Фінансовий аспект забезпечення матеріальними засобами ЗСУ

Нова організація матеріального  забезпечення дала змогу Міністерству оборони і Генеральному штабу:

• зосередити свої зусилля на виконанні притаманних їм завдань;
• вивільнити органи управління та війська (сили) від завдань, які не пов’язані з їх функціональним призначенням;
• зменшити загальні витрати та навантаження на підпорядковані органи управлінь шляхом покладення функцій забезпечення безпосередньо на територіальні органи постачання при арсеналах, базах, складах та центрах забезпечення;
• максимально адаптувати матеріально-технічне забезпечення до системи логістики провідних країн світу.

Планувалося кардинально  змінити діючу систему забезпечення військ , створення та утримання  запасів матеріальних засобів. У  короткий термін значно скоротити кількість  арсеналів, баз, складів; запасів матеріально-технічних  засобів, які вислужили встановлені  терміни зберігання. З проведенням цих заходів паралельно передбачалося створити об’єднані центри забезпечення(озброєнням та військовою технікою ракетами і боєприпасами; військовим майном та пально-мастильними матеріалами; за спеціальною номенклатурою.)

Усі види забезпечення було зосереджено в єдиному органі управління системою матеріального забезпечення. Командуванню сил підтримки було передано у підпорядкування майже всі арсенали, бази, склади, які передбачалося мати у перспективному складі Збройних Сил України. Решта, що підлягали скороченню, залишилися у складі оперативних командувань до їх остаточного розформування.

Практика показує, що процес будівництва і розвитку будь-якої системи чи складової потребує певного  часу і зусиль. Становлення Командування сил підтримки, як органу управління, проходило важко та  у складних умовах. 

Існуюча система набирала обертів та майже дала свої позитивні  результати, але існували проблеми, які ускладнювали цей процес.

Важливе значення в реформуванні системі матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України стало впровадження аутсорсингу з питань надання послуг продовольчого забезпечення цивільними підприємствами, фірмами і організаціями або державними підприємствами Міністерства оборони України. З організаційно-штатної структури підрозділів військового тилу були виключені і скорочені посади кухарів, начальників продовольчих складів, начальників їдалень. Військовий тил, таким чином, позбувся ключових посад які визначають бойову готовність і бойову здатність кожного з’єднання (військової частини). У переважній більшості військових частин було скорочено ряд посад начальника продовольчої служби, начальника їдальні. Разом з тим, в особливий період харчування особового складу здійснюється штатними підрозділами тилового забезпечення, які розгортаються з переходом військових частин на штат воєнного часу, але відсутність на скорочених посадах фахівців продовольчої служби значно знижує можливості виконання військовими частинами (установами) покладених завдань в особливий період. Тобто діючі договори на закупівлю послуг з харчування військовослужбовців укладалися без урахування вимог ст. 1,7,8 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і здійснюються суб’єктами господарювання виключно у мирний час.

Отже, з впровадженням аутсорсингу виникла низка проблемних питань та протиріч у продовольчому забезпеченні особового складу військових частин (установ) Збройних Сил України, а саме:

• фактично неможливо організувати якісне і бездоганне харчування особового складу (продовольче забезпечення) в мирний час і в особливий період через недосконалість існуючої нормативно-правової бази;
• суб’єкти господарювання власними силами неспроможні провести розгортання та приготування їжі на штатних технічних засобах, що при певних умовах може призвести до зриву організації харчування особового складу в польових умовах;
• єдина система управління продовольчим забезпеченням Збройних Сил України порушена внаслідок тривалого розмежування функцій між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України;
• призупинена підготовка молодших спеціалістів продовольчої служби у Збройних Силах України, що обмежує можливості виконання військовими частинами покладених на них завдань в особливий період;
• порушено систему накопичення, утримання та ешелонування запасів довготривалого зберігання, що значно унеможливлює своєчасне та повне від мобілізування і приведення військових частин у бойову готовність та виконання завдань за призначенням;
• часткова відсутність перехідних запасів продовольства може створити перешкоди для безперебійного продовольчого забезпечення військ (сил) при виникненні форс-мажорних обставин (повені, пожежі, епідемії, стихійні лиха або сезонні природні явища тощо) та при введенні в державі або окремому регіоні надзвичайного стану.

