Характеристика Аргентини

Країна вбрала традиції культури й побуту багатьох країн і народів миру. Кожний, народжений на території Аргентини, за законом уважається аргентинцем. Але й нині тут живуть переселенці із країн Європи й Азії. Коефіцієнт зі становить 20/1000, смертності 9/1000. Природний приріст населення - один з найнижчих  у Латинській Америці. Більшість населення сповідає католицизм.

Населення розміщене  по територіях нерівномірно. Характерна більша концентрація в прибережному районі Пампи. Щільність населення в провінціях Буенос-Айрес і Санта- Фе перевищує сто чоловік на один квадратний кілометр (при середній по країні десять чоловік на один квадратний кілометр).

Рівень урбанізації - дуже високий (86%), при цьому тільки в столиці проживає третина населення  країни. Буенос-Айрес входить до числа найбільших агломерацій миру. Великими містами є також Росарио, Кордова, Мендоса, Ла-Плата.

Сільське населення  Аргентини завжди було нечисленним (її називають аграрною країною без селян). Це пояснюється перевагою великого землеволодіння, а також вираженою тваринницькою спеціалізацією сільського господарства.

3. Загальна  характеристика економіки Аргентини

Економічний розвиток країни можна поділити на 4 різні етапи:

1. Етап модернізації (кінеці 19 – поч. 20 ст) характеризувався стрімким розвитко сільського господарства. Країна виробляна на експорт велику кількість сільсько-господарської продукції, а саме зерно, кукурудзу та м'ясо. Проте це було і певним недоліком, оскільки частка експорту цієї продукції становила 97%, тому економіка країни сильно залежала від рівня цін на цю продукцію у світі. Тому часто країна мала зовнішні борги і потрапляла у фінансові кризи.
2. Цей етап починається з 1940-х років. Причиною виникнення цього етапу є зміна влади в країни, що вирішила координально змінити напрями розвитку країни і скерувати на індустріалізацію. І цей процес продовжувався до 1980-х коли військовим способом приходить  нова влада. Що призводить до зупинки індустріалізації, занепаду країни та занурення у борги.
3. Спроба структурних реформ була почата в 1989-1999 р. при уряді Карлоса Менема неоліберальною командою на чолі з Доминго Кавалло (він придбав воістину світову популярність і став ім'ям загальним) у рамках нової, третьої по рахунку модернізаторської хвилі. Економіка виявилася в руках монетаристів, які не зустріли скільки-небудь організованої й впливової опозиції, що серйозно полегшило реалізацію програми твердих ринкових реформ.

Правовою основою неоліберальної модернізації стала серія законів і декретів, у сумі означавших реформу аргентинської держави й  нових правил, що встановили, в економіці. Як і декількома десятиліттями раніше, ініціатором змін виступила державна влада - уряд перонистов ("менемистов"), що встали тепер на позиції ринкових реформаторів. Роль головних агентів модернізації зіграли транснаціональні корпорації й банки, а також асоційовані з ними великі місцеві бізнеси-структури. Упор Буенос-Айреса на залучення іноземного капіталу, включаючи чисто спекулятивний, зробив країну особливо уразливої. У термінах фінансової лібералізації Аргентина стала однієї із самих відкритих економік миру.

Уряд К. Менема провело форсований демонтаж госсектора й відкрило національне господарство міжнародної конкуренції, до якої місцеві підприємці не були готові. Реформи були спрямовані на звуження прямої соціальної відповідальності держави, що суперечило аргентинській традиції, що зложилася в часи першого правління перонистов і в основних рисах збереженої до початку 90- х років минулого століття.

У той же час  до початку нинішнього сторіччя в  Аргентині сформувалися хоча й недосконалі, але функціонуючі ринкові інститути. Завдяки неоліберальній модернізації відбулося "зачищення" аргентинського економічного простору.

В 1990- х роках  економіка країни в значній мірі формувалася й, більше того, регулювалася за рахунок зовнішніх фінансових потоків, включаючи більші обсяги так  званих "гарячих грошей". При  цьому основною формою прямих іноземних  інвестицій стали злиття й поглинання місцевих компаній у контексті неоліберальних реформ.  уразливість, Що Наростала, економіки вимагала цілеспрямованих заходів щодо захисту загальнонаціональних інтересів, але правлячі кола продовжували занурювати країну в трясовину зовнішньої заборгованості

Створене по рекомендаціям МВФ "аргентинське економічне чудо", батьком якого  називають Доминго Кавалло, теж  звалилося не сьогодні - з оголошенням  фактичного дефолта, масовими голодними  бунтами й погромами й кількаразовою  зміною уряду. Голодні бунти й погроми в Аргентині вже були наприкінці  першого етапу "шокової терапії" в 1989 р., а потім в 1996 р. (що й привело до першої відставки Д. Кавалло). Треба відзначити, що голодні бунти відбулися в 1989 р. уперше за всю історію незалежної Аргентини. Економічна криза в Аргентині триває щонайменше   останні 4 роки, безробіття на рівні 15-18 % тримається останні 3 роки, зовнішній борг 138 млрд доларів теж виник не вчора. Новинкою виявилося лише заморожування внесків населення й рішення виплачувати зовнішній борг із засобів пенсійних фондів (а пенсіонерам, відповідно, не платити пенсії).

