Банковский кредит, его экономическая суть и общие основы развития

• новоутворювання та ті, що підлягають реконструкції, основні фонди, а також оборотні кошти в усі галузях народного господарства;
• цінні папери, акції, облігації та інші;
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об’єкти власності;
• майнові права та права на інтелектуальну власність.

    Суб’єктами  інвестиційної діяльності:

• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядчики);
• користувачі об’єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
• юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії тощо);
• громадяни України;
• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

    Рівень  інвестицій суттєво впливає на обсяг  національного доходу суспільства. Від його динаміки буде залежати багато макропропорцій у національній економіці [3, c. 96-99].

    Державне  регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

    Управління  державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

    Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

• надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
• державних норм та стандартів;
• заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;
• роздержавлення і приватизації власності;
• •визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
• політики ціноутворення;
• проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва.

    У вересні 1996 року спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства Фінансів України та Державного комітету у  справах містобудування і архітектури  було затвердження Положення з метою систематизації комплексу питань, пов'язаних із фінансуванням та кредитуванням капітального будівництва, цільового й ефективного використання державних коштів.

    Положення було обов'язковим для застосування підприємствами й організаціями  усіх форм власності та органами виконавчої влади усіх рівнів при фінансуванні та кредитуванні за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень при здійсненні нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переозброєння діючих підприємств, проектних робіт, витрат на проведення конкурсів (тендерів), консервації (розконсервації) об'єктів, а також придбання обладнання, що не потребує монтажу та не входить до кошторису будов. При будівництві, яке здійснюється за рахунок недержавних капітальних вкладень, це Положення носить рекомендаційний характер. Саме у цьому положенні визначені наступні терміни:

    Капітальні  вкладення (інвестиції в основний капітал) - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів.

    Державні  капітальні вкладення - інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів.

    Недержавні  капітальні вкладення - інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів із недержавними формами власності.

    Капітальне  будівництво - процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, розконсервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів).

    Змішані капітальні вкладення - інвестиції, що спрямовуються на фінансування капітального будівництва, у загальному обсязі яких є частка державних капітальних вкладень [1, c. 33-37].

   1.3. Структура інвестицій  в основний капітал  та обґрунтування факторів, узятих для аналізу моделі інвестицій в Україні.

    Згідно  методологічних роз'яснень Державного комітету статистики України капітальні інвестиції поділяються на інвестиції в матеріальні активи та інвестиції в нематеріальні активи.

    До  інвестицій в матеріальні активи належать інвестиції у нові та існуючі матеріальні активи, які були придбані або створені для власного використання зі строком служби більше одного року, уключаючи землю. До них належать інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення), існуючі будівлі та споруди, витрати на формування основного стада робочої та продуктивної худоби, інші необоротні матеріальні активи та капітальний ремонт. До інвестицій в нематеріальні активи належать обсяги інвестицій у придбання та створення власними силами необоротних нематеріальних активів, до яких належать: права користування природними ресурсами, майном, права на знаки для товарів і послуг, на об'єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права.

    В обсяги інвестицій в основний капітал включені витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переоснащення діючих підприємств усіх видів економічної діяльності, витрати на будівництво об’єктів житлово-цивільного призначення, витрати на придбання машин та обладнання без здійснення капітального будівництва.

    До  інвестицій в основний капітал належать витрати на будівельні роботи всіх видів; на монтаж обладнання; на придбання обладнання, що потребує чи не потребує монтажу; на придбання виробничого інструменту і господарчого інвентаря; на інші капітальні роботи та інші витрати.

    До  інвестицій в основний капітал приватних підприємств і організацій включені кошти населення на будівництво власних житлових будинків з надвірними господарськими будівлями.

    Суми податку на додану вартість включені у складові технологічної структури інвестицій в основний капітал та у вартість введених у дію основних фондів, за винятком випадків, встановлених чинним законодавством.

    Структура інвестицій в основний капітал розрахована виходячи з їх складових у фактичних цінах відповідних років [4].

    Найчастіше  виділяють три види джерел фінансування капіталовкладень:

1. Державна субсидія (це джерело практично не зустрічається на практиці).
2. Власні засоби підприємства (амортизаційні відрахування, виручка від реалізації майна, що вибуло, мобілізація внутрішніх активів, нерозподілений прибуток та інші грошові накопичення, раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, термін погашення яких закінчується в поточному періоді та ін.)
3. Позикові засоби підприємства (кредити банків, позики фінансово-інвестиційних структур, засоби від розміщення емісії цінних паперів підприємств, заборгованість кредиторам, податковий інвестиційний кредит, інвестиційний селенг і лізинг), централізовані ресурси (безповоротні бюджетні ассигнувания і пільгові інвестиційні державні кредити), іноземні інвестиції (вклади до статутного фонду і покупка акцій підприємств, кредити зарубіжних банків і міжнародних організацій), емісія інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів і компаній), акціонерний капітал.

