Юридичні гарантії забезпечення прав та свобод національних меншин в Україні

^1,2,3Див.: Попеску І. Права національних меншин у новій Конституції України та перспективи їх розвитку // Нова політика. - 1996. - №5, С. 29-31.

мирні транскордонні контакти з особами, з якими представників меншин об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина, та інші права, які разом з основними правами складають право на самобутність кожної особи, що належить до національної меншини.

     Необхідно наголосити, що відповідно до чинних норм міжнародного права спеціальні права національних меншин не можуть бути привілеями. Спеціальні права – це одна з форм позитивних дій, спрямованих на те, щоб меншини могли зберегти свої особливості й традиції, причому ці права так само важливі для забезпечення рівного ставлення, як і права рівності й недискримінації та інші основні права людини.

     Обов'язки держави, державних органів і  посадових осіб, а також громадян України, в тому числі національних меншин, як складова частина їх конституційно-правового статусу, закріплені в нормативно-правових актах і є тотожними, як і для конституційно-правового статусу громадян України.

     З проголошенням незалежності України, створено понад 400 національних товариств, які мають всеукраїнський, місцевий та міжнародний статус. Основними видами цих організацій є товариства, спілки, громади. Їх органами є ради, загальні збори, правління. Статути і програми товариств визначають їх як культурні, просвітницькі, соціальні, економічні та інші. Важливою формою самоорганізації товариств та об'єднань національних меншин в Україні на сучасному етапі є створення та діяльність на добровільних засадах асоціацій та федерацій національно-культурних і культурно-просвітницьких об'єднань національних меншин.

     За  сферами діяльності товариств та об'єднань національних меншин виділяються  такі їх функції, як: політична, соціальна, культурна, мовна, інформаційна, наукова  та інші. За способами діяльності розрізняються  такі функції, як: координаційна, охоронна, захисна, організаційна, забезпечення розвитку тощо. Досліджуючи механізм реалізації політичних, соціальних та економічних прав національних меншин в Україні, дослідники наголошують, що він здійснюється на загальнодержавному, регіональному та територіальному рівнях.

     Характерним для товариств та об'єднань національних меншин є створення в їх структурах недільних шкіл, бібліотек, самодіяльних і художніх колективів тощо. Всі товариства національних меншин проводять роботу по вивченню рідної мови. Окремі національно-культурні товариства України мають свої власні друковані засоби масової інформації.

2.2 Захист прав та  свобод національних  меншин в Україні

     На  сучасному етапі з проблемами забезпечення прав національних меншин в поліетнічній Україні безпосередньо  пов'язані досягнення національної злагоди в суспільстві, забезпечення державного суверенітету і територіальної цілісності, формування національно-державної ідентичності, утвердження власного іміджу на зовнішньополітичній арені тощо. Історичний досвід свідчить, що порушення цих основоположних засад етнополітики за певних обставин може загрожувати підривом основ життєдіяльності будь-якого багатонаціонального суспільства. Поліетнічний склад населення України спонукає державу до пошуків відповідного механізму її функціонування, який би упереджував протистояння в суспільстві за етнічною, мовною чи культурною ознаками. У цьому контексті особливої ваги набуває вивчення вітчизняного досвіду у формуванні механізму забезпечення прав національних меншин.

     Проблема  національних меншин є дуже актуальною для України, на території якої проживають, за переписом 2001 р., 130 національностей. Українці становлять 77,8 %, росіяни – 17,3 %; далі йдуть білоруси (0,5 %), молдовани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці, румуни та поляки (по 0,3 %), євреї (0,2 %) та інші. Кожна з представлених в Україні етнічних груп так чи інакше прагне зберегти свою мову, культурну спадщину, традиції, які в кінцевому рахунку формують основи національної ідентичності, забезпечують можливості для підтримки життєдіяльності й розвитку культури того чи іншого етносу, підтримки його соціальної й політичної спроможності. Однією з головних умов для цього є законодавчо закріплені та підтримувані державою права національних меншин.

     Питання про збереження та реалізацію національної ідентичності кожної з етнічних груп – це, насамперед, питання про  формування цілісного й узгодженого поля законодавчого захисту цілої низки колективних та індивідуальних прав національних меншин. Мирне співіснування народів у багатоетнічному суспільстві визначається поєднанням різноманітних чинників: економічних, соціальних, політичних, релігійних, культурних, історичних. Природно, усталені типи міжетнічної взаємодії, як правило, мають стабільний потенціал толерантності та взаємопристосованості етнічних груп до спільного життя на єдиній території. Незважаючи на історичну пам’ять, в якій завжди можна знайти приклади ворожнечі між сусідами, в умовах стабільного суспільства мир між народами – цілком реальне й об’єктивне явище. На сучасному етапі особливого значення набуває проблема забезпечення прав національних меншин як обов’язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства.

     Організаційно-правовими  гарантіями прав і свобод національних меншин в Україні є органи державної  влади, інші інститути держави та інститути суспільства, суспільного  ладу. До конституційних інститутів серед організаційно-правових гарантій можна віднести політичні партії і соціально-економічні та соціально-культурні організації.

     Істотною  новацією в організації і діяльності парламенту є запровадження посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Однією із важливих гарантій прав і свобод національних меншин є створені при Президентові України дорадчі органи в особі Ради представників громадських організацій національних меншин України та Ради з питань мовної політики. В структурі Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади створені державні установи, діяльність яких спрямована на гарантування прав і свобод національних меншин. Вони поділяються на дві групи:

• До першої групи належать органи держаної влади, діяльність яких спрямована на гарантування захисту прав та свобод усіх громадян України.
• Другу групу становлять спеціалізовані державні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення гарантій захисту прав і свобод національних меншин (Державний комітет України у справах національностей і міграції, Комісія у справах осіб, депортованих за національною ознакою та Міжвідомча координаційна рада з питань етнополітики)¹.

