Розселення і трудови ресурсі України

Земля. Як економічна категорія земля є матеріальною передумовою процесу праці. Земля є базисом виробничого простору, джерелом ресурсів, забезпечення сировиною.

"Україна має  потужний потенціал земельних  ресурсів. Із 60,3 млн гектарів земель  майже 70 відсотків (41,8 млн га) становлять  сільськогосподарські, 17 відсотків (10,4 млн га) - лісові угіддя, майже 4 % території (2,3 млн га) країни забудовано".

Ключовим питанням залучення землі до економічних  процесів є питання власності. В  результаті перерозподілу земельних  ресурсів у державній власності  залишилося 49,7 % земель.

Нагальним питанням сучасного формування в Україні  земельних відносин є визначення органами місцевого самоврядування "свого" природно-ресурсного потенціалу, "своєї" землі.

Фінансові ресурси. Ресурсні можливості міста, населеного пункту визначаються фінансовими, грошовими потоками, коштами в готівковій і безготівковій формі, наявністю фінансових структур та операторів на території.

Для органів місцевого  самоврядування, яким делегується, крім інших, соціальна відповідальність держави перед населенням, найважливішим  є формування бездефіцитного бюджету. Практика останніх років показала, що в більшості міст бюджети обмежені та ще й дотаційні.

Місцевими фінансами  з певною мірою умовності можна  вважати кошти фізичних та юридичних  осіб, які проживають або працюють на території органу місцевого самоврядування. Кошти фізичних осіб характеризують рівень життя, добробуту і купівельну спроможність населення. Кошти юридичних  осіб характеризують рівень заробітних плат, фінансову активність та можливості інвестиційної кредитної діяльності, застосування сучасних фінансових схем та обіг цінних паперів.

Інформаційні  ресурси. Під власними інформаційними ресурсами розуміємо певні навички і знання населеного пункту про себе. Якісною характеристикою інформаційних ресурсів є швидкість накопичення, оновлення, оброблення інформації, а також її відкритість.

Інформаційний простір  населеного пункту формують такі інформаційно-комунікаційні  джерела: друковані видання і  мережа їх розповсюдження, теле- і радіомережа, телефонна мережа. В сучасних умовах, особливо у великих містах, важливою складовою інформаційних ресурсів стають Інтернет-ресурси.

Важливою складовою  інформаційного ресурсу є комунальна статистика, предметом спостережень і досліджень якої є масові явища, які виникають у процесі життєдіяльності  населеного пункту.

3. Господарський підкомплекс  населеного пункту

 Він охоплює  всі галузі народного господарства  будь-якої форми власності.

Найбільш узагальненим показником розвитку господарського підкомплексу міста є показник виробленої продукції і послуг у розрахунку на одного жителя.

Для характеристики функціональної структури господарського підкомплексу міста використовуються також показники основних фондів міст. Вони добре характеризують місто  як матеріальну систему.

Галузі економіки  поділяють на:

> містоутворювальні галузі - галузі, що характеризують значення міста "назовні", його включення в систему міжрегіональних зв'язків;

> містообслуговувальні галузі - такі, що характеризують місто стосовно рівня обслуговування населення, рівня благоустрою, свідчать про якість міст як середовища.

4. Зовнішньоекономічний  підкомплекс населеного  пункту

Населений пункт  хоча і являє собою локальну соціально-економічну систему, проте забезпечити свої потреби товарами, послугами і  продуктами інтелектуальної власності  не в змозі. В цьому й немає  потреби. Він виступає у зовнішні відносини зі світом, щоб купити те, що не виробляє сам, і продати "решті  світу" власні продукти і послуги. До зовнішньоекономічного підкомплексу належать міжрегіональний економічний обмін, зовнішньоекономічна діяльність, міжрегіональні та міжнародні відносини.

Нові підходи в  міжрегіональних економічних відносинах демонструє м. Київ, здійснюючи закупки  для сільгоспвиробників мінеральних  добрив, пестицидів, комбайнів і  запасних частин. Фактично кредитуючи регіони, Київ отримує при цьому  гарантовано необхідної якості зерно  та іншу продукцію сільського господарства. 

