Основні етапи розвитку світового фондового ринку

11 Банківська с-ма України в інвестиційній діяльності)                                                                          У зв'язку з цим ефективне функціонування банків можливе лише за умов певного рівня єдності, що відображає координацію їхніх дій і тісні взаємозв'язки у рамках єдиного механізму контролю й нагляду. Сукупність таких взаємозв'язків виражає конкретну форму діяльності банків і практичної організації банківської справи у кожній                                        країні — банківську систему.

Наявні в економічній літературі напрями до визначення банківської  системи можна було б умовно поділити на дві групи: з одного боку, це найзагальніші дефініції, що характеризують банківську систему як просте поєднання чинних у країні банків, а з другого — це штучна підміна самих понять, коли банківська система ототожнюється з кредитною системою — системою комерційних банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів. У першому випадку банківську систему визначають переважно так: "Банківська система — це сукупність банків і банківських установ, які виконують належні їм функції» або так: "Банківська система — сукупність різних видів банків і банківських інститутів у їхньому взаємозв'язку, що наявна в тій чи іншій країні у певний історичний період"2. У другому випадку до складу банківської системи окремими авторами зараховуються кредитно-фінансові установи, які не лише за визначенням, а й за своєю економічною суттю належать до небанківських фінансових інститутів, — фонди спеціального призначення, товариства взаємного кредиту, ломбарди, каси взаємодопомоги.Отже, чітке формулювання умов та їхній розгляд має стати основоположним, вихідним моментом процесу дослідження як власне теоретичних аспектів сутності банківської системи, так і її ролі в економіці. На мою думку, до основних організаційно-економічних умов, які визначають потребу системного оформлення і впорядкування банківської діяльності, слід віднести такі:                                1. Необхідність регулювання грошового обігу в країні у зв 'язку з наявністю у банків можливості застосування емісійного механізму в ході здійснення своїх основних — кредитно-розрахункових — операцій з обслуговування суб'єктів ринку.Зрозуміло, що безконтрольне емітування кредитних грошей у платіжний обіг країни спроможне не просто інтенсифікувати інфляційні процеси, а й дестабілізувати всю економічну систему у цілому. З метою уникнення подібного розвитку подій функціонування банківської системи загалом та емісійна діяльність банків зокрема мають ефективно регулюватися з боку держави (як правило, в особі центрального банку) за допомогою чітко визначеного набору важелів й інструментів економічного або адміністративного впливу на банківські установи для оперативного обмеження чи розширення їх можливостей щодо емітування грошових ресурсів. Реалізація цього завдання на практиці можлива лише за умови організації діяльності банків у межах єдиної системи, де вони як елементи цілісного механізму зобов'язані підпорядковуватися єдиним правилам, у тому числі й щодо регулювання їх емісійної спроможності.Тільки за таких обставин створюється можливість для забезпечення господарського обороту країни оптимальною кількістю платіжних засобів, а функціонування банків у межах системи — необхідна (хоч і недостатня) умова стабільності грошового обігу як одного з основних факторів нормального розвитку національної економіки загалом.                                                                                                          2. Необхідність організації платежів у господарстві, що пов’язано з опосередковуванням банками обігу переважної частини грошової маси. Можливості нормального функціонування підприємств усіх секторів економіки вирішальною мірою залежать від своєчасності й повноти розрахунків, що здійснюються банками. А у зв'язку з тим, що кожен окремо взятий комерційний банк не може забезпечувати платежів усіх суб'єктів господарювання, він повинен вступати в розрахункові відносини з іншими банківськими установами, які обслуговують відповідних контрагентів, що, у свою чергу, потребує належного організаційного оформлення зазначених відносин, тобто, по суті, їх централізованого нормування і регулювання у межах єдиної системи. Відтак лише за умови ефективної, скоординованої роботи усієї банківської системи, а не окремих банків щодо організації платіжного обороту країни й належного технічного забезпечення і контролю рух грошових потоків в економіці може відповідати потребам як індивідуальних кругооборотів капіталів підприємств, так і організації відтворювального процесу на макрорівні.

