Туристичні ресурси Естонії

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ

 

 

ІНСТИТУТ ТУРИЗМУ

 

 

Факультет туристичного менеджменту

Кафедра спеціальних  туристичних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

Студентки ІІ курсу

Станкевич Катерини

Науковий керівник

Грибанова С. В.

на тему: «ТУРИСТИЧНІ  РЕСУРСИ ЕСТОНІЇ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- Київ, 2012 -

ЗМІСТ

 

 

 

                                                                                                                                      стор.

ВСТУП………………………………………………………………………..3-4

 

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТОНІЇ

 

1. Фізико-географічна характеристика країни………………………… 5-10

 

2. Короткий нарис історії Естонії……………………………………….11-21

 

3. Державно-адміністративний устрій…………………………………. 22-23

 

4. Соціально-економічний розвиток……………………………………24-26

 

2. ПРИРОДНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ 

      РЕСУРСИ ЕСТОНІЇ

 

2.1. Природно-рекреаційний  потенціал     Естонії………………………………………………………………....27-28

 

2.2. Історико-культурні пам’ятки країни…………………………………29-32

 

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ ЕСТОНІЇ:

     СУЧАСНИЙ  СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

 

1. Основні етапи розвитку естонського туризму……………………33-34

 

2. Туристичне районування країни…………………………………..35-37

 

3. Аналіз туристичного ринку Естонії……………………………….38-39

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….40-41

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ……………..42-43

 

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. У багатьох державах світу туристична галузь розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними та релігійними цінностями цієї країни та її народу. Крім значної статті доходу туризм є одним з потужних факторів посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. Туристична діяльність у країнах Європейського союзу є важливим джерелом підвищення добробуту держави. Сьогодні Естонія як учасниця Європейського союзу дуже активно розвиває свою туристичну діяльність. Маленька країна, де є все - стародавні міста і незаймана природа, комфортабельні готелі та популярні курорти, маленькі магазинчики і великі торгові центри, галасливі нічні клуби, затишні кафе і ресторани.

Вибір саме цієї теми, автор  мотивує непересічним зацікавленням Естонією, прагненням дослідити туристичну діяльність на її території, природно-рекреаційний, історико-культурний потенціал країни.

Об’єктом  дослідження цієї курсової роботи є туристичний район Європи, Прибалтика, загалом Естонія та її туристичний потенціал.

Географічні рамки курсової роботи обмежуються територією Естонії.

Хронологічні рамки курсової роботи охоплюють період від VIII тис. до н. е. до початку ХХІ ст.

Джерельна база. У процесі написання курсової роботи автором використано майже два десятки джерел. В основному було використані інтернет-джерела, такі як  www.visitestonia.com, www.inestonia.ru, svit.ukrinform.ua та сайт Wikipedia. Також автором було використано такі

 

 

 

 

джерела як «Велика Радянська Енциклопедія»[9], «Мала Радянська Енциклопедія»[2], «Краткая географическая энциклопедия»[6] та інші джерела.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження туристичного потенціалу Естонії.

Зважаючи на мету автор  ставить перед собою наступні завдання:

• дослідити етапи становлення Естонії;
• дати загальну характеристику країни;
• проаналізувати туристсько-рекреаційній потенціал Естонії;
• визначити перспективи розвитку туризму в Естонії.

Структурно курсова робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел і додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТОНІЇ

 

Фізико-географічна характеристика Естонії

Географічне положення. Естонська Республіка (ест. Eesti Vabariik) — найменша з прибалтійських країн ( її площа 45,2 тис. км²). Естонія розташована на північно-західній околиці Східно-Європейської рівнини. Омивається водами Фінської затоки на півночі, Балтійським морем і Рижською затокою на заході. Має спільні кордони з Латвією на півдні та Росією – на сході. З Латвією Естонська Республіка має сухопутний кордон; кордон з Російською Федерацією проходить по р. Нарва, по Чудському та Псковському озерах і по сухопутній ділянці з Псковської області. Берегова лінія північно-західної частини та островів дуже порізана, є багато заток і бухт (Таллінська бухта, затоки Лахепере, Матсалу, Пярну та ін.). Довжина берегової лінії 3 794 км. Естонії належить велика кількість островів, а точніше 1 521 острів в акваторії Балтійського моря загальною площею 4,2 тис. кв. км. Найбільші з них – Сааремаа та Хийумаа, а також Муху, Вормсі, Кихну та ін. Вони зосереджені на заході від материка (Західно-Естонський архіпелаг). На островах проживає менш ніж 5% населення країни[9;c. 258]

