Творчість українських композиторів М. Березовського та Д. Бортнянського

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. “Український Моцарт” Дмитро Бортнянський……………………………...5
2. Творчість композитора М. Березовського – вершина

   світового мистецтва........................................................................................10

3. Творча спадщина М. Березовського та Д. Бортнянського в сучасному духовному житті……………………………………………………………..16

 Висновок………………………………………………………………….……...22

 Список  використаної літератури……………………………………………….24

Вступ 

     Як  відомо, кінець XVI - перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти  польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарських набігів. Козацько-селянські повстання під  проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною конфліктних зіткнень широких  мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648 -1654 років  під проводом видатного сина українського народу, талановитого полководця Богдана  Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом - возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне  значення для дальшого історичного  розвитку українського, російського  і білоруського народів.

     Основним  жанром тогочасної фахової музики був  партесний кон-церт. Це - багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово  «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті-ями  з нот. Поряд з концертом розвивалися  й інші жанри: кант, псальма, одноголосна  пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у  XVI-XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між  згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна  пісня, кант, в свою чергу, впливав  на партесний концерт.

     Вершин  тогочасної музичної культури досягли  хорові твори Артемія Веделя, Максима  Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори  поєднали традиції східно-слов'янської  релігійної музики і народної пісенності з ви-соким професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, ке-рівника хорів  академії і Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники  вважали їх "театраль-ними", такими, що не відповідали духу релігійної музики.

       Одним із творців українського  хорового стилю у духовній  музиці був М. Березовський (1745-1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної  та західноєвропейської хорової  му-зики у хорових духовних  композиціях. Його твори виріз-няються  вишуканістю й художньою досконалістю ("Літур-гія", "Причасні вірші"). Найзначнішим досягненням ком-позитора  є жанр хорового концерту ("Не  отвержи меня во время старости").

1. “Український Моцарт” Дмитро Бортнянський

     Немало-небагато, а саме “українським Моцартом”  називав наш великий композитор Михайло Вербицький свого геніального  попередника Дмитра Бортнянського. А згодом, всього через півтора  століття, у страшні для українства часи радянською владою вже насаджувався стереотип про Бортнянського, як про нібито щось старе, несучасне  і вже давно нікому не цікаве. Слава Богові, пройшло ще кілька десятиліть і сучасне покоління  вже намагається зрозуміти усю  велич хорового корифея родом  із Сумщини. І тому зараз відкриваються  очі навіть багатьом заскорузлим  скептикам: виявляється, що саме на закладених Дмитром Бортнянським традиціях  барокового співу виросли багато видатних музикантів не лише України  та Росії, а й світової спільноти!

     У Петербурзі малий Дмитрик співав з семи років

       Документів про творчий шлях  геніального класика української  музики обмаль, проте й досі  у різних містах знаходяться  щоразу нові, невідомі нотні рукописи  Дмитра Степановича. Нерідко Бортнянського  називають російським композитором  − через те, що він зробив  кар’єру і левову частку свого  життя прожив у Росії. Однак  незаперечним свідченням українського  походження композитора є те, що він походив зі шляхетного  козацького роду. Д. Бортнянський  народився 1751 р. (точна дата невідома) у містечку Глухові тогочасної  Чернігівської губернії (зараз це  Сумська область). Його батько  був багатим козаком і служив  у гетьмана Кирила Розумовського,  мріючи, що його син Дмитро  також колись стане козацьким  старшиною. Проте не суджено  було збутися батьковій мрії, а були почуті материнські  молитви – малий Дмитро ріс  співаком. Якраз в той час в  Росії активно розвивалася хорова  культура і до придворної капели  співаків з усієї імперії звозили  найголосистіших вокалістів. І за  Божим провидінням десять кращих  вихованців Глухівської співацької  школи, серед яких був семирічний  Дмитрик, відправили до Санкт-Петербурга.

       У Росії майбутнього музичного  генія одразу ж помітили. Спершу, зауваживши в юного Бортнянського  неабиякі музичні здібності, його  особисто навчав регент (пізніше  − директор) капели Марко Полторацький, виходець з України і великий  знавець нашої народної пісні.  Згодом ці роки навчання у  Полторацького проявилися в музичних  творах Бортнянського − у вигляді  інтонацій з українських народних  співанок.

       Відтак за розпорядженням цариці  Єлизавети з юним співаком  працював знаний італійський  композитор Б. Галуппі, опери  якого того часу мали надзвичайний  успіх у Росії. З 1768 року  Бортнянський навчався у Венеції,  куди перед цим повернувся  професор Галуппі. Також українець  вдосконалював мистецтво композиції  у Римі, Мілані, Болоні, Неаполі. За  кордоном молодий композитор  з України блискуче опановує  гру на клавесині і пише  сонати для цього інструмента.  Тут же побачили світ і його  перші хорові твори, опери “Креонт”, “Алкід” та “Квінт Фабій”.

       У двадцять вісім років, пробувши  понад десять років за кордоном, Бортнянський повертається до  Росії і з 1779 по 1796 роки служить  придворним композитором та клавесиністом  при наслідникові князя у Гатчині  та Павловську − на ці роки  припадав пік творчої активності  композитора. 1784 року Дмитра Степановича  призначили вчителем музики сестри  майбутнього царя Павла І Марії  Федорівни. Для занять з нею  він спеціально писав камерні  твори. Також до його обов’язків  капельмейстера входило створення  опер та хорових концертів  до кожного світського чи духовного  свята, які тоді в країні  особливо пишно і часто святкувалися. Саме в цей час Бортнянський  пише опери “Свято сеньйора”,  “Сокіл”, “Син-суперник” та  інші вокально-інструментальні композиції.

