Теоретико - правові засади державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

Серед міжнародних договорів, що стосуються регламентації питань зовнішньоторговельної діяльності, велику кількість становлять договори, укладені в межах СНД. Зважаючи на те, що питання міжнародно-правового  регулювання зовнішньоекономічних зв’язків України з державами  – учасницями СНД було предметом окремого дослідження, воно не розглядається у цій роботі.

Прийняття Конституції України  започаткувало новий етап реформування законодавства, головною метою якого є його вдосконалення [13]. Так, конституційне положення щодо визначення засад зовнішньоекономічної діяльності виключно законами України знайшло свою реалізацію, зокрема, в Господарському кодексі України.

Виходячи з наведеного в даному підрозділі, можна зробити  висновок, що кількісно державне регулювання  зовнішньої торгівлі має достатнє законодавче  забезпечення, яке потребує якісного вдосконалення в контексті сучасних інтеграційних процесів України. Сьогодні є нагальним та необхідним законодавче  визначення сучасних засад державного регулювання зовнішньої торгівлі в  Україні, що сприятиме забезпеченню національних інтересів нашої держави  при вступі в СОТ та набутті, у  майбутньому, членства в ЄС.

РОЗДІЛ II

ОРГАНІЗАЦІЙНО –  СТРУКТУРНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

2.1. Система органів  державного регулювання зовнішньої  торгівлі  та їх компетенція.

Державне регулювання  зовнішньої торгівлі здійснюється через  діяльність органів, уповноважених  державою на його здійснення. Їх діяльність спрямована на досягнення мети державного регулювання зовнішньої торгівлі, що, як вже зазначалося, полягає у  ефективній реалізації єдиної зовнішньоторговельної  політики держави в інтересах  людини.

“Орган держави – структурно організований елемент державного механізму, наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для здійснення завдань, пов’язаних з реалізацією тієї або іншої  функції держави. Система цих  органів утворює апарат держави” [11], під яким розуміють сукупність органів за допомогою яких практично здійснюється державна влада [11, с.121].

Відповідно до статті 6 Конституції  України від 28 червня 1996 року державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це конституційне положення щодо державного регулювання зовнішньої торгівлі конкретизовано в частині третій статті 380 Господарського кодексу України: „Перелік та  повноваження  органів  державної  влади,  що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної  діяльності ... визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність, іншими законами”.

Таким чином, кожен з органів  державного регулювання зовнішньої торгівлі наділений певною компетенцією, що закріплюється у відповідних  нормативно-правових актах. Як вже зазначалось, такі акти отримали в літературі назву «компетенційні» (або «статусні»).

Визначення компетенції  цих органів є важливим кроком на шляху формулювання певних пропозицій щодо вдосконалення державного регулювання  зовнішньої торгівлі в Україні.

Основним є, здійснення координації  діяльності  міністерств,  державних комітетів  та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;  координацію роботи торговельних представництв України в іноземних державах. У зв’язку з тим, що Указом Президента України від 30 квітня 1994 року №200/94 “Про торговельно-економічну місію у складі закордонної дипломатичної установи України” було утворено у складі закордонних дипломатичних установ України торговельно-економічні місії та визнано  таким, що втратив чинність, Указ Президента України від 17 серпня 1993 року №313 «Про Положення про торговельне представництво України за кордоном», на мій погляд, говорячи про теперішні органи, недоречно використовувати термін «торговельне представництво».  Відмітимо, що організація роботи торговельно-економічних місій у складі закордонних дипломатичних установ* також покладена на Кабінет Міністрів України зазначеним Указом Президента від 30 квітня 1994 року. В той же час Положення “Про Міністерство економіки України” організацію роботи та керівництво діяльністю торговельно-економічних місій відносить до повноважень Міністерства. На мою думку, виконання цих функцій Міністерством є більш доцільнішим. Таким чином, існує необхідність усунути неузгодженість діючих нормативних актів України, закріпивши ці повноваження за Міністерством економіки України. Така практика існує і в деяких інших державах, зокрема, в Російській Федерації (п.2 постанови Уряду РФ від 5 липня 2000 року №488 “Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі Російської Федерації” встановлює, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі РФ здійснює керівництво діяльністю представництв РФ з торговельно-економічних питань в іноземних державах) та Киргизькій Республіці (п.9 Положення про Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості Киргизької Республік за відповідним Міністерством закріплює, окрім іншого, здійснення загальної координації і визначення основних напрямів діяльності торговельно-економічних представництв Киргизької Республіки за кордоном).