Рельєф. По характеру рельєфу територію Естонії можна розділити на дві частини – низовинну Естонію, середня висота якої близько 50 м над рівнем моря, та піднесену Естонію, яка лежить на висоті близько 100 м[9;c.258]. Територія республіки має загальний нахил з південного сходу на північний захід. У західній частині Естонії та на островах Західно-Естонського архіпелагу, а також на крайньому сході рельєф представлений низовинами. Найбільш значуща з них Західно-Естонська, з великою кількістю торф’яних боліт.

Північна  та центральна частини Естонії представляють собою хвилясту рівнину висотою до 166 м (височина Пандивере)[9; c.258]. Естонці називають горами усі більш менш помітні пагорби та височини. Особливо "гірськими" в Естонії є Хааньянська та Отепянська височини. Вони переважно складаються з корінних порід (вапняків, піщаників тощо). Найвища точка усієї Прибалтики (318 м) знаходиться в Естонії, на Хааньянській височині - куполоподібний пагорб Суур Мунамяги.

Рельєф у північній  та західній частинах країни в основному  рівнинний, у південній – переважають  пагорби. Північна Естонія представляє собою вапнякове плато висотою 30 – 60 м. Домінують льодовикові і водно-льодовикові рівнини. Узбережні райони, які довгий час були затоплені водами Балтійського моря, домінують форми морського походження.[9;c.258]

Клімат Естонії перехідний від морського до континентального. Чергування морського та континентального повітря, постійний вплив циклонів роблять погоду дуже нестійкою. Особливо мінлива погода взимку та восени[9;c.259]. За кліматичними умовами виділяють район безпосереднього впливу Балтійського моря на внутрішню Естонію.

Середня температура  повітря у січні -3°С, а у червні - + 17°С. Опадів випадає в середньому 550-650 мм, на узбережжі місцями менше 500 мм. Сніговий покрив утримується від 70 до 130 днів на рік. Вегетаційний період триває 170-185 діб.

Водна система Естонії представлена розвинутою річковою системою (0,2 км/кв. км). Ріки короткі, належать в основному басейну Балтійського моря. Всього нараховується 420 рік довжиною понад 10 км, загальна протяжність всіх річок 31,2 тис. км. У Фінську затоку впадають річки Нарва,

або Нарова, Кунда, Валгейигі, Ягала, Пірата та ін. Невелика кількість річок належить басейну Чудського озера (Емайигі, Виханду та ін.)[2;c.991]. Ріки північної Естонії впадають у Фінську затоку. Центральна частина Естонії відома великою кількістю чистих джерел.[6;c.429]

Для режиму рік  характерні весняні повені. Річкова система Естонії має велике значення для естонської природи: так, всього декілька річкових русел були змінені людиною. [18]

За площею та кількістю озер серед Балтійських республік Естонія посідає перше місце. Їх (разом з водосховищами) більше ніж 1150 із загальною площею бл. 2200 кв. км, що становить приблизно 5% всієї площі Естонії. Більшість озер мають льодовикове походження. Широко розповсюджені також реліктові озера на прибережних рівнинах, які сформувалися внаслідок відступу моря. Багато озер і серед боліт. Унікальне по метеоритному походженню невелике оз. Каалі на острові Сааремаа. [18] Найбільша кількість озер розташована у піднесеній частині країни. У зв’язку з будівництвом ГЕС на р. Нарва, в межах Естонії частково розташоване Нарвське водосховище.

Ґрунти. Різноманітність ґрунтів Естонії пояснюється неоднорідністю материнських порід, різновидами водного режиму місцевості, а також її геологічним розвитком. Так як Естонія знаходиться в зоні помірного клімату, то найбільш розповсюджені тут дерново-карбонатні типові та заболочені ґрунти.  На таких ґрунтах, як правило, сіють ячмінь, картоплю, люцерну та ін.

