Теоретико - правові засади державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВІ  ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

1. Поняття, завдання та принципи державного регулювання

зовнішньої торгівлі.

Як слушно зауважив А. Ластовецький [1, c.126], сьогодні ні серед учених, ні, тим більше, серед представників законодавчої та виконавчої гілок влади не існує єдиної аргументованої позиції щодо державного регулювання реально існуючої української економіки, стан якої характеризується як транзитивний, чи перехідний… Строкатість висловлювань та амплітуда поглядів настільки великі, що варто акцентувати увагу на необхідності звернення до теоретичних і методологічних засад організаційно-правового впливу держави на економіку.

В контексті процесів глобалізації та інтеграції, що відбуваються у світі, актуалізуються питання зовнішньоекономічної політики держави. Аналіз статті 10 Господарського кодексу України [14] показує, що така політика має суто регуляторний та захисний характер. Отже, основними напрямами її реалізації є регулювання та застосування захисних заходів, що здійснює держав. Під зовнішньоекономічною політикою розуміється форма політичної організації публічної матеріальної можливості та спроможності соціального суб’єкта формувати й реалізувати його зовнішньоекономічні інтереси та цілі у сфері міжнародних відносин [3, с.5]. В той же час втілення в життя зовнішньоекономічної політики створює умови для здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Зазначимо, що традиційним і найбільш поширеним та розвинутим видом зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля. Виходячи з цього, необхідно розглянути сутність державного регулювання зовнішньої торгівлі в межах адміністративного права, і, зокрема, визначити зовнішню торгівлю як об’єкт адміністративно-правового впливу держави.

Визначивши об’єкт державного регулювання зовнішньої торгівлі,  перейдемо до з’ясування безпосередньо  змісту поняття «державне регулювання  зовнішньої торгівлі».

Державне регулювання  зовнішньої торгівлі є однією з найважливіших  функцій держави в умовах переходу до ринкового господарювання. Саме держава встановлює правові основи для прийняття управлінських  рішень, захищає інтереси країни та національних суб’єктів господарювання,  створює умови для встановлення та розвитку економічно вигідних для  суспільства і держави правовідносин. В той же час сучасна проблема оптимального співвідношення ролі державного регулювання і ринкових саморегуляторів у процесісучасноїдемократичноїтрансформаціїукраїнськогосуспільства не має необхідного наукового обґрунтування.

Як правильно зазначають науковці незважаючи на те, що поняття державного регулювання досить часто використовується, воно залишається недостатньо визначеним. Дискусійним залишається також питання про співвідношення понять «державне регулювання» та «державне управління». Одні вчені вважають, що поняття державного управління є більш широким ніж поняття державного регулювання, висловлюючи думку, що державне регулювання є однією з функцій державного управління; інші – навпаки визначають «державне регулювання» як більш широке поняття ніж «державне управління», оскільки перше охоплює ширшу сферу організаційної діяльності держави, має більше методів здійснення [4].

Регулювати (від лат. regulo – впорядковую) – упорядковувати, вносити порядок, систему в якусьдіяльність [10] .

В науковій літературі можна зустріти декілька точок зору щодо визначення поняття „державне регулювання”.

Юридична енциклопедія [8, с.118] визначає державне регулювання як здійснення державою комплексних заходів (організаційних, правових, економічних тощо) у сфері соціальних, економічних, політичних, духовних та інших суспільних процесів з метою їх упорядкування, встановлення загальних правил і норм суспільної поведінки, а також запобігання негативним явищам у суспільстві. Дещо по-іншому тлумачиться це поняття у словнику адміністративного права [8, с.101]: державне регулювання – спосіб державного впливу на стан і поведінку об’єкта управління переважно методами створення нормативно-правових механізмів, що регулюють відносини і поведінку суб’єктів адміністративного права, і дозволяють суб’єкту самостійно орієнтуватися в сфері його діяльності.

На мій погляд, для розуміння сутності державного регулювання варто звернути увагу на те, що основний його зміст полягає у встановленні і забезпеченні державою загальних правил поведінки (діяльності) суб’єктів суспільних відносин і корегуванні їх в залежності від умов,  у всебічному контролі за виконанням вимог, що містяться  в нормах права, які регулюють ті чи інші суспільні відносини; у координації і встановленні загального напряму діяльності учасників відповідних відносин; у всебічномузахистіїхніхзаконнихінтересів і прав; у визначенні і нормативному закріпленні пріоритетів в державній політиці, що проводиться в певній сфері економіки тощо. Під його впливом управлінські процеси відбуваються у заданому напрямку та відповідно до встановленої програми [8, с.116].