       У педагогічній та композиторській  праці проходить сімнадцять років  життя Дмитра Степановича. А  11 листопада 1796 року талановитого  композитора і авторитетного  організатора призначають на  посаду директора придворної  капели. Безперечно, Бортнянський, пройшовши  в цій капелі шлях від співака  до директора, знав усі переваги  і недоліки колективу. Тож прийнявши керівництво капелою, він провів її реорганізацію, запросив нових талановитих співаків та музикантів (переважно вихідців з України), домігся створення окремого хору для театральних вистав. Бортнянський вміло поєднував вимогливість з доброзичливим ставленням до співаків, що сприяло високому професіоналізму та вражаючій співочій майстерності кожного з капели.

     У вільний музики час український  маестро купував картини і  оформляв палаци

       Суміщаючи основну роботу в  капелі з посадою викладача  Смольного інституту шляхетних  дівиць, Бортнянський ще й особисто  підбирав кандидатів у малолітні  співці, брав участь у роботі  Санкт-Петербурзького філармонічного  товариства, в діяльності Академії  художнього мистецтва (1804 року  ухвалою надзвичайних зборів  Академії його обрали її почесним  членом) та допомагав в організації  публічних концертів. Придворний  маестро та справжній професіонал  Дмитро Бортнянський поєднував  щирість з тонким смаком й  винахідливістю, тому його музику  з однаковим задоволенням виконували  і слухали і в палацах, і  в простих сім’ях. Архівні документи  Італії та Росії підтверджують,  що Бортнянський справді був  високоповажною людиною і завжди  бажаним гостем у колах творчої  інтелігенції. Він підтримував доброзичливі  стосунки з А. Строгановим,  Г. Державіним та А. Фонвізіним. Архівні документи свідчать, що, крім щоденних занять з хором,  – Бортнянський аж 30 років очолював  капелу – він ще й завідував  усією економічною частиною, влаштовував  побут співаків, вів канцелярські  справи. Документи стверджують й  те, що Бортнянський не лише  був капельмейстером, директором  придворної капели, композитором, мистецтвознавцем  − йому ще й доручали переглядати  та рецензувати усю культову  і придворну світську музику, надсилали для ознайомлення й  оцінки різні твори, обробки  народних пісень.

       А листування Бортнянського із  статс-секретарем імператриці Вілламовим  розкриває абсолютно невідомий  бік діяльності хорового корифея: у листах є свідчення того, що він брав участь в оформленні Павловського і Гатчинського палаців, вів розрахунки з художниками та майстрами, закуповував картини для царських покоїв. Все це свідчить й про високий авторитет і довіру до Бортнянського в мистецьких колах. Також, відвідуючи Італію, він полюбляв купувати картини. Його сучасники часто згадували домашню художню галерею маестро, “не вельми багату кількістю, але дорогоцінну працями відомих майстрів”.

     Чайковський назбирав нот Бортнянського на 10 томів

       Бортнянському належить понад  сто творів духовної хорової  музики: 35 чотириголосних та 10 двоголосних,  ряд невеликих композицій, а також  світські твори, в тому числі  кантата “Співак у таборі російських  солдатів”, камерно-інструментальні  композиції. Можна впевнено сказати,  що творчість Дмитра Бортнянського  мала відчутний вплив на розвиток  усієї української хорової культури. На його спадщині вчилися такі  славетні митці, як М. Лисенко,  М. Леонтович, К. Стеценко, Л.  Ревуцький, В. Лятошинський тощо.

       Оглядаючи творчий доробок Бортнянського,  можна дійти висновку, що він  разом із М. Березовським та  А. Веделем створив класичний  тип хорового концерту. Ці композитори  стали представниками нового  напряму в багатоголосному співі,  якому були притаманні намагання  узгодити музику й текст, адже  більшість італійців, які писали  музичні твори для православної  церкви, погано вододіли слов’янськими  мовами, а то й взагалі їх  не знали. Деякі біографи та  історики визначають творчу діяльність  цих композиторів як цілу епоху  в православній церковній музиці. Вочевидь, це так і є, бо, наприклад,  Бортнянський вперше зініціював  упорядкування співу в храмах  і почав обробляти давні християнські  мелодії.

       Помер Дмитро Степанович Бортнянський 10 жовтня 1825 року в Петербурзі, а  повне зібрання його творів (знайдених  на той час) в 10 томах вийшло  лише 1882 року за редакцією Петра  Чайковського. Дмитро Бортнянський  ніколи не був у цілковитому  забутті, але ставлення до нього  змінювалося неодноразово. В XIX столітті, в період гострої боротьби  за національне в музиці, він здавався передовій російській критиці занадто “італійським”. На рубежі XIX-XX століть дослідники, вже з більш значимої історичної відстані, оцінили заслуги Бортнянського у створенні національної музичної мови: 1901 року вперше було відзначено ювілей композитора, 150-річчя від дня народження. А у 20-ті роки минулого століття вийшли друком його світські твори, що тривалий час “маринувалися” у палацових архівах. Проте у 30-40 роках твори композитора майже не звучали в Росії та Україні, але в музичній науці визрівало справжнє осмислення феномена Бортнянського. В останні ж десятиріччя знову з’явився інтерес до його творчості. Поставлено ряд опер, виконуються хорові концерти, камерно-інструментальні твори. Також тепер годі уявити собі Службу Божу, особливо архієрейську, на якій не звучав хоча б один твір Бортнянського. Адже духовна музика “українського Моцарта” – це емоції справжнього торжества християнства, це хорове бароко, що окрилює душу.

2. Творчість композитора М. Березовського –  вершина світового мистецтва

     Творчість Максима Березовського — першого  з когорти славетних українських  композиторів XVIII ст. — є епохою в  історії становлення російської та української професіональних  композиторських шкіл, визначним  мистецьким явищем у духовній і світській  музиці.