Розробка політики запобігання банкрутства на підприємстві

Причини ліквідації (припинення діяльності збанкрутілих підприємств та організацій можуть бути різними.

Головними є такі: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа незвернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати [30, c. 217].

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з влас¬ної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредито¬ра, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Господарський суд прий¬має відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам господарськного процесу; державній службі зайнятості; відповідним проф-спілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансо¬вих органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкру¬том визнано державне підприємство або організацію.

Призначені Господарським судом ліквідатори утворюють ліквіда-ційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквіда¬ційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; ви¬значає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкруті¬лого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з ме¬тою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти вклю¬чаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Го¬ловна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійсню¬ються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, су¬дових органів.

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість — це чиста грошова сума, яку власники (влас¬ник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

1.2. Методи, методологія та стратегії запобігання банкрутства підприємств.

Коли підприємство зіштовхується з проблемами неплатоспроможності, то настає фаза антикризового управління, першочерговою задачею якого є реалізація механізмів фінансової стабілізації підприємства.

Так задачею оперативного механізму фінансової стабілізації є усунення неплатоспроможності шляхом мір, заснованих на принципі “відсікання зайвого”. Задачею тактичного механізму є відновлення фінансової стійкості шляхом системи мір, заснованих на використанні моделей фінансової рівноваги. Фінансова рівновага підприємства забезпечується за умови, що обсяг позитивного грошового потоку за усіма видами господарської діяльності (виробничої, інвестиційної, фінансової) у визначеному періоді дорівнює планованому обсягові негативного грошового потоку. І, нарешті, задачею стратегічного механізму є зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного росту за рахунок системи мір, заснованих на використанні моделей фінансової підтримки прискореного росту. Якщо використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації не досягло своєї цілі або якщо за результатами діагностики було зроблено висновок про безперспективність спроби виходу з кризового стану за рахунок мобілізації тільки внутрішніх резервів, підприємство підлягає санації. Санація являє собою систему заходів щодо запобігання оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. В роботі розглянуто різні форми санації, що розподіляються на дві великі групи: перша – спрямовані на реорганізацію боргу без зміни юридичної особи, друга – спрямовані на реорганізацію підприємства, як правило, зі зміною юридичної особи.

Одним із ефективних методів антикризового управління, що одержав свій розвиток в Україні відносно недавно, є процес реструктуризації. Реструктуризація – це комплексна оптимізація системи функціонування підприємства відповідно до вимог зовнішнього оточення і розробка стратегії його розвитку, що сприяє принциповому поліпшенню управління, підвищенню ефективності і конкурентоздатності підприємства і продукції, що випускається, на базі сучасних підходів до управління, у тому числі методології управління якістю.

Аналіз різноманітних методик визначення фінансово-господарського стану підприємства та ступеня загрози банкрутства, дозволив нам зробити висновок про необхідність зваженого підходу до використання традиційних методів діагностики. Тільки за умови адаптації до реалій української перехідної економіки західні традиційні методи діагностики дозволять розробляти адекватні заходи антикризового управління. Паралельно необхідно розробляти власні українські моделі діагностики кризового стану підприємства та прогнозування банкрутства. Цікавим напрямком досліджень є розробка методик прогнозування на етапі слабких сигналів про початок кризи, що дало б можливість отримати більше часу на “маневри”. Ми вважаємо, що таким комплексним показником – раннім сигналом кризи підприємства є нульова або негативна динаміка створення нової вартості для власника в коротко- та середньостроковій перспективі та її падіння в довгостроковій перспективі.

При визначенні варіанту прийняття рішення мають бути враховані наступні макроекономічні фактори:

1)              сучасний стан та перспективи галузі, в якій працює підприємство, відносно фази ділового циклу;

2)              сучасний стан та перспективи економіки країни в цілому;

3)              можливості підприємства уникати негативних впливів економіки країни, вихід на зарубіжні ринки: капіталу, споживачів продукції, робочої сили, що характеризуються наступними параметрами: частки експорту в обсягу реалізації компанії, наявність у власності акцій іноземних компаній, присутність компанії у лістингу на світових біржах цінних паперів;