3. Необхідність підтримання стабільного функціонування банків як гарантії збереження коштів клієнтів і забезпечення нормального процесу кредитування економіки. Стійкість роботи банків вважається одним із пріоритетів економічної політики держави, бо від цього вирішальною мірою залежать макроекономічна стабільність і економічне зростання в країні. Річ у тому, що діяльність банківських установ, пов'язаних численними узами з усіма ланками господарства й між собою, має високоризиковий характер, а тому будь-які негативні зміни їхнього фінансового стану можуть мати набагато гірші наслідки для економіки, ніж аналогічні зміни ситуації на інших підприємствах, які належать до нефінансового сектору. У зв'язку з цим необхідною умовою нормальної діяльності банків є організація ефективного контролю і нагляду за ними з боку держави, що передбачає необхідність формування єдиного організаційного поля, у якому банківська справа в країні піддається всебічній регламентації й регулюванню, конкретним виявом чого на практиці і є чітко структурована банківська система.                                                                            У цьому разі, як і у випадку з емісійною діяльністю, йдеться про регулятивний вплив держави через центральний банк або інші уповноважені органи на діяльність комерційних банків із метою недопущення банкрутств останніх, а також заходи щодо гарантування повернення вкладів при неспроможності банківських установ виконувати власні фінансові зобов'язання. Лише за таких обставин створюється належний рівень довіри до банків, що може стимулювати нагромадження грошових ресурсів як важливого джерела кредитування реального сектору і сприяти економічному зростанню.Так, якщо рівень розвитку банківської системи перестає відповідати нагальним потребам суб'єктів ринку, яких вона обслуговує, слід вносити кардинальні зміни до структури системи й умов і методів її функціонування (подібна ситуація має місце на початкових етапах реформування адміністративно-командної економіки при переході до ринку). Однак, якщо темпи ринкових перетворень у банківській системі починають суттєво випереджати реформування інших сфер економіки (на наступних стадіях перехідного періоду), це негативно відбивається на самих банках, результати діяльності яких можуть істотно нівелюватися відставанням рівня ефективності функціонування їхніх клієнтів — суб'єктів господарювання, що потребує позитивних якісних зрушень у ході реформування всієї економіки з приведенням її, як і банківської системи, до вищого рівня розвитку.

12 Фондовий ринок,як  механізм залучення інвестицій)                                                                  Відмітимо те,що згідно дослідженням, що стосуються аналізу інвестиційної привабливості економіки та ролі фондового ринку у залученні інвестицій присвячено чимало праць як закордонних, так і вітчизняних вчених. Серед найбільш відомих авторів наступні: М. Алєксєєв, Б. Альохін, І. Бланк, В. Геєць, Л. Гітман, Б. Губський, М. Джонк, Д. Лук’яненко, О. Мозговий, Б. Рубцов, У. Шарп та ін. Проте у цих роботах не ставиться завдання оцінити роль фондового ринку у підвищенні інвестиційної привабливості економіки України для ЄС.  
Головними фінансовими інструментами для залучення довгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери – акції та облігації. Фінансування інвестицій в реальний сектор економіки за допомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості. На жаль, сучасний стан фондового ринку є однією із найістотніших перешкод залученню зарубіжних інвестицій. Нерозвиненість вітчизняного фондового ринку робить Україну непривабливою для залучення капіталів для довгострокового розвиткуПоказники Української біржі, на 10.02.2012 були наступними:Індекс Української біржі - 1494.53 пункти (-)Обсяг торгів - 72 883 609.00 грн. (+)Щоденний Індекс Української біржі з початку місяця зменшився на 1.31%, з початку року збільшився на 2.44%.Максимальне значення Індексу (UX) було зафіксовано 21.02.2011 і склало 2893.81 пункти.Максимальний щоденний обсяг торгів на біржі був зафіксований 02.02.2011 і склав 456168496.00 грн.Індекс UX є офіційним показником Української біржі і розраховується на підставі простих імених акцій підприємств, що увійшли до біржового списку                                                            Отже,Фондовий ринок поки, що не забезпечує вагомого зростання обсягу інвестицій і структурну перебудову народного господарства через не доскональність законодавчої бази про цінні папери, а також механізмів їх реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів.                                                                                                 13 Загальна х-ка правового регулювання фондового ринку України)                                  Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, визначені в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу", так і похідні від них - опціонні та інші термінові контракти. 
Згадані правила, критерії та стандарти є обов'язковими для всіх без винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу. Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в рамках встановлених процедур.    Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов'язкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний -обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку.Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є обов'язковими і для самих державних органів.Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язкові лише для певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, "Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі" є обов'язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.                                                                        Отже,згідно вище зазначеного,виокремимо головне:Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання). 

