Роль судової влади в демократичній державі

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої  форм навчання

 

 

 

 

Контрольна робота

З дисципліни: Порівняльна  політологія

На тему: Роль судової влади в демократичній державі

 

 

 

 

Виконала:                                                                       

Студентка групи СП-10-1з                                             Корабльова О.О.

«___» ____________2012 р

 

 

 

Викладач:

К. п.н., доцент                                                                            Клячін А.К.

«___» ____________2012 р

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2012 

Оглавление

Вступ 3

Поняття та ознаки демократичної  держави 5

Поняття та ознаки судової  влади 10

Роль судової влади  в демократичній державі 14

Висновок 17

Використана література 18

 

 

 

Вступ

Демократія являє собою  одне з величезних досягнень світової цивілізації в процесі історичного  розвитку. Цей феномен пов'язаний із розгортанням у часі і просторі принципів справедливості, свободи, гуманізму і рівності, а разом  з тим і розширенням соціальної бази, на яку спирається та в інтересах  якої здійснює владу держава. Від  зародження демократії в Стародавніх  Афінах як влади відносно невеликої  маси вільних громадян, через епоху  буржуазних революцій, подолання нерівності, офіційних привілеїв для окремих  верств населення, поширення доктрини Ж.-Ж. Руссо та проголошення «нації-держави» французькими просвітниками, коли народ  перестав розумітися як підкорена державі  маса, а відчув себе сувереном, до сучасного  ліберального розуміння демократії як державної організації влади  вільних і рівних індивідів —  такий діалектичний розвиток права  і держави, формування найбільш ефективного  механізму забезпечення прав людини — демократичної держави.

Демократична держава  — тип держави, в якій народ  є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, яка забезпечують органічне поєднання  участі народу у вирішенні загальнодержавних  справ із широкими громадянськими правами  і свободами.

У демократичній державі  існують реальна рівність перед  законом громадян та органів управління (верховенство закону), громадянське суспільство, розподіл владних повноважень між  одними її гілками, ефективні механізми  стримувань і противаг.

Одним із головних елементів  правової системи держави є судова влада та прокуратура. Правосуддя –  це особлива державна діяльність, покликана  постійно розв‘язувати життєві колізії  з позиції права. Правосуддя тому і виділилось у ході історичного  розвитку з інших видів державної  діяльності, що воно спеціально призначено для того, щоб у всіх випадках панувало право, його цінність, щоб  досягались справедливість та істина, забезпечувались гарантії і права всіх осіб, які беруть участь у соціально-правових процесах. Роль правосуддя у його взаємозв‘язку з правом повною мірою розкривається в демократичній державі, відіграючи суттєву роль у формуванні та розвитку правової держави.

Судова влада являє  собою одну із гілок державної  влади, яка характеризується з одного боку незалежністю та самостійністю, а  з іншого боку взаємодією з іншими гілками влади для реалізації єдиної державної політики, функціонує на демократичних засадах та покликана  забезпечувати захист суспільних відносин, які врегульовані нормами права  від порушень з боку будь-яких суб’єктів  права — органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань, а також підприємств, установ  та організацій, встановлювати міру покарання за порушення законодавства  та врегулювати конфлікти приватних  та суспільних інтересів.

 

 

 

Поняття та ознаки демократичної держави

 

Демократична держава - форма  держави, що ґрунтується на конституційному  визнанні народу джерелом влади та реальному здійсненні народної влади  через рівноправну участь громадян в управлінні загальнодержавними і  місцевими справами, у контролі за державною діяльністю; виборності та змінюваності вищих органів державної  влади; існуванні багатопартійності; забезпеченні прав і свобод людини й меншості відповідно до міжнародних  стандартів.

