Способы выражения модальности при переводе с итальянского языка на украинский

Вступ

Курсова робота присвячена дослідженню категорії модальності  як функціонально – семантичної  категорії, як засобу вираження суб’єктивно – об’єктивних відношень мовця до змісту висловлюваного.

Відомо, що модальність є  однією із основних лінгвістичних категорій, яка формує значення висловлення. Залежно  від контексту, інтонації вона може виступати в різних модифікованих  значеннях та їх відтінках. Відповідно й засоби вираження цієї категорії  також різноманітні. Саме тому є  важливим у сучасній українській  мові (й у лінгвістиці загалом) встановлення змісту, об’єму і засобів  вираження зазначеної категорії, оскільки її з’ясування дасть змогу по-новому трактувати будову речення — основної одиниці синтаксису, головної одиниці  спілкування.

Категорію модальності досліджували багато вітчизняних та зарубіжних мовознавців. Найбільший внесок у дослідження  категорії модальності зробили  В.В.Виноградов, В.Г.Адмоні, Ш.Баллі, Н.Ю.Шведова, Г.О.Золотова, Г.В.Колшанський, О.М.Вольф, Є.І.Шендельс та ін. Найновішими досягненнями у вивченні цієї категорії можна  вважати дослідження Н.Д.Арутюнової, Г.П.Нємця, І.Р.Вихованця, Б.В.Хричикова, В.Д.Шинкарука, Т.В.Телецької, В.А.Чолкан, С.Т.Шабат та ін. У відповідних  лінгвістичних працях обговорено проблеми категорії модальності, засоби її вираження, реалізації в мовленні.

Актуальність даного дослідження зумовлена необхідністю глибше вивчити особливості вираження категорії модальності в італійській та українській мовах, виявлення еквівалентної лексики та засобів вираження досліджуваної категорії в італійській та українській мовах при перекладі для створення необхідного емотивного забарвлення.

Мета роботи полягає в аналізі системи модальних значень в загальному плані іх вираження, виявлення особливостей вживання модальних засобів вираження відношення мовця до дійсності у художніх текстах та іх адекватна репрезентація при перекладі. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань.

1.  Дослідити категорію модальності як засіб вираження відношення мовця до дійсності.

2.     Розрізнити явища суб’єктивної та об’єктивної модальності.

3. Специфікувати граматичні та фонетичні засоби вираження модальності.

4.    Детально розглянути лексичні засоби вираження модальних значень, задля адекватного їх відтворення в тексті.

Об’єктом дослідження курсової роботи є модальність як функціонально – семантична категорія та засоби її вираження.

Предмет дослідження курсової роботи є засоби вираження модальних значень поля достовірності та імовірності та втілення їх у художніх текстах.

Матеріалом дослідження стали італійські художні тексти.

Методи дослідження продиктовані поставленими завданнями. В роботі використовувався описовий метод для системного опису теоретичного матеріалу за темою дослідження; метод контекстуального аналізу, орієнтований на виявлення смислових елементів модальних слів обумовлених контекстом; прийом диференціації, заснований на постулаті відповідності змісту мовного семантичного поля фрагменту понятійної картини світу; структурно – семантичний метод, що передбачає розгляд семантики досліджуваних мовних одиниць згідно з їх статусом в системі і виявленні системності їх взаємодії. Елементи соціолінгвістичного аналізу у поєднанні з гіпотетико-дедуктивним методом дають можливість виділити

предметне поле дослідження та встановити основні типологічні характеристики італійського художнього тексту.

Наукова новизна роботи полягає у детермінації абстрактно-логічного коду в межах поля достовірності та імовірності модальних одиниць італійської мови, що здійснюють вираження суб’єктивного відношення мовця до дійсності в аспекті процесуальності на матеріалі італійських художніх текстів.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, першого основоного розділу та п’яти підрозділів з висновками до кожного, загальних висновків, списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовується  вибір теми та актуальність роботи, формулюється мета та завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, викладається методологічна основа, методи та матеріал дослідження.

 У першому розділі «Модальність як функціонально – семантична категорія», модальність розглядається як комплексна і багатоаспектна категорія, в межах якої досліджуються відносини між мовцем, співрозмовником, змістом висловлювання та дійсністю, іх співіснування у комунікативному просторі та вираження характерних емотивно - оцінних ознак у процесі практичного вживання.

У загальних висновках  підбиваються підсумки здійсненого  дослідження та окреслюються напрямки подальшого наукового вивчення категорії  модальності.