Кавалло, що діяв по рецептах МВФ, залучив в Аргентину 40 млрд доларів, 28 % аргентинської економіки  було скуплено американськими корпораціями. Але умови, на яких ці гроші прийшли в Аргентину, були для країни руйнівними: інвесторам гарантувалися неймовірні податкові пільги - звільнення від податків на 25, 15, 10 років або повне звільнення від податків на 5 років з наступним 10- літнім періодом 80- процентних пільг. У результаті на 40 млрд доларів, вкладених в економіку країни, довелося щонайменше   280 млрд доларів прибутків, безперешкодно вивезених з Аргентини - але ж ці гроші можна було вкласти в національну економіку (це вдвічі більше, ніж весь зовнішній борг Аргентини). Так Аргентина стала ще однією жертвою МВФ.

4. Сучасний етап модернізації. На початку нового тисячоріччя на концептуальній основі, що заперечує неоліберальні перегини, в Аргентині почав реалізовуватися черговий, четвертий модернизационный проект. Йому передував короткий період, головним завданням якого було стабілізувати макроекономічну ситуацію й визначити градієнт господарського розвитку.

Обертає на себе увага нетрадиційний спосіб виходу із кризи 2001-2002 р. Уряду Эдуардо Дуальде  й Нестора Киршнера зробили ставку не на міжнародні фінансові інститути (насамперед  МВФ) і використання великих позикових засобів, а на власні сили, максимально задіявши внутрішні ресурси національної економіки й потенціал місцевого бізнесу-співтовариства. Офіційний Буенос-Айрес створив необхідні макроекономічні умови й орієнтував підприємців на активізацію виробничої й зовнішньоторговельної діяльності. Така стратегія дала позитивні результати: за короткий строк Аргентина не тільки відновилася після глибокого господарського провалу, але й початку виходити на більше високі рубежі соціально-економічного й техніко-технологічного розвитку, усталила свої позиції на глобальних ринках.

Нинішній етап модернізації носить синтетичний характер - містить у собі окремі елементи, властивим колишнім проектам. У цьому специфіка сучасної парадигми модернізації національних економічних структур.Аргентинські влади, декларативно заперечуючи неоліберальну модель, де-факто скористалися її плодами, прагнучи опиратися на весь попередній досвід, і витягли уроки з періоду ринкових реформ і кризи 2001-2002 р. Це видно по відповідальній і продуманій макроекономічній політиці, що дозволила домогтися високих темпів росту ВВП, скоротити боргове навантаження на економіку, забезпечити різке збільшення експорту й активне зовнішньоторговельне сальдо, наростити валютні резерви, стримати спіраль інфляції

В Аргентині, що не має джерел зовнішнього фінансування через дефолта 2001 рік, бюджетний  дефіцит склав 0,8% від ВВП. На політичному  й внутрішньому обрії Аргентини з'явилися хмари після того, як 6 січня цього року президент країни Христина Фернандес ДЕ Киршнер вирішила  звільнити від займаної посади голови Центрального банку країни Мартіна Редрадо, що відмовилося зробити оплату частини зовнішнього боргу за рахунок міжнародних резервів Аргентини.(табл.1)

Таб. 1 Основні макроекономічні показники (2002–2008 гг.)

INDEC, Anuario Estadístico; INDEC Informa, Septiembre 2009

У сучасній аргентинській  стратегії модернізації проглядаються  дві цементуючі ідеї: підвищення ролі держави й диверсифікованість економіки. Сполучення цих двох підходів особливо чітко проявляється в області мирохозяйственных зв'язків Буенос-Айреса. Можливості й переваги зовнішньоекономічної діяльності стали використовуватися для підвищення національної конкурентоспроможності й забезпечення стійко високих темпів економічного росту. У посткризовий період початку формуватися нова система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Зросло значення держави в створенні сприятливих умов для мирохозяйственной експансії місцевий бізнес- співтовариства, був вироблений комплекс мер, що підвищують зовнішньоторговельну компетентність і стимулюють вихід національних товаровиробників на зовнішні ринки. Важливе місце зайняли зусилля держави в сфері інформаційно-консультаційної й організаційної підтримки експортерів, а також пряме політико-дипломатичне лобіювання й супровід міжнародних проектів і угод за участю аргентинських підприємств. Все це сприяло підвищенню ступеня еластичності національної економіки до зовнішніх імпульсів (як позитивним, так і негативним).