Створене Командування сил підтримки унеможливило ефективне виконання покладених на нього завдань через їх надзвичайну різнорідність за характером і за змістом, оскільки заходи бойового (оперативного) забезпечення за характером виконання завдань докорінно відрізнялись від заходів матеріально-технічного забезпечення. Значно різняться між собою також заходи видів бойового (оперативного) та матеріально-технічного забезпечення.

Водночас було створено декілька департаментів (зокрема, розробок і  закупівлі ОВТ, економічної та господарської діяльності), підпорядкованих безпосередньо Міністру оборони. На них і зараз покладаються деякі завдання матеріально-технічного забезпечення військ (сил) - наприклад, ті, що стосуються формування основних показників Державного оборонного замовлення, отримання від виробників або через закупівлю військової продукції та постачання узгодженої з Генеральним штабом частини запасів матеріально-технічних засобів у війська (сили) .

У вересні 2010 року, після  розформування Командування сил  підтримки, було створено Тил Збройних Сил (ЗС) України, що дозволило без  збільшення штатної чисельності  органів військового управління різних ланок уникнути дублювання функцій, підвищити рівень та якість планування забезпечення ЗС України матеріально-технічними засобами, спростити порядок управління та більш жорстко визначити функції, повноваження і персональну відповідальність посадових осіб за їх реалізацію та кінцевий результат. Тил Збройних Сил України – основний орган військового управління Генерального штабу Збройних Сил України, який призначений для організації та здійснення в інтересах усіх видів Збройних Сил (родів військ) тилового та технічного (по службах тилу) забезпечення. Тил ЗС України організаційно складається з трьох постачальних Центральних управлінь (забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого та речового забезпечення), автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини. (додаток В). Проте паралельне існування таких відокремлених і різних за характером дій управлінських апаратів як Тил ЗС України і департаменти Міністерства оборони України навряд чи сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань з тилового забезпечення військ (сил).

Тому, на сучасному етапі питання організації системи матеріального забезпечення ЗС України залишається відкритим. Не зважаючи на двадцятирічну історію трансформацій і реорганізацій ефективної системи матеріального забезпечення так і не було створено. На мою думку, це пов’язано з необхідністю комплексного і всебічного підходу до питань трансформацій щодо матеріального забезпечення Збройних Сил України, при чому важливо комплексно поєднати попередній досвід і позитивні здобутки незалежної держави за час будівництва з передовим досвідом провідних держав.

РОЗДІЛ 2.Особливості фінансування матеріальних потреб Збройних Сил України за територіальним принципом

1. Реалізація територіального принципу в системі матеріального забезпечення Збройних Сил України .

Становлення ринкової економіки не тільки надає якісно нові можливості щодо забезпечення силових структур необхідними матеріальними ресурсами, а і вимагає економічного підходу до управління матеріально-технічним забезпеченням, особливо в умовах обмеженого фінансування державою потреб силових структур.

Тому, зовсім логічно, що на початку 1990-х  років у Збройних Силах України виникла потреба створення єдиної, цілісної системи матеріально-технічного забезпечення військ за всіма її складовими . Але досі таку систему у повному обсязі не створено. Головна причина цього в існуванні різних поглядів на побудову системи матеріального забезпечення у спеціалістів і відповідних посадових осіб. З одного боку, розповсюдженим є територіальний підхід у побудові системи матеріального забезпечення спираючись на досвід НАТО. З іншого боку, є не можливим перекреслити Радянський етап і досвід матеріального забезпечення. Тому, є логічним, що дехто схиляється до збереження і поглиблення старої системи. Але через все більшу інтеграцію України і глобалізаційні процеси в світі, які не можуть обминути і Україну, все поширенішою є тенденція запозичення і адаптація до національних особливостей західної системи матеріального забезпечення. В основі якого лежить територіальний принцип. Результатом появ таких тенденцій зокрема свідчить поява терміну - «система логістичного забезпечення». Сучасні дослідники вважають його зміст більш містким. Тому при розробці і створенні новітньої системи матеріального забезпечення було враховано досвід Західних країн.

Як вже зазначалося, основним принципом функціонування системи  матеріального забезпечення є територіальний. Він передбачає комплекс завчасно обладнаних стаціонарних і рухомих органів забезпечення місцевих підприємств, установ та об'єктів національної економіки держави, які пов'язані між собою транспортними комунікаціями і функціонують на відведеній території.