14 Державне регулювання фондового ринку України)  
Держава в усі часи виконує роль політичного центру, який забезпечує захист особи та її власності. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, ніколи не була байдужою до її розвитку.У кожній господарській системі держава виконує важливі економічні функції.Вона формує правове середовище , яке визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватися всі економічні суб'єкти. 
Для підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів, важливу роль відіграє держава.Оскільки, саме вона повинна створити умови для його успішного розвитку. Тому державне регулювання фондового ринку має розробити заходи, які б контролювали і наглядали за ринком цінних паперів, а також запобігали правопорушенням і різного роду злочинам.Орган, який регулює ситуацію на ринку цінних паперів є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку. Вона організовує функціонування ринку цінних паперів, проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх обіг. Крім цього також забезпечує формування інраструктури ринку, видає ліцензію фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами, здійснює контроль за діяльністю емітентів, інвесторів. 
Метою державного регулювання на фондовому ринку є:1) дотримання учасниками ринку законодавчих нормативно- правових актів;2)ефективна мобілізація і використання фінансових ресурсів;3)захист прав учасників ринку цінних паперів;4) створення умов для добросовісної конкуренції;5)здійснення контролю за діяльністю учасників, надання певних дозволів, ліцензій;            6) регулювання випуску та обігу цінних паперів; 
Сьогодні важливу роль у торгівлі цінними паперами відіграють фондові біржі, саме тому держава повинна сприяти їх організації.Державне регулювання має забезпечувати рівні права то однаковий доступ до ринку цінних паперів, контролювати конкуренцію, зловживання монопольним становищем цінового характеру, прозорість ринку.  
Я вважаюте те,що для підвищення ефективності функціонування фондового ринку держава повинна створити достатню кількість інститутів, які б здійснювали нагляд за ситуацією на фондовому ринку.

14 Державне регулювання фондового  ринку України) 
Державне регулювання ринку цінних паперів полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері.  
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;захисту прав інвесторів та інших учасників фондового ринку;контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів. 
Основними формами державного регулювання ринку цінних паперів є:прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку; регулювання випуску та обігу цінних паперів;  реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;регулювання прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів; видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;заборони та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за її здійснення згідно з чинним законодавством; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органом;контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів тощо. 
Державне регулювання ринку цінних паперів покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.Основними завданнями Комісії є:формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів в Україні, сприяння адаптації національного ринку до міжнародних стандартів; координація діяльності державних органів із питань функціонування в державних органів із питань функціонування в Україні ринку цінних паперів; • здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів в Україні;захист прав інвесторів через застосування заходів щодо порушень законодавства на ринку цінних паперів;сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів

15 Саморегулювання Фондового ринку)                                                                                                               Дане саморегулювання здійснюється організаціями — об’єднаннями суб’єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури. 
Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок:добровільність об’єднання;наявність різноманітних видів діяльності;захист інтересів членів організації;встановлення для своїх членів «правил гри» на ринку;виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі. 
Біржове регулювання фондового ринку)Головним принципом роботи фондової біржі є забезпечення ліквідності ринку, що реалізується укладанням масових угод, встановленням невеликої різниці між цінами покупця і продавця, а також між цінами послідовно укладених угод. 
Для цього біржа обмежує кожен крок емітента, покупця і продавця жорсткими правилами. Серед них:порядок допуску цінних паперів до торгів;порядок торгівлі;умови і порядок оплати цінних паперів;зобов’язання членів біржі щодо організації належної інформації;внутрішній розпорядок роботи тощо. 
Інші саморегулюючі організації)Найбільшими саморегулюючими організаціями фондового ринку в Україні є:Українська асоціація торговців цінними паперами 
Створена у червні 1992 р. як добровільне об’єднання торговців цінними паперами (юридичних осіб) для сприяння розвитку фондового ринку, забезпечення належних умов діяльності торговців та захисту інтересів інвесторів. У 1995 році об’єднувала 45 членів.Українська асоціація довірчих товариств, інвестиційних фондів та компанійСтворена у жовтні 1994 р. для розвитку інфраструктури фондового ринку та інформування громадян України про їхні можливості у масовій приватизації. У 1995 році її членами були 43 організації.Українська асоціація інвестиційного бізнесу.Створена у квітні 1995 р. для надання допомоги учасникам у підготовці і реалізації інвестиційних проектів, захисту інтересів інвесторів і репрезентування учасників асоціації перед владою та громадськістю. У 1995 р. її членами були 130 компаній.Українська фондова спілка 
Створена у жовтні 1994 р. До її складу входять Українська фондова біржа, «Український контракт» (біржа ф’ючерсних угод та аукціонів), Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ (здійснює всі операції з дематеріалізованими цінними паперами, що обертаються на УФБ), «Українські цінні папери» (обліковує права по цінних паперах при здійсненні на УФБ угод з цінними паперами іноземних емітентів).Позабіржова фондова торговельна система 
Зареєстрована у лютому 1996 р. як асоціація, головним завданням котрої є організація електронного позабіржового обліку цінних паперів у масштабах усієї країни.                          Отже,стосовно вище зазначеного,слід відмітити головне:саморегулювання здійснюється організаціями — об’єднаннями суб’єктів фондового ринку, що встановлюють для своїх членів формальні правила та процедури.Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок:добровільність об’єднання;наявність різноманітних видів діяльності;захист інтересів членів організації;встановлення для своїх членів «правил гри» на ринку;виконання ряду регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі. 