4)              сучасний стан та перспективи світового ринку, фаза хвилі циклічного розвитку;

5)              сучасний стан та перспективи економіки основних країн – ринків збуту та ринків постачання підприємства;

6)              сучасний стан та перспективи основних контрагентів фірми та ступінь залежності підприємства від них;

7)              витрати на вихід з галузі, в якій працює підприємство та витрати на входження до іншої галузі (стратегії диверсифікації, перепрофілювання);

8)              порівняння вигод та витрат в зв’язку з ліквідацією підприємства через оголошення його банкрутом за обов’язкової умови перевищення цією величиною величини сучасної вартості підприємства (навіть за умови, коли показник порівняння вигод та витрат від ліквідації менше нуля);

9)              аналіз перспектив нових контрагентів та інвесторів.

Серед пропонованих структурованих основних варіантів стратегій антикризового управління судового та позасудового складу слід виділити реструктуризацію як одну із найбільш комплексних. Часто, даючи визначення реструктуризації, автори підмінюють суть переліком основних показників – критеріїв здійснення реструктуризації. На жаль, на сьогодні розповсюдженими цілями проведення реструктуризаційних заходів на більшості вітчизняних підприємств є короткострокові, на найближчі 2-3 роки. Відповідно, подібне звужування подальших перспектив компанії призводить до намагань в ході реструктуризації зменшити суми зобов’язань, отримати необхідний мінімум ресурсів для заповнення розривів ліквідності у фінансуванні оборотних коштів, що має серед своїх наслідків свідоме порушення прав кредиторів та інвесторів зі сторони менеджменту підприємства. Побудова всієї системи антикризового управління підприємством та, відповідно, всіх стратегій, методик та інструментів, що можуть бути задіяні підприємством в її рамках (як на превентивному, так і на реактивному рівнях) на концепції управління вартістю компанії дозволяє проводити декомпозицію оперативних та стратегічних складових системи із використанням ефекту синергії.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвину¬тою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми при¬чинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизня¬них підприємств є іншими, похідними від кризового стану націо¬нальної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична не¬стабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств пере¬довсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знов-таки через гли¬боку кризу в інвестиційній сфері.

Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в бага¬тьох підприємствах України. Рух до кризового стану починається в момент виникнення ку¬мулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середови¬ща функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динамі¬ки цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коли¬вався в межах ±3% середньомісячної величини від середньоквартальної, а наступного місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні симптоми кризового стану.

Існують і цілком конкретні симптоми настання тотальної забор-гованості та повної неплатоспроможності підприємства (органі¬зації). Найбільш характерні з них показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Сутність можливих симптомів банкрутства підприємств.

Процес зростання процентних ставок і цін зумовлює подорож¬чання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, яке випереджає підвищення цін на готову продукцію, збільшує за інших од¬накових умов кредиторську заборгованість підприємства. Усе це потребує додаткових кредитних ресурсів і, як наслідок, призводить до негативних змін у структурі зобов'язань підприємства через підвищення середньої вартості пасивів.

У дальшому наростають кризові явища (більш явні ознаки бан-крутства), які зумовлено різкими змінами структури балансу підприємства, а саме: труднощі з готівкою та різке зменшення гро¬шових коштів на рахунках; збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження її теж може бути негативним явищем, бо свідчити¬ме про труднощі зі збутом, зростання запасів готової продукції); збільшення кредиторської заборгованості; зниження обсягів про¬дажу (хоча перед ліквідацією підприємства можливий повний роз¬продаж його продукції). Крім того, характерною є затримка з по¬данням звітності, наявність конфліктних ситуацій на підприємстві [30, c. 215].

1.3. Методика проведення діагностики фінансового стану підприємства

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом ба¬гатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрут¬ства підприємств та організацій. Для діагностики імовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) аналізу великої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників, розрахованих за допомогою: скорінгових моделей; багатомірного рейтингового аналізу; мультиплікативного дискримінантного аналізу й інших  [17, c. 42].

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудірування (Великобританія) зазвичай поділяють на дві групи. До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

- повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і сталої збитковості;

- наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

- низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

- збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній сумі коштів;

- дефіцит власного оборотного капіталу;

- систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;