Теоретичне значення роботи полягає у виділенні та структуризації основних компонентів емотивно – оцінної категорії, вивченні механізму дії модальності, її місця в функціонуванні мови, у визначенні засобів її вираження у художньому тексті та комунікативному просторі загалом. Отриманий у результаті дослідження матеріал розширює знання про модальність.

Практична цінність роботи визначається можливістю використання наукових результатів дослідження в теоретичних та лекційних курсах теорії мовленнєвого впливу, в спецкурсах з проблем модальності , написанні робіт присвячених тематиці даного дослідження та під час лінгвістичного аналізу художнього тексту.

1) Модальність як функціонально-семантична категорія

Категорія модальності є  однією з найбільш дискусійних у  лінгвістиці. Навіть на її сучасному  етапі маємо велику кількість  атомістичних теорій модальності, традиційний  поділ модальності на об’єктивну та суб’єктивну, невизначеність відношень між модальністю та модусом. Натомість відсутньою є єдина інтегративна теорія модальності, яка б пояснювала основні «атомістичні» визначення модальності, кожна з яких діє лише у певній системі координат. [5,с. 5]  

Поняття модальності (від  лат. modus –міра, спосіб), яке було введено відносно логіки судження, по суті, ще Аристотелем  і яке отримало подальший розвиток  в роботах І. Канта, потім перейшло в класичні філософські системи,  а пізніше знайшло застосування в лінгвістиці й математичній логіці. В логіці модальність розглядається в якості найбільш суттєвої ознаки як форми мислення і визначається або як категорія, що класифікує судження в залежності від характеру відношень між предметом судження і його ознакою, тобто в залежності від характеру відображення в змісті судження об'єктивних зв'язків, або як ступінь достовірності змісту думки, що передається судженням” [15, с. 148]. 
     В “Лінгвістичному енциклопедичному словнику” категорія модальності визначається так: “ Модальність (від ст.-лат. modalis- модальний, лат. modus – міра, спосіб) – функціонально семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб’єктивної кваліфікації повідомлення. Модальність – це мовна універсалія, вона належить до числа головних категорій природної мови, “що в різних формах виявляються в мовах різних систем..., в мовах європейської системи вона охоплює всю тканину мови” [16,с.69]. 
     Термін “модальність” використовується для визначення широкого кола явищ, неоднорідних по своєму об’єму, граматичним властивостям і ступеню оформленості на різних рівнях мовної структури. Питання про межі цієї категорії вирішується різними дослідниками по-різному. До сфери модальності відносять: протиставлення висловлювань по характеру їх комунікативної мети (ствердження-питання-спонукання); протиставлення з ознакою “ствердження-заперечення”; градацію значень в діапазоні “реальніст-ірреальність” (реальність-гіпотетичність-ірреальність); різну ступінь впевненості мовця в достовірності змісту висловлювання; різноманітні видозміни зв’язку між підметом і присудком, що виражені лексичними засобами (“бажає”, “може”, “повинен”, “необхідно”) і т.д. (В. В. Виноградов, Ш. Баллі)

Основні підходи до дослідження  модальності можна поділити на такі напрямки:

1. зміст і обсяг категорії модальності [Колшанський 1961] ; [Крылова 2011]; [Виноградов 1975]; [Петров 1972]; [Маркелова 1996]; [Зайнуллин 2000] [Copley 2009]; [Dendale, Auwera 2001]; [Saussure 2007]; [Skotarek 2003];
2. співвідношення модальності і модусу [Баллі 2009]; [Гак 1978]; [Гуревич 2000]; [Девятова 2010]; [Козловский 1997]; [Шинкарук 1998]; [Gueron 2008]; [Portner 2009];
3. види модальних значень [Грепл 1978]; [Бондаренко 1979]; [Панфилов 1977]; [Бирюлин, Корди 1990]; [Золотова 2006]; [Gonzalo 1990]; [Lyons 1977]; [Palmer 1986];
4. модальність як текстова категорія [Тураева 1994]; [Гальперин 2009]; [Корольова 2002]; [Смущинська 2003];
5. модальність як філософська та логічна категорія [Колшанський 1961]; [Кривоносов 1996]; [Смирнов 2001]; [Панфилов 1977]; [Girle 2000]; [Hale, Hoffmann 2009]; [Loux 1979]; [Lycan 1994]; [Melia 2004]; [Plantinga 1974]; [Tooley 1999];
6. засоби вираження модальності у порівняльно-типологічному аспекті [Bybee et al. 1994];[Bybee, Fleiscman 1995]; [Frawley et al. 2006]; [Hogeweg et al. 2009].