Політика диверсифікованості економіки стала для Буенос-Айреса пріоритетної. Диверсифікованість не означає відмови від розвитку тих секторів, де в країни є порівняльні переваги, вона припускає надбудовування над сформованою (у цьому випадку сільськогосподарської) спеціалізацією  сегмента, що розширюється, нетрадиційних товарів і послуг, включаючи виробу глибокої переробки й наукомістку продукцію. Особливо важлива інноваційна (не інерційна) диверсифікованість, що дозволяє якісно поліпшити параметри страновой міжнародної спеціалізації.

В останні роки Аргентина помітно просунулася  вперед по ряду напрямків. Зміцнив позиції  й розширив товарну номенклатуру агропромисловий комплекс, обсяг  експорту якого виріс із 11,9 млрд дол. в 2002 р. до 35,6 млрд дол. в 2008 р. Країна зробила заявку на те, щоб у доступному для огляду майбутньому стати одним з гарантів світової продовольчої безпеки. Істотно (на 70% в 2002-2008 р.) збільшився випуск продукції обробної промисловості, розширилася гама технологічно складних товарів, включаючи виробу машинобудування й електроніки. Зміцніли сектора "нової економіки", істотно зросли витрати на наукові дослідження й розробки (з 0,9 млрд песо в 2003 р. до 4,5 млрд в 2009 р.). Відчутні успіхи були досягнуті в таких областях, як біотехнології, програмне забезпечення, нанотехнологии, виробництво поновлюваних джерел енергії. Зокрема , країна стала п'ятим у світі виробником біопалива й найбільшим його експортером. Уперше в історії Аргентина вийшла на світові ринки з товарами гірничодобувної промисловості: мідь, золото, срібло, літій. Найбільші міжнародні майнинговые компанії реалізують (або готові реалізувати) порядку 400 інвестиційних проектів, що перетворює країну в значимого експортера ряду затребуваних видів гірничорудної продукції.

Економічна  динаміка й позитивні тенденції в соціальній сфері (зростання реальних доходів основної частини населення) супроводжувалися поступовою зміною ієрархії факторів господарського розвитку. Підвищилася роль внутрішнього платоспроможного попиту на товари й послуги. Розширилося коло джерел інвестиційної ініціативи: держава, місцеві влади, частки аргентинські корпорації й фінансові інститути, індивідуальні інвестори, іноземні компанії й банки, включаючи регіональн і міжнародні, і т.д.  (З'явився так званий  попит, що самовідтворюється, на інвестиції.) Підсилився вплив науково-технологічного компонента, інтеграційних процесів у рамках МЕРКОСУР і ширше - у південноамериканському масштабі.

У цілому країна вибирає "економіку знань", але  при цьому не відмовляється від  опори на традиційні галузі господарства, які адаптуються до вимог сьогоднішнього дня й наповнюються досягненнями "нової економіки".Не можна йти від реальності: справжній прорив на інноваційному напрямку усе ще блокується недостатніми вкладеннями у фундаментальну науку й утворення, а також багатьма інституціональними проблемами. Аргентина гостро має потребу в тім, щоб якісне утворення й просунута наука сталикультовыми суспільними ценностямии зайняли пріоритетне місце в планах і політику влади. Без цього не буде відчутного просування вперед у справі модернізації.

Пробним каменем  стійкості нової модернизационной моделі стала антикризова політика Буенос-Айреса у відповідь на глобальні  фінансово-економічні потрясіння 2008-2009 р. На початку кризи в Буенос-Айреса був розрахунок на так званий декаплинг - зниження ступеня кореляції між темпами росту економіки США й латиноамериканських країн. Даний розрахунок не виправдався, оскільки рецесія в Сполучених Штатах викликала ланцюгову реакцію, охопивши практично всіх торговельних партнерів Аргентини й понизивши попит на її товари. Але це не все. Внаслідок світової рецесії реальний сектор аргентинської економіки пережив стиск зовнішнього попиту, скорочення кредиту, погіршення платіжного балансу, дефляционную спіраль (скорочення споживчого попиту, ріст безробіття й т.д. ), в остаточному підсумку - падіння темпів росту. Інакше кажучи, світова фінансово-економічна криза стала серйозним викликом для аргентинської моделі модернізації, узятої на озброєння після 2002 р.

Відповіддю  аргентинської влади стало прийняття масштабної програми антикризових мір, що включила в себе:

- нарощування  обсягу державних інвестицій  і збільшення державного споживання, щоб компенсувати провали ринку;

- накачування  ліквідності й допомога банківській  системі - зокрема , шляхом збільшення кредитів Центробанку й зниження ставки рефінансування (з 11 до 9,5%);