Ознаки демократичної  держави:

1) визнання народного  суверенітету - влади народу як  верховного носія і джерела  державної влади;

2) рівноправна участь  всього народу (а не тільки  частини населення) в управлінні  справами в суспільстві і державі  безпосередньо (самоврядування) і  через представницькі органи. Рівний  доступ усіх до державної влади  передбачає участь у формуванні  органів держави, контролі за  їх діяльністю, підтриманні постійного  контакту з ними населення;

3) демократична процедура  утворення органів держави в  результаті конкурентних, вільних  і чесних виборів (загальне  право голосу; рівність у виборах;  таємне голосування; прямі (безпосередні) вибори, що передбачають змінюваність  парламенту, президента, місцевих рад  демократичним шляхом. У демократичній  державі одні й ті ж люди  не повинні тривалий час безперервно  обіймати посади в органах  влади: це викликає недовіру  громадян, призводить до втрати  легітимності цих органів. Потрібні  змінюваність, підконтрольність і  взаємоконтроль, рівна можливість  кожного реалізувати свої виборчі  права;

4) політична свобода і  рівність громадян перед законом  і судом. Політична свобода  означає свободу вибору суспільного  ладу, форми правління, право визначати  і змінювати конституційний устрій; забезпечувати захист прав людини. Вона ґрунтується на свободі  економічній, різних формах власності, рівному доступі до власності та на багатоманітності культурного життя.

Свобода має первинне призначення - на її основі можуть виникнути рівність і нерівність, але вона передбачає рівноправ'я, рівність громадян перед  законом і судом, незалежно від  тих відмінностей, які властиві окремим  індивідам, і незалежно від тих  стартових можливостей і ресурсів, які кожен з них має;

5) проголошення і реальна  гарантованість основоположних  прав людини і громадянина,  тобто налагодженість юридичних  інститутів та юридичних механізмів  і процедур дієвого захисту  особи від свавілля і беззаконня;

6) наявність систем самоврядування - місцевого самоврядування як  особливого виду суспільного  управління на місцях, здійснюваного  територіальними спільностями громадян  і органів, що ними обираються; професійних організацій; виробничих, громадських об'єднань за їх  інтересами та ін. Особливість  систем самоврядування виявляється  у поєднанні суб'єкта і об'єкта  управління, у спільній участі  у прийнятті і реалізації рішень, визнанні над собою влади тільки  власного об'єднання;

7) багатопартійність та  ідеологічний плюралізм - наявність  кількох політичних (у тому числі  опозиційних) партій, різноманіття  політичних думок - партійних  та інших ідеологічних підходів  до вирішення загальнодержавних  і регіональних (місцевих) завдань.  Виключаються державна цензура  й ідеологічний диктат. Проте  політичне й ідеологічне різноманіття  має свої межі - забороняється  створення політичних партій, програмні  цілі і дії яких спрямовані  на насильницьку зміну конституційного  ладу, порушення цілісності держави,  її незалежності та ін.;

8) ухвалення рішень волею  більшості за обов'язкового додержання  прав меншості, тобто поєднання  волі більшості з гарантіями  прав і свобод особи, котра  перебуває в меншості - етнічній, релігійній, політичній; відсутність  будь-якої дискримінації, що означає  утвердження якісно нових принципів  демократичного плюралізму - демократії консенсусного суспільства, тобто демократії "вирішальної меншості" (а не диктатури більшості, як-от: парламентської);

9) взаємна відповідальність  держави і громадянина. Відповідальність  держави виражається у недопущенні  свавілля (з боку державних органів  і їх посадовців) щодо громадянина,  у вимозі утримуватися від  вчинення дій, що порушують  права і свободи людини, тобто  у забезпеченні законності.

У Конституції України  підкреслено: "Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком  держави" (ст. 3). Людина відповідає перед  людиною і державою за додержання законодавчо встановлених заборон  і виконання обов'язків. Основним арбітром у можливих конфліктах між  державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

Державна влада реально  вимагає свого здійснення на постійній, безперервній і професійній основі. Тому народ фактично не може в сучасних умовах у багатьох випадках безпосередньо  здійснювати належну йому владу, — через це дану функцію виконують  держава, її органи, яким народ делегує  свої повноваження.

Завдяки державному характеру  демократії народ одержує реальну  можливість народу періодично змінювати  склад представницьких органів. Народ як поручитель встановлює процедуру доручення влади, а також засоби контролю за належним виконанням доручення та його передоручення у разі неналежного виконання.

