Виробнича та соціальна інфраструктура підприємства

     Розрахунки  річної потреби в інструменті  здійснюють виходячи з запланованих обсягів виробництва продукції, номенклатури оснастки, що обумовлена технологією, та норм витрат інструменту. Норму витрат інструменту встановлюють в залежності від типу виробництва. В масовому виробництві цю норму розраховують на операцію, деталь або виріб. В одиночному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється узагальнено (наприклад, на 100 верстатів годин роботи даного устаткування).

     Обсяги власного виробництва технологічної оснастки обумовлені загальною річною потребою в інструменті та можливостями розміщення замовлень на виготовлення інструменту на стороні. При цьому враховують, що потреби в інструменті на підприємстві частково покриваються за рахунок його відновлення.

     В комплекс робіт по експлуатації технологічної  оснастки входять: організація отримання, зберігання, видачі та обліку руху оснастки; організація заточки, ремонту та оновлення інструменту; нагляд за станом технологічної оснастки та додержанням правил її експлуатації.

     Транспортне господарство. Процес виготовлення продукції  на підприємстві супроводжується переміщенням великої кількості різноманітних вантажів: сировини, матеріалів, палива, готової продукції, відходів. В перебігу виробничого циклу всі ці вантажі зазнають багаторазових переміщень. На кожну технологічну операцію припадає декілька транспортних операцій. Це обумовлює значні витрати на транспортне обслуговування, чітка організація якого і забезпечує поєднання всіх елементів виробничого процесу.

     Вся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою  трьох взаємопов'язаних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового та внутрішньо цехового. Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залізничними станціями, портами, аеропортами), а також зі складами місцевих контрагентів. Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів по території підприємства між його цехами, службами, складами. Управління зовнішнім та міжцеховим транспортом покладено на начальника транспортного відділу або начальника транспортного цеху. Внутрішньо цеховий транспорт призначений для виконання транспортних операцій в межах окремого цеху. В свою чергу він поділяється на загально цеховий (перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, лініями) та між операційний (забезпечує зв'язок між окремими робочими місцями). Управління внутрішньо цеховим транспортом є функцією керівників відповідних цехів.

     В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік — це кількість  вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.

     Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів  та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.

     Планування  роботи транспортного господарства охоплює розробку річних (квартальних) та календарних (місячних, добових) планів, а також оперативне регулювання перевезень. В річних та квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажів, кількість транспортних засобів та механізмів, обсяги вантажно-розвантажувальних робіт та інші показники господарської діяльності транспортного господарства. Календарні плани встановлюють завдання на місяць, добу, зміну і даються за окремими транспортними маршрутами. В календарних планах вказуються види вантажів, пункти відправки та прийняття, час початку і закінчення перевезень.

     Енергетичне господарство Удосконалення технічної  бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства.

     До  складу різних видів енергетичного  господарства входять: електросилового  — понижуючі підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство; теплосилового ~ котельня, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація; газового — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; пічного — нагрівальні та термічні печі; слабкострумового — власна телефонна станція, диспетчерський зв'язок, радіозв'язок тощо; енергоремонтного — ремонт, модернізація та догляд за різним енергоустаткуванням.

     Керівництво енергетичним господарством при  значних обсягах споживання енергії здійснюється головним енергетиком. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладено на відділ головного енергетика, енергетичний цех (цехи), відповідні дільниці та лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковане головному механіку.

     В основі організації енергетичного  господарства лежать розрахунки планового  та. звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного  балансу має на меті: по-перше, визначення потреби підприємства в паливі та енергії (витратна частина балансу);

     Процес  складання витратної частини  балансу передбачає: розрахунки потреб основного та допоміжного виробництва  підприємства у паливі та енергії, у  тому числі .на опалення, вентиляцію, освітлення, господарсько-побутові та невиробничі потреби; визначення припустимих втрат енергії у внутрішніх мережах. Розробка приходної частики балансу включає визначення виробничих потужностей власних генеруючи установок, потреб у паливі різних видів за їх нормами, проектування режимів роботи власних генеруючи установок. Звітний енергетичний баланс призначений для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства та для контролю використання енергоресурсів. Він також є базою для розробки заходів щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.

