Вугільна промисловість, паливно-енергетичний комплекс

7. Проблеми розвитку вугільної промисловості в умовах переходу до ринкових відносин

7.1. Реструктуризація галузі

Реструктуризація вугільної  промисловості — тривалий процес здійснення організаційних, технічних  та фінансових заходів з метою підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу, вдосконалення організаційної та фінансової структури, досягнення конкурентоздатності вітчизняного вугілля на внутрішньому ринку і в системі світового постачання енергоносіїв.

Реструктуризація вугільної  промисловості:

• 1996 р. - початок реструктуризації на основі 253 вугледобувних і вуглепереробних підприємства створено 32 державні 
  холдингові компанії (ДХК).
• 1997-1999 рр. - обсяг видобутку - 81,0 млн. т. Бюджетні кошти виділяються тільки для підтримки стабільного обсягу видобутку.
• 2000-2003 рр. - перші спроби приватизації (шахта "Комсомолець Донбасу"), прийняття програми "Українське вугілля", 
  укрупнення вугільних підприємств: 32 ДКХ створили 21 державне підприємство.
• з 2004 р. - Створення національної акціонерної компанії 
  "Вугілля України" та ліквідація після повернення підприємств у сферу 
  управління Мінвуглепрому України.
• у 2005 р. - прийняття Концепції розвитку вугільної 
  промисловості України

з 2008 - реалізація Концепції  реформування вугільної галузі України

Концепцію реформування вугільної галузі України - схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів  України від 14 травня 2008 р.

Концепція включає розділи:

• Загальну частину
• Мету концепції
• Шляхи та способи розв’язання проблеми
• Удосконалення законодавчої бази
• Удосконалення державного управління галуззю
• Реформування відносин власності
• Перетворення в економічній сфері
• Удосконалення виробництва вугільної продукції
• Очікувані результати реалізації Концепції, визначення її ефективності
• Фінансове забезпечення реформування і джерела фінансування.

 

У Загальній  частині вказується, що принципи реалізації державної політики щодо реформування та розвитку вугільної промисловості визначені в таких документах, як Програма "Українське вугілля", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 р. № 1205 ( 1205-2001-р.); Концепція розвитку вугільної промисловості, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2005 р. № 236 ( 236-2005-р ); Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року "Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики в сфері її забезпечення" від 27 грудня 2005 р. №1863 ( 1863-2005–р.); Енергетична стратегія України на період до 2030 року ( 145а-2006-р ), схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р. № 145 ( 145-2006-р ); Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків" ( №1120-08 р.), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 р. № 14 ( 14-2008 р.).

Проте виконання  перелічених документів не забезпечує необхідних темпів реформування вугільної промисловості. Розвиткові галузі перешкоджає, зокрема, відсутність ефективного власника, розбалансування цін на товарну вугільну продукцію та продукцію, що використовується у її виробництві, недостатній обсяг інвестицій.

Динаміка  основних показників стану державного сектору вугільної промисловості свідчить про посилення кризи в галузі. Стрімке зменшення кількості діючих шахт (з 276 в 1991 році до 160, з яких 140 державні, в 2008 році), виробничих потужностей (із 193 млн. тонн вугілля у 1991 році до 95 млн. тонн вугілля у 2007 році) та обсягів поставки вугілля на внутрішній ринок державними вугільними підприємствами (з 57 млн. тонн у 1997 році до 28 млн. тонн у 2007 році) посилює енергетичну залежність та загрожує енергетичній безпеці держави.

Основним  чинником, що заважає розвиткові галузі, є недостатній обсяг інвестицій, який на сьогодні не дає можливості забезпечити випереджаюче введення в експлуатацію виробничих потужностей. Так, протягом 2001-2007 років загальна потреба вугільної промисловості в інвестиційних коштах становила 37,5 млрд. гривень, тоді як фактичний обсяг фінансування з державного бюджету становив лише 24,3 млрд. гривень, або 65 відсотків необхідного обсягу

Інші негативні  чинники: недосконалість законодавства у відповідній сфері, низька ефективність управління галуззю на всіх рівнях, недосконала структура шахтного фонду та зношеність основних фондів вугледобувних підприємств, складні умови проведення гірничих виробок і низький рівень механізації гірничих робіт, значний ступінь зносу стаціонарного обладнання і недостатня чисельність працівників, насамперед основних гірничих професій.

