Верховна рада Автономної Республіки Крим

     Загальновизнано в юридичній науці, що основою  правової системи є норма права, а зовнішньою  формою її об’єктивації є нормативно-правовий акт. Так, за Гегелем, перетворення права на закон завдяки законотворчості надає праву форми загальності та повної визначеності. Різноманітність нормативно-правових актів (в Україні налічується понад 60 тис. нормативно-правових актів, які врегульовують весь комплекс суспільних відносин) зумовлює їх співвідношення та вплив один на одного. Враховуючи це, існує необхідність їх узгодження і належне функціонування. Однією з властивостей нормативно-правових актів, яка забезпечує таке узгодження, а отже, і злагоджене функціонування  системи права та всієї правової системи держави, є юридична сила.

     В юридичній науці поняття та сутність юридичної сили не можна вважати  дослідженими. Поняття як вираз сутності явища виникає в результаті розумової  діяльності, тому наведемо наявні у юридичній літературі позиції, точки зору щодо поняття юридичної сили нормативно-правових актів.

     Переважна більшість авторів вважає, що юридична сила виявляє насамперед співвідношення нормативно-правових актів між собою.

     Юридична  сила є релятивною, за висловом В.Ф. Котока, чи співставлюваною, за висловом І.Е. Фарбера, властивістю нормативних актів. Вона є такою, тому що виражає ступінь “підпорядкованості” нормативно-правового акта актам вищих органів. Це властивість, яка виражає співвідношення цього виду актів з іншими видами актів державних органів, його місце в системі правових актів.

     А.І. Корольов, В.В. Копейчиков, С.В. Поленина, Н.В. Сільченко, М.М. Воронов дотримуються цієї позиції, зазначаючи, що юридична сила – це специфічна властивість  нормативно-правових актів, яка виражає їх співвідношення, а також співвідношення  і залежність за формальною обов’язковістю (П.М. Рабінович). Підставами, які визначають  юридичну силу,  представники цієї точки зору називають місце правотворчого органу в апараті держави (П.М. Рабінович), місце та роль того чи іншого нормативно-правового акта в загальній системі нормативно-правових актів (А.І. Корольов), ступінь підпорядкованості цього нормативного акта актам вищих органів, а отже, і місце в ієрархічній структурі законодавства (С.В. Поленина, Н.В. Сільченко), місце і роль у системах законодавства і правового регулювання (В.В. Копейчиков).

     Існує також позиція, згідно з якою юридичну силу порівнюють, отожнюють з місцем нормативно-правових актів у загальній  системі актів. Так, В.М. Марчук, Л.В. Ніколаєва, А.І. Денисов зазначають, що місце, яке посідає певний вид актів у загальній системі нормативних актів, характеризує його юридичну силу. У свою чергу і А.В. Венгеров зазначає, що юридична сила нормативно-правового акта – це його місце в ієрархії нормативно-правових актів, відповідність, співпорядкованість актів, прийнятих вищим органом, вищим актам.

     Із  загальнообов’язковістю як основою  для визначення юридичної сили пов’язана  позиція, до представників якої можна  віднести В.С. Нерсесянца. “Юридична сила права – це державно-владна загальнообов’язковість і самих норм права, і прийнятих на її основі правових актів, окремих правових норм права в цілому як системи норм”. Н.М. Пархоменко вважає, що юридична сила правового акта – це його специфічна властивість, зміст якої полягає в його обов’язковості, а також пріоритеті перед іншими актами або підпорядкуванні їм.

     Є автори, які вказують на юридичну силу лише як на критерій поділу, класифікації нормативно-правових актів (Р.К. Бабаєв).

     В.Н. Хропанюк зазначає, що юридична сила –  це істотна ознака класифікації нормативно-правових актів. Вона визначає їх місце та значимість у загальній системі державного нормативного регулювання.

     У науковій юридичній літературі можна  зустріти позиції, які розкриватимуть поняття юридичної сили з іншого боку. Тут, на наш погляд, акцентується на активній (дієвій) стороні поняття “юридична сила” нормативно правових актів.

     Так, С.С. Алексєєв, розглядаючи тему дії  нормативно-правового акта, зазначає таке: “Дія нормативно-правового акта – це реальне функціонування виражених в акті юридичних норм, фактичний прояв юридичної енергії. Таке реальне функціонування виражених в акті норм охоплюється поняттям юридичної сили (правової обов’язковості)”.

     П.О. Недбайло згадує юридичну силу, розкриваючи питання застосування правових норм, а саме перевірка істинності, достовірності, дійсності і юридичної сили дії правових норм: “... для застосування норми, потрібно переконатись у тому, що ця норма діє (не відмінена), те, що вона має формально юридичну силу для застосування...”.

     На  думку Н. Висковича, правова сила акта визначає межі впливу одного акта на інший, за якого одна норма або  відповідний акт визначає функціонування, зміст і форму інших правових актів.

     І.Я. Дюрягін вказує, що головним у визначенні юридичної сили правових актів є те, що юридична сила – це властивість актів, що виражається у їх здатності діяти,  владно породжувати юридичні наслідки.

     Б. Пупич вказує, що правова сила –  це ступінь впливу одного правового  акта на інші, яка зумовлена тим, який орган державної влади його приймав.

