Корупція

Інтереси третіх осіб необхідно  розуміти як такі, що не охороняються у  даному випадку законом. Прагнення  їх задовольнити, є своєрідним аморальним мотивом службової особи. Таке бажання  може збігатися, наприклад, з негативним розумінням кар’єризму, наведеним  вище, якщо кар’єра залежить від  третьої особи, або проявитися у  незаконному наданні послуг, переваг  родичу, знайомому, звільненні їх віл  передбачених законом обов’язків, догідництві перед начальником  і тощо. Третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають  разом з останньою скористатися правами, ЇІкі належать їй за посадою, або пов’язаними з посадою  можливостями.

Кваліфікуючою ознакою злочину  є спричинення тяжких наслідків (ч, 2 ст. 364), а особливо кваліфікуючою  — вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 364). Про поняття тяжких наслідків див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а про поняття працівник правоохоронного органу — коментар до ст. 342.

Стаття 365. Перевищення влади  або службових повноважень

Перевищення влади або  службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які  явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли  істотну шкоду охоронюваним законом  правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським  інтересам, або інтересам юридичних  осіб,—

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або  позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права  обіймати певні посади чи займатися  певною діяльністю на строк до трьох  років.

Перевищення влади або  службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї  або болісними і такими, що ображають  особисту гідність потерпілого, діями,—

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років  із позбавленням права обіймати певні  посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Дії, передбачені частинами  першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років  з позбавленням права обіймати певні  посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1.3 об’єктивної сторони  злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення  службових повноважень, які завдали  істотної шкоди.

Злочинний характер дій службової  особи при перевищенні влади  або службових повноважень виражається  у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у  цьому полягає принципова відмінність  цього злочину від зловживання  владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи  владні повноваження стосовно підлеглих  або більш широкого кола осіб, під  час виконання своїх владних  чи організаційно-розпорядчих функцій  виходять за межі цих повноважень.

Перевищення службових повноважень  — це дії службової особи, яка  не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських  функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка  має владні повноваження, але у  конкретному випадку перевищує  не їх, а інші свої повноваження, або  перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Судова практика виходить з того, що як перевищення влади  або службових повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи даного відомства чи службової особи  іншого відомства; б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути здійснені  лише колегіальне; в) вчинення дій, які  дозволяються тільки в особливих  випадках, з особливого дозволу і  з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має  права виконувати або дозволяти.

Перевищення влади або  службових повноважень утворює  склад злочину, передбаченого ст. 365, лише у випадку вчинення службовою  особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи  за межі наданих повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний  для всіх, у І.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою  особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним  нормативне—правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами  тощо. Якщо з’ясується, що службова особа  діяла в межах своїх службових  повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365.

Можливі випадки, коли службова особа, хоча й виходить за межі наданих  їй повноважень, робить це у зв’язку  з надзвичайними обставинами, коли затягування часу для одержання  спеціального дозволу потягло б  тяжкі наслідки. Якщо дії такої  службової особи в умовах надзвичайних обставин нормативно-правовими актами не врегульовані, вчинене необхідно  розглядати з урахуванням положень про крайню необхідність або виправданий  ризик (див. ст. ст. 39 і 42).

Для застосування ст. 365 необхідно, щоб дії винної службової особи  були зумовлені її службовим становищем і перебували у зв’язку із службовими повноваженнями щодо потерпілого. За відсутності  такого зв’язку дії винного підлягають кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти  життя та здоров’я особи, власності, громадського порядку та моральності  тощо.

Обов’язковою ознакою  об’єктивної сторони цього злочину  є заподіяння істотної шкоди. Про  поняття цієї ознаки див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Момент закінчення злочину, передбаченого ст. 365, пов’язується з настанням істотної шкоди.

2. Суб’єктом перевищення  влади або службових повноважень  може бути лише службова особа.

Якщо злочини, передбачені  відповідними статтями Особливої частини  КК (зокрема, ст. ст. 371, 372, 373, 424), являють  собою спеціальні види перевищення  влади або службових повноважень, відповідальність за них можуть нести лише точно вказані у цих випадках службові особи (спеціальні суб’єкти). Кваліфікація дій виконавців і співучасників зазначених злочинів ще й за ст. 365 можлива лише за наявності реальної сукупності діянь.

