Способи вираження модальності прохання в іспанській мові

Маємо розповідний комунікативний тип. Форма прохання є експліцитною, тому що наявне словосполучення por favor – будь ласка. Структурні особливості даного прохання в тому, що у даному випадку воно складається з 2х частин:

• це змістовний компонент прохання;
• це форма вічтивості por favor – будь ласка, яка безпосередньо містить значення прохання, це лексичний спосіб вираження прохання.

Ще один приклад модального відтінку, це наполегливе прохання:

¿Quieres bajar la basura?:

Маємо неофіційну ситуацію спілкування, з нерівноположними комунікантами, адресантом є бабуся, адресатом – дитина, соціальне становище адресанта вище, ніж соціальне становище адресата. Наявна різниця в віці адресат – молодий, адресант – похилого віку, обидва співрозмовники є жінками. Наявна спорідненість між співрозмовниками, вони є близькими родичами і мають дружні відношення. В даному випадку адресант звертається до адресанта особисто, в усній формі, тому анонімність відсутня, комунікація в даному випадку здійснюється віч на віч.

Маємо питальний комунікативний тип. Форма прохання є імпліцитною, тому що значення прохання виражене граматичною формою дієслова querer. Структурні особливості даного прохання в тому, що у даному випадку домінує сема бажання, яка виражена дієсловом querer яке стоїть у Presente Indicativo Activo, це граматичний спосіб вираження прохання.

Tenga ud la bondad de callar:

У даному прикладі маємо  офіційну ситуацію спілкування,  спілкування відбувається на занятті, маємо нерівноположних комунікантів, адресант – викладач, адресат – студент, соціальне становище адресанта вище, ніж соціальне становище адресата. Наявна різниця в віці адресат – молодий, адресант – похилого віку, обидва співрозмовники є жінками. Співрозмовники не є родичами, вони мають дещо напружені відношення. В даному випадку анонімність відсутня, тому що комунікація в даному випадку здійснюється віч на віч. Комунікація проходить особисто, в усній формі.

Тут маємо наказовий комунікативний тип. Форма прохання є імпліцитною, тому що зміст прохання виражен часовою формою дієслова конструкції tenga ud la bondad de. Щодо стуктури прохання у даному випадку домінує сема напологливості, яка виражена конструкцією tenga ud la bondad de дієслово якої стоїть у Imperativo afirmativo 3тя особа однини, це граматичний спосіб вираження прохання.

Hágame ud el favor de levantarse:

Дане прохання проходить  у офіційній ситуації, спілкування відбувається на занятті, комуніканти не є рівноположними адресант – викладач, адресат – студент, соціальне становище адресанта вище, ніж соціальне становище адресата. Обидва співрозмовники є жінками, наявна різниця в віці, адресат – молодий, адресант – похилого віку. Коммуніканти не є родичами, та мають дещо напружені стосунки. Коммунікація здійснюється, в данному випадку, особисто, звідси маємо відсутню анонімність, тому що комунікація в даному випадку здійснюється віч на віч, в усній формі, за допомогою паказового комунікативного типу.

Маємо експліцитну форму прохання, тому що значення прохання виражене формою вічтивості hacer el favor de – робити ласку. Структурними особливостями в даному випадку є те, що домінує сема напологливості, яка виражена конструкцією hágame ud el favor de дієслово якої стоїть у Imperativo afirmativo 3тя особа однини, це граматичний спосіб вираження прохання.

Отже, модальність прохання не є однорідною, вона має свої відтінки: прохання-благання, прохання-клопотання, прохання-бажання, власне прохання, наполегливе прохання. Осбливості кожної

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

 

Розглянувши вживання прохань  в різних дискурсах на прикладі релігійного, ділового та дискурсу повсякденного  спілкування, можемо зробити висновок, що особливостями повсякденних прохань  є те, що вони проходять переважно  у неофіційній ситуації спілкування з усною та писемною формою комунікації при особистому чи дистанційному зв’язку; адресант може займати вище соціалне положення ніж адресат чи вони можуть бути рівноположними. Відношення співрозмовників можна вважати переважно дружніми, але недружні також трапляються. Різниця способу вираження останніх полягає у вживанні інших лексичних одиниць (дієслів). Форма прохання може бути експліцитною при наявності компоненту-носія значення прохання наприклад, por favor, а також імпліцитною, коли  прохання виражається реченням питального та розповідного типу.

