Перехід промислових підприємств на нові умови господарювання передбачає плату державі за трудові ресурси. Це передусім змушує їхніх керівників серйозно зважувати можливість додаткового залучення робочої сили. Поряд з цим підприємства намагатимуться вивільнятися від зайвої робочої сили завдяки механізації, автоматизації й роботизації виробництва. Скорочуватиметься управлінський апарат. Отже, уже в недалекому майбутньому перед суспільством постане проблема галузевого і територіального перерозподілу вивільненої робочої сили.

      У майбутньому ймовірно зросте конкурентність між державними і кооперативними підприємствами в сфері зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів буде ринок праці.

      Впровадження  орендних форм організації сільськогосподарського виробництва позитивно впливає на забезпечення його робочою силою. Сільське господарство зможе вивільнити певну частину робочої сили тільки за умов високих темпів зростання продуктивності праці. Однак розвиток агропромислової інтеграції уможливить ефективне використання залишкової частини робочої сили. Цю саму роль належить виконати і сфері обслуговування, яка в сільській місцевості розвинена ще недостатньо.

      Кооперація  відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності всіх членів суспільства, особливо в сфері послуг, що дасть можливість залучити до праці насамперед кваліфікованих працівників, які перебувають на пенсії. Розширення кооперативних форм у сфері послуг — не тільки резерв для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливіший фактор раціонального використання трудових ресурсів [9, 123]. 

3. ШЛЯХИ ЕФЕКТИВНОГО  ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ  РЕСУРСІВ В СУЧАСНІЙ  УКРАЇНІ 

3.1 Проблеми та перспективи  використання трудових  ресурсів в Україні.

     Аналіз  стану ринку праці свідчить, що існують такі тенденції сучасного розвитку зайнятості :

     По-перше, порівняно з попередніми роками спостерігається зниження темпів зростання  зайнятості й чисельності робочої  сили у виробничій сфері.

     По-друге, темпи зростання зайнятості сповільнюються швидше, ніж знижується чисельність робочої сили, про що свідчить наявність значного за розмірами прихованого безробіття.

     По-третє, скорочення чисельності зайнятих за темпами істотно відстає від  зниження обсягів виробництва. Це означає  накопичення надлишкової чисельності зайнятих. Її наявність пояснюється низкою чинників: існуванням кредитно-фінансової підтримки державою окремих збиткових галузей і виробництв; стримуванням процедури банкрутства чинною системою оподаткування, що не стимулює скорочення зайвої чисельності працівників, своєрідністю проведення першого етапу приватизації.

     З усіх означених тенденцій в розвитку сфери зайнятості переважна частина  має насторожувальний характер. Сучасна  ситуація така, що життєво важливим для оздоровлення економіки є не лише зусилля зі збереження перспективних робочих місць, а й стимулювання організованого вивільнення і мобільності працюючих, використання для цього коштів спеціальних фондів, включаючи фонд зайнятості. Необхідно тісно пов'язати процеси роздержавлення, темпи і масштаби скорочення чисельності працівників, реструктуризації й ліквідації збиткових підприємств із заходами щодо регулювання зайнятості.

     Негативні тенденції на ринку праці найближчим часом ще більше поглиблюватимуться. Незайнятість стає масовим явищем, а соціальне напруження наближається до критичного рівня, тому в умовах, що склалися на ринку праці, державне регулювання зайнятості набуває особливого значення [6, 88].

     Але зниження рівня прихованого безробіття частково можна досягти ліквідацією його окремих причин (нестача сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, труднощі зі збутом продукції й фінансуванням виробництва). У сучасних умовах не можна цілковито ліквідувати ці причини, аби досягнути бажаного результату, але треба розробити часткові заходи, що сприятимуть зниженню гостроти негативних наслідків прихованого безробіття. Серед яких:

• законодавче обмеження тривалості вимушених відпусток з ініціативи адміністрації;
• законодавче передбачення лібералізації процедури звільнення частково зайнятої робочої сили;
• розроблення заходів соціального захисту осіб, що перебувають у становищі вимушеної неповної зайнятості;
• рекомендація підприємствам про застосування комплексу превентивних заходів, зокрема таких, як завчасне переведення працівників на інші робочі місця; надання можливості перекваліфікуватися.

     Завданням сучасного етапу в сфері регулювання  зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має  бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання  на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління [13]. 

3.2 Напрями підвищення ефективності використання трудових ресурсів. 

     Управління  трудовими ресурсами  є складовою  управління розвитком держави. В умовах перехідної економіки напрямами покращення ефективного використання трудових ресурсів в Україні можуть бути:

        1) активна політика держави: напрями  політики включають соціальну  підтримку, розвиток гнучкого  ринку праці, його правове забезпечення, працевлаштування, підготовку і перепідготовку кадрів;

        2) економічне зростання вимагає  збільшення кількості, поліпшення  якості робочих місць (створення  нових та реконструкції вже  існуючих робочих місць, зменшення  робочих місць з шкідливими умовами праці, захист середовища);

        3) виходячи з особливостей сучасного   ринку праці -  поширеність  підприємницької діяльності, ринок  праці не може існувати поза  конкурентною, заснованою на приватній  власності економікою і демократичними  суспільними інститутами, що відповідають світовим стандартам;