Територіальний принцип  передбачає виконання наступних  заходів:

• забезпечення всіх військ (сил), що знаходяться на території оперативних командувань (або діють на оперативно-стратегічних напрямках) незалежно від їх підпорядкованості за матеріальними засобами загальновійськової номенклатури зі стаціонарних складів, баз (центрів забезпечення), бригад (окремих полків) матеріального забезпечення за найближчим місцем дислокації (розміщення);
• максимальне використання завчасно створеної інфраструктури матеріального забезпечення (складів, баз, центрів забезпечення, ремонтних підприємств, хлібопекарень, установ, лазнево-прального обслуговування, транспортних комунікацій) та ефективне використання місцевої економічної бази для задоволення потреб військ (сил);
• комплексне використання усіх видів транспорту і транспортних комунікацій для підвезення матеріальних засобів та здійснення всіх видів військових перевезень;
• надання складам, базам (центрам забезпечення), бригадам(окремим полкам), матеріального забезпечення більш широких повноважень щодо забезпечення приписаних до них на постачання з'єднань, частин і установ, виконання контрольних функцій та покладання на них відповідальності за повноту і своєчасність забезпечення.

Система логістичного забезпечення, яка побудована за територіальним принципом, передбачає комплекс завчасно обладнаних стаціонарних і рухомих органів матеріального забезпечення, місцевих підприємств, установ та об'єктів національної економіки держави, які пов'язані між собою транспортними комунікаціями і функціонують на відведеній території. Ця система матеріального забезпечення призначається для забезпечення військ (сил) у мирний та воєнний час. Передбачається функціонування цієї структури в оперативно-стратегічних та оперативних ланках ЗС України.

На 2011 рік для матеріального  забезпечення військ (сил) за територіальним принципом, незалежно від їх підпорядкованості, сплановано формування об'єднаних центрів забезпечення військ(сил) матеріальними засобами загальновійськової номенклатури у Західному, Південно-Західному та Південному регіонах України, в АР Крим як в мирний час, так і в особливий період.

У 2011 році для впровадження комбінованого  способу забезпечення військ (сил) окремими видами товарів, робіт та послуг. Керівництвом було заплановано проведення експериментів із забезпечення військових частин як за централізованими розрахунками, так і за децентралізованими з наданням відповідним начальникам повноважень самостійно здійснювати закупівлю окремих видів матеріальних засобів та послуг, поставка яких централізовано неможлива або фінансово недоцільна.

Проведення запропонованих заходів дає можливість планово виконати основні завдання щодо реорганізації системи забезпеченням військ і створити єдину комплексну, необтяжливу в процесі управління, ефективну, економічно доцільну та науково обґрунтовану систему матеріального забезпечення Збройних Сил України.

Для реалізації  територіального принципу повною мірою  основу системи матеріального забезпечення повинні становить багатофункціональні  об’єднані центри забезпечення, які здійснюватимуть забезпечення пальним, продовольством, речовим майном тощо. (Додаток Д )

На сучасному етапі  розвитку системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України територіальний принцип реалізується повною мірою в службі пального. Для цього створені  чотири відділи територіального забезпечення з центрами у Сімферополі, Одесі, Львові, та Білій Церкві. Забезпечення пальним Збройних Сил України за наступною схемою: Центральне управління забезпечення ПММ Тилу Збройних Сил України – Центр забезпечення пальним – військова частина, корабель  (за територіальним принципом) – підрозділ [13].

Забезпечення пальним  і технічними засобами об’єднань, з’єднань та військових частин видів ЗСУ, а також з’єднань і військових частин центрального підпорядкування здійснюється Центральне управління забезпечення ПММ Тилу Збройних Сил України через Центри забезпечення пальним, до яких вони прикріплені на забезпечення за територіальним принципом.

Розрізняють два основних способи забезпечення пальним військових частин, це централізоване та децентралізоване постачання. Централізоване постачання складається з двох основних процесів :

1. відвантаження пального на адресу Центру забезпечення пальним з підприємств національної економіки та суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності для перевезень наливом і в тарі залізничним (водним, трубопровідним) транспортом;
2. відвантаження пального з Центру забезпечення пальним (із запасів, які не належать виду ЗСУ, – утримувачу пального) наливом і в тарі для перевезень залізничним (водним, трубопровідним) транспортом за планами перевезень Центрального управління військових сполучень ЗСУ, розробленими за заявками Центральне управління забезпечення ПММ Тилу Збройних Сил України.