Технологія виробництва яловичини у молочному скотарстві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання на тему:

«Технологія виробництва яловичини у молочному скотарстві»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012 р.

 

План

1. Загальні поняття технології виробництва яловичини
2. Періоди вирощування молодняку великої рогатої худоби на м’ясо
3. М’ясна продуктивність великої рогатої худоби
4. Шляхи збільшення виробництва яловичини
5. Список літератури

 

1. Загальні поняття технології виробництва яловичини

    Технологія у тваринництві - це сукупність біологічних особливостей тварин, наявних ферм (приміщень) і засобів механізації, які обумовлюють вузьку спеціалізацію праці тваринників і високу її продуктивність. Розробка прогресивних технологій утримання тварин і одержання від них певної продукції визначається концентрацією поголів'я худоби на окремих фермах і можливістю механізації певних виробничих процесів. Основні з них - системи утримання тварин (прив'язне і безприв'язне), роздавання кормів, доїння корів, видалення гною тощо. Значно впливають на розвиток сучасних технологій спеціалізація і концентрація молочного та м'ясного скотарства. Саме вони дають змогу комплектувати технологічні групи тварин, які можна обслуговувати однотипно із застосуванням певних засобів механізації, зоотехнічного і ветеринарного обслуговування. Пропонувати спеціалістам якусь ідеальну апробовану технологію утримання тварин чи одержання продукції неможливо тому, що її вибір залежить від конкретних умов господарства (ферми), його розмірів, грунтово-кліматичної характеристики, рівня розвитку кормової бази та інших факторів. Важливе значення при цьому має наявність робочої сили і фахівців певного профілю, які мають забезпечувати високий рівень його виробничого процесу. Ефективність і надійність залежить також від того, наскільки прийнята технологія відповідає біології тварин. Застосування певної технології супроводжується, як правило, використанням засобів механізації, які викликають додатковий шумовий ефект або вібрацію. Використання ж мобільних засобів додає до шуму загазованість тваринницьких приміщень. Отже, при виборі тієї чи іншої технології утримання тварин і виробництва продукції всі ці фактори необхідно враховувати і обґрунтовувати доцільність того чи іншого виробництва. Практика доводить раціональність застосування на фермах простих, дешевих і водночас надійних та ефективних засобів механізації.

    Виробництво яловичини  складається з вирощування на  м'ясо надремонтного молодняку  і відгодівлі дорослої худоби. У молочному скотарстві надремонтний  молодняк виділяють уже в 6-міс.  віці, переводять його на годівлю  замінниками незбираного молока  й інтенсивно вирощують на  м'ясо. Надремонтний молодняк, призначений  для вирощування на м'ясо, після  відлучення від корів у 8-міс.  віці гуртують за статтю, живою  масою й відправляють на комплекси  з вирощування великої рогатої  худоби на м'ясо. З урахуванням  напряму і рівня спеціалізації  господарств, ферм та комплексів  розроблені технологічні рішення  для найбільш повного використання  наявного поголів'я великої рогатої  худоби і збільшення виробництва  яловичини. Значного поширення  набули комплекси з інтенсивного  вирощування великої рогатої  худоби на м'ясо за трьома  технологіями:

     • технології  повного циклу виробництва передбачають  комплектування спеціалізованих  ферм і комплексів молодняком 3-4тижневого віку і їх інтенсивне  вирощування до забою у 12-18-міс. віці середньою живою масою 400-600 кг; такі ферми й комплекси комплектують телятами молочних і комбінованих порід;

     • розроблені  і рекомендуються технології  для господарств, що спеціалізуються  на вирощуванні молодняку великої  рогатої худоби з 6-8-віку до  забою у 12-18-міс. віці середньою  живою масою 400-550 кг; за таким  варіантом внутрішньогалузевої  спеціалізації створюються міжгосподарські  підприємства (комплекси), в які господарства  передають телят м'ясних та  молочних порід;

     • впроваджуються  технології інтенсивного виробництва  яловичини в господарствах, на  фермах і комплексах, що спеціалізуються  на відгодівлі великої рогатої  худоби; за таких технологій використовують  молодняк передзабійного віку (за 3-4 міс. до забою) і доросле  вибракуване поголів'я; відгодівлю  худоби, як заключну технологічну  стадію виробництва яловичини,  організовують у великих господарствах  чи міжгосподарських підприємствах,  які мають відповідний напрям  внутрішньогосподарської спеціалізації.