Щодо структури прохання, вона може бути однокомпонентною і скаладитися лише зі змісту прохання, як правило імпліцитного типу. Така структура є найбільш вживаною, але також існують і інші, наприклад, структура прохання може містити три компоненти, серед яких першим є звертання, другим – зміст прохання, третій компонент висловлює беспосередньо прохання. Форма прохання, експліцитна в цілому, може включати в себе імпліцитний елемент, виражений граматичною формою (формою дієслова або перифрастичною конструкцією), це третій компонент структури – суто прохання.

Особливостями листів-прохань  є те, що вони мають місце у офіційній ситуації спілкування, у писемній формі та дистанційному способі зв’язку; адресантами і адресатами є офіційні особи,  найчастіше адресат займає більш високе соціальне положення відносно адресанта, а іноді важко визначити, чи є різниця в соціальному становищі комунікантів; прохання цього типу за кількістю адресантів може бути індивідуальним та колективним.

Форма прохання переважно є експліцитною, але часто прохання містить імпліцитні елементи; структура прохання ніколи не буває однокомпонентною, вона може складатися з двох, трьох, або чотирьох компонентів. Але переважають двокомпонентні прохання.

Особливості прохань релігійного дискурсу полягають в тому, що вони мають багато спільного між собою, але де в чому й різняться. Спільним для них є: те, що по-перше, аналіз прохань даного типу за “соціальними” параметрами є дуже умовним, зважаючи на специфічний статус Всевишнього. Вони проходять в усній формі у ситуації спілкування, яку можна вважати неофіційною; з особистим зверненням, якщо вважати, що віруючий у своїй молитві звертається безпосередньо до Бога, “соціальні параметри” адресата значно вище, ніж у адресанта; про недружні відносини не йдеться, тому що у віруючих, які ходять до церкви молитися, відношення з Богом не можуть бути ворожими.

Лінгвістичні особливості  способів вираження прохання у релігійному  дискурсі полягають у тому, що форма прохання є експліцитною, тому що наявне дієслово rogar (благати), яке вживається в однаковій граматичній формі і яке є носієм модального значення прохання.

Відмінним в проаналізованих прикладах є наступне: в даній тематичній сфері можна виділити такі підтеми як прохання за інших людей, прохання за загиблих зі своїх сімей,  прохання за інші сім’ї, прохання за мир у світі, прохання за церков. Бачимо, що не має жодного прикладу прохання за себе. Що до структури, ці прохання мають два типи структур, а саме одні складаються з трьох компонентів:

- за кого просить віруючий,

- що саме просить Бога зробити, 

- безпосередньо прохання – Roguemos al Señor, у якому дієслово rogar (благати) стоїть у Presente Subjuntivo Activo першої особи множини; інші приклади складаються з двох компонентів:

- що саме просить Бога зробити; і

- безпосередньо прохання – Roguemos al Señor, у якому дієслово rogar (благати) стоїть у Presente Subjuntivo Activo першої особи множини.

Бачимо, що частина,  яка відображає, за кого просять, наявна не у всіх проханнях даного типу, але всі прохання даного типу містять останній компонент Roguemos al Señor, у якому дієслово rogar (благати) стоїть у Presente Subjuntivo Activo першої особи множини. Це означає, що дані прохання виголошуються не від себе особисто, а від певної спільноти віруючих. 

Модальність прохання не є однорідною, вона має свої відтінки: прохання-благання, прохання-клопотання, прохання-бажання, власне прохання, наполегливе  прохання.

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

 

На основі аналізу різних точок зору щодо розуміння категорії модальності як категорій філософії, логіки та лінгвістики, а також спираючись на існуючі в лінгвістиці підходи, в даній роботі модальність розуміється як функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфкаціі того, що повідомляється.

Виходячи з цього, а  також, проаналізувавши існуючі  класифікації модальних значень, бачимо, що різні типи модальних значень можна розділити на дві найважливіші групи, які відносяться відповідно до категорії об'єктивної модальності і до катерорії суб'єктивної модальності.

Спонукальна модальність  розуміється як частина загальної  системи типів модальності, яка включає об’єктивні значення потенційності, ірреальності, а також суб’єктивне значення бажаності, і тому може бути класифікована як особлива форма об’єктивно-суб’єктивної модальності.

Основними різновидами спонукальної модальності є наказ, вимога, порада, пропозиція, інструкція, запрошення, дозвіл, застереження, заборона, прохання.

Прохання це модальне значення, яке відповідає спонукальному  мовленнєвому акту і є носієм його ілокутивної сили. Особливості прохання полягають у здобутті бажаного, у  створенні у адресата емоцій, які б сприяли здійсненню намірів адресанта. Виділяють два види прохань: прямі, виражені за допомогою спонукального речення, та непрямі – мовець побічно спонукає адресата до здійснення дії.

