Банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України

Тема: Банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України

 

 

План

Вступ

1. Функції банків……………………………………………………………………2 с.
2. Стан банківської системи в трансформаційній економіці України…………14 с.

Висновок………………………………………………………………………...24 с.

Перелік використаної літератури…………………………………………….. 25 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Банківська система — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. Включає Центральний банк, мережу комерційних банків і інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державну емісійну і валютну політику, і є ядром резервної системи. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій.

Процес організації центральних  банків відбувався двома основними  методами. Перший — еволюційний, коли комерційному банку надавалось монопольні права на емісію грошей. Другий метод організації центрального банку був характерний для США. Утворення його було пов’язане з прийняттям Конгресом у 1913 році Федерального резервного акта, згідно з яким у країні було створено Федеральну Резервну Систему з 12 банків, які виконують функції центрального банку.

Тема: банки, їх роль та функції в трансформаційній економіці України є дуже актуальною, тому що за допомогою аналізу банківської системи України стає зрозумілий її стан, шляхи вдосконалення та шляхи вирішення проблем.

Таким чином метою роботи є знайдення найбільш ефективних шляхів повернення економіки України на докризовий рівень і подальший її розвиток.

Для досягнення мети треба  вирішити такі завдання:

• Проанолізувати стан банківської системи України у докризовий та посткризовий період;
• Зробити висновки та висловити доцільні рішення проблем з цього приводу.

При виконанні роботи застосовувались  такі методи: наукова абстракція, аналіз і синтез, індукція і дедукція, діалектика як метод, історичний і логічний методи, економічне моделювання, метод порівнянь, математичні, системні, функціональні, графічні і статистичні методи.

 

 

 

 

 

1. Функції банків

Деякі центральні банки були відразу  створені як державні (у ФРН, Росії, Україні); інші створювалися як акціонерні, а потім націоналізувалися (у  Великій Британії, Франції). Але незалежно від того, належить чи не належить капітал центрального банку державі, історично між банком і урядом склалися тісні зв’язки, що особливо посилилися на сучасному етапі. Уряд зацікавлений у надійності центрального банку з огляду на особливу роль останнього в кредитній системі країни, у проведенні економічної політики уряду.

Проте тісні зв’язки з  державою не означають, що вона може безмежно впливати на політику центрального банку. Незалежно від належності капіталу центральний банк є юридично самостійним. Найчастіше він підзвітний законодавчому органу, або спеціальній банківській комісії, утвореній парламентом. Керуючого банку можуть призначати парламент, президент, уряд, монарх, і він не входить до складу уряду. Істотний ступінь незалежності центрального банку є необхідною умовою ефективності його діяльності, що нерідко вступає в суперечність з короткостроковими цілями уряду, стурбованого, скажімо, наближенням чергових виборів. Це особливо важливо в плані обмеження можливостей уряду використовувати ресурси центрального банку для покриття бюджетного дефіциту.

Водночас незалежність центрального банку від уряду має відносний  характер у тому сенсі, що економічна політика не може бути успішною без чіткого узгодження і тісного ув’язування її основних елементів: грошово-кредитної і фінансової політики. У довгостроковому плані політика центрального банку прямо визначається пріоритетами макроекономічного курсу уряду. У кінцевому підсумку будь-який центральний банк тією або іншою мірою сполучає риси банку і державного органу.

Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і  роль у кредитній системі країни, є:

• проведення єдиної державної політики в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
• монопольне право на випуск банкнот в обіг, визначення виду грошової одиниці, її номіналу, основних ознак і систем захисту;
• здійснення функцій валютного органу — головного органу, який визначає валютну політику держави;
• здійснення банківського нагляду, на який покладено контроль за виконанням комерційними банками законодавства з банківської справи, додержання економічних нормативів, банківських резервів тощо;
• здійснення функцій «банку банків» з метою дотримання стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей кредитування комерційних банків;
• організація і здійснення через банківську систему касового обслуговування державного бюджету, проведення операцій з державними цінними паперами, надання кредитів уряду;
• організація міжбанківських розрахунків.

За центральним банком як представником держави законодавчо закріплена емісійна монополія тільки щодо банкнот, тобто загальнонаціональних кредитних грошей, що є загальновизнаним остаточним засобом погашення боргових зобов’язань. У деяких країнах центральний банк монопольно здійснює також емісію монет, але їх карбуванням звичайно займається міністерство фінансів (казначейство). Банкноти становлять незначну частину грошової маси промислово розвинутих країн, тому функції емісійної монополії ЦБ дещо знижені, хоча банкнотна емісія, як і раніше, необхідна для платежів у роздрібній торгівлі і забезпечення ліквідності кредитної системи. Чим вище частка наявного обігу в країні, тим важливіше значення банкнотної емісії.

Центральний банк не має справи безпосередньо  з підприємцями і населенням. Його головною клієнтурою є комерційні банки, що виступають ніби посередниками між економікою і центральним банком. Останній зберігає вільну готівку комерційних банків, тобто їхні касові резерви. Історично ці резерви поміщалися комерційними банками в центральний банк як гарантійний фонд для погашення депозитів.

У більшості країн комерційні банки зобов’язані зберігати  частину своїх касових резервів у центральному банку відповідно до закону. Такі резерви називають обов’язковими банківськими резервами. Центральний банк встановлює мінімальне співвідношення обов’язкових резервів з зобов’язаннями банків по депозитах (норму обов’язкових резервів). Через рахунки, що відкриваються комерційними банками в центральному банку, останній здійснює врегулювання розрахунків між ними. З упровадженням електронних розрахункових систем істотно знизилося значення традиційної для центрального банку функції розрахункового центру банківської системи.