Резюмується, що відсутність  системного підходу до реалізації державної політики у вугільній галузі є однією з визначальних причин її незадовільного стану.

Мета Концепції - забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості та досягнення показників роботи, передбачених Енергетичною стратегією України на період до 2030 року (145а-2006-р), шляхом ринкового реформування підприємств і системного усунення кризових чинників.

Удосконалення законодавчої бази включає:

• розроблення законодавчих актів, спрямованих на створення умов для адаптації підприємств галузі до ринкового середовища та сприяння її розвитку. У першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення та зростання людського потенціалу галузі, розв'язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного рівня техніки безпеки та охорони праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному захисту працівників галузі та членів їх сімей.

• Пріоритетом є створення законодавчої бази для прискорення

процесів  приватизації у вугільній галузі з урахуванням її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов'язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для працівників та навколишнього середовища, функціонування приватизованих шахт тощо.

• Визначальним напрямом є законодавче врегулювання процедури фінансової санації та вдосконалення механізму державного субсидування вугледобувних підприємств державного сектору з урахуванням норм і вимог СОТ та ЄС. Відповідні законопроекти спрямовуються на створення економічних умов для рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств, які за об'єктивними природними і виробничими показниками мають різний рівень рентабельності; забезпечення ефективної реструктуризації вугільної промисловості, прискорення її науково-технічного розвитку; розв'язання ряду соціальних та екологічних проблем, зумовлених

збитковістю шахт.

• Удосконалення законодавчої бази передбачає також розроблення актів, які визначають основні засади функціонування ринку вугілля, зокрема регулюють питання щодо вдосконалення відповідного механізму, та суміжних ринків (електроенергії, гірничого обладнання тощо); умови продажу вугільної продукції на біржових торгах, правила і специфіку укладення відповідних біржових контрактів; методи визначення базової ціни вугільної продукції на оптовому ринку вугілля або стартової ціни торгів; впровадження механізму гарантування найкращої ціни, за якого виробники вугільної продукції зможуть максимально відшкодувати свої виробничі витрати та будуть заінтересовані у продажу продукції на внутрішньому ринку вугілля.

 

Реформування  відносин власності.

 

Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються на системну приватизацію підприємств галузі. Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу пакетів акцій є відкритий аукціонний продаж.

Підготовка до приватизації включає інвентаризацію всіх об'єктів державного сектору вугільної галузі, резервних ділянок вугільних родовищ для будівництва нових шахт і підприємств виробничої інфраструктури; складення відповідних реєстрів і паспортів на кожний приватизаційний об'єкт з визначенням його основних характеристик (виробничий стан, обсяг запасів вугілля, чисельність персоналу, виробнича та соціальна інфраструктура, фінансове становище, потреба в інвестиціях тощо); групування інвестиційних об'єктів у приватизаційні лоти із забезпеченням їх максимальної інвестиційної привабливості; розроблення та застосування у разі необхідності схеми фінансової санації підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.

Під приватизаційним  лотом розуміється група об'єктів, яка пропонується для продажу.

Одним лотом  на відкритому аукціоні для продажу можуть виставлятися:

• цілісні майнові комплекси державних вугледобувних підприємств;
• шахти, які відпрацювали промислові запаси вугілля і повинні

бути підготовлені до закриття;

• шахти, що закриваються;
• шахти із значними запасами вугілля, які тимчасово припинили виробничу діяльність;
• резервні ділянки для будівництва шахт;
• шахти-новобудови.

Окремо пропонуються для приватизації об'єкти вугільної  галузі (діючі шахти, шахти-новобудови, резервні ділянки для будівництва шахт) шляхом продажу у складі єдиного лоту разом з тепловими електростанціями.

Формула визначення стартової ціни лота повинна враховувати, крім балансової вартості об'єкта, цінність вугільного родовища з урахуванням можливостей збільшення об'єму вуглевидобутку, очікувану прибутковість господарської діяльності, обсяг інвестицій, необхідний для забезпечення прибутковості, фінансові та соціальні зобов'язання підприємства, що приватизується.

