Кримінально-правова характеристика незаконного заволодіння транспортних засобів

6. Інші механічні транспортні засоби. Механічний транспортний засіб – транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім транспортних засобів, робочий об'єм двигуна яких не перевищує 50 куб. см), а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт [30]. До інших механічних транспортних засобів, які приводяться в рух за допомогою двигуна, належать різного роду всюдиходи, аеросани, амфібії й інші, крім мопедів, тобто двоколісних транспортних засобів, які мають двигун з робочим обсягом до 50 куб. см.[18, 348].

Не є предметом  злочину у ст. 289 КК України:

– мопеди. Мопед – двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см [30];

– велосипеди. Велосипед – транспортний засіб, крім інвалідних колясок, що приводиться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому [30];

– рухомий склад метрополітену, фунікулера та інших видів залізниць (пасажирські та вантажні потяги, локомотиви, дрезини тощо) [18, 438];

– залізничний, повітряний, річковий і морський транспорт (включаючи й маломірні судна) (у разі незаконного заволодіння ним кримінальна відповідальність буде наставати за ст. 278 КК «Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна».).

– причіп – транспортний засіб, призначений для руху тільки в з'єднанні з іншим транспортним засобом. До цього виду транспортних засобів належать також напівпричепи і причепи-розпуски;

– платформи із спеціальним обладнанням, що рухаються трамвайними коліями;

– бойові, спеціальні або транспортні самохідні машини Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки України тощо [5, 19]. У разі вчинення незаконного заволодіння таким транспортним засобом особою, що є суб’єктом військових злочинів, відповідальність наставатиме за ст. 410 КК. Якщо ж посягання вчиняється особою, що не є таким суб’єктом, кваліфікація вчиненого за ст. 289 КК може здійснюватися лише тоді, коли цей транспортний засіб є дорожнім. В іншому разі таку техніку не можна визнавати предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК [8, 44].

Отже, вирішення  проблемних питань предмету злочину, передбаченого  ст. 289 КК України, є ефективним правовим засобом забезпечення безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту [4].

 

 

 

 

 

2. Об’єктивна сторона незаконного заволодіння транспортними засобами

 

Всі елементи складу злочину — об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона — перебувають у нерозривному взаємозв’язку та взаємозалежності. Кожен із цих елементів має свій зміст, відмінний від змісту інших елементів. Але тільки їх сукупність є необхідною й достатньою для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

Л. К. Гаврильченко зазначив, що з об’єктивної сторони незаконне заволодіння транспортним засобом становить таємне або відкрите заволодіння (захоплення) чужим транспортним засобом і його використання за призначенням при відсутності ознак викрадення (ч. 1 ст. 289 КК). Зазначений злочин може бути вчинений як таємно, так і відкрито, шляхом обману або зловживання довірою, без застосування насильства або з його застосуванням. При цьому винний може заволодіти транспортним засобом з місця його стоянки або зупинки.

Незаконність  як ознака такого злочину має на увазі, що особа, яка його вчинила, не має ні дійсного ні уявного права  щодо захопленого транспортного  засобу.

Незаконне заволодіння  транспортним засобом для поїздки  на ньому при невдалій спробі завести його, проникнення в кабіну машини з метою викрадення та інші подібні дії повинні розцінювати як замах на незаконне захоплення транспортного засобу [20, 538].

Системний аналіз норм Особливої частини КК дає  змогу виділяти наступні ознаки діяння при здійсненні цього злочину:

1) воно складається лише з активної поведінки – діяння;

2) дія проявляється в отриманні можливості управляти таким транспортним засобом;

3) поведінку винного не є законним , він не має ні дійсного, ні можливого права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні), або пригнічується (при застосуванні насильства або погрози його застосування), або ж фальсифікується (при заволодіння шляхом обману) [24, 800].

Незаконне заволодіння  транспортним засобом (ст. 289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення  його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом:

– запуску двигуна. Двигун транспортного засобу, як правило, заводиться шляхом злому замка запалювання і з’єднання відповідних проводів або ж з використанням ключа, що завчасно викрадається винним у власника чи користувача транспортного засобу [8, 64];

– буксирування;

– завантажування на інший транспортний засіб;

– примусового відсторонення власника або законного користувача від керування;

– примушування власника або законного користувача до початку чи продовження руху тощо.

Таке заволодіння  може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або  погроз [27].

Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним [27]. Встановлення контролю над транспортним засобом — це дії, які спрямовані на встановлення фізичного панування над ним, коли винний сам або з використанням інших осіб одержує можливість перемістити його [8, 64].

При цьому відстань, на яку він був переміщений, і  спосіб, яким це було вчинено, значення для кваліфікації не мають. Це може бути як поїздка на транспортному засобі з використанням власного двигуна, так і будь-яке інше його переміщення, зокрема, буксирування, штовхання, транспортування за допомогою іншого транспортного засобу тощо [8, 64].

Проникнення в  кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно розглядати як замах на вчинення злочину.

Не є незаконним заволодіння транспортним засобом  у стані крайньої необхідності, наприклад, для того, щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо, усунути іншу небезпеку, яка загрожує людям, інтересам суспільства чи держави [27].

Важливого значення для характеристики об’єктивної  сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, набуває обстановка вчинення злочину.

Обстановка  вчинення злочину – сукупність тих  обставин, умов, за наявністю яких злочин було вчинено. Кримінально-правове  значення має лише та обстановка, яка  вказана в диспозиції кримінально-правової норми.

Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняються та наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто у процесі пересування транспортних засобів.

Правильне встановлення ознак об’єктивної сторони має  важливе теоретичне і практичне значення: для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності; для правильної кваліфікації вчиненого; для призначення справедливого покарання.

 

3. Суб’єкт  незаконного заволодіння транспортними засобами

 

Суб’єкт злочину  є обов’язковим елементом всіх складів злочинів. Відповідно до ст. 18 КК суб’єктом злочину визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

З цього законодавчого  визначення можна зробити висновок, що суб’єкт злочину характеризується такими ознаками: 1) це особа фізична; 2) осудна; 3) що досягла певного віку.

Вік, з якого  може наставати кримінальна відповідальність, — це встановлений у кримінальному законі календарний період часу, що пройшов від народження особи до часу вчинення нею злочину й характеризується певним психофізичним станом суб’єкта. Із цим станом пов’язана низка медико-біологічних, соціально-психологічних і правових змін особи [22, 538].

             Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 289 КК – фізична осудна особа з 16-ти років. За частинами 2 і ч. 3 ст.289 КК – фізична осудна особа з 14-ти років.

 Вчинення розглянутого злочину за попередньою змовою групою осіб має місце, коли при його вчиненні брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК) [20, 538].

Суб'єктами цього  злочину не можуть виступати:

1) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії;

2) особи, відповідальні за технічний стан і експлуатацію транспортних засобів, (начальник колони, інженер з експлуатації та т.п);

3) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;

4) співвласники транспортних засобів;

5) особи, що користуються транспортним засобом за згодою власника або законного користувача, навіть якщо ця згода і не була належно оформлена [24, 800].

Не визнаються суб'єктом злочину, вчиненого без  ознак викрадення, особи, за якими  транспортний засіб закріплений  по роботі, або інші особи, у віданні яких з дозволу власника знаходиться транспортний засіб, або особи, що мають справжнє або уявне право на користування транспортним засобом (родичі або близькі особи власника транспортного засобу) [23, 984].

Суб’єкт незаконного  заволодіння транспортним засобом є загальним, тобто фізичною осудною особою, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за ст. 289 КК. Закон не говорить про які-небудь спеціальні ознаки, якими має характеризуватися винний. Для всіх суб’єктів цього злочину транспортний засіб, яким вони заволодівають, є чужим. Вони не мають на нього ані дійсного, ані передбачуваного права. При цьому, якщо відносно суб’єктів цього злочину, вчиненого з метою обернення транспортного засобу на користь винного або інших осіб, серед учених немає будь-яких суттєвих розбіжностей, то відносно кола суб’єктів тимчасового незаконного заволодіння чужим транспортним засобом такі розбіжності є щодо чотирьох категорій осіб: 1) водії, за якими закріплено транспортний засіб; 2) службові особи підприємств, установ і організацій, які виконують організаційно-розпорядчі функції щодо транспортного засобу; 3) особи, які за родом роботи мають доступ до транспортного засобу; 4) члени сім’ї та близькі родичі власника чи користувача транспортного засобу.

Службові особи  підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з  оперативного управління, використання та розпорядження транспортними  засобами, не визнаються суб’єктами незаконного  заволодіння транспортним засобом  з метою, відмінною від мети обернення його на користь винного або інших осіб [2, 11].

 

4. Суб`єктивна сторона  незаконного заволодіння транспортними засобами

 

Суб’єктивна сторона  злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків[16, 161].

Встановлення  суб’єктивної сторони злочину має  істотне значення. Оскільки вона є  обов’язковим елементом будь-якого  складу злочину, її відсутність свідчить і про відсутність складу злочину в цілому. Суб’єктивна сторона злочину впливає на кваліфікацію й дозволяє відмежувати схожі за об’єктивними ознаками злочинні діяння. Крім того, її зміст істотно позначається на індивідуалізації відповідальності за вчинене.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності тільки за наявності вини. Особа  не може бути піддана кримінальному  покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено  обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК).

Відповідно  до ст. 23 КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Складовими елементами такого психічного ставлення є свідомість і воля. Ознаки, що характеризують свідомість особи, одержали в науці кримінального права найменування інтелектуальних, а волю — вольових [1, 48].

Незаконне заволодіння  чужим транспортним засобом може бути вчинене тільки з прямим умислом, при якому винний усвідомлює, що незаконно вчиняє дії по захопленню чужого транспортного засобу і його переміщенню з місця знаходження всупереч або поза волею власника (користувача, володільця), і бажає їх вчинити.

Умисел на вчинення незаконного заволодіння чужим транспортним засобом є конкретизованим і, як правило, заздалегідь обдуманим.

Мотив — це обумовлене потребами внутрішнє спонукання, яким винний керується при вчиненні посягання [37, 636].

Мотив є факультативною ознакою суб’єктивної сторони незаконного заволодіння чужим транспортним засобом і представляє собою обумовлене певними потребами внутрішнє спонукання, яким винний керується при вчиненні злочину.

Всі мотиви цього  злочину можна умовно розділити  на дві групи: 1) мотиви, що задовольняються самим процесом поїздки на транспортному засобі (підвищити або зміцнити свій авторитет серед знайомих, просто покататися, бешкетництво, прагнення випробувати навички водія, хуліганські спонукання); 2) мотиви, що задовольняються результатом незаконного заволодіння транспортним засобом (користь, бажання доїхати до певного місця, перевезти вантаж,домогтися від потерпілого виконання чи не виконання певних дій, помста, заздрість тощо) [8, 84].