Стаття 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»  встановлює  також, що Кабінет Міністрів  України відповідно до своєї компетенції,  визначеної  законами України,  вносить  на розгляд Верховної Ради України  пропозиції про систему  міністерств,  державних  комітетів  і  відомств – органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності,   повноваження   яких  не  можуть бути вищими за повноваження Кабінету  Міністрів України, які вона має  згідно  з законами України; забезпечує  складання  платіжного  балансу, зведеного валютного плану України; здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Зазначені останні повноваження Кабінету Міністрів запропонована  нова редакція Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не містить. З моєї точки зору, це є доцільним. Оскільки така редакція забезпечить відповідність повноважень Кабінету Міністрів, що пропонується закріпити за ним в Законі, Конституції України. На жаль, чинна редакція цих положень не уніфікована з нормами Конституції. Позитивним є також доповнення повноважень Кабінету Міністрів в запропонованій новій редакції Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» положенням, що цей орган затверджує переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню. На мою думку, серед повноважень Кабінету Міністрів має бути закріплена також і передбачена статтею 383 Господарського кодексу України можливість КМУ запроваджувати державну реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що не враховано законопроектом щодо нової редакції Закону.

Наступною ланкою в виконавчій гілці влади можна виокремити центральні органи виконавчої влади. “Важливо відзначити, що справжня підстава існування  назви “центральні органи виконавчої влади” зумовлена встановленою Конституцією України трирівневою моделлю системи органів виконавчої влади, що об’єднує, як основні, так і структурні рівні: 1) рівень вищого органу – уряд; 2) рівень центральних органів; 3) рівень місцевих органів”.

Підготовка пропозицій щодо удосконалення валютних, фінансових, кредитних,  податкових і митних відносин з іншими державами,  участь у підготовці заходів,  спрямованих  на  збільшення валютних ресурсів  України,  і забезпеченні економного витрачання іноземної валюти, проведення  переговорів, за дорученням  Кабінету  Міністрів  України  з іншими державами  щодо укладення угод з питань оподаткування  – належить, окрім іншого,  до повноважень Міністерства фінансів України. Цей орган також відповідно до Постанови Кабінету Міністрів  України «Про затвердження переліків  товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та на які встановлено  квоти у 2005 році» має надавати погодження на видачу ліцензії для  здійснення експортно-імпортної операції з окремими товарами. Ця функція  Мінфіну не врахована в чинному  Положенні, що визначає його правовий статус. Було б доцільно внести відповідне доповнення.

Варто зазначити, що згідно з Указом Президента України «Питання Міністерства фінансів України» від 20 квітня 2005 року запроваджено  спрямування і координацію Міністром фінансів України діяльності Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України.

Державна податкова адміністрація  України для виконання своїх  основних завдань, окрім іншого, здійснює контроль за додержанням законодавства  про податки,  інші платежі,  валютні  операції, розробляє  основні  напрями,  форми  і  методи  проведення перевірок  за додержанням податкового та валютного  законодавства.

