Туристичні ресурси Естонії

Зовнішня політика. У січні 1921 р. Естонія визнана державами Антанти, у вересні вона стала членом Ліги Націй. Метою естонської зовнішньої політики було створення великого регіонального Балтійського союзу від Фінляндії до Польщі, але через серйозні розбіжності між державами ця ідея так і не реалізувалася.[16]

У 1921 р. був  укладений Естонсько-Латвійський союз. У 1934 р. – договір про співпрацю між Латвією, Литвою і Естонією. Нестабільні відносини з СРСР поліпшились у другій половині 1920-х років. У 1932 р. був укладений Договір про ненапад. Хороші відносини склалися у Естонії з Польщею, сталося зближення з Швецією.

Багаторічна зовнішньополітична орієнтація на Великобританію змінилася після 1935 р., коли за германо-британським  військовим морським договором Балтійське море було залишено у сфері інтересів  Німеччини. У грудні 1938 р. Естонія  оголосила нейтралітет.[9;c.260]

Включення Естонії до складу СРСР (1940-1941 рр.). На основі секретних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа Естонія була включена у сферу інтересів СРСР. Під загрозою застосування сили Радянський Союз в умовах світовою війни, що почалась 28 вересня 1939 р. нав’язав Естонії пакт, згідно з яким на її території було розміщені частини Червоної Армії чисельністю 25 тисяч чоловік. 16 червня 1940 р. СРСР, в ультимативній формі пред’явив Естонії ноту з вимогою зміни уряду і введення додаткових підрозділів. Уряд пішов у відставку. 17 червня 1940 р. Червона Армія окупувала Естонію.[9;c.260]

Новий порядок  був затверджений незабаром після  виборів нового парламенту, минулих 14-15 липня 1940 р. парламент проголосив Естонську РСР, ухвалив закони про націоналізацію землю, промисловості і банків. 6 серпня 1940 р. ЕРСР була включена до складу СРСР. У республіці був введений режим загального контролю, посилилась нестабільність, більшість громадських організацій підлягала закриттю. Управління централізованим народним господарством здійснювалося з Москви.

Внаслідок масової депортації в Сибір, що почалася 14 червня 1941 р., без суду було вислано понад 10 тис. осіб. Багато хто, рятуючись від терору, ховався у лісах.[16]

Німецька окупація (1941-1944 рр.). 5 липня 1941 р. німецькі війська перешли кордон Естонії. У радянський тил евакуювалося понад 35 тисяч чоловік і більше як 33 тисячі були мобілізовані у Червону Армію. 28 серпня 1941 р. пав Таллінн. У плани німців не входило відновлення незалежності. Естонія була включена до складу генерального комісаріату Остланд. Економіка працювала на Німеччину. У концтаборах знищувались тисячі мирних жителів і військовополонених. Багато хто з постраждалих від радянських репресій у 1940-41 рр., вступив до німецьких військ.

У лютому 1944 р. Червона  Армія підійшла до кордону Естонії. На фронт були мобілізовані бл. 40 тисяч  естонців, вони разом з німцями  затримали радянські частини на рубежі р. Нарви. У вересні 1944 р. німецькі війська відступили. 21 вересня Червона Армія оволоділа Таллінном, а до кінця листопада – всією Естонією.[14]

Сталінізм (1944-1955 рр.). Продовжилася розпочата в 1940-1941 рр. «совєтизація» суспільства. За період 1944-1954 рр. для форсування індустріалізації в Естонію приїхали понад 240 тисяч осіб, в основному з Росії.

Набирала  сили цілеспрямована політика обмежень в області національної культури. 25-26 березня 1949 р. з Естонії були депортовані  не менше 20700 осіб (усього за 1944-1954 рр. репресовані близько 50 тисяч осіб). У 1949 р. пройшла прискорена колективізація на селі. Створені громадські господарства швидко приходили в занепад. У лісах аж до 1953 р. продовжувався озброєний опір партизанів («лісових братів»). З метою порушення культурної спадкоємності знищувалися історичні і культурні цінності естонського народу.[16]

Посилення політико-адміністративного  контролю (1969-1985 рр.).

У 1980 рр. понад 90% промислових  підприємств знаходилися в підпорядкуванні  московських відомств. До цього часу були вичерпані можливості екстенсивного  розвитку, і Естонія стала все більше відставати від розвинених країн. Політика об’єднання господарств у 1970 рр. призвела до зникнення ряду історичних поселень. Але життєвий рівень в Естонії був вищий, ніж у всьому СРСР. Збільшився потік іммігрантів. У 1979 р. у республіці було 1464 476 жителів, з них 35,3% складали неестонці.