        4) витрати на розвиток трудових  ресурсів, що поступають з державного  бюджету, від приватних фірм, корпорацій  і окремих підприємців, мають  не обкладатися податками та  ставити трудящих у зв'язку з цим в юридичну або фактичну залежність від підприємців, держави, суспільства в цілому;

        5) надання можливостей міжнародного  працевлаштування на користь  якнайкращої  реалізації  робочої  сили (працевлаштування не в Україні);

        6) покращення використання ефективного організаційного принципу ринку праці - співпраця між підприємцями, профспілками і державою;

        7) запозичення досвіду зарубіжних  країн щодо укладення колективних  договорів на вищому національному  рівні між асоціацією підприємців  і керівництвом профспілок; на рівні корпорацій і окремих підприємств;

        8) для стримання прагнення працедавців  переманювати до себе кваліфікованих  спеціалістів, а також бажання  працівників змінити місце роботи  необхідно ввести на підприємствах  рівну оплату за рівну працю;

        9) розробка проекту для застосування  на практиці загальнодоступних  банків даних, що мають надавати  кожному, хто шукає роботу,  повної інформації про вакантні  місця по професіях, галузях  і регіонах країни;

        10) покращення якості освіти; запровадження курсів, систем підвищення освітнього рівня безробітних, перепідготовка за професіями, що мають попит на ринку праці; організація семінарів для молодих спеціалістів, які допоможуть їм оволодіти вміннями самопрезентації, проаналізувати власні очікування, співвіднести їх з потребами ринку праці, знайти на ньому своє місце;

        11) державне фінансуванню програм  ринку праці, що сприяє активному  розвитку трудових ресурсів включає:  забезпечення географічної мобільності  робочої сили шляхом фінансування  переїзду сімей в райони, де є вакантні робочі місця, з гарантією поліпшення матеріальних умов життя; організація для молоді суспільних робіт з гідною платою; заохочення підприємців до прийняття на роботу людей з обмеженими здібностями та спеціальне технічне устаткування робочих місць для них; стимулювання розвитку підприємницької діяльності; збільшення соціального захисту населення на ринку праці;

        12) впровадження додаткового заробітку  для студентів шляхом організації  оплачуваних робіт на базі  місця навчання (навчального закладу);

        13) підвищення шансів працевлаштування  працівників зі старших вікових  груп, відповідальність працедавців  за необгрунтоване звільнення  співробітників;

        14) створення сприятливих умов  для розкриття інтелектуального  розвитку, ефективного застосування трудового потенціалу, впровадження ефективних фінансових і нематеріальних  способів мотивації; вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання додаткових доходів;

        15) високу ступінь зайнятості  трудових ресурсів можливо забезпечити за рахунок створення нових робочих місць не тільки у конкурентноспроможних галузях але й тих, що потребують відновлення за рахунок інвестицій;

        16) управління ефективним використанням  трудового потенціалу, постійне  забезпечення покращення  його якості (за рахунок оцінки головних показників стану трудового потенціалу); забезпечення відповідності трудового потенціалу вимогам міжнародного рівня; підтримка висококваліфікованих спеціалістів [11, 214].

ВИСНОВКИ

     Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

     Економічно  активне населення — це частина  населення, яка пропонує свою працю  для виробництва товарів і  надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

     Економічно  неактивне населення — це та частина  населення, яка не входить до складу ресурсів праці.

     Процес  відтворення робочої сили поділяється на окремі фази. Це фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

     Перерозподіл  робочої сили здійснюється у вигляді  її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

     Сучасній  демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини.

     Баланс  трудових ресурсів являє собою систему  взаємозв'язаних показників, які характеризують формування та розподіл трудових ресурсів.

     Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо створення  суспільного продукту (національного  доходу). Саме в цьому полягає  її економічна сутність. Зайнятість населення  — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

     Під трудовими ресурсами розуміють  частину населення, яка досягла  необхідного фізичного розвитку, розумових здібностей і знань для праці у народному господарстві.

     Масштаби  трудових ресурсів характеризують потенційну масу живої праці, або ж "запас" робочої сили, яким володіє суспільство  для задоволення своїх потреб. Економічно активне населення-це частина працездатного населення, зайнята суспільно корисною працею, яка дає їй доход, необхідний для відтворення самої себе.

     Аналіз  стану ринку праці свідчить, що існують такі тенденції сучасного  розвитку зайнятості :

• порівняно з попередніми роками спостерігається зниження темпів зростання зайнятості й чисельності робочої сили у виробничій сфері.
• темпи зростання зайнятості сповільнюються швидше, ніж знижується чисельність робочої сили, про що свідчить наявність значного за розмірами прихованого безробіття.
• скорочення чисельності зайнятих за темпами істотно відстає від зниження обсягів виробництва. Це означає накопичення надлишкової чисельності зайнятих. Її наявність пояснюється низкою чинників: існуванням кредитно-фінансової підтримки державою окремих збиткових галузей і виробництв; стримуванням процедури банкрутства чинною системою оподаткування, що не стимулює скорочення зайвої чисельності працівників, своєрідністю проведення першого етапу приватизації.