Якщо приблизити поняття “державне регулювання” до сфери господарської діяльності, економіки взагалі, то варто звернути увагу, зокрема, на такі точки зору.

В той же час для того, щоб виокремлені складові дійсно забезпечували ефективне державне регулювання зовнішньої торгівлі їх здійснення має відповідати меті, завданням та принципам державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Певна діяльність, в тому числі державне регулювання зовнішньої торгівлі,  має свою мету – результат, який має бути досягнуто. У відповідності  зі статтею третьою Конституції  України [16] зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їх гарантії. Мету державного регулювання зовнішньої торгівлі можна визначити як ефективну реалізацію єдиної зовнішньоторговельної політики держави в інтересах людини або, іншими словами, забезпечення соціальної спрямованості зовнішньої торгівлі. Зміст зовнішньоторговельної політики визначає синтез політики та державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах реалізації їх в сфері зовнішньої торгівлі. Досягненню мети державного регулювання зовнішньої торгівлі мають сприяти виконання чітко визначених завдань та дотримання встановлених принципів для цього напряму діяльності держави. Першим кроком у досягненні мети є з’ясування завдань.

Варто зазначити, що в теорії та законодавстві відсутнє визначення не тільки поняття державного регулювання  зовнішньої торгівлі, але і його завдань. В той же час, зі змісту ч.1 статті 381 Господарського кодексу, статті 8 Закону України «Про зовнішньоекономічну  діяльність» можна виокремити завдання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Зважаючи на те, що зовнішня торгівля є основним видом зовнішньоекономічної діяльності, ці завдання можуть бути визначені  як завдання державного регулювання  зовнішньої торгівлі. Проектування на сферу зовнішньої торгівлі дозволяє сформулювати їх таким чином: захист економічних інтересів України, прав та законних інтересів суб'єктів  зовнішньоторговельної діяльності; створення рівних можливостей для  суб'єктів зовнішньоторговельної  діяльності розвивати всі види підприємницької  діяльності незалежно від форм власності  та всі напрями використання доходів  і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та обмеження монополізму  суб’єктів господарювання в сфері  зовнішньоторговельної діяльності. Враховуючи те, що державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є одним з напрямів регулювання зовнішньоекономічної діяльності та ту обставину, що, як вже зазначалося, зовнішня торгівля є основним видом зовнішньоекономічної діяльності, визначені статтею 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» завдання регулювання зовнішньоекономічної діяльності також можуть бути визначені завданнями державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Загальний принцип господарювання - заборона незаконного втручання  органів  державної  влади  та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини – відображається закріплення в положеннях Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Але не як принцип, а як норма статті 5 Закону (ч.10): «Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом  видання підзаконних актів,  які створюють для її здійснення  умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності  і як таке забороняється». Зважаючи на те, що це положення є однією з керівних ідей, засад, які визначають основи взаємовідносин держави та суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності, вважаємо, що воно має бути відповідним чином закріплено саме як один з принципів державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Зазначимо, що здійснюючи регулювання  зовнішньої торгівлі, держава застосовує різноманітні заходи. Залежно від  того, які заходи обрала держава  в тому чи іншому випадку, говорять про митне, валютне та податкове  регулювання при здійсненні зовнішньоторговельної  діяльності. Зважаючи на те, що останні  є, таким чином, певними напрямами  державного регулювання зовнішньої торгівлі, воно має здійснюватися  також з дотриманням відповідних  принципів.

Принципи митного регулювання  закріплені в статті 4 Митного кодексу України [15] та статті 13 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».  Їх аналіз показав, що Митний кодекс визначає зазначені принципи більш конкретно. Зокрема, вони полягають у: виключній юрисдикції України на її митній території; виключній компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиному порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержанні прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; гласності та прозорості. Стаття «Принципи митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності» в проекті нової редакції Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [15] за своїм змістом відповідає статті Митного кодексу України. Прийняття законопроекту сприятиме уніфікації чинного законодавства України, зокрема щодо визначення принципів митного регулювання.