Історично апробованою та такою, що довела свою життєдайність, процедурою делегування владних повноважень є вибори, які на засадах конкурсу визначають осіб, що обійматимуть представницькі посади в державному апараті.

Основними ж засобами контролю та передоручення виступають строковість зайнятих посад, можливість проведення позачергових виборів, відкритість та доступність інформації про діяльність органів держави.

Правозаконність розкриває внутрішній зміст державної організації та здійснення влади народу. З внутрішнього боку правозаконність характеризує наявність саме правових законів. Сучасне праворозуміння розглядає право як міру свободи і рівності, що відображає панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основи яких складаються в процесі повторювальних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються та охороняються державою.

 Таким чином, право  є продуктом, виразом інтересу  суспільства, яке в правовій  сфері виступає у вигляді «народу». І головною функцією законодавця,  який є офіційним представником народу, є якраз формалізація права в законі, тобто створення такого нормативного поля, яке відповідає інтересам та потребам народу (причому з огляду на дві причини: через представницьку природу законодавця і власну природу права).

Зовнішній бік правозаконності являє собою вимогу неухильного додержання правових законів усіма суб'єктами, що означає не що інше, як додержання і здійснення юридично оформленої волі народу.

Взаємна відповідальність держави і громадянина полягає в такому: з одного боку, держава відповідальна за свою представницьку діяльність перед верховним суб' єктом влади, а разом з тим і кожним його членом (ст. 3 Конституції України проголошує: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»), а з другого — кожен громадянин як підвладний суб' єкт влади має відповідати за свою неналежну діяльність перед представником верховного суб'єкта влади. Очевидно, що неналежною діяльністю є недодержання та невиконання правових законів. Кожен, одержуючи право і свободу, відповідає за їх здійснення.

Наведені характеристики дозволяють тлумачити демократію як суспільну цінність, вага якої визначається її роллю у житті суспільства. Загальноісторична цінність демократії полягає в тому, що вона є втіленням багатовікової мрії людства про забезпечення в суспільстві для кожної людини справжньої свободи і рівних прав у економічній, соціальній, політичній сферах. Вона здатна безпосередньо впливати на економічні, соціальні відносини, сприяти найбільш ефективному втіленню в життя державної волі, прийняттю оптимальних рішень, досягненню політичних компромісів. Демократія є надійним засобом волевиявлення волі народу, врахування суспільної думки, забезпечення громадянського миру, підвищення громадської активності.

 

 

 

Поняття та ознаки судової влади

Важливе місце у структурі  державного апарату займає система  судових органів, основною соціальною функцією яких є здійснення правосуддя. У конституціях сучасних держав у  тій чи іншій формі проголошуються принципи незалежності суддів, самостійності  судів у вирішенні юридичних  справ, гласності судочинства, відкритості  судового процесу.

   Органи, що здійснюють  правосуддя, — третя гілка державної  влади, яка відіграє особливу  роль і в механізмі державної  влади, й у системі стримувань  і противаг. Роль судової влади  полягає у стримуванні двох  інших гілок влади в рамках  конституційної законності шляхом  здійснення конституційного нагляду  і судового контролю за іншими  гілками влади. Система органів  правосуддя складається з судів  конституційної та загальної  юрисдикції. Суди конституційної  юрисдикції представлені Конституційними  Судами, а суди загальної юрисдикції  — загальними, військовими, господарськими  та адміністративними.

Основу судової влади, безумовно, складає сукупність судових  органів, наділених різною компетенцією. Головним їх призначенням є вирішення  юридично значущих справ, що мають правові  наслідки. Судовій владі відводиться  особлива роль арбітра у спорах про  право. Суб'єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний  орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку  людей і соціальні процеси.

Судова влада — це специфічна гілка єдиної державної влади, яка  має власну виключну компетенцію  щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур .

Наведене визначення не є  вичерпним. Сутність феномену судової  влади можна повністю зрозуміти  лише при дослідженні форм її реалізації, функцій, принципів організації  та діяльності.