З суб’єктивної сторони  розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення ж  суб’єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Службова особа за будь-якої форми перевищення  влади чи службових повноважень  усвідомлює, що дії, які вона вчинює, виходять за межі наданих їй законом  владних чи інших службових повноважень, і бажає їх вчинити. При цьому  винна особа передбачає настання істотної шкоди (ч. 1 ст. 365), наслідки застосування насильства, факт застосування зброї  і т.п. (ч. 2 ст. 365) або настання тяжких наслідків (ч. З ст. 365) і бажає (прямий умисел) чи свідомо допускає (непрямий умисел) їх настання або передбачає лише можливість настання зазначених наслідків і легковажно розраховує на їх відведення або не передбачає можливості їх настання, хоч повинна  була і могла їх передбачити (відповідно, злочинна самовпевненість і недбалість стосовно наслідків і змішана  форма вини загалом стосовно перевищення  влади або службових повноважень).

Мотиви не мають значення для кваліфікації розглядуваного злочину. Але їх встановлення є важливим для  визначення покарання.

Кваліфікованими видами злочину  є: 1) перевищення влади або службових  повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2) перевищення влади  або службових повноважень, яке  супроводжувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службових  повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають  особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365).

Насильство при перевищенні  влади або службових ‘повноважень, передбаченому ч. 2 ст. 365, може бути як фізичним, так і психічним. Фізичне  насильство полягає у незаконному  позбавленні волі, заподіянні удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних  для мордування, а психічне насильство — у створенні реальної загрози  заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч. 2 ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Болісними і такими, що ображають  особисту гідність потерпілого, слід вважати  дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань. Болісні  дії можуть бути пов’язані з незаконним застосуванням спеціальних засобів  — наручників, гумових кийків, сльозоточивих  газів, водометів тощо. Дії, що ображають  особисту гідність потерпілого, можуть виражатися, зокрема, в умисному приниженні честі і гідності, вираженому в  непристойній формі.

Під зброєю у ч. 2 ст. 365 слід розуміти предмети, призначені для  ураження живої цілі, тобто вогнестрільну, холодну зброю та деякі інші її види. Не можуть визнаватися зброєю в розумінні ч. 2 ст. 365 Сигнальні, стартові пістолети, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні  засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей, предмети, які мають господарське або інше призначення (сокира, столовий ніж) або  не мають ніякого призначення, але  пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (загострена палка), предмети, визнані законодавством спеціальними засобами (гумові кийки, ручні газові гранати, газові балончики) і службові собаки. Про поняття зброї див. також коментар до ст. ст. 36. 262, 404.

Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу  зброєю.

Для кваліфікації дій службової  особи, яка застосувала зброю  при перевищенні влади або  службових повноважень, за ч. 2 ст. 365 Йе потрібно фактичного нанесення шкоди  здоров’ю чи позбавлення Життя потерпілого.

Для наявності вказаного  кваліфікованого виду перевищення  влади або службових повноважень  слід встановити, що застосування зброї  було незаконним, тобто службова особа  застосувала зброю всупереч положенням, передбаченим спеціальними нормативно-правовими  актами, що встановлюють підстави і  порядок застосування зброї. Працівники правоохоронних органів та інші службові особи, які у зв’язку з виконанням службових обов’язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, у т.ч. шляхом застосування зброї, не несуть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону.

Особливо кваліфікуючою  ознакою розглядуваного злочину  є перевищення влади або службових  повноважень, яке спричинило тяжкі  наслідки (ч. З ст. 365). Про поняття  тяжких наслідків див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього  розділу.

Умисне заподіяння смерті внаслідок перевищення влади  або службових повноважень повинно  кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 365 та відповідними статтями, що передбачають відповідальність за умисне вбивство (зокрема, ст. ст. 112, 115, 348, 379). Необережне заподіяння смерті, умисне або необережне заподіяння тяжкого  тілесного ушкодження охоплюється  ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 119, 121 або 128 не потребує. Водночас, умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене  службовою особою у разі перевищенні  меж необхідної оборони або у  разі перевищення заходів, Необхідних для затримання злочинця, підлягає кваліфікації лише за ст. ст. 118 або 124. Якщо перевищення влади або службових  повноважень призвело до самогубства  потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне  ушкодження, дії службової особи  підлягають кваліфікації за ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 120 не потребують.