    Власні  джерела фінансування характеризуються наступними позитивними особливостями: а) простотою і швидкістю залучення; б) високою віддачею по критерію норм прибутковості капіталу, що інвестується, оскільки не вимагають сплати позикового відсотка в будь-яких його формах; в) істотним зниженням ризиків неплатоспроможності і банкрутства підприємства; г) повним збереженням управління в руках первинних засновників компанії.

    Разом з тим вони мають і недоліки: а) обмежений об'єм залучення, а отже, і можливостей істотного розширення інвестиційної діяльності при сприятливій кон'юнктурі інвестиційного ринку; б) обмеженість зовнішнього контролю над ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів, що при некваліфікованому управлінні ними може призвести до тяжких фінансових наслідків для компанії.

    Зовнішні  джерела фінансування характеризуються наступними позитивними особливостями: а) високим об'ємом можливого їх залучення, що значно перевищує об'єми власних інвестиційних ресурсів; б) вищим зовнішнім контролем над ефективністю інвестиційної діяльності і реалізацією внутрішніх резервів її підвищення.

    До  недоліків можна віднести: а) складність залучення і оформлення;          б) триваліший період залучення; в) необхідність надання відповідних гарантій на платній основі або під заставу майна; г) підвищення ризиків банкрутства у зв'язку з невчасним погашенням отриманих позик; д) втрату частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати позикового відсотка; е) часткову втрату управління діяльністю компаній (при акціонуванні) [5, c. 128-129].

    Скрутне фінансове становище та збільшення кількості збиткових підприємств  унеможливлює їх інвестування за рахунок  прибутків. Таким чином, виходячи з реальної ситуації в економіці, необхідно визнати, що в найближчій перспективі власні кошти підприємств не зможуть бути основним джерелом фінансування капітальних вкладень. Тому тільки в разі припинення спаду виробництва активізуються нагромадження підприємствами власних капіталів для їх подальшого інвестування у виробництво [2]. Тому із числа факторів, що впливають на формування інвестиції в основний капітал, я виключила чистий прибуток підприємств.

    Важливим  внутрішнім джерелом фінансування інвестиційних  видатків є заощадження населення, які можуть з'явитися тільки після  збільшення реальних доходів його основної маси та підвищення рівня кінцевого споживання, що сприятиме, в свою чергу, розвитку виробництва. Незважаючи на кризу, що відбулася у 2008 році і досі продовжується, доходи населення, згідно статистичній інформації, ростуть, тому й ростуть валові заощадження, які були узяті для побудування моделі.

    Також, одним із важливих факторів, що впливає  на розмір капітальних вкладень являється  валове нагромадження основного  капіталу, як одне зі складових основних фондів. Тому включення в модель було одним із необхідних умов покращення її якості та прогностичних можливостей.

    На  інвестування впливає грошово-кредитна політика НБУ. Обсяг інвестицій зростає зі збільшенням пропозиції грошей і зниженням відсоткових ставок. Позичкові кошти збільшуються залежно від грошового мультиплікатора, який пов'язаний з нормою резервування. Пропозиція грошей визначається величиною монетизації економіки, обсяги якої в Україні знизилися до рівня, що інтенсифікував спад виробництва та спричинив витіснення загальновизнаних платіжних засобів бартером, неплатежами та іншими активами. Крім того, погіршилася структура грошової маси – в ній збільшилася частка готівки, яка не мультиплікує і переміщується в тіньову економіку. Натомість частка коштів у банках зменшилася, що, в свою чергу, знизило інвестиційні можливості банківського сектора. Незначний мультиплікативний вплив на економіку свідчить про те, шо він не є визначальним при формуванні пропозиції грошей. Операції на відкритому ринку НБУ шодо продажу державних бюджетних зобов'язань призводять до зменшення грошової бази, а отже, і негативно впливають на оздоровлення економіки. Основна проблема вітчизняної економіки недосконалість структури фінансових потоків, що призводить до загострення інвестиційної та платіжної криз та подальшого спаду виробництва [2]. Зважаючи на ці дані, я використала ставку НБУ, як один із факторів, але у разі побудови моделі, її якість погіршувалася (дивлячись на графік і порівнюючи фактичні та модельні значення інвестицій в основний капітал) , а узятий фактор виявлявся незначимим. Тому облікова ставка була виключена із факторів, що можуть впливати на стан інвестицій в основний капітал в Україні.

Розділ 2. Збір статистичної інформації та побудова економетричної моделі.

     Усі дані, що були використані для побудовання  моделі, узяті з офіціального сайту  Державного Комітету Статистики України [4].

     Загальний вид кількісних даних для аналізу та побудови моделі                 

    Таблица 1

   млн.грн.