Аналіз безробіття в Україні

Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Ми вважаємо, що до цього типу безробіття слід відносити лише тих, хто добровільно змінює місце своєї роботи. Більшість же економістів Заходу в силу причин, розглянутих вище, відносять сюди й тих людей, які шукають нову роботу через звільнення, й тих, хто втратив сезонну роботу, а також категорії працівників (особливо молодих), які вперше шукають роботу. Ці категорії працездатних відносяться до вимушеного безробіття.

Інституціональне безробіття. Цей тип безробіття породжується інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна позбавити соціального захисту. В той же час певна частина працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати з соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так, згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за рахунок допомоги по безробіттю, потім кожен рік працюють в середньому на 2 тижні менше тих, хто ніколи такою допомогою на користувався.

Другий тип – вимушене безробіття, тобто коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеними є форми, перераховані на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Форми вимушеного безробіття [1, 222]

Плинне безробіття –  це стан, коли частина промислової резервної армії праці, що внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття. Особливість його формування полягає в тому, що розвиток підприємництва в сільському господарстві, як і в промисловості, супроводжується витісненням дрібного виробництва великим і розоренням маси дрібних селянських виробників. Але ці селяни ще довгий час чіпляються за свій клаптик землі і за своє дрібне господарство, хоча воно вже й неспроможне прогодувати їх. Такі напіврозорені фермери, дрібні одноосібні виробники лише частину часу займаються своїм господарством, решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як донедавна в Україні, займаються "човниковим промислом". Це безробіття поповнює також частина міського населення – розорені ремісники, дрібні торгівці, а також ті працівники, які вважаються формально зайнятими, але місяцями не отримують зарплати, працюють неповний робочий день (тиждень) або знаходяться у вимушених відпустках [9, 112].

Застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.).

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм).

Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосування нових технологій. Зокрема, зростаюча роботизація автомобільної промисловості США створила там реальну загрозу масового технологічного безробіття. На деяких операціях зарплата середнього робітника досягає 25 дол/год., тоді як робот може зробити те ж саме за 6 дол/год., враховуючи витрати на його придбання й обслуговування.

Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання.

Конверсійне й технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, що охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни в структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень, а також зміни в структурі споживчого попиту.

Сукупність природного й вимушеного безробіття складає поточне безробіття країни.

Отже, повна зайнятість не означає  абсолютної відсутності безробіття. В сучасному ринковому господарстві зайнятість стає дійсно "повною" й "ефективною" лише тоді, коли рівень безробіття близький до природної норми, яка ніколи не зможе дорівнювати нулю. Тому прагнення залучити до роботи всіх працездатних, тобто наділити їх гарантованим робочим місцем, нічого, окрім шкоди, економіці не принесе.

Повна зайнятість в реальній економіці визначається як різниця між загальною кількістю працездатного населення країни й природним безробіттям.

Безробіття набуває природного характеру й не завдає шкоди економіці лише за умови збалансованості ринків робочої сили. Якщо ж число тих, хто шукає роботу, перевищує наявні вакансії, це означає, що ринки робочої сили не збалансовані, при цьому зберігається дефіцит сукупного попиту й циклічне безробіття. З іншого боку при надлишковому сукупному попиті відчувається дефіцит робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць перевищує кількість робітників, що шукають роботу. В таких випадках фактичний рівень безробіття нижчий від природного.

Визначення повної зайнятості не означає, що ринкова економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття й тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень практичного безробіття часто перевищує природний рівень, а подекуди в економіці він може бути нижчим природного рівня. Останнє трапляється тоді, коли держава, застосовуючи засоби макроекономічного регулювання, діє всупереч природному ходу подій на ринку праці, виходить за мінімально допустимі межі втручання в ринкові процеси, що, безумовно, веде до зниження ефективності економічної системи.

Безробіття характеризується двома  основними показниками: рівнем і  тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості працездатного населення (такого, що живе на доходи від своєї праці).

Рб = (Кб / Пр) ´ 100

де Рб – рівень безробіття; Кб – кількість безробітних; Пр – працездатне населення.

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного  уявлення про ситуацію в сфері  зайнятості. Недоліком цього показника, з одного боку, є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього  тих, хто втратив надію на отримання роботи, знижує фактичний рівень. Це, зокрема, стосується сучасної України, де майже кожен другий робітник працює неповний робочий день (тиждень), знаходиться у вимушеній відпустці, але офіційно не зареєстрований у службі зайнятості як безробітний. З іншого боку, приховування інформації про зайнятість у тіньовій економіці завищує показник рівня безробіття. Для реальної оцінки ситуації з зайнятістю населення треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, але й те, протягом якого часу вони не працюють, тобто тривалість безробіття.

Отже, зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільне корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход. Безробітними вважаються працездатні особи, які не працюють в силу відсутності роботи, а не тому що вони не хочуть працювати.

 

2. Безробіття  як соціальний феномен

2.1. Особливості соціально-трудових  відносин при переході до ринку

Перехід до ринку праці звичайно пов'язується з тим, наскільки створені для цього відповідні умови. Йдеться перш за все про визнання права вільного продажу кожною людиною особистої робочої сили на началах трудового найму за власним вибором і бажанням.

Крім того, важливо, щоб на ринку  робочої сили забезпечувалася можливість продавати цей товар за ринковою ціною, яка складається в процесі  узгодження відносин між працівником  і наймачем при дотриманні мінімального рівня оплати праці, передбаченої законом, і відсутності обмежень по верхньому рівню.

Основою трудових відносин в умовах ринку робочої сили є вільний, добровільно укладений контракт між працівником і його наймачем на умовах взаємної угоди і відповідно до чинного законодавства про працю.