Строки реструктуризації та оновлення шахтного фонду, модернізації і підвищення технологічного рівня вугільного виробництва визначаються згідно з положеннями скоригованої Програми "Українське вугілля" ( 1205-2001р.).

Очікувані результати:

Урахування  викладених концептуальних підходів в  програмах і планах розвитку галузі забезпечить збільшення:

• до 2010 року виробничих потужностей з видобутку вугілля до 108,1 млн. та до 2015 року - до 122,5 млн. тонн на рік;

• обсягів видобутку вугілля у 2010 році до 90,9 млн. тонн (у тому числі енергетичного - 60,6 млн. тонн, коксівного - 30,3 млн.

тонн), у 2015 році - до 110,3 млн. тонн (в тому числі енергетичного -3,6 млн., коксівного - 36,7 млн.).

Фінансове забезпечення реформування і джерела фінансування: Для реалізації положень, передбачених Концепцією, необхідно забезпечити  протягом 2008-2011 років залучення в  галузь за рахунок усіх джерел інвестування орієнтовно 650-700 млн. гривень на кожен 1 млн. тонн приросту виробничих потужностей з видобутку вугілля. У подальшому для видобутку вугілля в обсязі 100-110 млн. тонн на рік обсяги капітальних інвестицій повинні щороку становити 300-350 млн. гривень на 1 млн. тонн відтворюваних потужностей (у базових цінах).

7.2. Освоєння нових родовищ

Розглянемо  освоєння нових родовищ згідно Концепції  розвитку вугільної промисловості України - схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2005 р. № 236-р

Концепція включає розділи:

• 1. Загальні положення

• 2. Аналіз виробничого потенціалу галузі та прогноз його розвитку

• 3. Основні напрями реформування галузі
• 4. Мета і етапи реалізації Концепції
• 5. Механізм реалізації Концепції

Мета цієї Концепції - забезпечення організації та розвитку вугільної промисловості для максимально можливого задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах за рахунок економічно обґрунтованого збільшення обсягів власного видобутку вугілля.

Констатовано, що в структурі світових запасів органічного палива на вугілля припадає 67 відсотків, на нафту - 18 та на природний газ - 15 відсотків. В Україні ці показники становлять відповідно 95,4 відсотка, 2 і 2,6 відсотка. Загальний обсяг запасів вітчизняного вугілля становить близько 117,5 млрд. тонн, з них промислових на діючих шахтах - 6,5 млрд. тонн, з яких майже 3,5 млрд. тонн - енергетичне вугілля.

Україна за обсягами видобутку вугілля належить до першої десятки провідних країн світу, але значно поступається більшості з них за економічними показниками вугледобувного виробництва. Продуктивність праці в декілька разів нижча порівняно з Росією, Німеччиною, Польщею і в десятки разів нижча, ніж у США, Канаді, Австралії, Південно-Африканській Республіці. Переважна більшість вугільних шахт та розрізів є збиткові. Рівень заробітної плати найнижчий серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу, внаслідок чого на підприємствах вугільної промисловості зростає дефіцит кадрів.

На 2005 р. у вугільній  промисловості функціонує 164 шахти і З розрізи. Протягом 1991-2004 років виробнича потужність вугледобувних підприємств зменшилася з 192,8 млн. до 91,5 млн. тонн на рік. Майже 96 відсотків шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Дві третини основного стаціонарного устаткування відпрацювали нормативний строк експлуатації і потребують негайної заміни. Питома вага вугледобувних механізованих комплексів та прохідницьких комбайнів сучасного технічного рівня становить лише третину, а нових навантажувальних машин і стрічкових конвеєрів - близько 15 відсотків. На шахтах, що розробляють крутоспадні пласти, майже 60 відсотків загального обсягу вугілля видобувається з використанням відбійних молотків.

У вугільній промисловості  функціонують 167 вугледобувних підприємств  різних форм власності, з них 93 відсотки державної власності.

Основні напрями  реформування галузі включають:

• приватизацію на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;
• приватизацію малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їх розвитку;