Беручи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний  банк робить їм кредитну підтримку. Він  є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто кредитором на крайній випадок. Звичайно його кредити даються банкам по ставці вищій, ніж ринкова, і тому банки звертаються за підтримкою до центрального банку тільки у разі відсутності іншої можливості одержати кредит.

Як відзначалося, незалежно  від належності капіталу Центральний  банк тісно пов’язаний з державою. Як банкір уряду центральний банк виступає і як його касир, і кредитор, у ньому відкриті рахунки уряду  й урядових відомств. В більшості  країн центральний банк здійснює касове виконання державного бюджету. Доходи уряду, що надійшли від податків і позик, зараховуються на безпроцентний  рахунок казначейства (міністерства фінансів) в центральному банку, з якого покриваються всі урядові витрати. У деяких країнах, наприклад, у США, більша частина бюджетних коштів поміщається в комерційні банки.

В умовах хронічного дефіциту державних бюджетів посилюється  функція кредитування держави і  управління державним боргом. Під  управлінням державним боргом розуміються операції центрального банку по розміщенню і погашенню позик, організації виплат доходів за ними, по проведенню конверсії і консолідації. Центральний банк використовує різноманітні методи управління державним боргом: купує або продає державні зобов’язання з метою впливу на їхні курси і прибутковість, змінює умови продажу, різноманітними засобами підвищує принадність державних зобов’язань для приватних інвесторів.

Від імені уряду центральний  банк регулює резерви іноземної  валюти і золота, він є традиційним зберігачем державних золотовалютних резервів. Він здійснює регулювання міжнародних розрахунків, платіжних балансів, бере участь в операціях світового ринку позичкових капіталів і золота. Центральний банк, як правило, представляє свою країну в міжнародних і регіональних валютно-кредитних організаціях.

   Всі функції центрального банку тісно взаємозалежні. Кредитуючи державу і банки, центральний банк одночасно створює кредитні знаряддя обігу, здійснюючи випуск і погашення урядових зобов’язань, впливає на рівень позичкового відсотка. Названі функції центрального банку створюють об’єктивні передумови для виконання ним функції регулювання всієї грошово-кредитної системи країни і, отже, регулювання економіки. Функція грошово-кредитного регулювання і банківського нагляду на сучасному етапі є найважливішою функцією центрального банку.

   Свої функції центральний банк здійснює через банківські операції — пасивні й активні. Пасивними називаються операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси, активними - операції по розміщенню банківських ресурсів.

Як уже зазначалося, в  Україні функціонує дворівнева банківська система. Перший її рівень представляє  Національний банк України, який виконує  роль центрального банку. Разом з  управлінням центрального банку  Республіки Крим та державними банківськими установами всіх рівнів Національний банк України утворює єдину систему, яка грунтується на спільній грошовій одиниці і виконує функції резервної системи.

Національний банк підзвітний Верховній Раді України. Йому належить виключне право випуску готівки  в обіг та її вилучення з обігу  відповідно до функцій резервної  системи. У цьому зв’язку Національний банк України: встановлює порядок ведення касових операцій у народному господарстві; організовує виготовлення банкнот і металевих грошей; встановлює правила перевезення, зберігання та інкасації готівки; забезпечує утворення резервних фондів банкнот і металевих грошей; визначає прикмети, порядок обліку пошкоджених банкнот і монет та їх знищення.

Національний банк управляє грошовим обігом у країні. Основними економічними методами регулювання грошової маси в обігу (готівкової і безготівкової) є:

• визначення обсягу кредитів, які видаються комерційним банкам;
• купівля та продаж цінних паперів і зарубіжної валюти;
• визначення норм обов’язкових резервів, розмішених комерційними банками в Національному банку;
• визначення процентних ставок за кредит, які надає Національний банк комерційним банкам.

Національний банк щорічно розробляє  проект Головних напрямів єдиної державної  грошово-кредитної політики, які  затверджуються Верховною Радою України.

Головні напрями єдиної державної  грошово-кредитної політики такі:

• аналіз і прогноз економічної кон’юнктури в поєднанні з показниками соціального і економічного розвитку країни;
• економічно обґрунтовані максимальні розміри грошової маси в обігу (готівкової і безготівкової);
• основні напрямки процентної і валютної політики;
• головні методи грошово-кредитного регулювання. З метою регулювання діяльності комерційних банків Національний банк встановлює їм такі економічні нормативи: мінімальний розмір статутного фонду; граничні співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою його активів; показники ліквідності балансу; розмір обов’язкових резервів, що розміщуються в Національному банку (в процентах до всіх зобов’язань банку або до будь-якої їх частини); максимальний розмір ризику на одного позичальника; максимальний розмір валютного, процентного та курсового ризиків.

    Показники ліквідності балансу комерційного банку встановлюються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов’язаннями банку з урахуванням строку їх погашення, а також можливості реалізації активів.

Максимальний розмір ризику на одного позичальника визначається в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. У розрахунок ризику включається вся сума вкладів і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, доручення та інші зобов’язання.

Максимальні розміри валютного, процентного і курсового ризиків  являють собою максимальну суму незбалансованості різних видів активів і пасивів за їх валютною і процентною структурою. Національний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематичного порушення комерційними банками цієї вимоги Національний банк може:

• ставити перед засновниками комерційного банку питання про проведення заходів фінансового оздоровлення банку (збільшення власних коштів, зміну структури активів та ін.), про реорганізацію чи ліквідацію банку;
• застосовувати санкції у вигляді: 1) стягнення грошового штрафу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій банку; 2) підвищення норми обов’язкових резервів; 3) призначення тимчасової адміністрації по управлінню банком на строк, необхідний для його фінансового оздоровлення; 4) відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.