Вплив на дослідження категорії  модальності праць В.В.Виноградова  у русистиці та праць Ш.Баллі  у французькому мовознавстві приводить  до абсолютизації категорій модальності і модусу та їх протиставлення, у результаті чого лінгвістичні дослідження спрямовуються на вирішення питання про співвідношення між модальністю і модусом, пошук мовних засобів вираження суто модус них та суто модальних категорій.

Оскільки термін «модальність» було запозичено в лінгвістику з формальної логіки, більшість лінгвістичних теорій модальності пов’язуються з філософією і логікою. Ще в класичній логіці, починаючи від Аристотеля і закінчуючи Кантом, класифікація суджень що характеризуються модальністю здійснювалася за різними логічними, онтологічними та гносеологічними критеріями, що призводило до неможливості їх чіткої диференціації [19, с.200].

У сучасній лінгвістиці, що характеризується поліпарадигмальним підходом до аналізу мовних явищ, виникає  потреба у створенні глобальної інтегративної концепції модальності, яка б пояснювала структуру модальних  відношень у свідомості і поєднувала б такі лінгвістичні напрямки, як граматична семантика, логічний аналіз природної  мови та дискурсологія.

Традиційно модальність  розглядяється у двох основних аспектах: 1) вираження відношення висловлення  до дійсності (під дійсністю мається  на увазі одна з незчисленних ситуацій, що зумовлюється високою ентропією, відбувається вказування на ситуацію як таку, без установлення її зв’язку у системі) та 2) вираження відношення мовця до змісту висловлення ( мовець ототожнюється з продуцентом висловлення: індивідуальним, узагальненим, відстороненим).

Модальність вивчається як комплексна й багатоаспектна категорія, яка активно взаємодіє з усією системою інших функціонально - семантичних категорій мови й тісно  пов’язана з категоріями прагматичного рівня. З цих позицій в категорії модальності вбачають відбиття складних взаємодій між 4 факторами комунікації: мовцем, співрозмовником, змістом висловлювання та дійсністю” [17,c.303-304]. 
     “Під модальністю розуміють інтегральну систему тих аспектів значення висловлювання,які виражають відношення мовця:  
1.    До типу зв’язку між смисловим змістом висловлювання та відображеним ним фрагментом понад мовної дійсності. (Аналіз відношення – так званої об’єктивної модальності – проводиться в метах протиставлення значень реальності\ірреальності, який включає в плані ірреальності значення потенціальності,гіпотетичності, оптативності, обов’язкової дії і т. д. Ці значення 

звичайно виражаються  способами дієслова).

2.    До фрагменту понадмовної дійсності, відображеному у висловлюванні (Це відношення – так звана  суб’єктивна модальність – включає такі ознаки, як оцінка мовником ступеня вірогідності/невірогідності повідомленої інформації, а також поняття епістемічні, аксиологічні, емоційні і т. д., з допомогою яких визначаються  відповідні типи відношень мовця до типу висловлювання про будь-яку подію об’єктивного світу. Способи вираження –

лексико-семантичні: конструкції з експліцитним модусом, вставними модальними словами.

3.    До типу зв’язку між суб’єктом та предметом пропозиційного змісту висловлювання. (Це відношення відображає оцінку мовцем зв’язку між суб’єктом і предметом пропозиції  в таких термінах, як зв’язок дійсний, недійсний, можливий, неможливий, бажаний і т. д. Способи вираження цих значень: а) ствердження/заперечення; б)конструкції з модальними дієсловами). 
4.     До слухача (аналізуючи взаємодію мовця  та слухача, це відношення, яке проявляється в прагненні мовця  в інформованому аспекті  вплинути на слухача, розглядають під кутом зору цих цільових установок, або комунікативних прагнень мовця, які описують у вигляді протиставлення повідомлення/питання/спонукання. Способи вираження – конструктивно-синтаксичні та просодичні)”  [13, c.37].

1.1. Лінгвістична категорія модальності. Модальність і модус: еволюція тлумачень.

Термін «модальність» був запозичений у лінгвістику з формальної логіки. Модус у філософії позначав властивість предмета, що проявлялась у певних умовах його існування і протиставлялась постійній властивості, модальність у філософії поділялася на онтологічну і гносеологічну (логічну), що розглядала спосіб розуміння судження про об’єкт, подію, явище [25, с.383]