Законодавчо визначені також  і принципи оподаткування при  здійсненні зовнішньоекономічної діяльності статтею 385 Господарського кодексу  України та статтею 11 Закону України  «Про зовнішньоекономічну діяльність».  Але  зазначені норми чинного  законодавства містять певні  розбіжності:

- різне термінологічне формулювання принципів фактично однакового змісту;

- Господарський кодекс не закріпив законодавчо визначеного принципу: «Україна   самостійно  встановлює  і  скасовує  податки  і пільги для суб'єктів зовнішньоекономічної  діяльності  України»;

- тоді як Господарський кодекс одним з принципів визначає заохочення експорту продукції вітчизняного  виробництва; Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює принцип заохочення експорту готової продукції.

Основними принципами державного регулювання зовнішньої торгівлі є:

• принцип єдиної зовнішньоторговельної політики як складової частини зовнішньої політики України;

• принцип вибору заходів державного регулювання зовнішньої торгівлі, які є не більш обтяжуючими для суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності, ніж потрібно для забезпечення ефективного досягнення цілей, для здійснення яких передбачається застосувати заходи державного регулювання зовнішньої торгівлі;

• принцип обґрунтованості, доцільності та об’єктивності застосування заходів державного регулювання зовнішньої торгівлі;

• принцип відкритості в розробці, прийнятті і застосуванні заходів державного регулювання зовнішньої торгівлі;

• принцип заборони необґрунтованого втручання держави або її органів в зовнішньоторговельну діяльність;

• принцип пріоритету економічних методів державного регулювання зовнішньої торгівлі.»

Отже, ефективне виконання визначених в цьому підрозділі завдань державного регулювання зовнішньої торгівлі можливе лише за умови дотримання його принципів. Без їхнього врахування неможливо забезпечити продуктивне державне регулювання зовнішньої торгівлі. Сформульовані в цьому підрозділі принципи напряму діяльності держави, що розглядається, мають пронизувати весь масив зовнішньоторговельного законодавства та забезпечувати основні напрями нормативного регулювання діяльності органів державного регулювання зовнішньої торгівлі, бути критерієм законності вчинених ними дій та заходів.

1.2. Законодавче  забезпечення державного регулювання

зовнішньої торгівлі.

Державне регулювання  зовнішньої торгівлі здійснюється, зокрема, через прийняття та реалізацію нормативно-правових актів. В той же час органи держави  мають діяти лише відповідно до законів  України та у визначених ними межах (ч.2 ст. 6 Конституції України). Тож  законодавче забезпечення державного регулювання зовнішньої торгівлі являє  собою сукупність нормативно-правових актів, що створюють засади державного регулювання зовнішньої торгівлі, визначають межі його здійснення та спрямовані на втілення на практиці державного регулювання  зовнішньої торгівлі тощо.

Нормативно-правові акти державного регулювання зовнішньої торгівлі почали формуватися лише в 90-х роках XX століття, що пояснюється  попереднім перебуванням нашої держави  у складі СРСР.

В історії розвитку державної  монополії зовнішньої торгівлі в  СРСР особливе місце займає період її становлення, який почався відразу  ж після Великої Жовтневої  революції і закінчився з завершенням  перехідної епохи від капіталізму  до соціалізму, з повною перемогою  соціалізму, законодавчо закріпленої  Конституцією СРСР 1936 року.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода  на обов’язковість яких надана Верховною  Радою України, є частиною національного  законодавства України”*. До них, зокрема, належить Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) [29], яку ратифіковано Законом від 10 листопада 1994 року . Розділ III (статті 10-23) цього міжнародного документу присвячено регулюванню питань, що стосуються торгівлі товарами між Сторонами. Зокрема, стаття 20 УПС передбачає, що угода не скасовує заборон або обмежень щодо імпорту, експорту або  транзиту  товарів,  введених  з  мотивів  громадської моралі, державної політики або державної  безпеки;  захисту  здоров'я  або життя  людей,  тварин  або  рослин;  захисту  природних  ресурсів; захисту   національних   багатств   художнього,   історичного   чи археологічного  значення або захисту інтелектуальної власності або правил стосовно золота та срібла.  Такі заборони або обмеження  не є, проте,  засобом  свавільної  дискримінації  чи  замаскованого обмеження у торгівлі між Сторонами”.