Модальне значення прохання формується кількома значеннями, головними серед них є значення: “ірреальність”, “бажаність” , “можливість”, а також  “волюнтативність”. Неоднакова інтенсивність останнього формує різні модальні нюанси прохання: прохання-благання, прохання-клопотання, прохання-бажання, власне прохання, наполегливе прохання.

Специфіка  ...

Прохання вживаються у різних дискурсах, і мають свої особливості в кожному з них. У нашій роботі болу розглянуто вживання прохання у таких дискурсах як повсякденне спілкування, ділове спілкування (на прикладі листів-прохань) та релігійний дискурс (на прикладі прохань-звертань до Бога).

Особливостями повсякденних прохань є вживання переважно  у неофіційній ситуації спілкування з усною та писемною формою комунікації при особистому чи дистанційному зв’язку; адресант може займати вище соціальне положення, ніж адресат, чи вони можуть бути рівноположними. Форма прохання може бути експліцитною, якщо наявний компонент-носій значення прохання, наприклад, por favor. Речення питального та розповідного типу виражають прохання імпліцитно. Структура прохання даного типу є переважно однокомпонентною і скаладається лише зі змісту прохання, як правило імпліцитного типу. Але багатокомпонентні структури також можливі, наприклад, трикомпонентні структури в проаналізованих проханнях.

Особливостями листів-прохань  є те, що вони є характерними для офіційної ситуації спілкування, відбуваються у писемній формі при дистанційному способі зв’язку; соціальне положення адресата відносно адресанта найчастіше більш високе, але часом важко визначити різницю в соціальному становищі комунікантів; прохання за кількістю адресантів може бути індивідуальним та колективним. Домінуючою формою прохань даного типу є експліцитна, домінуючою структурою є двокомпонентна, але pecnhsxf.nmcz також трикомпонентны ы чотирикомпонентны структури.

Релігійні прохання відбуваються в усній формі з особистим зверненням в умовно неофіційній ситуації спілкування, при значно вищих “соціальних параметрах” адресата і позитивних відношеннях співрозмовників.

Форма прохання є експліцитною, тому що наявне дієслово rogar (благати), яке і є носієм модального значення прохання.

В проханнях даної тематичної сфери можна виділити такі підтеми як прохання за інших людей, прохання за загиблих зі своїх сімей,  прохання за інші сім’ї, прохання за мир у світі, прохання за церков.

 Структура даних прохань має переважно два типи, а саме трикомпонентні або двокомпонентні структури. Частина,  яка відображає, за кого просять, наявна не у всіх проханнях даного типу, але всі прохання даного типу містять останній компонент Roguemos al Señor, у якому дієслово rogar (благати) стоїть у Presente Subjuntivo Activo першої особи множини. Це означає, що дані прохання виголошуються не від себе особисто, а від певної спільноти віруючих. 

Модальність прохання не є однорідною, вона має свої відтінки: прохання-благання, прохання-клопотання, прохання-бажання, власне прохання, наполегливе прохання.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Акимова Т.П. Средства выражения интенции просьбы в письмах    Л.Н. Толстого / Т.П. Акимова // Известия Волгоградского государственного педагогического университета. – 2009. – № 7. – С. 72-76.

2. Алексеева А.В. Характеристика речевого жанра просьбы: прагматическая и коммуникативная специфика (на материале региональных документов) / А.В. Алексеева // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2009. – № 2. – С. 117-124.

3. Алиева Э.Н. О модальности  невозможности в лезгинском языке  в сопоставлении с русским  и английским / Э.Н. Алиева // Филологические науки. – 2009. – № 3. – С. 97-102.

4. Ануфриев А.А. Предикаты рациональной и эмоциональной оценки в испанском языке / А.А. Ануфриев //  Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. – 2009. – № 5. – С. 173-183.

5. Аристова Н.С. Коммуникативный  акт просьбы и его реализация  в рамках высокой тональности общения (на материале английского языка) / Н.С. Аристова // Вестник Казанского государственного технического университета им. А.Н. Туполева. – 2006. – № 4. – С. 75-77. 

6. Артамонова Е.В. Русская просьба о прощении / Е.В. Артамонова // Вестник Чувашского университета. – 2008. – № 4. – С. 180-183.

7. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Н.Д. Арутюнова. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 896с.

8. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / О.С. Ахманова. – М.: Сов.  энциклопедия, 1969. – 608с.