадські об’єднання підприємців. В  основному, їх роль полягає у здійсненні консультативних, рекомендаційних  функцій. Більш визначне місце у  цій діяльності займають торгово-промислові палати України. Дослідження системи  органів державного регулювання  зовнішньої торгівлі показує, що така система на сьогодні визначена недостатньо  чітко. В Україні існує об’єктивна необхідність чіткого визначення компетенції  органів державного регулювання  зовнішньої торгівлі з метою усунення дублювання окремих повноважень  цими органами, створення та нормативного закріплення дієвих механізмів взаємодії  та співпраці між ними, що має  призвести до вдосконалення системи  державного регулювання зовнішньої торгівлі.

 

РОЗДІЛ III

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР В СФЕРІ  ЛЕГІТИМАЦІЇ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

3.1. Поняття легітимації  здійснення зовнішньої торгівлі  суб’єктів підприємницької діяльності.

Цілеспрямований вплив державних  органів на суб’єктів підприємницької  діяльності при державному регулюванні  зовнішньої торгівлі вперше відбувається на етапі легітимації здійснення ними зовнішньої торгівлі. В процесі  такої легітимації відбувається реалізація положень регуляторних актів  зовнішньої торгівлі. Органи виконавчої влади  для легітимації здійснення зовнішньої торгівлі суб’єктами підприємницької  діяльності проводять необхідні  процедури, в яких реалізуються певні  заходи державного регулювання зовнішньої торгівлі. Звернення суб’єкта підприємницької  діяльності до державних органів  про здійснення цих процедур є  його обов’язком. Для правомірного здійснення зовнішньої торгівлі суб’єкт  підприємницької діяльності має  виконати певні вимоги законодавства, отримати в окремих випадках спеціальний  дозвіл від держави, тобто зробити  свою зовнішню  торгівлю легітимною. Легітимність є однією з основних умов здійснення зовнішньої торгівлі.

Поняття легітимності підприємницької  діяльності є об’єктом неабиякої  уваги науковців. В літературі зустрічаються  дослідження понять «легітимація суб’єктів підприємництва» [8, с.38], «легалізація суб’єктів підприємництва» [8, c.102]. При чому їхня сутність ідентична.

Легітимація – (від лат. legitimus – законний, узаконений) – визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження; документи, що засвідчують це право або повноваження [8]. Як бачимо, ці терміни мають відмінність, яка полягає у предметі узаконення: в першому випадку – це який-небудь акт або дія; в другому – це якесь право чи повноваження. Законодавчо визначено, що всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами (ч.1 ст.5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Кожна особа має постійні контакти саме з виконавчою гілкою влади, тому надзвичайно вагомим  постає завдання запровадження у  сферу державного управління більш  раціональних і демократичних процедур.

В умовах проведення адміністративної реформи потребує удосконалення  весь комплекс процедур необхідних для  легітимації зовнішньої торгівлі. Владно-розпорядчі функції державних органів мають трансформуватися у надання адміністративних послуг, що є одним з основних напрямів вдосконалення державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Говорити про адміністративні (управлінські) послуги в сфері  легітимації здійснення зовнішньої торгівлі нам дозволяє те, що видача документів дозвільного характеру  при завершенні відповідної адміністративної процедури має всі визначені науковцями [2]  ознаки цієї послуги:

• надається за заявою особи;

• надається заради забезпечення умов для реалізації суб’єктивних прав конкретної особи;

• надається адміністративними органами (насамперед органами виконавчої влади та місцевого самоврядування) й обов’язково шляхом реалізації владних повноважень. Адже адміністративний орган володіє «монополією» на надання конкретної адміністративної послуги;

 

• право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідні повноваження адміністративного органу безпосередньо передбачені законом;

• результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є адміністративний акт (рішення або дія адміністративного органу, якими задовольняється клопотання особи). Такий адміністративний акт має конкретного адресата - споживача адміністративної послуги, тобто особу, яка звернулася за даною послугою.

Адже, отримання зазначених документів здійснюється за заявою зацікавленої особи; є необхідною умовою, передбаченою законом, для правомірної реалізації суб’єктом зовнішньої торгівлі свого  права на здійснення зовнішньоторговельної  діяльності, проведення конкретної експортно-імпортної  операції; надається органами виконавчої влади; відбувається у формі адміністративного  акту, який має конкретного адресата.

 

 

 

 

3.2. Адміністративні  процедури в сфері легітимації  здійснення зовнішньоторговельних  операцій з певними товарами.