     Складське господарство Умовою безперервного  перебігу виробничого процесу на підприємстві є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектуючих, а також міжцехових і внутрішньо цехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Всі ці запаси зберігаються на складах підприємства, сукупність яких утворює складське господарство. Окрім зберігання на складах підприємства виконується комплекс робіт по підготовці матеріалів до виробничого споживання.

     Структура складського господарства формується під впливом кількох факторів, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються, тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва. Різні види складів підприємства призначені для: матеріальні ~ зберігання запасів матеріалів, сировини, палива» комплектуючих та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні; вони підпорядковані відділу матеріально-технічного постачання; виробничі — зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них відносяться також центральний інструментальний склад, інструментально-роздавальні комори у цехах, склади запасних частин та устаткування; збутові ~ зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; вони підпорядковані відділу збуту підприємства.

     Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів.

     Завіз матеріалів на склади підприємства здійснюється згідно з оперативними планами відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання передбачає перевірку відповідності кількості, обсягів та номенклатури матеріалів записам у супроводжуючих документах. Якісне приймання має за мету встановленням відповідності отриманих вантажів технічним умовам, стандартам, зразкам та іншим вимогам, що обумовлені договорами постачання.

     Розміщення  та зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного, певного місця його зберігання. Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до їх виробничого використання, тобто комплектування, нарізка, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення або дільниці складів.

     Видача  матеріалів зі складів здійснюється в межах ліміту, який розраховується відділом постачання, виходячи з виробничої програми та відповідних витрат матеріальних ресурсів.

     Облік руху матеріальних ресурсів ведеться за допомогою картотеки як на складах  підприємства (кількісно-сортовий облік), так і в бухгалтерії (кількісно-вартісний). У кожній карточці вказують номенклатурний номер матеріалу, його найменування, марку, сорт, одиницю виміру та ціну, а також фіксуються всі надходження та видачі матеріалу. За її допомогою розраховуються залишки матеріалів, які й порівнюються з нормами встановленого запасу зберігання та лімітами.

     Соціальна діяльність підприємства.

     Виробництво — це комплексний процес створення . матеріальних благ, невід'ємною складовою  якого є люди та система взаємовідносин між ними. Тому підприємство становить  не лише економічну, але і соціальну  підсистему суспільства. Крім того, на результативність діяльності підприємства в сучасних умовах все більше впливають соціально-культурні фактори зовнішнього середовища (екологічні, соціальні, культурно-побутові та інші проблеми регіону, де розташоване підприємство). Таким чином сучасні підприємства повинні направляти частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішню проблем соціального характеру.

     Соціальні потреби виникають в результаті діяльності людини як суспільної істоти. Вони безпосередньо пов'язані з  поведінкою людини v взаємовідносинах з іншими людьми, групами людей і суспільством в цілому та спрямовані на відтворення соціальних умов життєдіяльності.

     Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань поліпшення: умов праці та охорони здоров'я; побуту робітників та членів їх сімей; соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких входять: їдальні, кафе, буфети; лікарні, поліклініки, медпункти; власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; школи, професійно-технічні училища, інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації;

     дитячі  ясла та садки, бібліотеки, клуби; будинки  та бази відпочинку, літні табори школярів, спортивні комплекси тощо.

     Управління  діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник  директора підприємства з кадрових та соціальних питань. Йому підпорядковані відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

     Рішення питань соціального розвитку колективу  підприємства є одним з найважливіших  факторів підвищення ефективності виробництва. Сучасні умови господарювання пред'являють високі вимоги до робітників, до рівня їх загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Подальший розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, пов'язаною не тільки з використанням сучасних машин і механізмів, але і з удосконаленням техніки і технології, використанням наукових досягнень у виробництві. З метою задоволення соціальних потреб працівників на підприємстві складається план соціального розвитку.

     Цей план являє собою обґрунтовану та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

     Передумовою ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі робітників. Так, встановлення необхідних відношень різних груп робітників за статтю і віком слідує мету своєчасного забезпечення потреб у кадрах діючого виробництва. Характер та зміст праці, що оновлюються під впливом досягнень науки і техніки, діють на професійну та кваліфікаційну структуру колективу. У цьому ж розділі плану соціальною розвитку значне місце відводиться заходам щодо підвищення рівня загальної та спеціальної освіти робітників, зменшення плинності кадрів.[8]