Досвід зарубіжних країн у боротьбі з корупцією

Інший приклад – Ботсвана. Там швидке зростання корупції допомогли  приборкати наступні заходи: підвищення заробітної плати чиновникам з одночасним скороченням їх числа і спрощенням структури державних установ, а також негайні і невідворотні санкції за любі прояви корупції.

Останнім часом великого значення набуло застосування «культури прозорості». Відкритість інформації, в першу чергу, в системі державного адміністрування, свободи преси, участі громадянського суспільства у моніторингу діяльності держави значно перешкоджають розповсюдженню корупції.

Яскравим прикладом «культури  прозорості» є Сеул. Тут з 1999 року діє програма «open» – онлайнівська система контролю за розглядом заяв громадян чиновниками міської адміністрації, яка стала  справжньою сенсацією серед національних антикорупційних програм. Вона стала показником реалізованої політичної волі на боротьбу з корупцією. Вільний доступ до інформації про стан справ виключає необхідність особистих контактів з чиновниками або пропонування ним хабара з метою прискорення завершення процесу прийняття рішення.

Еталонним було названо новий  закон Південної Кореї «Про боротьбу з корупцією». У відповідності до нього право починати розслідування корупційного діяння фактично надано любому повнолітньому громадянину країни: комітет з аудиту і інспекції (головний антикорупційний орган) зобов’язаний починати розслідування обвинувачень за любою заявою.

Японський досвід боротьби з корупцією доводить, що відсутність  єдиного кодифікованого акту, спрямованого на боротьбу з корупцією, не перешкоджає ефективному вирішенню проблеми. Норми антикорупційного характеру містяться в багатьох національних законах.

В Японії пріоритетними у сфері боротьби з корупцією стали:

• заходи політичної економії (підзвітність політичного керівництва, реформа фінансування політичних партій і компаній);
• реформа державної служби (достойна оплата праці, система стимулювання);
• забезпечення громадянських свобод (система соціально-правового контролю і морального впливу на політиків з боку громадянського суспільства).

У законодавстві США поняття  корупції посадових осіб визначено достатньо широко. Воно включає ряд протиправних діянь:

• хабарництво, нечесні доходи та зловживання своїм службовим становищем;
• посадові особи і службовці за наймом;
• вимагання та погрози виборців та політична діяльність .

Відповідальності за дачі хабара підлягає кожний, хто дає, пропонує, обіцяє що-небудь публічній посадовій  особі або навіть кандидату на цю посаду з протиправною метою. Важливо, що покарання за хабарництво на ряду з функціонуючим підлягає як колишній, так і майбутній службовець.

В США розслідуванням кримінальних справ у відношенні до найвищих посадових  осіб займається незалежний прокурор, який призначається спеціальним підрозділом окружного федерального суду у Вашингтоні.

США стали першою державою, яка прийняла закон «Про зарубіжну  корупційну практику» (1977р.), який забороняє  підкуп іноземних чиновників.

Слід пам'ятати, що корупція – це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти, економічного, політичного та соціального  стану. З одного боку вона характеризує основні соціальні процеси, які  відбуваються у державі та суспільстві, з іншого – здійснює вплив на економіку, політику, право, ідеологію, суспільну психологію тощо. За великим рахунком, у корупції проявляється неефективність влади, недосконалість найбільш важливих державних та суспільних інститутів.

З огляду на це, корупцію слід розглядати не тільки (а точніше, не стільки) як юридичну, але і як загально соціальну, політичну та економічну проблему суспільства та держави. Виходячи з цього, проблема протидії корупції – це проблема не лише відповідних правоохоронних органів (прокуратури, міліції, Служби безпеки), це, насамперед, проблема політичного керівництва держави, тобто, в перше чергу, вона є проблемою політичною, економічною, загально соціальною, а лише потім правовою. Проте, у нас, на жаль, це розуміється інакше. Якщо суспільству в черговий раз потрібно показати, що влада рішуче налаштована боротися з корупцією, то відразу "включають" в дію правоохоронні органи, роблячи акцент на репресивний аспект цієї боротьби. Однак, така діяльність може бути лише зовні ефектною, та й то на певний час, але з точки зору стратегії протидії корупції ця боротьба безперспективна.

Отже, корупція сьогодні залишається  надзвичайно серйозною політичною та соціальною проблемами в Україні. Можна сказати, що для нашої країни на сьогодні – це проблема номер один, адже як політичний феномен, корупція продовжує реально загрожувати національній безпеці та суспільному ладу України.

Україна і до сьогодні ще не вийшли з ситуації, яка склалася десь наприкінці дев'яностих років  минулого століття, коли корупція набула тотального характеру і її вплив  на політичні, економічні, соціальні  процеси став визначальним. Більше того, тоді відбулося “переродження” офіційної влади: вона стала нездатною  до самоочищення від корупціонерів  і нищівно розправлялася з  тими, хто починав реально протистояти  корупції і тим самим створював  небезпеку корумпованим високопосадовцям. Тоді вже стало очевидним, що діяльність правоохоронних органів спрямовувалася не на протидію корупції, а на незаконне переслідування тих, хто викривав корупціонерів і добивався притягнення їх до відповідальності, а закон перестав бути виразником права і перетворився у засіб розправи з неугодними, засіб політичної боротьби.

Безумовно, системна і масштабна корупція суттєво послаблює державну владу. Існуюча у таких умовах влада суттєво посилює корупційні процеси у державі. Україна як держава поки що функціонує в приблизно таких умовах. Водночас із країн, які виникли на пострадянському просторі (хіба що крім країн Балтики), Україна все ж має найкращі шанси радикально змінити ситуацію з корупцією на краще.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723  // Зі змінами та доповненнями   станом  на  15  січня  2006 р. / ВРУ: “ІГВІНІ”. – Х., 2006.
2. Закон  України  “Про  боротьбу  з  корупцією”  від  5.10.1995 р.  №  356  // Голос України. – 1995. – 16 листоп. 
3. Закон України від 11 червня 2009 року «Про засади запобігання та протидії корупції» № 1506-VI.
4. Закон України від 11 червня 2009 року «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» № 1507-VI.
5. Закон України від 11 червня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 1508-VI.
6. Указ Президента України від 11 вересня  2006 р. № 742/2006  «Про Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності».
7. Костенко О. Як боротися з корупцією: роздуми та пропозиції // Віче. – 2008. – № 8. – С. 48-49.
8. Невмержицький Є. Політична корупція: сутність, зміст, механізми протидії  // Право України. – 2008. – №7. – С. 123-129.
9. Невмержицький Є. Стан і проблеми вдосконалення антикорупційного законодавства  //  Віче. – 2008. – № 17. – С. 18-20.
10. Інтернет-ресурс, режим доступу: http://www.toro.org.ua/cpi/
11. Інтернет-ресурс, режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Трансперенсі_Інтернешнл