                Баланс трудових ресурсів і праці

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Для забезпечення раціонального  використання потенціалу праці важливо  використовувати зведений баланс трудових ресурсів. Він складається з двох частин: ресурсної (наявність трудових ресурсів) і витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу  мають кореспондуватися. У першій характеризується чисельність та склад  трудових ресурсів, у другій — їх розподіл та використання.

Під трудовими ресурсами  слід розуміти частину населення, яка  володіє сукупністю необхідних фізичних та інтелектуальних здібностей для  роботи в певній сфері застосування праці. В Україні до складу трудових ресурсів включається працездатне  населення від 16 до 65 років — чоловіки (коефіцієнт -1,0) та від 16 до 60 років — жінки (коефіцієнт - 0,6), населення старше і молодше працездатного віку, яке зайняте в суспільному виробництві - (коефіцієнт - 0,15).

Зміни чисельності  трудових ресурсів (потенціалу) визначаються: співвідношенням народжуваності і  смертності населення; станом здоров'я  населення [(робочі дні - лікарняні дні): робочі дні] ; тривалість освіти; співвідношенням  осіб, що вступають в працездатний і переходять в пенсійний вік

Характерною тенденцією структурних змін в складі трудових ресурсів є збільшення питомої ваги зайнятих в невиробничій сфері. Цей  процес свідчить про підвищення ефективності виробництва.

Основними джерелами  інформації для визначення трудових ресурсів та їх структури є дані перепису населення, спеціальні дослідження, обстеження, прогнози на різних рівнях управління.

Розрахунок ресурсної  частини балансу трудових ресурсів, тобто попереднього балансу, виконується  в такій послідовності: обґрунтовується  чисельність населення в працездатному  віці (за даними демографічного прогнозу); визначається чисельність працюючих  пенсіонерів у плановому періоді за формулою; встановлюється чисельність зайнятих в особистих (індивідуальних) господарствах; обчислюється чисельність зайнятих у народному господарстві.

Друга частина балансу - витратна, яка характеризує міжгалузевий розподіл трудових ресурсів. Тобто  тут відображається використання потенціального запасу праці в конкретних галузях народного господарства.

На етапі розробки кінцевого варіанту балансу перш за все визначається потреба економіки  в робочій силі на плановий період. Для цього використовуються індекси  зростання обсягу випуску продукції  та продуктивності праці в матеріальному  виробництві, а також нормативи  витрат праці по кожному виду послуг.

Зведений баланс трудових ресурсів може складатися по області, економічному регіону, країні в цілому. На регіональному рівні  при встановленні ресурсної та витратної  частин балансу інколи виникає невідповідність  між ними. У тому випадку, коли переважає  ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі  передбачити заходи щодо створення  додаткових робочих місць з метою  забезпечення повної зайнятості —  балансу. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням  тенденцій до їх природного приросту розробляються заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є їх надлишок, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності наявних трудових ресурсів у трудодефіцитних

Баланс ринку праці. Ринок праці, як і ринки капіталів, товарів, цінних паперів та інших  є складовою частиною ринкової економіки. Об'єктом купівлі-продажу на ринку  праці є здібність людини до праці. При цьому предметом торгівлі є не тільки певний вид праці, а  й час його використання. Стан ринку  праці характеризується, з одного боку, рівнем зайнятості населення, а  з іншого — рівнем безробіття.

Ринок праці формується як система суспільних відносин, що відображає рівень розвитку та досягнення на даний період балансу інтересів  між силами, які беруть участь у  ринку: підприємцями, працюючими та державою. Як найбільш складний елемент економіки, ринок праці можна визначити  як систему соціально-економічних  відносин між власниками робочої  сили, які потребують роботи за наймом, і власниками засобів виробництва, які пред'являють попит на робочу силу з приводу її залучення в суспільне виробництво, для її функціонування й відтворення, а також розподілу й перерозподілу результатів її праці. Зворотною стороною ринку праці постає безробіття.

В умовах ринку фактор праці одержує адекватну ринкову  оцінку, яка формується при взаємодії  попиту та пропозиції. Попит на ринку  праці є похідною від: 1) попиту на товари та послуги, 2) продуктивності праці, а також соціальної політики держави. Пропозиція на ринку праці прямо  залежить від ціни на робочу силу й  вимог до кваліфікації претендентів на ті чи інші робочі місця.