    В основі всіх  цих технологій має бути спільний  спосіб утримання худоби. Тварин, як правило, утримують безприв'язно  в клітках по 15-20 голів. До кожної  з них підведено воду. Роздавання  кормів і видалення гною механізовано. Підлога кліток має бути з  твердим покриттям. Вона ставиться  як на відкритих майданчиках,  так і в приміщеннях залежно  від кліматичних умов. Окремі  комплекси розраховані на прив'язне  утримання худоби. Це, як правило,  приміщення з сучасними засобами  механізації й автоматизації  всіх трудомістких процесів, в  яких розміщують 400-600 голів худоби. У невеликих фермерських господарствах  можна застосувати і прив'язну  і безприв'язну системи утримання  тварин. Вибір диктують наявність  приміщень, засобів механізації  та кормової бази. Всі елементи  кожної з технологій спрямовані  на одержання високих (понад  1000 г) середньодобових приростів  протягом усього відгодівельного  періоду. При цьому затрати  корму на 1 кг приросту повинні  становити 6-8 к. од. і забезпечувати  такі інші виробничо-економічні  показники, які роблять галузь  прибутковою.

2. Періоди вирощування молодняку великої рогатої худоби на м’ясо.

    Для одержання  яловичини використовують надремонтний  молодняк і дорослу худобу  молочного й комбінованого напрямів  продуктивності. Набуває розвитку  і м’ясне скотарство, але частка  його у виробництві яловичини  ще незначна.

    У господарствах  молочного і комбінованого напрямів  продуктивності для вирощування  надремонтного молодняку великої  рогатої худоби на м’ясо створюють  спеціалізовані ферми. Останні  організовують як самостійні  підрозділи при наявності у  господарстві не менше ніж  600 голів молодняку старше 4-місячного  віку. Таку кількість поголів’я  може забезпечити стадо із 600 корів.  Якщо поголів’я корів менше,  то доцільно реалізовувати молодняк для вирощування в інші спеціалізовані господарства.

На м’ясо вирощують  бугайців, кастратів і надремонтних телиць. У багуйців вища енергія  росту і від них одержують  тушу масою на 10 – 15 % більшою, ніж  від кастратів цього самого віку. Однак м’ясо бугайців грубоволокнисте, тверде і містить менше жиру. Кращими  кулінарними якостями характеризується м’ясо кастратів і телиць. З  цією метою тварин каструють у 3 – 5-місячному віці, що знижує інтенсивність  обмінних процесів в організмі і  сприяє інтенсивнішо-му відкладанню жиру в туші.

Найменші прирости спостерігають  у телиць, оскільки в 6 – 7-місячному  віці вони досягають статевої зрілості, у них проявляється охота, яка  спричинює погіршення апетиту, поїданості кормів і, як наслідок, зниження середньодобових  приростів порівняно з бугайцями. Для гальмування статевої активності й одержання вищих приростів телиць годують вволю.

    У технологічному  процесі вирощування молодняку  виділяють три основні періоди  — молочний, післямолочний і власне  відгодівля. При повноцінній нормованій  годівлі другим вважають період  інтенсивного росту, оскільки  за таких умов тварини характеризуються  доброю вгодованістю і потреба  у відгодівлі відпадає.

    Тривалість періоду  вирощування молодняку на м’ясо  12 – 15, а при невисокому рівні  годівлі — 18 – 20 міс. Його  основу становлять закономірності  розвитку тканин організму. Так,  м’язову тканину молодняк великої  рогатої худоби інтенсивно нарощує  до 18-місячного віку, а жирову  — з 12-місячного віку.

    Молочний період  вирощування телят триває 4 –  6 міс і є дуже важливим, оскільки  в перші шість місяців життя  м’язова тканина відзначається  найвищою інтенсивністю росту.  Протягом цього періоду нарощується  найкраще за харчовими якостями  м’ясо.

    В молочний  період телятам випоюють 200 –  250 кг незбираного і 600 – 700 кг  збираного молока. Для економії  в господарстві використовують  замінники незбираного молока (ЗНМ), що знижує витрати незбираного  молока до 60 кг із розрахунку  на одну голову. За шестимісячний  період на вирощування однієї  середньої за масою тварини  молочно-м’ясних і молочних порід,  крім молочних кормів, згодовують: висівок — 12 кг, суміші концкормів  — 125, силосу — 500, коренебульбоплодів  — 249, сіна — 128, кухонної солі  — 3,8, крейди — 23 кг. У перерахунку  на загальну поживність це  становить 470 – 500 к. од. із витратою  на 1 кг приросту 4,1 – 4, 4 к. од.

    Від 10 – 20-денного  до 6-місячного віку взимку телят  утримують по 10 – 20 голів у  групових станках, обладнаних  годівницями, напувалками і транспортерами  для прибирання гною. Влітку телята протягом дня знаходяться на вигульно-кормовому майданчику.