У 1970-ті рр. посилився  контроль КПЕ в суспільстві, була посилена цензура, обмежена свобода  творчості., обмежувалась область поширення  естонської мови. У суспільстві зростало невдоволення, поширювався дисидентський рух. Естонію охопила соціально-економічна криза.[14]

Відновлення громадянського суспільства і державності (1986-1991 рр.). 23 серпня 1987 р. в Таллінні відбувся перший політичний мітинг дисидентів. Легальна опозиція об’єдналася навколо ідеї економічної автономії. 13 квітня 1988 р. був створений народний фронт, відроджений заборонений національний синьо-чорно-білий прапор. Під тиском народу 16 листопада 1988 р. Верховна Рада прийняла декларацію про суверенітет.

1989-1991 рр. – період  становлення громадянського суспільства: друк став вільним, утворилися різні політичні партії, пройшли вільні вибори. 30

березня 1990 р. Верховна Рада визнала незаконність радянської влади  і оголосила про початок перехідного  періоду по відновленню Естонської Республіки. 8 травня 1991 р. відмінена державна символіка ЕРСР і офіційною назвою відновленої країни оголошена Естонська Республіка.[14]

Після оголошення ДКЧП 20 серпня 1991 р. Верховна Рада Естонії  ухвалила рішення про відновлення  державної незалежності і звернулася до іноземних держав з пропозицією відновлення дипломатичних відносин.

24 серпня Росія і  вслід за нею 50 країн визнали  незалежність Естонії. 10 вересня  Естонія була прийнята в члени  ОБСЄ, 17 вересня – в ООН.

Незалежність (3 серпня 1991 р.). Конституційна асамблея представила державні проекти нової Конституції. Почалися різкі структурні зміни в економіці. Єдиним платіжним засобом стала естонська крона.

28 червня 1992 р. була  прийнята Конституція, восени  було обрано Ріігікогу у складі 101 депутата, президентом обрано Леннарта Мері.[16]

Отже, у 1993 р. Естонія стала  повноправним членом Ради Європи. Приєдналася  до найважливіших міжнародних уклала договори про вільну торгівлю. Поглибилася загальна інтеграція в європейське співтовариство, розвивалась співпраця з НАТО. У 1994 р. Естонія приєдналася до програми «Партнерство в ім’я миру». 31 серпня 1994 р. Естонію покинули останні російські військові частини. Економіка стабілізувалася.  У 1995-1996 рр. почався певний підйом.

Сучасна Естонія –  одна з держав Центральної і Східної Європи, в якій успішно проводяться реформи. У травні 2004 р. країна стала повноправним членом Європейського Союзу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Державно-адміністративний устрій.

Естонія – парламентська республіка. Конституція прийнята 28 червня 1992 р. на референдумі і введена в дію 3 липня 1992 р. Конституція виходить з неперехідного права державного самовизначення Естонії, проголошеного 24 лютого 1918 р.

Глава держави – президент, який обирається Державними зборами (парламентом) шляхом таємного голосування більшістю у дві третини голосів строком на п’ять років. Якщо президент не будe обраний в ході трьох турів голосування, то його повинна обрати колегія виборців, яка складається з членів Державних зборів і представників Рад місцевого самоврядування. Кандидатом на пост президента може висуватись лише громадянин Естонії за народженням, не молодший 40 років. У разі неможливості виконувати президентом обов’язки, його функції переходять до голови Державних зборів. Президент очолює державну оборону Естонії, в разі агресії призначає головнокомандуючого силами оборони. На строк президентства він припиняє своє членство в партії. Президент Естонської Республіки – Тоомас Хендрік Ільвес. Обраний 29 серпня 2011 р., раніше обирався у 2006 р.[16]

Законодавча влада належить Державним зборам (Ріігікогу), однопалатному парламенту, що складається зі 101 депутата, які обираються в ході вільних загальних рівних і прямих зборів шляхом таємного голосування. Строк повноважень – 4 роки. Керівництво парламенту обирається щорічно. Нинішні Державні збори (Ріігіког) дванадцятого скликання, обрані 6 березня 2011 р. Голова – Ерне Ергма.

Виконавча влада належить урядові на чолі з прем’єр-міністром, який призначається президентом за ухвалою Державних зборів. В деяких випадках, передбачених Конституцією, право висунення кандидата на пост прем’єр-міністра переходить до Державних зборів. Зміни в складі уряду проводяться президентом за поданням прем’єр-міністра. Члени уряду не мають права обійняти яку б то не було іншу державну посаду, входити до правління або ради комерційного підприємства. Вони відповідальні перед парламентом. Нинішній уряд сформовано 5 квітня 2011 р. Прем’єр-міністр Естонської Республіки – Андрус Ансіп.