     Систему гарантій прав і свобод національних меншин становлять: норми-принципи, процесуальні норми, юридична відповідальність та обов'язки. Конституція України та інші нормативно-правові акти гарантують усім національним меншинам як громадянам України рівні індивідуальні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Особливе значення для надання національним меншинам в Україні конституційно-правового статусу мають процесуальні принципи мови судочинства та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Усі види юридичної відповідальності як складової конституційно-правового статусу національних меншин в Україні є тотожними юридичній відповідальності, яка характерна і для конституційно-правового статусу громадян України.

2.3 Юридичні гарантії  забезпечення прав  і свобод

     За  подальшої інтеграції до європейського  співтовариства Україна, створюючи власну базу, має орієнтуватись на міжнародні стандарти у захисті прав меншин, приєднуючись до базових загальноєвропейських документів.

¹Див.: Биков О.М. Конституційний статус нацменшин в Україні. 1917-1991рр. //Право та культура: теорія і практика: Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ 1997 р. / За ред.: Ю.С. Шемшученка, В.М. Кампо, М.М. Поплавського. - К.: Леся, 2008, С. 59.

Правове регулювання становища національних меншин в Україні має дві особливості: 1) законодавство України не встановлює жодних критеріїв для визначення національних меншин, за винятком виявлення почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою; 2) титульна українська нація, яка за результатами перепису становить майже 78 %, у декількох регіонах України за мовною ознакою фактично є меншістю, а отже, потребує захисту.

     Правовий  статус національних меншин в Україні  регулюється Конституцією, Декларацією  прав національностей України та законом «Про національні меншини  в Україні» від 25 червня 1992 р.

     Правовим  документом, що закріпив право українського народу на самовизначення, став Акт  проголошення незалежності України, ухвалений  Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. і схвалений 1 грудня 1991 р. всенародним  голосуванням. Цей Акт за своїм  значенням не має рівних: саме з його прийняттям відбулося здійснення українським народом права на самовизначення і почалася Україна як незалежна держава.

     На  основі Акту проголошення незалежності України Президія Верховної Ради України схвалила звернення «До  громадян України всіх національностей». Звернення фактично визнає українську політичну націю під назвою «народ України», який разом з українцями складають представники більше як 110 національностей (росіяни, євреї, білоруси, молдовани, поляки, болгари, угорці, кримські татари, румуни, греки, гагаузи та інші). Осудивши попередню політику гноблення духовного життя націй, їх мов і культур, звернення проголосило «нову добу в розвитку міжнаціональних відносин в Україні¹». «Незалежна Україна, – зазначається в ньому, – як правова демократична держава, керуючись загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права в національній сфері, Декларацією про державний суверенітет України, забезпечить рівні політичні, економічні і соціальні права всіх громадян, повну свободу розвитку всіх національних мов і культур¹».

     Статус  національних меншин утверджений законодавчим органом України. У Декларації прав національностей України зазначається, що всі етнічні групи на її території  становлять народ України, мають  рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права, а дискримінація за національною ознакою забороняється. Українська держава гарантує всім національностям права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур. Значна увага приділена гарантіям для вільного користування рідними мовами всім народам і національним групам, створюючи для цього національні культурні центри і товариства. Окрім того, вони мають право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних народних обрядах. Нарешті, Українська держава бере під захист їх пам’ятки історії та культури.

     На  сучасному етапі особливого значення набуває проблема забезпечення прав національних меншин як обов’язкова  передумова досягнення міжнаціональної  злагоди та стабільного демократичного розвитку українського суспільства. Окремі права національних меншин знайшли своє визнання і відображення у Статуті ООН, Декларації про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Декларації про право народів на мир 1981 р., Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, і в багатьох інших міжнародно-правових документах. Значну увагу проблемам забезпечення прав національних меншин приділяє Рада Європи. У Віденській декларації від 9

¹Див. Президія ВР України;  Постанова, Звернення  від 26.08.1991 “ Про Звернення Президії Верховної Ради України до громадян України всіх національностей”.  Відомості Верховної Ради України вiд 15.10.1991 - 1991 р., № 42, стаття 555

жовтня 1993 р. члени Ради Європи визнали, що головним для демократичної стабільності і безпеки нашого континенту є  захист національних меншин. Тоді ж  було розроблено Декларацію та план дій  по боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю. 1 лютого 1995 р. держави члени Ради Європи підписали Рамкову конвенцію про захист національних меншин.

     Всі вище зазначені документи дали чітке  поняття правового статусу національних меншин, які було взято за основу українського законодавства щодо національних меншин. Незважаючи на те, що в окремих нормах і положеннях політико-правових і юридичних актів України своє відображення знайшли чи не всі права національних меншин, передбачені міжнародними правовими документами, можна стверджувати, що для деяких із цих положень досі не знайдено механізмів практичної реалізації, а інші не виконуються або виконуються органами державної влади лише частково.

     Отже, Україна має давні традиції щодо забезпечення прав національних меншин, адже на території України сотні років живуть представники різних народів . Законодавство незалежної Української держави імплементувало норми міжнародно-правових актів щодо прав національних меншин, а в дечому випередило їх. У цілому відповідаючи міжнародно-правовим актам у цій сфері, законодавство України деякою мірою залишається декларативним.