Як вже зазначалося, для  правомірного здійснення експортно-імпортної  операції з певними товарами необхідно  отримати спеціальний дозвіл від  держави, тобто легітимізувати здійснення зовнішньоторговельної операції з  певними товарами. Порядок отримання  такого дозвільного документа нормативно визначений і являє собою адміністративну  процедуру. Як визначено в підрозділі 3.1. цієї роботи, адміністративними  процедурами легітимації здійснення зовнішньоторговельних операцій з  певними товарами є ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій, реєстрація (облік) зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Ліцензування є найпоширенішим заходом нетарифного регулювання. Він передбачає видачу господарюючим  суб’єктам спеціального дозволу  на проведення експортно-імпортних  операцій. Правова основа ліцензування зовнішньоторговельних операцій відмінна від правової основи ліцензування певних видів господарської діяльності*.

Угоди про процедури ліцензування імпорту. Зазначена Угода визначає ліцензування імпорту як адміністративну процедуру, що може використовуватися як попередня умова для ввезення товарів на митну територію Члена СОТ. Чинна стаття 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає у процедурі ліцензування такі механізми, що передбачені Угодою СОТ про процедури ліцензування імпорту, як: автоматичне та неавтоматичне ліцензування; терміни розгляду та прийняття рішень щодо видачі ліцензій залежно від процедури ліцензування; терміни опублікування відповідних нормативно-правових актів, якими запроваджуються процедури та об'єкти ліцензування; інформування відповідного комітету СОТ щодо запровадження процедури ліцензування та наступних змін.

Внесені зміни значно удосконалили процедуру ліцензування імпорту/експорту товарів. В той же час, за нашим  переконанням,  українське законодавство  має бути не лише гармонізоване з  міжнародними нормами та вимогами, але й бути узгодженим між собою. Зазначимо, що чинне законодавство  щодо запровадження режиму ліцензування є розпорошеним, складається з  правових норм, що знаходяться в  різних нормативних актах та не завжди узгоджені між собою. Спробуємо  співставити за суб’єктом та порядком запровадження ліцензування зазначені норми для розуміння правового регулювання цієї адміністративної процедури.

Загалом, порівняння старої і чинної редакцій статті 16 Закону України  «Про зовнішньоекономічну діяльність»  призводить до висновку, що:

- стара редакція передбачала процедури двох заходів нетарифного регулювання – ліцензування і квотування, тоді як нова редакція визначає лише ліцензування, а встановлення квот розглядається як підстава для неавтоматичного ліцензування;

- стара редакція передбачала порядок ліцензування та порядок квотування; чинна редакція регламентує лише порядок ліцензування, як автоматичного, так і неавтоматичного;

- стара редакція передбачала види квот та види ліцензій, нова редакція не визначає ані видів квот, ані видів ліцензій.

Зважаючи, що Господарським  кодексом України не передбачено  суб’єкта, який запроваджує режим  квотування, можна зробити висновок, що положення статті 16 Закону України  «Про зовнішньоекономічну діяльність»  в цій частині не суперечать Господарському кодексу. Частина 7 зазначеної статті, окрім іншого, передбачає, що рішення  про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі  встановлення квот приймається Кабінетом  Міністрів України.  Законом України  “Про застосування спеціальних заходів  щодо імпорту в Україну”, статтею 16, встановлено, окрім іншого, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі може прийняти рішення про застосування, зокрема, такого спеціального заходу, як запровадження режиму квотування імпорту в Україну, що є об'єктом спеціального розслідування, з визначенням обсягів квот та порядку їх розподілу. Зважаючи на цю норму спеціального законодавства, вважаємо доцільним частину 8 статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» після слова «ліцензування» доповнити словами «та квотування». Таким чином, викласти цю норму в такій редакції: «у разі застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів щодо захисту національного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством».

Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що ліцензування експортно-імпортних операцій можна  розуміти як адміністративне  провадження, яке включає такі адміністративні  процедури, як: погодження, квотування, власне ліцензування. Безпосередньо  отримання дозволу на здійснення зовнішньоторговельної операції є  власне ліцензуванням або ліцензуванням  у вузькому розумінні.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ IV

ЗАХОДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО  ПРИМУСУ ЩОДО ПРАВОПОРУШЕНЬ В  ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ

4.1. Заходи адміністративного  попередження (запобігання) та припинення  правопорушень в зовнішній торгівлі.