16 Прості акції,їх вартість та дохідність)                                                                                 Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства (далі АТ), включаючи право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, право на отримання частини майна у разі ліквідації АТ, право на управління АТ, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення АТ.                                         Отже, акція - безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки АТ. Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість не може бути меншою, ніж одна копійка. АТ розміщує тільки іменні акції.У сертифікаті акції зазначаються :вид цінного папера;найменування та місцезнаходження АТ; серія і номер сертифіката; номер і дата випуску;міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера; тип і номінальна вартість акції; ім'я власника;Кількість акцій, що випускаються. АТ розміщує іменні акції двох типів( прості та привілейовані)                                                                                                                               Зазначимо те,що Прості - надають їх власникам право:на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів;- на участь в управлінні АТ;- на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації. Прості акції надають їх власникам однакові права і не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери АТ;                                                                                                                         Звичайні акції(прості) дають право на дивіденди, які коливаються залежно від ефективності фінансово-господарської діяльності емітента і величини отриманого прибутку: чим вища прибутковість AT, тим більші дивіденди спроможне воно сплачувати. Це означає, що власник звичайної акції ризикує двояко: не отримати дивідендів взагалі, або ж отримує їх останній і лише з тієї частини прибутку, що залишилася після розподілу за привілейованими акціями. Водночас власник звичайної акції набуває права участі в управлінні AT або право голосу. Тобто на зборах акціонерів він заслуховує адміністрацію, затверджує її звіти, приймає участь у виборах керівних органів, володіє першочерговим правом на купівлю акцій наступних випусків, правом інформування про діяльність AT, одержання частини вартості майна у випадку ліквідації (після задоволення вимог усіх кредиторів і власників привілейованих акцій).Прості (звичайні) акції.Вартість капіталу від простих акцій складається з трьох факторів: ціни акцій: дивідендів, що сплачуються фірмою та темпу приросту дивідендів. Таким чином, формула розрахунку вартості капіталу від простих акцій буде мати такий вигляд:K s=P/Ps(1-V)+G де K_s - вартість капіталу від випуску простих акцій;Р - дивіденди;P_s - ринкова вартість простих акцій;- витрати на випуск простих акцій, питома вага у коефіцієнтах;G - постійний темп приросту дивідендів.                                                                                                                       Вартість капіталу від простих акцій можна також підрахувати і через модель оцінки капітальних, активів МОКА або (САРМ). Використання цієї моделі найбільш поширено в умовах стабільної ринкової економіки за наявності значної кількості даних, що характеризують прибутковість роботи підприємства. Модель використовує показник ризику конкретної фірми, який формалізується введенням показника b. Цей показник працює таким чином:b = 0, якщо активи компанії безризикові;b = 1, якщо ризик активів компанії на рівні середнього по ринку усіх підприємств країни;0< b < 1, якщо активи підприємства менш ризикові щодо до інших підприємств на ринку;b > 1, якщо активи підприємства мають велику міру ризику.Таким чином; формула розрахунку вартості капіталу від випуску простих акцій матиме такий вигляд:K_S = i + (R_m – i) b_S, (8.21)де K_s - вартість капіталу від емісії простих акцій;і - показник дохідності для без ризикових вкладень капіталу;R_m - середній по ринку рівень дохідності;b_S - фактор ризику активів.                                                                                                                                            Отже,слід зазначити те,що акція - безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути тільки АТ. Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Прості акції - надають їх власникам право:на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів;- на участь в управлінні АТ;- на отримання частини майна АТ у разі його ліквідації. Прості акції надають їх власникам однакові права і не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери АТ;                                                                                                                                       для спеціалістів фондового ринку важливою задачею є визначення вартості простих акцій, оскільки вони не мають гарантованого рівня доходів. Як відомо, доходами за акціями є дивіденди та капітальний приріст вартості акцій. Майбутні грошові потоки за простими акціями можуть складатися із суми нарахованих дивідендів — якщо акції використовуватимуться протягом невизначеного періоду часу, або із суми нарахованих дивідендів і прогнозної вартості реалізації фондового інструменту — якщо акції використовуватимуться протягом заздалегідь обумовленого періоду часу.