Розселення і трудови ресурсі України

    Порівняно  з 2010р. обсяг природного скорочення  зменшився на 38,5 тис. осіб, або  з 4,4 до 3,5 особи в розрахунку  на 1000 наявного населення. Природне  скорочення спостерігалось у  22 регіонах країни, і тільки в  м.Києві, Закарпатській, Рівненській,  Волинській та Чернівецькій областях  зареєстровано природний приріст  населення (відповідно 5018, 3872, 3529, 778 і 89 осіб).

    Природний  рух населення у 2011р. характеризувався  зростанням народжуваності та  скороченням смертності. Залишається  суттєвим перевищення кількості  померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих припадало 76 народжених. 

	Усього, тис.		2011р. у % до 2010р.	На 1000 осіб
	2011р.	2010р.		2011р.	2010р.
Кількість народжених живими	502,6	497,7	101,0	11,0	10,8
крім  того, кількість мертвонароджених	3158	3300	95,7	6,23	6,6
Кількість померлих	664,6	698,2	95,2	14,5	15,2
у т.ч. дітей віком до 1 року	4511	4564	98,8	9,1	9,1
Природне  скорочення населення	162,0	200,5	80,8	3,5	4,4

 

Серед регіонів України  спостерігалася значна диференціація  рівня народжуваності: від 9,1 народжених на 1000 наявного населення в Сумській області до 15,3 у Рівненській, про  що свідчать дані, наведені в таблиці.

Кількість народжених  на 1000 осіб1, ‰	Регіони з відповідними показниками народжуваності
11,0	Україна
До 10,0	Сумська, Луганська, Чернігівська, Донецька, Полтавська, Харківська, Черкаська
10,0-10,9	Запорізька, Кіровоградська, Вінницька, Дніпропетровська
11,0-11,9	Миколаївська, Хмельницька, Тернопільська, Херсонська, Севастополь (міськрада), Львівська, м.Київ, Київська, Автономна Республіка Крим, Житомирська
12,0-12,9	Івано-Франківська, Одеська, Чернівецька
Понад 12,9	Волинська, Закарпатська, Рівненська

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рівень смертності зменшився з 15,2 померлих на 1000 наявного населення у 2010р. до 14,5 - у 2011р. Найвищий рівень смертності зафіксовано в  Чернігівській області (18,5‰), найнижчий - у м.Києві (9,6‰ 

Кількість померлих  на 1000 осіб1, ‰		Регіони з  відповідними показниками смертності
14,5		Україна
До 13,6		м.Київ, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька, Волинська
13,6-14,5		Тернопільська, Автономна Республіка Крим, Одеська, Севастополь (міськрада)
14,6-15,5		Харківська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Хмельницька, Вінницька  15,6-16,5 Київська, Дніпропетровська, Житомирська, Донецька, Луганська,  Сумська, Черкаська, Полтавська
Понад 16,5		Кіровоградська, Чернігівська

 У 2011р. було  зареєстровано 3158 випадків мертвонароджень,  що на 142 менше порівняно з попереднім  роком. Кількість дітей, померлих  у віці до 1 року, зменшилася на 53 особи.

   Основними причинами смерті дітей віком до 1 року були: окремі стани, що виникають у перинатальному періоді; природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії; зовнішні причини смерті; деякі інфекційні та паразитарні хвороби; хвороби нервової системи; хвороби органів дихання, що ілюструє наведена нижче діаграма. Залишається значною частка немовлят, причина смерті яких медичними працівниками не була встановлена, - 4,8%.

Структура причин смерті дітей  віком до 1 року  y 2011 році

(у % до загальної  кількості)

    У 2011р.  у 12 регіонах країни зафіксовано  міграційний приріст населення,  в 15 регіонах - міграційне скорочення. Інформація щодо міграційних  потоків наведена в таблиці:

	Усього, тис.		2011р.  у % до 2010р	На 1000 осіб
	2011р.	2010р		2011р	2010р
Усі потоки міграції
число прибулих	669,4	683,4	97,9	146,4	149,0
число вибулих	652,3	667,3	97,7	142,7	145,5
міграційний приріст (скорочення)	17,1	16,1	106,0	3,7	3.5
Внутрішня міграція
число прибулих	637,7	652,6	97,7	139,5	142,3
число вибулих	637,7	652,6	97,7	139,5	142,3
Зовнішня міграція
число прибулих	31,7	30,8	102,8	6,9	6,7
число вибулих	14,6	14,7	99,4	3,2	3,2
міграційний приріст (скорочення)	17,1	16,1	106,0	3,7	3,5

 

  Майже половина  прибулих в Україну зареєструвала  своє місце проживання у 5 регіонах: м.Києві, Одеській та Донецькій  областях, Автономній Республіці  Крим і Дніпропетровській області.