     Основні позиції щодо розуміння поняття  юридичної сили вказують на те, що юридична сила нормативно-правових актів виражає:

     ·        по-перше, співвідношення актів один з одним, це співвідношення залежить від місця органу, який видав акт, серед органів державної влади, від місця акта в системі актів. Це вибудовує певну ієрархію нормативно-правових актів. Створює певний порядок,  є підставою для узгодження нормативно-правових актів;

     ·        по-друге, як певну обов’язковість акта взагалі, так і пріоритетність його один щодо іншого. Найвищий ступінь такої пріоритетності виявляється у верховенстві таких видів нормативно-правових актів, як Конституція, закони;

     ·   по-третє, здатність акта діяти, впливати, безпосередньо регулювати суспільні відносини;

     ·  по-четверте, класифікацію нормативно-правових актів, яка має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. З допомогою класифікації фіксують закономірні, об’єктивні зв’язки між об’єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками (класами, видами, родами і т.д.), таким чином  між ними краще пізнаються зв’язки та відносини.

     Ці  позиції  лише у своїй сукупності дають можливість розширити рамки дослідження поняття юридичної сили, сформулювати його ознаки, які характеризуватимуть юридичну силу як поняття, та властивості, які характеризуватимуть її як реальне явище.

     І це явище варте уваги, адже і саме слово “сила”, яке запозичене юридичною наукою з інших галузей знання, означає і спроможність, можливість робити що-небудь, діяти, і здатність прояву якої-небудь діяльності, яка характеризуються певним ступенем, спрямованістю, напругою прояву цієї діяльності, і джерело чого-небудь, якої-небудь діяльності, спонукання, могутності, впливу, явище та інше; слово “юридичний” додає вислову правого акценту. Приналежність словосполучення до нормативно-правового акта (і не лише до нього, а й до права і до юридичної норми),  вказує на значимість цього поняття як для теорії права, так і для практики. Це поняття пронизує усі види правової діяльності і впливає на:

     ·  по-перше, змістовне відображення впливу нормативно-правових актів на суспільні  відносини;

     ·   по-друге, суб’єктів їх прийняття у сенсі їх внутрішньої організації та  взаємовпливу;

     ·  по-третє, подолання суттєвих недоліків  сучасного законодавства;

     · по-четверте, виявлення та знаходження  шляхів розв’язання  колізій між  старими і новими нормами нормативно-правових актів, між нормативно-правовими актами, прийнятими різними суб’єктами державної влади, між законами та Конституцією України, між нормами ратифікованих міжнародних договорів та законодавством України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2. Загальна характеристика Верховної Ради Автономної Республіки Крим

       2.1. Правовий статус  Верховної Ради  Автономної Республіки  Крим 

     Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів  досяг віку 18 років і проживає в Україні не менше останніх п’яти років. Не може бути обраний до Верховної Ради АРК громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

     Депутати  Верховної Ради АРК не можуть бути одночасно членами Ради міністрів АРК, виконувати функції представника Президента в Автономній Республіці Крим, мати інший представницький мандат. Депутати Верховної Ради АРК, які працюють на постійній основі, не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

     Статус  депутата Верховної Ради АРК має  визначатися відповідним законом України, однак такий закон поки що не прийнято, тому ці питання нині регламентуються Конституцією АРК, Законом «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», Законом «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» та Регламентом Верховної Ради АРК. В цілому представницький характер статусу депутата Верховної Ради АРК поєднує його зі статусом народного депутата України, що знайшло свій відбиток у відповідних положеннях Регламенту Верховної Ради АРК.

     На  час проведення засідань Верховної Ради АРК, постійних комісій Верховної Ради АРК, а також здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням йому середньої заробітної плати за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів бюджету АРК.

     Депутат зобов’язаний брати участь у роботі Верховної Ради АРК та її органів. Він зобов’язаний входити до складу однієї з постійних комісій і брати участь у її роботі. Депутати можуть добровільно об’єднуватися у депутатські групи, фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менше 10 депутатів. У випадку неможливості з поважних причин взяти участь у роботі Верховної Ради АРК та її органів депутат зобов’язаний завчасно повідомити про це голову своєї постійної комісії.

     Депутат зобов’язаний додержуватись Конституції  та законів України, Конституції  АРК, Регламенту Верховної Ради АРК  та інших нормативно-правових актів  Верховної Ради АРК. Він не може використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов’язаних з депутатською діяльністю.

     Депутат Верховної Ради АРК має всю  повноту прав, які забезпечують його активну участь в діяльності Верховної  Ради АРК та її органів. Так, у Верховній Раді АРК депутат має право:

     – голосувати з усіх питань, що обговорюються  на засіданнях Верховної Ради АРК;

     – обирати і бути обраним на будь-яку  посаду у Верховній Раді АРК;

     – задавати питання доповідачам і  співдоповідачам на засіданнях Верховної Ради АРК;

     – брати участь у дебатах з усіх обговорюваних питань, подавати у  письмовій чи усній формі пропозиції, зауваження і поправки;

     – робити заяви і вносити пропозиції щодо порядку ведення засідання  і додержання Регламенту;

     – пропонувати кандидатури на посади у Верховній Раді АРК, задавати кандидатам питання, агітувати за кандидатів і проти;

     – виступати з обґрунтуванням своїх  пропозицій з мотивів голосування, давати довідки;

     – ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною  Радою АРК;

     – пропонувати питання до порядку  денного сесії, на пленарний тиждень, пленарне засідання Верховної Ради АРК;

     – брати участь у засіданнях Президії Верховної Ради АРК і постійних  комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу;

     – розробляти і подавати на розгляд Верховної Ради АРК та її органів підготовлені в установленому порядку проекти нормативно-правових та інших актів, а також вносити пропозиції щодо їх зміни і доповнення;