Головні політичні партії Естонії.

• Народний союз Естонії – НСЕ. Голова – Андрус Блок. Створена у 2000 р.
• Соціал-демократична партія Естонії – СДПЕ. Голова – Свен Міксер. Створена у 1999 р.
• Союз Вітчизни і Республіки – СВР. Голова – Март Лаар. Створена у 2006 р.
• Центристська партія Естонії – ЦПЕ. Голова – Едгар Савісаар. Створена у 1992 р.
• Естонська партія реформ – ПР. Голова – Андрус Ансіп. Створена у 1994 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4.     Соціально-економічний розвиток Естонії

Естонія розташована  в самому серці одного із найбільших ринків Європи – регіоні Балтійського моря. Завдяки вигідному географічному розміщенню, стрімкому економічному розвитку і ліберальній податковій системі Естонія є лідером серед країн Східної Європи із залучення іноземних інвестицій, а також з інвестування на душу населення за кордоном. Економічні реформи, які проводяться в Естонії, визнані одними із найбільш успішних серед країн Центральної та Східної Європи.

Динамічний розвиток і стабільність реформ протягом останніх десяти років дозволили Естонії разом з дев’ятьма іншими країнами закінчити у 2002 році переговори про вступ до Європейського Союзу. Тож у 2004 р. здійснилось повноправне членство Естонії у ЄС.[16]

Промисловість і сільське господарство.

Економічне зростання Естонії складає близько 5% щорічно, починаючи з 2005 р. Це пояснюється збалансованим бюджетом, стабільною конвертованою валютою, пов’язаною з євро, а також ліберальним законодавством в області торгівлі та інвестицій.

Найбільш розвиненим сектором промисловості є видобувна, машинобудівна, електронна та електротехнічні галузі. Одним із головних експортних товарів є електричні двигуни та вироби електронної промисловості.[16] Також добре розвинута деревообробна промисловість, виготовлення меблів, текстильна галузь і галузь споживчої переробки.

Естонія володіє багатими покладами горючих сланців, які  експортуються і використовуються в енергетичній промисловості. Певне  значення як джерело енергії мають  також поклади торфу, які крім того ще використовуються в будівництві. Крім того, Естонія багата на поклади фосфоритів. Природні умови сприяють розвитку рибальства, більша частина вилову йде на експорт.

В Естонії  дуже добре розвинута виробнича  інфраструктура (залізничний, автомобільний, морський, авіаційний та трубопровідний транспорт, а також дуже швидкими темпами розвивається телекомунікаційна мережа).

У сільському господарстві домінує тваринництво, а молоко та м'ясо є одними з  найважливіших експортних товарів  країни. Важливе місце серед землеробства займає картопля. Крім того вирощують зернові, цукрові буряки, олійні рослини.[16]

Інвестиції. Естонія є одним із лідерів серед країн Центральної і Східної Європи за прямими закордонними інвестиціями на душу населення. Прямі інвестиції в Естонії складають близько 4 млрд. євро.

Створення Естонією вільної економічної зони в порту  Муруга значно підвищило привабливість  Естонії в очах іноземних інвесторів. Тим більше, що законодавство Естонії  повністю гармонізоване із правовою системою ЄС.

Всім іноземним  інвесторам і місцевим фірмам гарантуються рівні права, включаючи необмежене вивезення прибутку і капіталу, а також право володіти землею. Сьогодні різко зростає число індустріальних комплексів і високоякісної комерційної та офісної нерухомості.

Витрати на енергію, робочу силу, транспортні послуги, на купівлю чи оренду нерухомості, значно нижчі, ніж в інших регіонах Балтійського моря. Тим не менше, Естонія має високу репутацію завдяки якості своїх послуг і товарів. Інвестори, які працюють у різних сферах виробництва, можуть отримати  високу скандинавську якість за відносно невелику ціну.[16]

Зовнішня торгівля. Торгова політика Естонії є однією із найліберальніших у світі. Більше 80% зовнішнього торгового обороту Естонії припадає на країни, з якими існують договори про вільну торгівлю, а саме: на ЄС, Європейську Асоціацію вільної торгівлі, Латвію, Литву, Україну, Чехію, Словаччину, Словенію, Болгарію, Туреччину, Польшу, Угорщину, Фарерські острови. Приблизно дві третини торгового обігу припадає на країни ЄС.