Активне регулювання  ринку праці передбачає наявність  розгалуженої інфраструктури робочої  сили, основними елементами якої є: служба зайнятості (біржа праці); центри підготовки та перепідготовки кадрів; фонд зайнятості; комерційні центри підготовки, перепідготовки та працевлаштування; державний фонд сприяння підприємництву; пенсійний фонд; фонди милосердя; організації профорієнтації населення, що шукає роботу. 

Розселення українців  у світі (західна діаспора)

За межами України  живуть мільйони українців. Скільки  ж і в яких країнах мешкають українці? Чому опинилися вони далеко за межами рідної землі, які причини  цього явища? Протягом століть відбувалася  добровільна або примусова міграція українців до зарубіжних країн.

 До добровільних  переселенців можна віднести  молодь, яка протягом багатьох  століть емігрувала за кордон, перш за все в європейські  країни на навчання та на  працю. Багатьох українців пошук  віри привів до монастирів  Греції, Волощини, у Єрусалим і  Рим. Військові козацькі формування  брали участь у зарубіжних  військових походах, перебували  на службі у чужоземних володарів,  направлялися на освоєння Аляски  і тихоокеанського узбережжя  Америки.

 Сотні тисяч  бранців захоплені в полон  і вивезені з України турецькими  яничарами і татарськими ордами. Протягом XV-XVIII століть вони робили постійні набіги на Подніпров'я, Поділля, Галичину, Волинь, Буковину, інші українські землі.

 До категорії  примусових переселенців належать  і жертви російського царизму,  які з XVII століття засилалися в Сибір, на будівництво Петербурга, фортець у Прикаспії тощо.

 У цей час  виникла і політична еміграція.  Після поразки гетьмана Івана  Мазепи значна частина козаків  вимушена була покинути Україну.  Так сподвижник Мазепи Пилип  Орлик опинився аж у Парижі, де його прізвище знайшло відбиток  у сучасній топоніміці столиці  Франції (аеропорт Орлі). Хоча  ця перша діаспора українського  етносу дала ціле сузір'я видатних  осіб, вона не мала ніякого  впливу на формування сучасної  карти розселення українців в  зарубіжному світі. Винятком в  цей період є лише виникнення  в XVIII столітті русинсько-українських поселень у Югославії. Коли ж виникла основа сучасної західної української діаспори? Безперечно, в XIX і на початку XX століття. Етапи формування і розвитку сучасної зарубіжної діаспори зумовлені трьома хвилями міграційних процесів: перша — друга половина XIX, початок XX століття ( до 1914 року). Друга — 1920-1939 роки. Третя — кінць 1940-х -початок 1950-х років.

 Наприкінці XIX — на початку XX століття до США прибулоприблизно 500 тис. українців, до Канади — понад 170 тис, Бразилії — 46 тис, Аргентини — 15 тис українців.

 У міжвоєнний  час Канада прийняла 70 тис. українців,  США — 40, Аргентина — 50-120 (в  літературі існують суттєві розбіжності  в цьому питанні), Бразилія —  10 тис Невеликі групи українців  оселилися в той час у Парагваї  та Уругваї. Тоді ж, після  поразки УНР та ЗУНР багато  українців було змушено емігрувати  до Польщі, Чехії і Словаччини, Австралії, Франції, інших європейських  країн.

 Третя хвиля  еміграції пов'язана з проблемою  «переміщених осіб» та «біженців», які, рятуючись від переслідувань  сталінського режиму, не повернулися  на батьківщину після другої  світової війни. За післявоєнне  десятиліття СІЛА прийняли 100 тис.  українців, Канада — 35-40, Австралія  — 20, Бразилія — 7, Аргентина  — 6 тис. Частина цих людей  залишилася у ФРН, Великобританії, Франції, Бельгії. Ще певна  кількість подалася до Парагваю, Уругваю та Венесуели.

 Першу хвилю  склали вихідці із західного  регіону України, другу — переважно  із цього району, третю — вихідці  із усієї України.