    У 5 – 6-місячному  віці молодняк розділяють за  статтю на групи бугайців і  теличок. У літній період їх  можна цілодобово утримувати  на спеціально обладнаних майданчиках  чи в літніх таборах.

    Післямолочний  період розпочинається від 4 –  6-місячного і триває до 9 –  12-місячного віку за умови забою  тварин у 12 – 15 міс. При екстенсивній  системі вирощування його тривалість  подовжу-ється. Метою цього періоду  є підготовка молодняку до  заключного етапу — інтенсивного  росту або відгодівлі. Вирощування  в післямо-лочний період спрямоване  на формування у тварин міцного  кістяка, росту м’язів та максимального  розвитку травних органів шляхом  згодовування великої кількості  об’ємистих кормів із одержанням  середньодобових приростів 700 г  і більше. Вирощування закінчують, коли тварини досягають живої  маси 300 кг.

    В умовах застосування  традиційної технології молодняк  із 6-мі-сячного віку утримують  на прив’язі. Для кожної тварини  у приміщенні виділяють стійло, обладнане годівницею, автонапувалкою (одна на два суміжних стійла) і ланцюговою або хомутовою прив’яззю.

    У господарствах,  де вирощують молодняк на м’ясо,  застосовують комбіновану систему  утримання — у зимовий період  на прив’язі, а в літній безприв’язно  у загонах чи на пасовищах.  Загони споруджують із розрахунку 5 – 6 м2 на одну голову й  утримують молодняк групами по 100 – 150 голів.

    У цьому випадку  корми роздають мобільним транспортом,  а гній прибирають за допомогою  транспортера або бульдозера.

    Молодняку згодовують  значну кількість соковитих і  зелених кормів, що сприяє швидкому  росту тварин та запобігає  передчасному ожирінню. Норми годівлі  визначають залежно від віку  тварин, живої маси й середньодобових приростів.

    Основою раціону  в зимовий період є силос,  сінаж, концентровані та грубі  корми. Якщо господарство знаходиться  в бурякосійних районах, до  раціону молодняку вводять 25 –  35 % жому за загальною поживністю, а для балансування його за  протеїном, мінеральними речовинами  і вітамінами до комбікорму  чи зелених кормів додають  500 – 600 г амідоконцентратних добавок,  а також диамонійфосфат і мононатрійфосфат.

У літній період у раціоні  молодняку зелені корми повинні  становити 75 % за поживністю. Для забезпечення тварин протеїном краще згодовувати  злаково-бобові суміші. Із концентрованих викорис-товують комбікорми або  високоенергетичні кормові суміші. Доціль-но вирощувати молодняк на природних  та культурних пасовищах. За умов гарного  травостою без згодовування концкормів середньодобові прирости тварин можуть досягати 1000 г. Потреба в енергії і перетравному протеїні залежить від віку й живої маси молодняку.

    Відгодівля є  заключним етапом у виробництві  яловичини. Вона передбачає годівлю  тварин вволю з метою збільшення  маси й поліпшення якості м’яса.  Для запобігання ожирінню і  здешевлення відгодівлі спочатку  тваринам згодовують переважно  грубі й соковиті корми. З  підвищенням вгодованості в раціоні  молодняку збільшують частку  концкормів.

    Молодняк відгодовують  тричотири, а дорослу худобу  два–три місяці. У період відгодівлі  середньодобові прирости повинні  становити 800 – 1000 г. Максимально  для відгодівлі використовують  місцеві корми. При цьому частка  концентрованих має досягати 35 –  40 %, а для одержання середньодобових  приростів понад 1000 г — 50 %.

    Залежно від  співвідношення кормів у раціоні  розрізняють такі види відгодівлі: на зелених кормах, силосі, сінажі, жомі, барді.

    Відгодівлю на  зелених кормах застосовують  у літній період із використанням  трави луків та сіяних бобових  і злакових культур. На зелені  корми тварин переводять поступово,  оскільки зміна раціону призводить  до розладу травлення і, як  наслідок, зниження прирос-тів. У  перший день їх згодовують  не більше 10 – 15 кг і до норми  доводять протягом 7 – 10 днів.

    Дорослій худобі  зелених кормів згодовують 50-70, а  молодняку – 30-50 кг. До раціону  також вводять грубі, соковиті  корми, залишки технічного виробництва  (жом, барда тощо) і концкорми.  Якщо у годівлі використовують  силос, то можливе співвідношення  кормів у раціоні за загальною  поживністю таке: трава — 50 –  60 %, силос — 23 – 30, концентровані  — 15 – 20 %. На завершальному  етапі відгодівлі частку останніх  доводять до 40 – 50 %.