Враховуючи законодавчо  визначені засади державної регуляторної політики у сфері господарської  діяльності, а також те, що, на мою думку, державна регуляторна діяльність у сфері зовнішньої торгівлі є однією з основних складових поняття „державне регулювання зовнішньої торгівлі”, вважаємо за необхідне серед органів державного регулювання зовнішньої торгівлі розглянути діяльність спеціально уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики. Доцільність віднесення цього органу до органів державного регулювання зовнішньої торгівлі підтверджується і тим, що з’ясовано в підрозділі 1.1., що зовнішня торгівля є підприємництвом, в той же час стаття 30 Закону України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” визначає, що цей спеціальний уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва. На теперішній час центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію  державної політики у сфері підприємництва, є Державний комітет України з питань  регуляторної  політики та   підприємництва, повноваження якого щодо здійснення державної регуляторної політики визначені статтею 30 зазначеного Закону. Закріплені статтею 30 Закону повноваження за своїм змістом в своїй сукупності, розкривають поняття регуляторної діяльності. Пункт 7 зазначеного нормативного акту прямо передбачає, що цей орган, сприяє в межах своєї  компетенції   розвитку зовнішньоекономічної    діяльності    суб'єктів    підприємницької діяльності”.

Заходів щодо вдосконалення  зовнішньоекономічної діяльності, захисту  інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку вживає в  межах своєї компетенції Державний  комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (п.13 Положення «Про Державний комітет  України з питань технічного регулювання та споживчої політики»).

Окрім вже зазначених в  цьому підрозділі, відповідно до статті 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, до органів державного регулювання зовнішньоекономічної і, зокрема, зовнішньоторговельної діяльності також належать Антимонопольний комітет України.

Стаття 9 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” до його повноважень у відповідній сфері відносить здійснення контролю за додержанням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції. Тобто, зазначений орган контролює рівень монополізації або, іншими словами, підтримує і сприяє розвитку конкуренції, зокрема, в сфері зовнішньої торгівлі.

Варто зазначити, що певну  роль в здійсненні державного регулювання  зовнішньої торгівлі відіграють також  недержавні органи, найпоширенішими  серед них є торгові (торгово-промислові) палати.

Об’єднання підприємців, суб’єкти підприємницької діяльності, з нашої точки зору, мають обов’язково  залучатися до регуляторної діяльності державних органів в сфері  зовнішньої торгівлі. Це є доцільним  для забезпечення  врахування інтересів  суб’єктів підприємницької діяльності в процесі прийняття державних  рішень. Визначені статтею 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської  діяльності» права громадян, суб’єктів  господарювання, їх об’єднань у  здійсненні відповідної політики дозволяють виокремити такі правові форми можливої участі цих суб’єктів у регуляторній діяльності: «1) ініціювання та безпосередня участь у підготовці проекту регуляторного акта; 2) публічне обговорення проектів регуляторних актів; 3) участь у дорадчо- консультативних органах при державних органах виконавчої влади; 4) звернення до громадських приймалень з питань підтримки розвитку підприємництва.» [7].

Отже, фактична реалізація суб’єктами підприємницької діяльності, громадськими організаціями підприємців своєї участі в регуляторній діяльності в сфері зовнішньої торгівлі сприятиме формуванню ефективної системи державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні, забезпеченню паритетного співробітництва державних органів і суб’єктів підприємницької діяльності, їх громадських організацій. Посилення ролі недержавних органів при здійсненні державного регулювання зовнішньої торгівлі сприятиме проведенню Україною ефективної зовнішньоторговельної політики.

2.2. Міністерство  економіки України як основний  орган державного регулювання  зовнішньої торгівлі в Україні.

Розвиток і вдосконалення  системи органів державного управління протягом періоду, що почався з проголошення незалежності нашої держави в  кінцевому результаті призвів до ліквідації спеціального органу державного регулювання зовнішньої торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язків взагалі.

З метою вдосконалення  системи центральних органів  державної виконавчої влади України  Президент в Указі №98 від 25 лютого 1992 року „Про зміни в системі  центральних органів державної виконавчої влади України” постановив створити Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України на базі Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і Міністерства торгівлі України. Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України мав визначити функції органів виконавчої влади з державного регулювання економіки. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1992 року №234 „Питання Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України” було визначено, окрім іншого, що воно є правонаступником колишніх Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і Міністерства торгівлі України. Крім того, було визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 1991 року №267 «Питання Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України». Таким чином, визнавши новостворений орган правонаступником, зокрема, Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків, Кабінет Міністрів скасував той акт, який визначав ці права.