Ще одне важливе свідоцтво формування ринку праці – його інституційне оформлення: створений фонд сприяння зайнятості, функціонують центри зайнятості, формується законодавча база. Іншими словами, складається інфраструктура ринку праці, яка є сукупністю установ і інститутів сприяння зайнятості, включаючи державні і недержавні структури (постійного і тимчасового характеру), суспільні організації і кадрові служби підприємств в єдності з нормативно-правовою сферою їх діяльності.

Особливість ринкового механізму розподілу і перерозподілу робочої сили полягає в тому, що він об'єктивно пов'язаний з необхідністю резервування частини робочої сили. Без цього неможливі конкуренція, розподіл капіталу і розвиток ринкової економіки як такий.

Резервування робочої сили – важливий елемент механізму саморегулювання ринку праці. Він передбачає різноманіття форм його акумуляції залежно від причин, що породжують необхідність резервування робочої сили.

Співвідношення резервної і  функціонуючої робочої сили, тривалості праці і бездіяльності окремих працівників, масштаби резервів, накопичуваних в сферах формування, використання і обіг робочої сили, дуже рухомі, залежать від багатьох чинників і потребують обліку і регулювання з боку держави.

Без такого регулювання становлення  ринку відбувається деформовано, резервування робочої сили приймає нераціональні, потворні форми і супроводжується негативними наслідками для життєвого становища працівників, для конкурентоспроможності підприємств і ефективності суспільного виробництва в цілому.

Перехід від централізованого розподілу  і перерозподілу працівників  в народному господарстві до ринку  праці і механізму його саморегулювання  передбачає створення адекватної його природі інфраструктури, яка повинна  усувати диспропорції між попитом  і пропозицією на локальних ринках праці і погоджувати інтереси його суб'єктів.

Ступінь сформованості сукупності цих та інших умов і характеристик  ринку праці виявляється в соціально-трудових відносинах.

Взаємодію ринку праці і соціально-трудових відносин можна представити схематично (рис. 2.1) [29, 67].

Рис. 2.1. Механізм взаємодії ринку праці і соціально-трудових відносин [29, 67]

Заслуговує уваги точка зору Е. Гіденса [8, 364-370], який розглядає соціально-трудові  відносини як важливий компонент соціального життя суспільства, виділяючи їх вплив на соціальне самопочуття людей. Йдеться про соціально-економічний статус і перспективи його збереження, можливості реалізації соціально-трудової активності, різноманітності соціального життя, можливості соціальних контактів у сфері праці, організованості соціального життя і, кінець кінцем, про забезпечення стабільної соціальної ідентичності. Ці характеристики соціально-трудових відносин є цінностями, які стають найбільш значущими у разі втрати роботи.

Отже, особливості соціально-трудових відносин в перехідній період обумовлені перш за все незрілістю ринкових відносин в економіці, недорозвиненістю ринку  праці. Ці особливості виявляються  у вигляді:

• зовнішнього рівня соціальної нерівності внаслідок диференціації заробітної плати на державних, приватних і сумісних з іноземними фірмами підприємств;
• порушення принципів соціальної справедливості, збільшення чисельності "соціально скривджених" і соціально знедолених людей;
• соціальної незахищеності працівників через неефективну державну систему соціального захисту і несформованість системи соціального страхування;
• недостатньої підготовленості учасників соціально-трудових відносин до ринкових соціальних ролей і статусних позицій;
• соціальної неадаптованості значної частини трудящого населення до змін у сфері праці;
• конкуренція у сфері трудових відносин і недостатньої готовності до участі в конкурентній боротьбі на ринку праці;
• тяжкого матеріально-технічного і економічного стану значної частини виробничих підприємств, тиск "армії безробітних" і загрози виявитися без роботи як прояви спотворень соціально-трудових відносин;
• високої соціальної напруженості у сфері праці, перманентного соціального конфлікту між працівниками і роботодавцями (особливо в особі держави). Зрозуміло, що ступінь прояву перерахованих особливостей соціально-трудових відносин обумовлюється перш за все успішністю ринкових реформ, розвиненістю ринку праці в тій або іншій країні в перехідний період.

2.2. Безробіття як соціально-економічна характеристика ринку праці

Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття – це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного ефективного попиту;
• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
• недостатня мобільність робочої сили;
• структурні зрушення в економіці;
• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;
• демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн  до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

З переходом до ринкової економіки стає все більш очевидним, що проблема зайнятості не може обмежуватися виробничою діяльністю людей по створенню матеріальних і духовних благ. Від рішення цієї проблеми залежать багато сторін життєдіяльності людини, пов'язаних з її самореалізацією як діяльнісної особистості. Повинно йтися про "соціальне наповнення" категорії "зайнятість".

Слід зазначити, що фонд заробітної плати підприємств залежав від  кількості працюючих, і керівники  одержували додатковий економічний  стимул для "роздування штатів".

Це сприяло появі тенденцій зрівнялівки, суб'єктивізму, втрати мотивації до добросовісної праці, зниження ефективності виробництва. Установка на повну зайнятість диктувала низьку ціну робочої сили, що, в свою чергу, позбавляло роботодавців стимулів до вживання високопродуктивної техніки і передових прийомів організації виробництва, а робітників – до підвищення кваліфікації. В результаті рівень кваліфікації і професійної підготовки за останню четверть XX ст. істотно не змінився, а фізичною працею як і раніше зайнято близько 70 % працівників.

Природно, перехід до ринку загострює  дану проблему з багатьох причин. Це, зокрема, закриття нерентабельних виробництв; необхідність використання найефективніших, інтенсивних форм економічного розвитку і можливостей багатоукладного господарства; скорочення частки оборонних галузей і їх конверсія; розрив міжгосподарських зв'язків; структурні перекоси та інші кризові деформації економіки.