    Серед прибулих в Україну впродовж 2011р. іммігранти з країн СНД становили 76,0%, решта (24,0%) - з інших країн. Серед вибулих з України 44,9% виїхали до країн СНД і 55,1% - до інших країн.

Демографічне  навантаження в Україні (на 1000 осіб працездатного віку припадає осіб непрацездатного)

	1990	1995	2000	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Загальне  навантаження
все населення	791	799	759	669	657	651	649	651	659	666
міське населення	696	707	664	588	581	582	585	592	605	618
сільське  населення	1 020	1024	992	866	840	820	804	792	787	780
Навантаження  особами у віці молодшому за працездатний
все населення	410	395	343	272	263	256	252	252	253	255
міське  населення	395	377	314	241	233	228	226	226	229	233
сільське  населення	447	437	413	347	335	325	317	312	310	307
Навантаження  особами у віці старшому за працездатний
все населення	381	404	416	397	394	395	397	399	406	411
міське  населення	301	330	350	347	348	354	359	366	376	385
сільське населення	573	587	579	519	505	495	487	480	477	473

 

                       Регіональна система розселення

В Україні існує  єдина система розселення, основу якої становлять адміністративні, виробничі, культурно-побутові передумови і чинники.

Розрізняють розселення міське і сільське.

Місто - це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурні, торгові та адміністративні функції, а його населення складається переважно з осіб, зайнятих у промисловому виробництві, службовців та членів їхніх сімей.

Класифікація груп міських поселень України

ГРУПИ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ УКРАЇНИ

 

Село - це поселення, в якому населення зайняте переважно в сільському господарстві.

Чисельність сільського населення в Україні постійно зменшується.

За кількістю жителів  села поділяють на малі (до 500 осіб) - 57,7 %, середні (500-1000 осіб) - 22,4 % і великі (понад 1000 осіб) - 19,9 %. Більшість сільського населення проживає в середніх і великих селах.

Система регіонального розселення - це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних зв'язків.

Обласні системи  розселення істотно відрізняються  одна від одної. Вони формуються під впливом різних факторів:

розміщення продуктивних сил;

економіко-географічного  положення;

поєднання природних умов і природних ресурсів;

 демографічної  ситуації;

розвитку соціально-економічної  інфраструктури. Найпоширенішою із систем розселення є міська агломерація.

Міська  агломерація (від лат. аggiomerare - приєднувати) - це компактне скупчення населених пунктів, в основі якого лежить певне місто, які зближені, подекуди зростаються і об'єднані в єдине ціле (складну динамічну систему) інтенсивними господарськими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв'язками.

В Україні налічують 19 міських агломерацій із загальною  чисельністю населення понад 16 млн  осіб.

Концентрація виробничих, фінансових, інтелектуальних та інших  ресурсів, а також розвинута інфраструктура зумовлюють формування моноцентричної агломерації (Київ, Харків, Одеса, Львів).

Біентричні  і поліцентричні  агломерації характерні для регіонів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії - Донецького і Придніпровського: Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та ін.

Велике місто області  завжди відчутно впливає на формування транспортної мережі, яка в сучасних умовах стає вирішальним чинником розвитку всієї внутрішньообласної системи  розселення. Це виявляється в:

концентрації сільського розселення в приміських зонах та уздовж транспортних шляхів;

стагнації малих  та середніх міст, транспортне положення  яких не завжди відповідає вимогам  і умовам сучасного виробництва;

^ передислокації  мобільних у плані розміщення  підприємств в місця з розвинутою  транспортною інфраструктурою. 

                 Оцінювання трудового потенціалу регіону

Трудовий  потенціал - система, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості і робочих місць.

Оцінка трудового  потенціалу потрібна для того, щоб  забезпечити повну зайнятість працездатного  населення, правильний розподіл трудових ресурсів за регіонами і галузями, а також їхнє раціональне використання.

Кількісна оцінка трудового  потенціалу будується на дослідженні  демографічних чинників.

Приблизну чисельність  населення на перспективу можна визначити за формулою

Sп = S + S1- S2

де S - чисельність однорідної групи населення в базисному періоді;

S1 - передбачене сальдо міграції однорідної групи;

S2 - передбачена смертність населення однорідної групи.

Розрахунки провадять  за всіма віковими групами аж до одного року, представникам якої до наступного року виповниться рік.

Якість  трудового потенціалу - поняття відносне. Формально його можна дослідити за такими критеріями:

> загальна і спеціальна  освіта - загальна частка працездатного населення із середньою освітою;

> кваліфікаційна підготовка - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в навчальних закладах до III рівня акредитації включно;

^ вища освіта - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в навчальних закладах IV рівня акредитації включно;

> поновлення спеціальних знань - загальна частка працездатного населення, що підвищили свою кваліфікацію;

^ здоров'я - система показників, які характеризують колективне здоров'я працездатного населення (рівень захворюваності, інвалідності, диспансерний облік тощо);