Поширені  у північній Естонії заболочені дерново-глейові ґрунти при умові  осушки добре підходять для вирощування  овочів і баштанних культур. Найкращі ґрунти – вилужені карбонатні. Ці ґрунти підходять для вирощування пшениці та інших вимогливих до ґрунтів культур. На півдні та на південному сході, де у рельєфі переважають піщанисті та суглинисті морени, ґрунти дерново-підзолисті.[6;c.429]

У басейнах річок  Пярну і Казарі значні території зайняті глейовими ґрунтами, які сформувалися на смужкових глинах. Для освоєння земель проводяться роботи з осушки та регулюванню водного режиму.

У низовинах  більше половини земель займають заболочені та болотні ґрунти. Частину їх використовують під степи та пасовища. Поширені тут також дерново-підзолисті та підзолисті грунти. В Естонії є великі резерви земель, які придатні для рілля, культурних степів і пасовищ, але вони або заболочені, або вкриті валунами та чагарниками. [17]

Природні зони. Естонія лежить у підзоні мішаних лісів помірного поясу. На сьогоднішній день  ліси займають близько 40% території республіки. Найбільш поширені типові соснові ліси на підзолистих піщаних ґрунтах, особливо у південно-східній та південній Естонії. Широколисті ліси проростають тільки у вигляді окремих ділянок на плодовитих карбонатних ґрунтах, головним чином у західній та північній Естонії. На вапняках, особливо на острові Сааремаа та у північно-західній Естонії, низькорослі альварні ліси, в основному сосняки та  ялинники. Для заболочених ділянок з проточною ґрунтовою водою характерні чорновільшанники. Вони широко представлені у південно-західній і північно-східній Естонії. Степ та лісостеп в Естонії, як і майже всюди у лісовій зоні, утворились головним чином в результаті знищення лісів та постійного сінокосіння та випасу.[17]

Рослинний світ нараховує 1560 видів квіткових, голонасінних та папоротеподібних рослин. З них приблизно три четвертих видів зосереджені у західних прибережних районах і на островах. Переважають хвойні породи (сосна, ялина), з листяних поширені береза, осика, вільха, дуб, клен. Великим видовим різноманіттям відрізняється флора мохів (507 видів), лишайників (786 видів), грибів (2500 видів), водоростей (більше 1700 видів).[17]

Тваринний світ. Видове різноманіття дикої фауни невелике – бл. 60 видів ссавців. Найчисленніші лосі (близько 7000 осіб), косулі (43 000), зайці, кабани (11 000). У 1950 – 1960-х рр. інтродуцировані марал, благородний олень, єнотоподібний собака. У найбільших лісових масивах у багатьох районах Естонії водиться бурий ведмідь (800 осіб) і рись (1000 осіб). У лісах водиться лисиця, лісова куниця, борсук, білка, ховрах, горностай, ласка та ін. На берегах водойм – європейська норка і видра. Достатньо звичайні їжак, буро зубка, кріт.[17] Найбільш різноманітна орнітофауна. Вона налічує 331 вид, причому 207 видів гніздяться у Естонії постійно. Найбільш численний глухар і рябчик (у хвойних лісах), вальдшнеп (на болотах), тетерів (на лісових галявинах), лисуха, пастушок, кряква та інші качки (на озерах та морських узбережжях), а також неясить, дятли, жайворонки, пустельна. Під охороною знаходяться такі рідкі види птиць, як орлан-білохвіст, беркут, змієїд, великий і малий підорлик, скопа, білий та чорний аїст, сірий журавель. На островах західного архіпелагу гніздяться гага звичайна, хохлата чертень, широконіска, великий крохаль, турпан, сірий гусак, чайки. Зустрічається 3 види ящірок і 2 види змій, у т. ч. гадюка звичайна. У прісноводних водоймах і прибережних водах мешкають більш ніж 70 видів риб (карпові, лососеві, сніток, ряпушка, чудський сиг, лящ, плотва, окунь, судак, щука, налім, форель, карась, лінь, сазан, салака, кілька, тріска, камбала, морський сиг, вугор та ін.).[17]