Аналіз безробіття в Україні

Держкомстат України

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Білоцерківська філія

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

на тему: «Аналіз безробіття в Україні»

 

 

 

Роботу виконала:

Студентка 4-го курсу 

Групи № 161

Цвіловська Ю.В.

 

Перевірив викладач:

Кузьменко А.В.

 

Оцінка___________________

 

 

м. Біла Церква

2012р.

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ринкова система являє собою  сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних  робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів) і ринок праці.

Процес відтворення національного  виробництва передбачає відтворення  не лише сукупного продукту, але  й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі  виробництва (матеріального й нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість існують об'єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

 

 

1. Економічна сутність безробіття

1.1. Сутність ринку праці

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів) і ринок праці.

Ринок праці – це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару "робоча сила". Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає  в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару "робоча сила", а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут  виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці  охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють  такі групи працездатних людей:

• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.

Отже, ринок праці – це ринок  найманої праці. Він охоплює відносини  від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Елементами ринку праці  є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Найманий працівник і підприємець  юридичне рівноправні і користуються правами людини й громадянина  однаковою мірою. Відносини між  найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов'язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації підприємця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Підприємець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, які передбачені законодавством про працю та зайнятість, колективним договором і трудовим договором (контрактом).

Елементами ринку праці є  також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит  на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;
• стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;
• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;
• фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

           Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.

Отже, ринок праці – це ринок  найманої праці. Він охоплює  відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

1.2. Зайнятість населення і причини  безробіття

Процес відтворення національного  виробництва передбачає відтворення  не лише сукупного продукту, але  й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального й нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси –  це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні – це жінки від 16 до 54 років, чоловіки – від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.

Зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільне корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход. Ці відносини охоплюють різних суб'єктів, що видно з рис. 1.1.

 

Рис. 1.1. Суб'єкти відносин зайнятості

 

Перелік осіб, які відносяться до зайнятого населення в Україні, дається в Законі "Про зайнятість населення", прийнятому Верховною Радою України в березні 1991 р.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення  працівників в економічну систему. Найбільш поширеними серед них є  ті, що перераховані на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Форми реалізації зайнятості населення

 

Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й  важливим фактором захисту населення  в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Проте, що розуміти під "повною зайнятістю", в економічній практиці довгий час залишається дискусійним. Теоретично повна зайнятість означає забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх, хто бажає і вміє працювати. Але практика господарювання нібито спростовує таке визначення, і на це вказують багато відомих економістів Заходу, стверджуючи, що висока ефективність національної економіки можлива лише за наявності певного резерву незайнятого самодіяльного населення.

Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок робочої сили.

Ключовою проблемою регулювання  ринку робочої сили є оптимальне поєднання високої ефективності праці з максимальною зайнятістю населення, а також забезпечення надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Тому воно розповсюджується на важливі параметри ринку робочої сили як з боку пропозиції: кількість робочого часу, порядок найма і звільнення, форми компенсації ризику, але насамперед на такий найважливіший параметр, як ціна, за якою відбувається купівля-продаж робочої сили (зарплата).

Механізм регулювання ринку робочої сили, що склався в розвинутих країнах світу, є результатом боротьби між працею й капіталом, компромісів, досягнутих у процесі цієї боротьби. Проте діяльність профспілок вносить до цього механізму важливі корективи, завдяки чому ринок робочої сили перестає бути сферою безмежного панування капіталу й конкуренції.

Важливим суб'єктом регулювання  ринку робочої сили (паралельно з профспілками) в промислово розвинутих країнах виступає держава. Насамперед потрібно відзначити політику, скеровану на забезпечення повної зайнятості. З метою стимулювання попиту на робочу силу держава:

а) розвиває підприємництво на основі державної власності;

б) розробляє й реалізує програми громадських робіт; в) здійснює закупівлю  товарів і послуг у приватному секторі;

г) призначає премії підприємцям  за створення нових робочих місць;

д) через пільгове оподаткування  сприяє нагромадженню капіталу в  приватному секторі, що веде до створення  нових робочих місць;

є)виступає посередником у пошуках  вакансій робочих місць;

ж) організує навчання й перенавчання робочої сили і т.д.

Через державу трудове населення отримує також ряд виплат, які певною мірою стабілізуючи соціально-економічне становище, частково звільняють працю в її відносинах з капіталом від ринкового ризику в його крайніх формах. Такі виплати через систему соціального забезпечення утворюють практично другий елемент ціни робочої сили, який, на відміну від першого (зарплати), утворюється на позаринковій основі.

Одним з елементів, що стабілізує становище найманого робітника на ринку праці, є система державного пенсійного забезпечення, страхування по безробіттю, а також виплати через державну систему соціального забезпечення соціальної допомоги людям, що потрапили в тяжке матеріальне становище й не можуть себе утримувати.

Як вже було сказано, існують  об'єктивні умови розбалансованості  ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки.       

Отже, сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

З'ясувавши сутність безробіття та його причини, необхідно визначитися в тому, кого вважають безробітним і які типи безробіття виділяються в сучасній економічній практиці.

Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість населення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах. Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати.