Банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України

2. Стан банківської системи в трансформаційній економіці України.

В умовах фінансової кризи, особливе загострення якої спостерігалось протягом жовтня 2008 — липня 2010 р., надзвичайно  важливу роль відіграє регулювання банківського національного ринку як основний захід з виходу країни з кризи. Ефективні антикризові стратегії банківського менеджменту та активна державна підтримка банків є ключовими регуляторами, спрямованими на вихід країни із фінансової кризи.

Проаналізуємо основні показники  діяльності банків України з початку фінансової кризи (жовтень 2008 р.) по липень 2010 р. та причини, що призвели до нестабільності роботи банківської системи України.

Основним індикатором  нестабільності для банківської  системи стала зміна валютного  курсу. Саме різка девальвація гривні призвела до тяжких наслідків для багатьох банків, які не мали зовнішньої підтримки від своїх акціонерів. За перші дев’ять місяців з початку фінансової кризи близько 15 банків змушені були в різній формі оголосити про неспроможність виконувати свої зобов’язання.

Негативні наслідки також  мав мораторій НБУ на дострокове вилучення банківських депозитів, що призвело до втрати довіри з боку населення. Так, поки діяв мораторій, багато навіть стійких банків, надійність яких гарантували їх акціонери з Австрії, Німеччини, Франції, Італії, змушені були формувати ресурсну базу за рахунок депозитів до запитання. Це призвело до того, що на українському ринку депозитів з’явилися пропозиції щодо депозитів до запитання з прибутковістю в іноземній валюті на рівні 10—12 % річних, у національній валюті — 15— 22 % річних. Така тенденція дестабілізувала ресурсну базу банків в майбутньому і могла обернутися для них збитками. Саме на це вказували статистичні показники діяльності банківської системи протягом цього періоду, надані НБУ за результатами роботи банків. Мораторій підірвав довіру до гривні як до валюти, в якій можна зберігати заощадження. Постановою від 12.05.2009 № 282 НБУ скасував п. 2 постанови від 04.12.2008 № 413, згідно з якою банки зобов’язувалися вжити всі необхідні заходи із забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів з метою недопущення дострокового повернення засобів, розміщених вкладниками. Банки посилалися на цей пункт, відмовляючи вкладникам у достроковому вилученні коштів.

Скасування мораторію  мало закріпити окремі позитивні  тенденції, які намітилися у відновленні  довіри вкладників до банківської системи  країни.

В Україні сформувалася група  банків, які можна вважати еталоном надійності. До них ми відносимо банки із стовідсотковим іноземним капіталом, які мають розгалужену філіальну мережу і високий рівень зовнішньої підтримки. Як правило, ці банки займають досить вузькі ніші на ринку банківських послуг у корпоративному секторі, і навіть в умовах банківської кризи їм вдалося закінчити рік з рентабельністю власного капіталу на рівні 30—40 % і досить високою якістю активів.

Основними завданнями, що стояли перед банками під час фінансової кризи були формування резервів під  “погані” кредити (такі активи визнаються проблемними та не враховуються на балансі банку) та списання “поганих” активів.

Щодо розвитку споживчого кредитування, то слід зазначити, що, за прогнозами експертів, пожвавлення  спостерігається з вересня 2010 р., про що свідчить запровадження деякими банками нових програм з авто - кредитування та іпотеки, однак нинішні ставки поки не досягли докризового рівня, а скорингова система у нових розроблених банками продуктах та оцінка платоспроможності позичальника характеризуються жорсткішими вимогами. Щодо найближчих перспектив розвитку споживчого кредитування, то слід констатувати, що банки з метою недопущення валютного ризику, що є небажаним і для банку, і для клієнта, не будуть надавати кредити в іноземній валюті. Основним завданням банківського сектору нині є не нарощування кредитного портфеля, а, навпаки, його оптимальне скорочення у зв’язку зі складною ситуацією з пасивами.

Слід зазначити, що банки  з іноземним капіталом, які діють  в Україні, на відміну від українських банків, в період фінансової кризи почували себе впевненіше. Більшість іноземних банків обрали консервативну стратегію, яка допомогла їм підготуватися до фінансової кризи — накопичити запас пружності для розрахунків за зовнішніми боргами та вчасного повернення депозитів своїм вкладникам. Хоча повністю збитків за результатами І кварталу 2009 р. уникнути не вдалося (наприклад, у “Сведбанку” — 168 млн грн, у “Райффайзен Банку Аваль” — 369 млн грн), багато банків з іноземним капіталом передчасно сплатили зовнішні боргові зобов’язання (“Сведбанк”, “Райффайзен Банк Аваль”), а іншим банкам з іноземним капіталом вдалося частково погасити зовнішні боргові зобов’язання й домовитися із закордонними партнерами про реструктуризацію залишку своїх боргів.

На початок 2009 р. частка іноземного капіталу в українській банківській системі складала 36,7 %, тоді як до кінця квітня вона збільшилася на 0,5 % до 37,2 %. Акцентуємо увагу на тому, що ні в один з філіалів іноземних банків тимчасова адміністрація не вводилася. Великі європейські банки, що володіють українськими фінустановами, незважаючи на кризу, почувають себе досить стабільно. Зрозуміло, як і у всіх, є ті або інші проблеми, але у разі потреби вони можуть розраховувати на допомогу своїх урядів.

Особливою перевагою банків з іноземним капіталом, на відміну  від українських, під час фінансової кризи було те, що капітал банку, як правило, був збільшений материнською структурою у декілька разів. Таким чином, підтримка з боку акціонерів багатьом банкам з іноземним капіталом допомогла не тільки збільшити статутний капітал, а й пролонгувати кредитні ліній, надані іншими банками.

   Таблиця 2.1

Структура іноземних  інвестицій в українські банки та поповнення статутного капіталу материнськими  структурами під час піку фінансової кризи

У табл. 2.1 наведено статистичні дані про поповнення статутного капіталу банків з боку материнських структур під час піку фінансової кризи та початкові іноземні інвестиції в ці банки.

Шляхи підтримки ліквідності  банку в період фінансової кризи:

1)       залучення  нових вкладів;

2)       згортання  кредитування.

Ситуацію, яка склалася під  час піку фінансової кризи на банківському ринку України, прогнозувала у вересні 2008 р. рейтингова служба Standart&Рооr`s у своєму звіті “Аналіз ризиків банківського сектору: діяльність українських банків пов’язана з високими ризиками та ведеться в складних макроекономічних умовах”. Згідно з цим звітом, на основі оцінки ризиків країни (так званої оцінки ВІСИА), яка відображає сильні та слабкі сторони банківської системи країни, порівняно з іншими, банківська система України була віднесена до останньої, найслабшої, групи 10. Поряд з Україною, до цієї групи входять банківські системи Венесуели, Ямайки та Болівії.

Низький рівень оцінки відображав високу залежність української банківської  системи від різних “потрясінь”, зумовлених стрімким зростанням ще не “витриманих” кредитних портфелів, складною економічною та політичною обстановкою, суттєвою (хоча і з тенденцією зниження) концентрацією бізнесу на окремих контрагентах та галузях, значною доларизацією операцій, сумнівами щодо правової захищеності кредиторів, а також недостатністю заходів, вживаних регулівними та наглядовими органами. Таким чином, за попередніми прогнозами західних аналітиків, зростання українського банківського сектору мало призупинитися ще в 2007 р. Однак тоді обсяг кредитів досяг такого рівня, що його збільшення мало відповідати збільшенню обсягів виробництва. Але в 2007 р. промисловість України зросла на 10,2 %, а кредити на 74 % . Дисбаланси посилилися, а отже, кредитування мало в будь-якому випадку скоротитися в 2008 р. Причиною колапсу української банківської системи є те, що за 17 років її існування не вдалося створити так звану гривню з довгою позицією. Це означає, що будь-які інструменти, іпотечні або інші, могли реалізовуватися тільки на базі іноземної валюти.

   У період фінансової кризи головне завдання у стратегічному менеджменті банку полягає у пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

   В усьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один із найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах світової фінансової кризи та конкурентної боротьби, що панує на українському банківському ринку, менеджмент банку має постійно вдосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидко засвоювати нові знання, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Діяльність з управління активами і пасивами належить до стратегічних планів банку. При цьому визначають довгострокову завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів з їх реалізації. Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційна структура банк повинен орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від обсягу та структури активів і пасивів, обсягу прибутків та витрат, ефективності діяльності банку. Завдання банку з управління активами і пасивами, зазвичай, пов’язують зі стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове та комплексне обслуговування клієнтів. Управління активами і пасивами має бути об’єктивним, конкретним і точним, ґрунтуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об’єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного вдосконалення процесу збору та обробки інформації з метою підвищення точності та достовірності розрахунків.

    Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони забезпечують. При цьому, чим вищий рівень ліквідності активу, тим меншою мірою він прибутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, вирізняються високим ступенем ризику. Особливістю пасивів банку, порівняно з іншими компаніями, є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки, інші органи контролю встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що коливаються від 1 : 10 до 1 : 100.

Причини, з яких банки  в період фінансової кризи до останнього намагалися йти шляхом реструктуризації заборгованості:

- механізм реалізації  заставного майна в Україні  є недосконалим;

- необхідність продавати  заставне майно за цінами, які  в період фінансової кризи набагато вищі за ринкові;

- незацікавленість банків  у фіксуванні збитків, недосконале  правове поле в Україні стосовно захисту кредиторів, що може призвести до ризиків звернення до суду колишніх власників заставного майна;

- неможливість оперативно  реалізовувати заставу може створювати банкам труднощі із поверненням депозитних вкладів;

- нестабільність законодавчої  бази стосовно вилучення іпотечних  квартир банками.

   Злиття банків, як в період фінансової кризи, так і в період зростання економічних показників країни та стабілізації на національному фінансовому ринку, дає змогу банкам, що об’єднуються, консолідувати їхні фінансові ресурси, спростити процедуру капіталізації, оптимізувати управлінську структуру та адміністративні витрати, підвищити рівень управління ризиками, створити сприятливіші умови для обслуговування клієнтів, що забезпечить подальший стабільний розвиток банку. З боку материнської структури процедуру до капіталізації зручніше та дешевше проводити для одного, об’єднаного, банку. Так, в березні 2009 р. завершили об’єднання два банки однієї материнської структури — шведської групи БЕВ — “СЕБ Банк” та “Факторіал Банк”, планується завершення об’єднання банків, що належать іншій шведській групі — Swedbank — “Сведбанк” та “Сведбанк Інвест”. Також планують об’єднатися “Укрсоцбанк” та “УніКредит Банк”, що належать італійській групі Unicredit. У період фінансової кризи багато банків стали проблемними, здійснювати свої зобов’язання перед клієнтами і зовнішніми кредиторами їм стало значно складніше. Такої кількості банків, як в Україні, немає в Румунії, Угорщині та Чехії разом узятих. Оптимізація банківської системи полягає саме в її консолідації. Українська економіка у кількісному вимірі є невеликою, це означає, що складна банківська система, яка нараховує сьогодні 180 банків, є обтяжливою для учасників ринку. Так, при дефіциті менеджменту та капіталу, що властиві банківській системі України, кількість у 180 банків є однією з головних проблем її подальшого розвитку. У країнах із розвинутою економікою кількість банківських установ, як правило, не перевищує 40. Оцінюючи перспективи ринку банківського злиття і поглинання (М&А) в Україні, можна зазначити, що останнім часом величезний інтерес до банківського сектору України проявляють російські банки.