Література

1. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995.- № 34. – Ст. 266.
2. Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Затв. Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367/98 // Офіційний вісник. – 1998. - № 17. – Ст. 621.
3. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію / Упоряд.: М.І.Камлик та інші. - К., 1999.
4. Конвенція про кримінальну відповідальність за корупцію: прийнята Радою Європи (м. Страсбург) 4 листопада 1998 р і відкрита для підписання 27 січня 1999 р.
5. Конвенція про цивільно-правову відповідальність за корупцію: прийнята Радою Європи (м. Страсбург) 9 вересня 1999 р і відкрита для підписання 4 листопада 1999 р.
6. Про судову практику в правах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. № // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид. / За загал. ред. В.Ф.Бойка. - К., - 2000. - Т. 2. – С. 199-207.
7. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид. / За загал. ред. В.Ф.Бойка. - К., - 2000. - Т. 2.-С. 284-291 .
8. Узагальнення практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією / Редька А.І., Панєвін О.С., Мельник М.І. – К., 1997.
9. Абдиев К.М. Понятие коррупции и система уголовно-правовых средств борьбы с ней (по материалам Кыргызской Республики): Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 /Акад. МВД РФ. - М., 1995.
10. Аркуша Л. Коррупция – элемент организованной преступной деятельности // Юридический весник. – 2000. – № 2.
11. Багрій-Шахматов Л.В. Організована злочинність і корупція // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 2.
12. Волженкин Б.В. Коррупция. – СПб., 1998.
13. Долгова А.И., Ванюшкин С.В. Коррупционная преступность // Криминология. – М., 1997.
14. Дудоров О. Корупція. Варіації на теми хабарництва // Віче. – 1994. – № 8.
15. Кабанов П.А. Коррупция и взяточничество в России. – Нижнекамск, 1995.
16. Кальман О. Взаємозв’язок організованої злочинності та корупції у сфері економіки // Вісник Академії правових наук. – Харків, 1997. – № 4.
17. Камлик М., Невмержицький Є. Корупція в Україні. – К., 1998.
18. Камлик М.І., Невмержицький Є.В. Про результати дослідження проблем, що пов’язані з протидією корупції в Україні // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2000. - № 2.
1. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. – Санкт-Петербург, 1997.
2. Комиссаров В.С. Уголовно-правовые аспекты борьбы с коррупцией // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 1993. – № 1.
3. Кондратьєв Я.Ю., Романюк Б.В., Глушков В.О. Стратегія і тактика боротьби з організованою злочинністю та корупцією // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2000. - № 2.
4. Коррупция и борьба с ней. – М., 2000.
5. Лунеев В.В. Коррупция, учтенная и фактическая // Государство и право. – 1996. – № 8.
6. Мельник М. Антикорупційна діяльність в органах державної влади та її наукове забезпечення // Право України. – 2000. – № 3.
7. Мельник М. Влада і корупція в Україні: хто кого переборе? // Національна безпека і оборона. – 2000. - № 5.
8. Мельник М. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. - 2000. - № 11.
9. Мельник М. Корупція як соціальне явище // Підприємництво, господарство і право. – 2001. - № 1.
10. Мельник М. Наукове забезпечення антикорупційної діяльності в органах державної влади. – К., 1999.
11. Мельник М.І. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії. – К., 2001.
12. Мельник М.І. Проблема законодавчого забезпечення боротьби з корупцією: шляхи її вирішення // Вісник Академії правових наук. - 1995. - № 3.
13. Мельник Н.И. Понятие коррупции // Коррупция и борьба с ней. – М., 2000.
14. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К., 2000.
15. Мизерий А.И. Уголовно-правовые и криминологические аспекты борьбы с коррупцией в органах власти: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нижегород. юрид. ин-т МВД РФ. – Нижний Новгород, 2000.
16. Мишин Г.К. Коррупция: понятие, сущность, меры ограничения: Лекция. – М., 1991.
17. Наумов А.В. Ответственность за коррупционные преступления по законодательству России, европейских стран и США (сравнительно-правовой анализ) // Организованная преступность и коррупция. Исследования, обзоры, информация. – 2000. – № 1.
18. Омельченко С. Етапи розвитку корупції як негативного суспільного явища // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. – № 7.
19. Редька А.І. Деякі питання практики застосування Закону України «Про боротьбу з корупцією» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1998. – № 1.
20. Терещук О.В. Адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Одеса, 2000.
21. Шалгунова С.А. Кримінально-правові та кримінологічні заходи попередження хабарництва серед співробітників органів внутрішніх справ: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. академ. внутріш. справ України. – К., 1999.